ГК-ІІ-1 Гандзюк В.А. (Топографічні та топографо-ізостатичні відхилення виска)

Як уже розглядалось, для виведення астрономо-геодезичних і гравіметричних відхилень виска необхідно мати як астрономо-геодезичні пункти, так і матеріали світових гравіметричних вимірювань. У разі, коли на всій території держави не завершені роботи з побудови астрономо-геодезичної мережі і не виконані гравій-метричні виміри, необхідно: встановити вихідні геодезичні дати для орієнтування референц-еліпсоїда; редукувати на його поверхню вимірювання. Розглянуті раніше методи визначення відхилення виска неприйнятні. Таке положення мало місце у Великобританії та інших державах в XIX в., коли метрополії не були пов'язані єдиною геодезичної основою з колоніями, а для освоєння їх територій необхідних були точні карти і геодезична основа. У Радянському Союзі до 30-х років XX в. виникла проблема уточнення параметрів еліпсоїда Бесселя, висновків параметрів і орієнтування референц-еліпсоїда Красовського. При цьому на територія, розташованої на схід Уралу, була відсутня державна геодезична мережа, гравіметричні вимірювань.

Для вирішення завдання визначення відхилення виска у випадках, коли бракує інформації для астрономо-гравіметричного методу, використовують топографо-ізостатичне відхилення виска. Ідея їх обчислення полягає у тому, що при обчисленні гравіметричних відхилення виска найбільший вплив надають ближні зони. Тому виникла думка про те, що рельєф місцевості (топографія), навколишнього дані точки, в основному визначає відхилення виска. Надлишок мас гірських порід, що знаходяться в гірських масивах, чинить більший вплив в порівнянні з рівнинними районами. Знаючи обсяг гірських порід і їх середню щільність, можна обчислити їх відхилення виска. Вперше топографічні відхилення виска обчислювалися англійськими геодезистами для обробки матеріалів астрономо-геодезичних вимірювань в Індії. Так на одному з пунктів, розташованому на півночі Індії біля підніжжя Гімалайського хребта, отримали топографічні відхилення виска, рівні 27.9 / /; астрономо-геодезичні відхилення виска мали значення 5.2 / /. На узбережжі Індійського океану це відмінність досягала ще більших значень (30-40 / / замість 5-8 / /). Це говорить про те, що рельєф місцевості хоча і робить вплив на величину відхилення виска, але цей вплив згладжено або компенсоване. Був запропонований ряд гіпотез про природу такої компенсації.

Одна з таких гіпотез була запропонована в середині XIX в. англійцем Ніномія Д. Праттом. Сенс цієї гіпотези полягає в тому, що маса вертикальних блоків з рівними підставами, розташованими вище поверхні повної компенсації або ізостазії (грец. рівноваги) однакова для всієї поверхні Земної кори. Надлишкові обсяги в гірських районах (Рис. 1) мають меншу щільність у порівнянні з щільністю гірських порід під морями і океанами. Однак ця гіпотеза не знайшла експериментального підтвердження. Відомо, що щільності гірських порід не залежать від рельєфу. Разом з тим, було встановлено, що Ізостатична поверхня має місце. Невідомою залишалася природа ізостатичногї компенсації. Висувалися самі різні гіпотези. Наприклад, в гіпотезах Ері і Венінг-Мейнеса, що з'явилися майже одночасно з гіпотезою Пратта, передбачається, що земна кора має двосторонні прогини, симетричні відносно поверхні повної ізостазії (Рис. 2).Надлишок мас гірських порід над рівнем моря компенсується їх надлишком нижче поверхні ізостазії.

Відхилення виска, обчислені з урахуванням зазначених гіпотез, називаються топграфо-ізостатичними. Тут необхідно визначити глибину залягання поверхні ізостазії щодо рівня морів і океанів. В середньому ця величина складає приблизно 100 км. При виведенні параметрів еліпсоїда Красовського для східної частини території Радянського Союзу обчислювалися відхилення виска на основі гіпотези Пратта. Глибина ізостатичної компенсації приймалася рівної 96 км.

Відзначимо, що в сучасних умовах топографо-ізостатичних відхиленнях виска не застосовуються, однак ізостатичного компенсаціїє найважливішою особливістю фізичної будови Землі.

Поиск по сайту: