АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розподіл як ланка взаємозв’язку між виробництвом і споживачами

Читайте также:
  1. Банківська система та грошовий мультиплікатор: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кільк-на визначеність грош. мульт-ра.
  2. Банківська система; депозитний та грошовий мультипликатори: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кількісна визначеність депозитного та грошового мультиплікатора.
  3. Банківська система; депозитний та грошовий мультипликатори: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кількісна визначеність депозитного та грошового мультиплікатора.
  4. Белл-ланкастерська система взаємного навчання.
  5. В чому полягає мета перевірки гіпотези про закон розподілу ряду?
  6. Взаємозв’язок виробництва та розподілу?
  7. Визначення основних функцій менеджменту та їх взаємозв’язку в межах циклу менеджменту.
  8. Виробництво, розподіл і збут продукції
  9. Відомість розподілу калькуляційних різниць
  10. Графік розподілу навчального часу за темами навчальної дисципліни і видами навчальної роботи за ОПП
  11. Дві основні функції: розподільна і контрольна.
  12. Етика і політика. Проблеми взаємозв’язку

Розподіл є ланкою взаємозв’язку між виробництвом і споживанням. У другому томі «Основ політичної економії…» Дж. С. Мілль зазначав, що «…розподіл здійснюється завдяки складному механізму обміну і грошей…» (див.: Милль Дж. С. Основы политической экономии… — Т. 2. — С. 471). Якщо погодитися з тезою Дж. С. Мілля щодо ототожнення обміну з розподілом, то можна сказати, що розподіл є ланкою взаємозв’язку між виробництвом і споживанням (рис. 17.2).

Рис. 17.2. Роль розподілу у взаємодії виробництва і споживання

Теорії розподілу не завжди адекватно відображали реальну практику розподільних відносин. Це пов’язане з тим, що: по-перше, розподільні відносини завжди торкаються відносин соціальної справедливості в суспільстві, якої фактично досягти неможливо, тому що принцип певної нерівності є рушійною силою прогресу суспільства; по-друге, організація системи розподілу прямо залежить як від реалізації інтересів усіх і кожного, так і від задоволення інтересів соціального прошарку, який здійснює управління державою, у тому числі й управління розподілом національного доходу; по-третє, економічна й соціальна наука і людство ще не виробили того інструменту, за допомогою якого можна забезпечувати вимір величини внеску праці кожного в примноження національного доходу, щоб у подальшому можна було розробити справедливу систему розподілу.

53. Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні

Важливим макроекономічним показником у системі національних рахунків є національний дохід (НД). Для власників економічних ресурсів НД є мірилом їхніх доходів від участі у суспільному відтворенні за поточний період.

НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Він свідчить про ступінь участі кожної категорії власників у суспільному відтворенні, їх вклад у нього. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і є величиною, зменшеною на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід - важливий показник результативності суспільного відтворення. Він є заробленим доходом, бо не містить в собі ні непрямих податків, ні субсидій, і є показником чистого приросту продуктів, послуг за рік, стану добробуту нації. Тому виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До цього часу у вітчизняній економічній літературі була поширена думка, що НД - це новостворена вартість, яка існує тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Таке розуміння змісту національного доходу має досить обмежений характер, тому що не бере до уваги внеску працівників сфери нематеріального виробництва та зростання його обсягів і ролі в суспільному відтворенні. Обмеження виробничої діяльності суспільства тільки продукцією матеріального виробництва в минулому пояснювалося тим, що матеріальне виробництво було слаборозвиненим, багато видів послуг нематеріального характеру суттєво не впливали на суспільне відтворення та на людину як його основний фактор.

Загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинених країнах понад половина працівників зайняті працею у сфері послуг, і велика частина доходів отримується саме від їх надання. В Україні вирішальну роль у створенні національного доходу належить матеріальному виробництву, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу суспільного відтворення.

Для розуміння ролі і місця національного доходу у суспільному відтворенні велике значення має знання процесів його виробництва, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.

Виробництво національного доходу здійснюється у галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Його розміри можуть зростати за рахунок збільшення кількості зайнятих та підвищення продуктивності їх праці. Фактори, які впливають на зростання національного доходу, поділяють на два види: екстенсивні та інтенсивні. До першого належить збільшення ресурсів, а до другого - якісне використання факторів, що існують.

Зміст розподілу національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва. Це проявляється у процесі отримання заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. Внаслідок розділу та перерозподілу національного доходу формуються, з одного боку, основні і похідні доходи, а з іншого - первинні та вторинні. Доходи працівників, підприємств, землевласників, тобто ті доходи, на які розпадається новостворена вартість безпосередньо при її виробництві, - це основні доходи.

Первинні доходи - це результат первинного розподілу національного доходу. Вони утворюють елементи ціни товару.

Вторинні доходи - це ті, які отримують члени суспільства внаслідок перерозподілу первинних доходів. Так само, як і похідні доходи, вони являють собою вирахування з основних доходів.

Основними формами вторинних доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу відбувається через офіційні та неофіційні канали. Офіційний перерозподіл

НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД породжений існуванням тіньової економіки.

Результатом перерозподілу національного доходу є сформовані кінцеві доходи. Це кінцевий етап руху НД, зміст якого складає його використання. Останнє здійснюється з метою споживання і нагромадження. На цій стадії НД розпадається на фонд нагромадження і фонд споживання. Функціональне призначення фонду нагромадження полягає у забезпеченні розширення масштабів суспільного відтворення, а фонду споживання — в особистому споживанні працівників виробничої і невиробничої сфери. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Обсяги національного доходу, використаного на споживання та нагромадження, не співпадають з величиною створеного Національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. В такому разі можливі два варіанти: якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Однак це ще не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.

Значну роль у збільшенні обсягів національного доходу та розширенні масштабів суспільного відтворення відіграє оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Воно формується залежно від конкретних умов і завдань соціально-економічного розвитку країни на тому чи іншому історичному відрізку часу.

НД є основою для формування особистих доходів (ОД). У масштабах суспільства їх визначають шляхом віднімання від суми національного доходу обсягів внесків (податків) на соціальне страхування, податків на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додавання трансферних платежів, до складу яких включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, виплати допомоги по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо. Внаслідок цього отримуємо суму так званого особистого доходу. Слід мати на увазі, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід - це зароблений дохід.

Нарешті, при відніманні від суми особистого доходу всіх індивідуальних податків одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств. Він є кінцевим показником системи національного рахівництва і використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.

Для більш конкретної та об'єктивної оцінки соціальної й економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення зазначені показники СНР розраховують не лише в сукупності, але й в розрахунку на душу населення. Це дає змогу більш реально визначити рівень соціально-економічного розвитку країни, стан добробуту її громадян, наявність тих чи інших проблем у цій сфері виробничих відносин.

Виходячи з того значення, яке має націона­льний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Від чого ж воно залежить? Визначаючи національний доход як нову вар­тість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективно­сті виробництва або збільшенню його обсягів, є в той же час і факторами зростання національного доходу. Див. схему 130.

Схема 130 Фактори зростання НД

1. Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виро­бництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Причо­му збільшення кількості праці може бути досягнуто: а)шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві; б)шляхом продо­вження робочого дня; в)шляхом підвищення інтенсивності праці.

Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і постсоціалістичних. У країнах високорозвинутих (посткапіталісти-чних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

2. Підвищення продуктивності праці. Це найважливіший фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продук­тивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні3", він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

3. Економія на постійному капіталі. Цей фактор, як і попе­редній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг національного доходу.

Приклад. При заданій кількості засобів виробництва (С) на су­му 50 млрд.грн. заплановано виробити 100 тис. одиниць суспільно­го продукту. Припустимо, що в процесі виробництва в результаті більш раціонального використання сировини й матеріалів, інтенси-внішого використання виробничих потужностей витрати постійно­го капіталу на одиницю продукції були зменшені на 25%. У такому випадку, при заданій кількості постійного капіталу, буде вироблено не 100 тис. одиниць суспільного продукту, а 133,3 тис., отже, більшим буде й національний доход.

54.

Суспільство, якщо воно хоче продовжувати існувати, не має права використовувати вироблений річний сукупний продукт на особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутись у виробництво й тим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново, що ми назвали націона­льним доходом, може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.

Отже, національний доход - це джерело, яке забезпечує існу­вання й розвиток суспільства. Тому, щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюю­чи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціаль­них груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать

"' Підвищення продуктивної сили праці, як нам відомо, веде до зниження вартості одиниці продукції Тому при збільшенні кількості виробленої продукції загальна її вартість залишається незмінною і темпи економічного розвитку країни. Як же цей розподіл відбу­вається?

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відно­син, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосе­редніми учасниками її виробництва - власниками факторів вироб­ництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів. Див. схему 131.

Схема 131 Розподіл національного доходу

 

 

 

Розглянуті доходи називаються первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються до­ходи безпосередніх учасників сфери матеріального виробництва.

Але ж, як нам відомо, існує також сфера нематері­ального виробництва. Звідки ж ЇЇ учасники отримують свої доходи? Ці доходи формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розумі­ється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.

Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпоря­дженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи. Він включає в себе найрізноманітніші канали, по яких первинні доходи трансформуються у вторинні. Набір цих каналів залежить від ступеня розвитку економіки. Див. схему 132.

Схема 132 Механізм перерозподілу національного доходу

У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються також через виплати із соціального страхування, стипендії, проце­нти по вкладах, виграші по облігаціях тощо.

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Див. схему 133.

Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання й нагромадження. Мова про це далі.

Схема 133 Стадії руху національного доходу

55. Споживання: сутність і функції.

Концепція споживання і заощадження, що тут викладається, становить інтелектуальний стрижень кейнсіанського підходу. Застосована понад півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом, ця концепція була неприйнятною для тодішніх західних економістів. Сьогодні багато елементів кейнсіанської теорії ввійшли у словник політичної економії.

Розкриття сутності споживання починається з поведінки споживачів. Згадаймо з теми 11, що споживання домогосподарств — це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги.

Однією з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем і доходом.

Зв’язок між споживанням та доходом називають функцією споживання.

Крива графіка на рис. 17.6, що проходить через точки А, B, C, …, G, є функцією споживання. Для кожного розміру національного доходу визначається розмір споживання С домогосподарства. Споживання зростає разом із збільшенням національного доходу. У точці А споживання перевищує розмір національного доходу, у точці В воно точно відповідає обсягу національного доходу, а починаючи з точки С споживання становить частину національного доходу.

Рис. 17.6. Функція споживання

Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).

Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС — це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Це визначення можна записати так:

.

Гранична схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1.

Розглянемо загальну спрямованість національного споживання. По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, — заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.

56. Заощадження та його функції.

Заощадження — це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С:

З = НД – С.

Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)