Поняття і види інвестицій

Суспільні відносини, що виникають у результаті здійснення ін­вестування, досить складні та різноманітні. І саме це викликає певні труднощі у визначенні економічного та правового змісту поняття «інвестиції», що призводить до різного їх тлумачення. Саме слово «інвестиції» англійського походження і означає «ка­піталовкладення». Таким чином, «інвестиції» та «капіталовк­ладення» розглядаються як синоніми.

Зарубіжні та більшість вітчизняних економістів розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі та сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища як у даній державі, так і за кордоном, з метою розвитку виробництва та отримання прибутку^[1].

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» наве­дене таке визначення інвестицій: «Інвестиціями є всі види май­нових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єк­ти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціаль­ний ефект». Це визначення, у цілому, відповідає міжнародному підходу до інвестиційної діяльності як процесу вкладення ре­сурсів (благ, майнових та інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивідендів (соціального ефекту) у майбутньому. Тобто інвестор відмовляється від задоволення своїх поточних потреб із розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більшому розмірі.

Відповідно до ст. 326 Господарського кодексу України інве­стиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одер­жання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

У п. 28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведене дещо інше, вужче поняття інвестицій: як господарської операції, яка передбачає придбання основних фон­дів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних па­перів в обмін на кошти або майно.

У юридичній та економічній літературі здійснювалися і роб­ляться спроби дати визначення поняття «інвестиції». Так, А. Бо- гатирьов визначає інвестиції як продуктивні витрати, тобто витрати, спрямовані на відтворення життя, матеріальних і ду­ховних благ як необхідних умов життя людини в суспільстві ^[2].

Проблема визначення змісту інвестицій, як в юридичній, так і в економічній літературі, зумовлена їх складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визнача­ють якість, окремі риси економічного та правового змісту інвес­тування. Під інвестиціями також розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі в діяль­ності підприємства, завдяки якій інвестор може здійснювати певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з нала­годження зарубіжного виробництва, у результаті яких устано­влюється контроль над процесом прийняття рішень в інозем­ній філії. При цьому, крім матеріальних і фінансових ресурсів, за кордон переказуються такі специфічні активи, як технічна компетенція управляючих філії; операції компанії, які здійсню­ються за кордоном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, які надають інвестору право контролю над цими компаніями, тощо. Таким чином, у світовій практиці під прямими іноземними ін­вестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном, які пе­редбачають отримання прибутку і певний контроль інвестора за підприємством, у яке вони вкладені^[3].

При здійсненні інвестиційної діяльності особливого значення набувають форми та види інвестицій, від яких залежить пра­вовий режим суб'єктів інвестиційної діяльності, оподаткування, митний режим, дивідендна політика та багато інших чинників. А тому проблема класифікації інвестицій має як теоретичний, так і сугубо прикладний характер. Але, на думку окремих авто­рів, на сьогодні такої чіткої класифікації в чинному законодав­стві України немає^[4]. Аналогічну думку висловлює і О.М. Він- ник. Автор пов'язує поняття інвестицій із поняттям власності, оскільки інвестиції передбачають також право володіння, кори­стування та розпорядження рухомим і нерухомим майном, що вкладається в об'єкт інвестування і є результатом інвестиційної діяльності^[5].

З метою більш глибокого усвідомлення поняття «інвестиції» доцільно провести їх класифікацію. В юридичній літературі іс­нують різні підходи до класифікації інвестицій.

За видами матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізня­ють такі інвестиції:

- у вигляді грошових коштів у національній або іноземній ва люті, що визнається конвертованою Національним банком України;

- у вигляді цільових банківських вкладів;

- у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших госпо­дарських організацій корпоративного типу);

- у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- у вигляді рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, уста­ткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

- у вигляді майнових прав, інтелектуальної власності;

- у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виро бничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання дого­вірних зобов'язань, у т.ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

- у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, вклю­чаючи права на користування надрами та використання при­родних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

- у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

За джерелами інвестування інвестиції поділяють на внут­рішні, тобто такі, участь у яких беруть лише вітчизняні інвесто­ри, зовнішні (іноземні), тобто такі, які здійснюються виключно іноземними інвесторами, спільні — за участю вітчизняних та іно­земних інвесторів. Іноземні інвестиції відрізняються від внутрі­шніх тільки одним - іноземним походженням капіталу. Але, за законодавством, іноземна інвестиція кваліфікується не за її іноземним походженням, а за іноземним походженням інвестора, і це положення закріплене як у ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», так і в Положенні про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (затверджене Постановою КМУ від 07.08.1999 р. № 928). Проте деякі автори вважають, що це положення є теоретично необгрунтованим, оскі­льки при здійсненні інвестиційної діяльності першоосновою є інвестиційні цінності та об'єкти інвестування, а не суб'єкти ін­вестиційної діяльності¹.

Іноземні інвестиції можна поділити на інвестиції у вигляді позик чи кредитів (позичковий капітал) та на інвестиції у ви­гляді прямих чи портфельних інвестицій (підприємницький капітал).

За формою вивезення капіталу A.B. Омельченко поділяє ін­вестиції на:

- інвестиції у формі позичкового капіталу (позики містам, уря­дам, банкам і т.д.);

інвестиції у формі виробничого капіталу - створення за кор­доном промислових підприємств, скуповування вже існую­чих, скуповування акцій;

- інвестиції у формі вивезення торгового капіталу - для будів­ництва торговельних підприємств, складських приміщень І Т.Д.

За формами власності можна виділити дві великі групи ін­вестицій: державні та недержавні. Під державними інвестиціями розуміються позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. У цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними до­говорами і до яких застосовуються норми міжнародного еконо­мічного права. Але можливі також випадки, коли інвестиції дер­жаві надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надаються приватними фірмами, ком­паніями чи громадянами відповідним суб'єктам. Ця класифікація наведена для іноземних інвестицій¹. Деякі автори, поділяючи інвестиції на державні і приватні, керуються іншими міркуван­нями. До недержавних відносять приватні та колективні, а до державних — також комунальні, пояснюючи це тим, що, хоча За­коном України «Про власність» визначено приватну, колективну та державну форми власності, Конституцією України перед­бачено ще й комунальну форму власності, а тому слід розрізняти саме ці два види. Це обумовлене тим, що інвестиції приватної та колективної форми власності мають майже ідентичний право­вий режим, на відміну від державних та комунальних інвести­цій, які через бюджетне походження та специфіку деяких кате­горій майна, що не може знаходитись у недержавній власності, мають специфічний правовий режим.

О.М. Вінник, розширивши деякою мірою ознаку, залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, і джерел інве­стиційних коштів виділяє:

- приватні інвестиції, тобто такі, що здійснюються фізичними і юридичними особами, які не належать до державної та кому­нальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів;

- державні інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються дер­жавними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів;

- комунальні інвестиції, тобто такі, що здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів і позичкових коштів;

- змішані інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються інвес­торами, що функціонують на різних формах власності.

Розглянуті останні три класифікації особливих зауважень не викликають, оскільки вони засновані на одній ознаці, але ви­користовують різні підходи, і автори, пропонуючи ту чи іншу класифікацію, керуються власними міркуваннями.

За характером і ступенем участі суб'єктів в інвестицій­ній діяльності виділяються прямі і портфельні (непрямі) інве­стиції. Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» встановлено такі види інвестицій:

- фінансові інвестиції, під якими розуміються господарські опе­рації, які передбачають придбання корпоративних прав, цін них паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні;

- прямі інвестиція — це господарські операції, що передбача­ють внесення коштів чи майна до статутного фонду юридич­ної особи в обмін на корпоративні права, що емітовані цією юридичною особою. До прямих інвестицій також можна від нести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підста­ві інвестиційного договору;

- портфельні інвестиції - це господарські операції, що перед­бачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фі­нансових активів за кошти на фондовому ринку (за винят ком скуповування акцій як безпосередньо платником пода­тків, так і пов'язаними з ним особами в обсягах, що переви­щують 50% загальної суми емітованих акцій іншою юриди­чною особою);

- реінвестщії-це господарські операції, які передбачають здій­снення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Головною рисою, яка відрізняє прямі інвестиції від портфе­льних, є те, що інвестор отримує право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції не передбачають безпосе­редньої участі в управлінні підприємством, а тільки отримання інвестором дивідендів на акції та інші цінні папери. У цьому разі класифікація інвестицій здійснюється залежно від участі в управлінні справами підприємства.

Пряма інвестиція може характеризуватися не тільки прямим внеском в об'єкт інвестування, можливістю приймати управлінські рішення, а й іншими закритими тісними взаємовідносинами між інвестором і реципієнтом.

Портфельні інвестиції так само можуть перетворюватись на прямі, якщо інвестор зможе брати участь в управлінні підприєм­ством. І цей факт залежатиме не від того, купує він акції на пер­винному чи вторинному ринку, тобто потрапляють кошти безпо­середньо підприємству, акції якого він купує, чи фінансовому по­середнику, а від того, якою мірою інвестор зможе впливати на орган управління через участь у зборах власників товариства (за­гальних зборах акціонерів). Це залежить від кількості голосів, що належать інвестору як акціонеру чи пайщику товариства. Конт­рольний пакет акцій за ступенем диверсифікації останніх може бути різним (від 5-6% до пакету в 50% плюс одна акція). Але, слід зазначити, що в будь-якому випадку інвестиція може вважа­тися прямою, якщо складає 10% плюс одна акція від загальної вартості статутного фонду. Це пов'язано з тим, що відповідно до чинного законодавства акціонери, які володіють більш ніж 10% голосів, мають право скликання позачергових загальних зборів акціонерів у будь-який час та з будь-якого питання. Щодо по­няття «закриті тісні взаємовідносини», які впливають на визна­чення інвестиції як прямої, то це знайшло своє відображення в ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», де зазна­чено, що в загальних зборах акціонерів з правом дорадчого го­лосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. У цьому разі, якщо керівником товариства висту­пає представник зацікавленої особи, то вона, навіть не будучи акціонером, зможе проводити на підприємстві свою політику всупереч волі незначних акціонерів.

Крім прямих і портфельних інвестицій, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 28.1 ст. 1) виділяє капітальну Інвестицію, під якою слід розуміти господарську операцію, що передбачає придбання будівель, споруд, інших об'­єктів нерухомої власності, основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації. За цим критерієм можна виділити ще одну групу інвестицій -реальні інвестиції, під якими розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні.

Дещо інший підхід до класифікації інвестицій залежно від участі інвестора в інвестиційній діяльності застосовує О.М. Вік­нин. Автор, поділяючи їх на прямі та непрямі, вважає, що до прямих слід віднести ті інвестиції, які здійснюються безпосеред­ньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок. До непрямих належать ті інвестиції, які здійснюються за посередництвом інших осіб - інвестиційних або фінансових посередників¹.

Залежно від періоду інвестування виділяються короткостро­кові інвестиції, тобто інвестиції, строк вкладення яких не пере­вищує одного року, та довгострокові, тобто інвестиції, здійснен­ня яких перевищує один рік.

Перелік класифікацій інвестицій можна продовжити, але це буде лише деталізацією зазначених груп інвестицій або виділя­тиме певний напрям здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційним законодавством визначено форми здійснен­ня інвестицій, а саме:

- часткова участь у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та (або) юридичними особами;

- створення підприємств, які повністю належать інвестору, чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законодавством України рухо­мого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- капітальні вкладення, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

- придбання самостійно інвестором чи за участю інших фізи­чних і (або) юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законами України.

4. Законодавство про іноземні інвестиції.

Особливості режиму іноземного інвестування на території України визначає Закон України «Про режим іноземного інвестування» (ВВР, 1996, № 19, от. 80).

Іноземними інвесторами, заданим Законом, є:

суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

• фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

• інші Іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України,

Іноземні інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Іноземними суб'єктами господарської діяльності за законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вважаються суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

• валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до законодавства України.

іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються вищеназваним Законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої

• господарської діяльності, за винятками, передбаченими

• законодавством України та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Якщо в подальшому спеціальним законодавством України ' про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі 11 Закону України «Про режим іноземного інвестування», то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в даному Законі.

До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл. продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля.

Поиск по сайту: