АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Справедливість, як поняття моральної свідомості і категорія етики

Читайте также:
  1. E. Відновлення свідомості
  2. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  3. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  4. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  5. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  6. Акціонерне товариство: поняття і види.
  7. Апарат держави: поняття та структура
  8. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  9. Ви приступили до надання допомоги дорослому постраждалому на місці події. Він без свідомості й лежить на животі. У якому випадку Ви перевертаєте постраждалого на спину?
  10. Ви приступили до надання допомоги постраждалому на місці події. Він без свідомості й лежить на животі. Ви перевернули його на спину. Постраждалий не дихає. Ваші дії далі.
  11. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  12. Визначення поняття «філософія».Предмет філософії, методи та її значення.

Поняття справедливості - одне з найскладніших в етичній думці, оскільки воно не обмежується суто моральними аспектами, а сприймається, як соціально економічне, ідеологічне, правове. В етиці справедливість розглядається як такий належний порядок людського життя, в якому визнається рівність між всіма людьми, необхідність відповідності між діянням і воздаянням за добро і зло, практичною роллю різних людей і їх соціальним становищем, правами і обов’язками, заслугами і їх визнанням. (Философский энциклопедический словарь М. 1983. с. 650). Справедливість торкається кожної окремої людини по різному, викликає найрізноманітніші переживання. Усвідомлення справедливості завжди пов’язане з життєво-важливими повсякденними інтересами людей і виступає могутнім чинником моральної поведінки. І навпаки, несправедливість, тобто приниження людини, попрання її гідності, нерівності у суспільстві тощо формує у людини, в її свідомості моральний нігілізм, зневагу до моральних основ суспільства.

Вже давньогрецькі філософи підкреслювали особливу значимість справедливості у житті людей. «Тільки ті люб’язні богам, котрим ненависна несправедливість» — стверджував Демокріт. Видатний філософ античності Аристотель вперше розділив справедливість на справедливість рівності (урівнюючу) і справедливість пропорційності (розподільчу). Ці аспекти справедливості мають значення і у сучасних умовах. Так рівність є важливою умовою самого життя людини, розвитку її індивідуальності, права на свободу, на особисте життя, володіння майном і всіма тими правами, що записані у «Всезагальній декларації прав людини». Проте люди не однакові і діють у неоднакових умовах. Тому чисто формальне виконання принципу рівності не завжди може бути справедливим. Саме тому в свій час Аристотель ввів додатковий принцип — принцип пропорційності: «Якщо справедливе — це рівне, то пропорційно рівне також буде справедливим.» Пропорційна рівність — це коли людина багато працює і отримує більше, ніж та, що працює мало. «Суспільне життя тримається справедливістю, і справедливе — те ж, що і пропорційне». Отже, пропорційна справедливість — це коли дитина робить менше ніж доросла людина, ліва рука робить менше ніж права.

У сучасному світі справедливість також містить ці два аспекти, що були відміченні Аристотелем: урівнюючий і розподільчий. Реальна справедливість не може бути обмеженою тільки рівністю, вона не зводиться до неї, а містить у собі і розподіл благ згідно конкретним принципам, і покарання за злочини, і заохочення з боку суспільства за видатні заслуги.

Моральні уявлення про справедливість мають величезне значення і у соціально-правовій сфері життєдіяльності людей. Юристи часто відносять категорію справедливості до права. Саме поняття «юстиція» означає справедливість (justitia — лат.). Справедливість вважають синонімом правосуддя, тому ідея справедливості, вимоги справедливості містяться у законодавстві сучасних демократичних суспільств. Правове вираження вимог справедливості ми спостерігаємо у «всезагальній декларації прав людини», у статтях «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права». Вимоги справедливості в державі і суспільстві втілюються у основних принципах та правових нормах Конституції.

У юридичній діяльності проблема співвідношення законності і справедливості принципова: «у розвитку правових основ справедливості морально-етичні цінності відіграють роль кінцевих орієнтирів, що мають забезпечити послідовність та гуманістичну спрямованість цього розвитку» (В. Малахов Етика. с. 165). Проте не можна вважати справедливість синонімом права. Певна консервативність законодавства, складність відносин, що ним регулюються може породжувати ситуації, коли рішення згідно закону виявляється не справедливим і навпаки, неправота «справедливість» може спотворити високі моральні цінності.

Справедливість

Поняття справедливість походить від давньогрецького dike, що первісне означало "звичай, спосіб життя", а пізніше "правильний, належний звичай", та латинського jus (звідси justitia), що означає "право, закон".

Перші спроби сутнісного осмислення справедливості здійснили ще давньогрецькі філософи Демокрит, софісти, Сократ, Платон, Аристотель, а також китайські мислителі.

Особливе місце відведено справедливості у філософських роздумах Платона (трактат "Держава"). Справедливістю характеризується як ідеальний устрій суспільства, коли кожен із суспільних станів (тобто правителі, воїни, ремісники) сумлінно виконують свої обов'язки та не втручаються у справи інших. Вона є завершальною з-поміж трьох основних полісних чеснот — розсудливості, мужності та мудрості.

Глибоке осмислення справедливості здійснив титан давньогрецької філософської думки Аристотель. Мислитель розрізнив два види справедливості: відплатну та розподільчу.

Історично першою формою справедливості, за Аристотелем, була відплатна (інакше кажучи — ретрибутивна справедливість). Цей тип справедливості базувався на принципі, так званого, тальйону (від лат. talio — помста) — "око за око, зуб за зуб, життя за життя!". У разі порушення соціальних норм (першопочатково — звичаєвих, в подальшому — моральних) людина мала нести покарання, котре відповідало б мірі скоєного порушення. Максимальним утіленням принципу тальйону стала кровна помста.

Із розвитком суспільства, вдосконаленням його морально-правової системи почалося переосмислення принципів справедливості, оскільки її ретрибутивна форма принижує гідність людини, посилює жорстокість у суспільстві. Держава пішла шляхом викорінення первісного варіанту справедливості. Проте це не означає що вона зникла. І нині вона знаходить нішу в людському житті, адже люди часто дотепер керуються принципом "стався до інших, як вони ставляться до тебе".

Другою формою справедливості, за Аристотелем, є розподільча справедливість, так звана, "дистрибутивна", що набуває двох форм: а) зрівняльна справедливість; б) пропорційно-розподільча справедливість. Суть розподільчої справедливості полягає в мірі розподілу благ між індивідами чи групами людей. В основу зрівняльної справедливості, виходячи з ідеї людської рівності, тобто певного комуністичного принципу вселюдської рівності, покладено принцип "усім по бажанню". Цей принцип справедливості існував у родовому суспільстві. За ним, всі індивіди роду мали рівні права на добуте в полюванні чи збиранні. Цей принцип існує і сьогодні, а оцінюється він як принцип "зрівнялівки". З одного боку, суспільство категорично засуджує його, з іншого — він укорінився в свідомості людей. Наслідком цього є масове засудження заможних людей, заздрість до них, незалежно від того, як вони здобули матеріальні блага.

Ідеї рівності, звісно, ніхто не заперечує. Проте мова йти повинна про рівність усіх як носіїв загальнолюдської гідності, загальнолюдських прав і свобод. Ще відомий український філософ Г. Сковорода, висуваючи ідею "нерівної рівності", зазначав, що всі люди рівні, але саме в тому, що кожен має віднайти свій, властивий тільки йому, спосіб скласти подяку за дари буття, реалізувати себе в певній галузі.

Пропорційно-розподільча справедливість ґрунтується на принципі "усім по заслугах". Така форма справедливості є найбільш виправданою та гідною сучасних соціальних вимог. Однак проблематичність усвідомлення пропорційно-розподільчої форми справедливості полягає в невизначеності критеріїв, заслуги. Цим можна маніпулювати. І тоді дуже легко справедливість нівелюється несправедливістю.

Сьогоднішня філософська думка обстоює гармонійне поєднання принципів зрівняльної та пропорційно-розподільчої справедливості. Таку ідею обґрунтовує сучасний американський мислитель-соціолог Джон Ролз у своїй праці "Теорія справедливості".

Він обстоює, зокрема, такі фундаментальні принципи:

- принцип рівної свободи: кожна людина повинна мати рівні права щодо найзагальнішої системи рівних базових свобод, порівнюваної з подібними системами свобод решти людей;

- принцип відмінності: нерівний розподіл благ здійснюється через присутність різних занять і соціальних статусів за умови спрямованості до найбільших благ найменш забезпечених громадян.

Ознаки справедливості:

- справедливість, на відміну від всіх інших етичних категорій, зокрема, добра, честі, гідності, що дають оцінку деяким явищам самостійно, оцінюється у співвідношенні протилежних явищ, цінностей з позицій благ і антиблаг;

- справедливість має конкретно-історичний характер. Кожна нова епоха, кожна культура міру справедливості визначає по-різному;

- справедливість має як об'єктивний характер (нагорода за вчинене діяння, покарання за аморальний вчинок), так і умовний (оцінювання знань).

 

 

Моральний вчинок

Моральний вчинок — це різновид вчинку. Вчинок можливий не лише в царині моральної діяльності, результатом чого є вчинок моральний. Вчинок у мистецтві — це акт творіння, в результаті чого народжується твір мистецтва. Вчинок у науці створює певне наукове відкриття. В трудовій діяльності вчинок реалізує конкретну мету.

Розглянемо детальніше власне вчинок моральний. Проблема морального вчинку випливає з осмислення поняття "моральна діяльність". Склалося два підходи до пояснення суті моральної діяльності.

Перший підхід (широке значення): діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями. Скажімо, людина сумлінно виконує свій обов'язок, з повагою ставиться до інших, дотримується правил порядності тощо.

Другий підхід (порівняно вужчий): діяльність є моральною, якщо в ній передбачається усвідомлений вибір суб'єкта й вона спрямована на утвердження певних моральних цінностей. Така діяльність потребує, крім узгодженості моральних норм і цінностей із власною моральною самовизначеністю, ще сили волі, сміливості, хоробрості, що стимулюють людину до здійснення особливого вчинку, не характерного для буденного життя. Адже, якщо певний обов'язок є безсумнівним, то виконувати його морально легко, але, відповідно, при цьому не йдеться про моральний вчинок. Моральний вчинок наявний, якщо такий моральний обов'язок не можна виконати без перешкод і це вимагає особливого морального вибору. Наприклад, висловити свою політичну позицію за умов тоталітарного режиму.

Моральний вчинок — це практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, в якій ці цінності беруться під сумнів або заперечуються.

Розглядаючи поняття "моральний вчинок", необхідно зіставити його з поняттям "подвиг" ("героїчний вчинок").

Подвиг — це діяння, спрямоване на досягнення певної мети, як безсумнівно потрібне.

Так, у роки Другої світової війни подвиг здійснювали солдати Радянської армії, захищаючи Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. У мирний час подвигом є порятунок людей на пожежі, в дорожньо-транспортних пригодах тощо.

Подвиг вимагає від людини ризику щодо власного фізичного життя, здоров'я. У ньому очевидна цілеспрямованість, життєва суспільна необхідність і, відповідно, соціальна значущість. У моральному вчинку акцент робиться на іншому. Моральний вчинок теж може містити елемент ризику, проте найскладнішим тут є те, що як наслідків, так і соціального визнання (підтримки, захисту) передбачити неможливо.

Моральний вчинок означає зробити щось за велінням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення моральних мотивів.

Характеризуючи моральний вчинок, необхідно виділити такі його особливості:

- моральні вчинки розрізняються за своєю конкретною етичною спрямованістю на добро чи зло, тому вчинки є добрі та злі;

- моральний вчинок вимагає конкретної ситуації, тож моральні вчинки завжди стосуються моменту "тут і тепер";

- суть морального вчинку можна зрозуміти з контексту події та часу, він вимагає "прочитання".

Структура вчинку виглядає в такий спосіб:

1) задум (намір, чи постановка мети);

2) мотивація (тобто внутрішнє (суб'єктивне) обґрунтування задуму);

3) вибір (пошук адекватних намічений мети засобів);

4) ухвалення рішення (готовність реалізувати задум);

5) дія.

Ряд вчинків, що реалізують стратегічну моральну установку, складає лінію поведінки людини.

 

Обов'язок
Беручи до уваги те, що етику іноді визначають як науку про належне, а мораль — як сферу належного, постає необхідність вивчення природи морально належного.

Суть морально належного криється в обов'язку. Проте це не тотожні поняття. Існує різниця в категоріях морально належного та обов'язку. Складнішою категорією є обов'язок. Обов'язок вимагає об'єктивації (здійсненності, реалізації) морально належного. Адже можна раціонально усвідомлювати необхідність певних дій (морально належне), проте насправді їх не чинити (не виконувати свій обов'язок).

Суть обов'язку намагалися сформулювати ще відомі релігійні проповідники.

Китайський мудрець Конфуцій виділив кілька принципів обов'язку кожного громадянина: кожен повинен виконувати свій обов'язок (накладений на індивіда його положенням в соціальній структурі, основу якої становить сім'я) — і, бути вірним господареві — чхун, шанувати старших — сяо, дотримуватися всіх усталених обрядів, церемоній, правил поведінки — лі та вшановувати предків. А на питання свого учня, чи можна все життя керуватися одним словом, мудрець відповів: "Це слово — взаємність. Не роби іншим того, чого не побажаєш собі". Цей принцип став основою загальнолюдського морального обов'язку та набув назви "золоте правило моралі".

^ Мойсей проголосив відомі Десять божих заповідей, яких повинна дотримуватися кожна людина.

Будда визначив такі ступені духовного піднесення: істинне переконання, істинний намір, істинне слово, істинний вчинок, істинний стиль життя, істинне намагання, істинна пам'ять, істинне зосередження.

Мухаммед зобов'язував кожного мусульманина: "Не бути тобі істинним віруючим, поки не побажаєш ти брату своєму того, що бажаєш собі".

Великим внеском у філософське осмислення категорії обов'язку стала концепція класика німецької філософської думки І. Канта. Мислитель висунув ідею категоричного імперативу.

Імператив — це суть правила. За І. Кантом, розрізняють два різновиди правил (імперативів) — категоричний і гіпотетичний. Гіпотетичний імператив — це правило, що зобов'язує людину робити щось заради певної мети (наприклад, учитися, щоб в майбутньому отримати гарну професію, утримувати сім'ю тощо). Категоричний імператив — це правило, котре зобов'язує людину робити щось безвідносно до якоїсь мети. У цьому, за І. Кантом, й полягає суть загального прояву морального обов'язку. Перед свідомістю людини цей імператив постає у трьох формулах.

Перша формула категоричного імперативу — це "формула універсалізації: "чини тільки відповідно до такої максими (настанови волі), керуючись якою ти будь-коли можеш зажадати, щоб вона стала загальним законом". Тож необхідно діяти згідно із усталеними моральними законами — не обмани, не вкради, не вбий та ін. — і жодна ситуативність не виправдає їх порушення, навіть якщо це здійснено заради загального блага.

Друга формула категоричного імперативу — це "формула персональності": "чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого також як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу". Друзів обирають не заради того, щоб їх можна було використати, благородні люди повинні бути твоєю метою, ти маєш прагнути підтримувати з ними дружні стосунки.

Третя формула категоричного імперативу — це "формула автономії": "воля людини має бути не просто підкореною законові, а підкореною йому таким чином, щоб вона розглядалася також як така, що дає закони самій собі". Кожна окрема людина закон моралі визначає самостійно, згідно з власною волею. Однак у такому разі не визнаються ніякі загальновизнані системи моралі, навіть релігійні заповіді. Кант виправдовує свою позицію тим, що автономія моральної волі не передбачає людської сваволі: людина повинна не чинити все, що їй заманеться, а навпаки — визначити відповідні законові засади власної волі, не підмінюючи їх ні "максимами себелюбства", ні лакейською слухняністю щодо "панівних ідей" і розпоряджень сильних світу цього.

Кантівське виведення основних принципів морального обов'язку не є абсолютним. Отож нині залишаються актуальними пошуки основних його принципів. Так, виникло кілька нових підходів до визначення сутності морального обов'язку — оновлений категоричний імператив.

Зокрема, Г.Йонас запропонував таку формулу категоричного імперативу (книга "Принцип відповідальності"): "чини так, щоб результати твого чину не були руйнівними для можливостей життя в майбутньому, або просто не чини шкоди умовам подальшого існування людства на Землі".

Німецький філософ сучасності ^ К.-О. Апель дав інше формулювання категоричного імперативу: "по-перше, в усіх діях треба виходити з того, щоб забезпечити виживання людського роду як реальної комунікативної спільноти, по-друге, з того, щоб у реальній комунікативній спільноті здійснювати ідеальне".


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)