|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Мило та миючі засобиПлан 1. Історія мила. 2. Мило та миючі засоби. 3. Виробництво сучасного туалетного і господарського мила. 4. Синтетичні миючі засоби. Класифікація СМЗ. 5. Показники якості синтетичних миючих засобів. 6. Засоби для очищення
Історія мила. У далекій стародавності волосся для краси намазували оліями і пахощами. У дні жалоби голову посипали попелом. А потім – дивна справа – жир легко змивався, волосся ставало чистим, блискучим. Адже попіл у сполученні з оліями – прообраз мила. Це властивість і використовували чотири тисячоріччя назад, створивши милоподібну напіврідку речовину " сапо ". Застосовували його не стільки з гігієнічними, скільки з косметичними цілями. Липка, що легко засихає, що швидко змивається маса служила для укладання волосся. Для прання ж використовували миючі глини і соки таких рослин, як мильний корінь, мильнянка. Після винаходу в XVI столітті пральної дошки одержав поширення й інший спосіб прання: білизну укладали в чан, над ним розстелялася полотнина, на яке насипали золу. У чан через полотнину заливали гарячу воду – від змішання з золою виходив луг, і білизна відпиралася швидше. На Русі й у деяких інших країнах луг брали із собою в лазню замість мила. Мило ж довгий час стояло в одному ряді з медичними засобами і ліками. І лише в 1424 році в Італії, у Севоне, промисловим шляхом стали випускати тверде мило. Жири з'єднували не з золою, а з природною кальцинованою содою, що добували з озер. Для варіння мила використовували яловиче, бараняче, свиняче, кінське сало, кістяний, китовий і риб'ячий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали і рослинні олії – лляну, бавовняну, маслинову, мигдальну, кенжутову, кокосову і пальмову. Багато сторіч назад виникло миловаріння на Русі, де з древніх часів люди відрізнялися охайністю, звичкою до регулярного миття в лазні, парильні. Мила варили багато – у домашніх умовах і в майстернях ремісників. Потім з'явилися миловарні заводи. Особливо славилися костромські і валдайські майстри. Російське миловаріння розвивалося самобутнім шляхом. Для цього минулого були дуже сприятливі умови: великі запаси сала, величезні лісові масиви. "Поташною справою" займалися цілі села. Рубали дерева, палили їх у казанах відразу в лісі, а золу заварювали, робили луг, випарювали його, одержуючи поташ. Таке винищування лісів привело до подорожчання дров, пропав і мед. Однак у 1659 році "поташна справа", як прибуткову, передали в царську скарбницю. Поступово процес миловаріння удосконалювався. Був відкритий заводський спосіб одержання кальцинованої і каустичної соди, що значно здешевило виробництво мила.
Мило та миючі засоби. Миючі засоби – це сполуки, основною складовою яких є миючі речовини. До них відносять господарське мило і синтетичні миючі засоби (СМЗ). Вони являються товарами першої необхідності для особистого застосування і відіграють значну роль в різних галузях промисловості. Миючі засоби повинні бути не шкідливими. Функціональні властивості миючих засобів: · визначаються миючою здатністю (здатністю відновлювати чистоту брудної поверхні), · виконанням допоміжних функцій (дезінфекція, антистатичний ефект), · універсальністю – здатністю миючих засобів виконувати основну функцію в середовищі різної жорсткості і температури розчину. До ергономічних властивостей відносять зручність користування миючими засобами, які залежать від їх консистенції, розчинності, необхідності нагрівання миючого розчину, зручності дозування і внесення. Надійність миючих засобів характеризується зберіганням їх складу, кольору, запаху. Естетичні властивості визначаються однорідністю кольору і художнім оформленням упаковки. Мило господарське – це миючий засіб, основними складовими якого є натрієві і калієві солі жирних кислот. На торгові підприємства поступає мило господарське тверде в кусках з вмістом 72,70 і 60% натрієвих солей жирних кислот. Одержують мило омиленням лугами тваринних і рослинних жирів або нейтралізацією жирних кислот содою, де сировиною являються смоляні (із каніфолі) і нафтенові кислоти. Таке мило містить до 47% натрієвих солей жирних кислот, залишки жиру, лугу і інші домішки; мають невисоку миючу здатність і випускають його для спеціальних цілей. Для одержання мила з більшим вмістом жирних кислот в не вистиглу масу (мильний клей) вводять поварену сіль, щоб виділити мило від домішок. Такий процес називається висолюванням, а одержане мило – ядровим з вмістом 60% натрієвих солей жирних кислот. Для покращення споживчих властивостей ядрове мило старанно перетирають на вальцях і формують. Таке мило містить 70-72% натрієвих солей жирних кислот. Випускають господарське мило тверде, для миття посуду і господарських виробів. Воно додатково містить соду і інші добавки.
Виробництво мила. Мийна дія мила — складний фізико-хімічний процес. Мило є посередником між полярними молекулами води і неполярними часточками бруду, нерозчинного у воді. Якщо позначити вуглеводневий радикал буквою R, то склад мила виражається формулою R–COONa. За хімічною природою мило – це сіль, йонна сполука. Крім полярної частини –COO–Na+, у його складі є неполярний радикал –R, до складу якого можуть входити 12–17 атомів Карбону. Під час миття молекули мила так орієнтуються на забрудненій поверхні, що полярні групи звернені до полярних молекул води, а неполярні вуглеводневі радикали – до неполярних часток бруду. Останні ніби потрапляють в оточення молекул мила і легко змиваються з поверхні водою. У твердій воді утворюються нерозчинні магнієві та кальцієві солі карбонових кислот, через це мило втрачає свою мийну дію, а солі осідають на поверхні виробу. Виробництво сучасного туалетного і господарського мила – автоматичний і хімічний процес. В останні роки одержали широке поширення різні ароматичні добавки і засоби дезінфекції, особливо в Америці. Однак лікарі нагадують: надлишок дезінфекції часом небезпечний. Звичайне мило звільняє від мікробів не гірше, а при двократному намилюванні практично цілком знищує їх. Господарське тверде мило є сумішшю натрієвих солей природних і синтетичних жирних кислот. У залежності від способу переробки тверде господарське мило поділяють на: · піліроване (перетерте на вальцях), що містить 72% натрієвих солей жирних кислот, · звичайне, яке утримує в собі 60 і 70% натрієвих солей жирних кислот. Піліроване мило має яскраво-жовтий колір, 70%-е звичайне – жовтий і темно-жовтий, 60%-е, одержуване на основі жирової сировини з добавками нафтенових кислот, – темно-коричневий (застосовується головним чином для технічних цілей). З твердого господарського мила механічним шляхом у невеликих обсягах виготовляють мильні порошки, гранули, стружку. Так, для одержання порошку суміш мила і соди розпорошують у середовищі холодного повітря.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |