Типологія і характерологія

У межах синхронного порівняння мов, крім власне типологічного і зіставного, формується характерологічний дослідницький підхід.

Характерологія — розділ лінгвістичної типології, який вивчає в типологічному аспекті окремі явища в системах обмеженої кількості генетично споріднених і неспоріднених мов. Започаткував характерологію В. Матезіус у 1928 р. Мета характерології — виявити особливості конкретної мови або групи мов, виділеної на основі найрізноманітніших критеріїв порівняння, тобто визначити внутрішню типологічну специфіку конкретної мови чи групи мов. Характерологія досліджує суттєві особливості певної мови в певний період і виявляє імплікативні відношення між цими особливостями (з однією особливістю пов’язуються різнорідні, але суттєві явища мови). Так, В. Матезіус виявив особливості граматичного суб’єкта англійської мови в порівнянні з німецькою і, частково, з чеською. Це насамперед тематичне представлення підмета. До того ж англійська мова має тенденцію до уникання неозначеного підмета. Перевага надається означеному підметові, особливо особовому. Займенник «я» часто виступає підметом, що суперечить соціальній тенденції англійців привертати якомога менше уваги до власної персони: I haven’t been allowed even to meet any of the company «Мені навіть не дозволили зустрітися з ким-небудь із групи». Це явище пов’язане з іншими характерними рисами англійської мови, наприклад із широким розвитком пасивних конструкцій: I have been told «Мені сказали», She shall have a sharp talking to «3 нею суворо поговорять». У середньоанглійській мові майже всі безособові конструкції перетворилися на особові, і ця тенденція діє й тепер. Тематичне представлення підмета вплинуло на послаблення ідеї дії в англійській мові, де значення дії передається словосполученнями з іменниками: to have a smoke «викурити (цигарку)», to be in love «бути закоханим», to do the cooking «готувати (їжу)», to give a laugh «засміятися», to take leave «попрощатися», to heave a sigh «зітхнути*, to put an end «покінчити», to get into a habit «взяти за звичку», to fall in love «закохатися». Це вплинуло на порядок слів у реченні: підмет = тема: присудок — рема [Матезиус 1989: 20—25].

Б. Леві досліджував специфічні риси російської мови. До них він відніс багатство шиплячих і свистячих, наявність м’яких приголосних, розгалужену відмінкову систему, багатство суфіксів тощо [Levi 1925: 415]. Ці риси зумовлені, на його думку, контактами російської мови з фіно-угорськими мовами.

Деякі вчені заперечують правомірність характерології однієї мови, бо головним прийомом типологічного дослідження є порівняння мовних структур. Однак це не обґрунтовано, бо за характерологічного підходу дослідник орієнтується на загальні властивості мови (світову мову), і відправною точкою, основою порівняння може служити мова-еталон.

Спільним для зіставного мовознавства, типології й характерології є сам спосіб порівняння, однак

у першому випадку цей спосіб є контрастивним,

у другому — типологічним,

у третьому — характерологічним.

Спільним є також встановлення диференційних ознак, однак набір цих ознак для зіставного мовознавства, типології й характерології різноспрямований. Характерологія описує будь-які структурні ознаки, які можуть скласти будь-який їх набір (відкритий клас) в обмеженому завданнями дослідника складі мов. Типологія встановлю закритий список диференційних структурних ознак відкритого класу мов. Ю. В. Рождественський запропонував схему, яка наочно показує відмінності між характерологією і типологією [Рождественский 1969: 44]:

Поиск по сайту: