Юридична підстава кримінально-правової кваліфікації

Значення кримінального закону для кримінально-правової кваліфікації У законі виражена воля держави стосовно кримінально-правової оцінки певних діянь як злочинів чи незлочинних діянь. Закріплюючи у законі певну норму, законодавець вважає, що нею охоплюються всі випадки, які можуть мати місце в період її дії, дає у ній загальну оцінку всім діянням певного роду і виду. Такі діяння, як правило, описані абстрактно, узагальнено з тим, щоб нормою охоплювалося широке коло випадків. У низці випадків законодавець використовує ка­зуїстичний прийом формулювання диспозиції. Але незалеж­но від способу формулювання диспозиції у ній передбачені типові випадки певних діянь. Діяння, що піддається квалі­фікації — це конкретний одиничний випадок, який або підпадає, або не підпадає під дію правових норм.

У ході кваліфікації відбувається співставлення ознак конкретного діяння і конкретної статті кримінального за­кону. Тому підставою кваліфікації є певна стаття або де­кілька статей, якщо скоєне повністю не охоплюється жод­ною з них. Але передумовою кваліфікації є аналіз всього чинного законодавства. Під час такого аналізу обґрунто­вується, що всі інші статті, крім однієї чи декількох, не поширюються на даний випадок або ж, що жодна з них не може бути застосована.

Кримінальний закон — єдина нормативна підстава кри­мінально-правової кваліфікації. Лише у кримінальному законі є вичерпний перелік діянь, що визнаються злочина­ми, підстав для визнання діяння, формально передбачено­го кримінальним законом, незлочинним. Виключно зако­ном можуть заповнюватися прогалини у кримінально-пра­вовій регламентації суспільних відносин.

Ведучи мову про кримінальний закон як підставу кри­мінально-правової кваліфікації, звісно ж маються на увазі статті, що містяться у чинному КК чи некодифікованих кримінально-правових актах (якщо їх існування допус­кається певною правовою системою). Разом з тим може постати питання про застосування при кваліфікації норм, які вміщені у актах кримінально-правового характеру, що формально втратили чинність. Так, у юридичній періодиці Російської Федерації жваво дискутувалося питання про те, чи «можна засуджувати за КК РФ з посиланням на КК РРФСР»¹, маючи на увазі можливість врахування суди­мості за КК РРФСР при встановленні рецидиву злочинів, які кваліфікуються вже за новим КК. Не вдаючись глибо­ко у вирішення цього питання по суті, зауважимо, що на­ступність у кримінальному праві передбачає: правова оцін­ка суспільних відносин, які виникли під час дії одного за­кону, а продовжилися у період функціонування іншого, буде однобічною і неправильною, якщо обмежитися лише врахуванням чинного нормативного акта. Зміна законо­давства не означає, що раніше вчинені дії та їх правова ква­ліфікація «відсікається» і не береться до уваги при квалі­фікації за новим законодавством. Тому при кваліфікації рецидиву, повторності, продовжуваних і триваючих зло­чинів слід, як видається, враховувати також норми, які діяли на момент вчинення відповідних діянь, за потреби посилатися на них при кваліфікації скоєного.

Поиск по сайту: