АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тема 10. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Читайте также:
  1. Анотований зміст
  2. Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності.
  3. Б) відображення життєзмістовних питань буття людини
  4. Бесіда за змістом прочитаного уривку.
  5. Блок змістових модулів 1.1.-1.5
  6. В чому ви вбачаєте зміст поняття “соціальні ілюзії”?(Підготовка зазначеної доповіді є формою індивідуальної роботи; обов’язкова до виконання;форма виконання - письмова).
  7. В чому ви вбачаєте зміст поняття “соціальні ілюзії”?(Підготовка зазначеної доповіді є формою індивідуальної роботи; обов’язкова до виконання;форма виконання - письмова).
  8. Вимоги до змісту звіту виробничої практики
  9. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОЗДІЛУ «ОХОРОНА ПРАЦІ»
  10. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ ТА РОЗТАШОВУВАННЯ РЕКВІЗИТІВ ДОКУМЕНТІВ
  11. Виникнення, сутність і зміст STP-маркетингу
  12. Вправа 31. Поставте модальне дієслово, що підходить за змістом (інколи можливо кілька варіантів), у потрібній особі та числі та перекладіть речення.


1. Проблема пізнання у філософії.
2. Проблема істини. Практика як критерій істини.

3. Методологія. Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності.


Проблема пізнання у філософії

Пізнання – це процес активного, цілеспрямованого, понятійного відображення дійсності у свідомості людини. Теорія пізнання (або гносеологія) – розділ філософії, у якому з’ясовуються природа пізнання, його рівні, методи, форми, закономірності, можливості, трудності та суперечності.
У філософії мають місце два протилежних підходи до з’ясування сутності процесу пізнання, його джерела, здатності людського розуму відобразити істину.
Процес пізнання з точки зору сучасної наукової гносеології здійснюється в процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта. Ці поняття є визначальними у теорії пізнання.
Суб’єкт – це людина, але не будь-яка, а лише та, котра здатна пізнавати, активна, творча, цілеспрямована.

Об’єкт – це та частина об’єктивної дійсності, на що спрямована пізнавальна діяльність людини. Наслідком взаємодії суб’єкта і об’єкта є пізнавальний (гносеологічний) образ того, що пізнається. Образ цей суб’єктивний за формою і об’єктивний за змістом, джерелом.


В основі сучасної наукової гносеології лежать такі фундаментальні принципи:
Принцип об’єктивності – найважливіший імператив теорії пізнання. Він ґрунтується на визнанні будь-якого пізнавального об’єкту частиною об’єктивної реальності, незалежної від людини. Це вихідна вимога до дослідника – вивчати реальний об’єкт, як первинне начало, що знаходиться за межами людської свідомості і відображається нею.
Принцип пізнаванності – теж один з основоположних принципів наукової гносеології. Коротко його можна визначити так: світ пізнаванний, сутність речей і явищ, з’ясовувати тенденції (закони) їх становлення і розвитку. Свідченням цього є досягнення в різних галузях науки і техніки.
Принцип відображення. Сутність його полягає в тому, що знання, їх зміст, є результатом рефлексії останніх у свідомості людини.
Принцип практики – це визнання за практикою ролі основного критерія істини, рушійної сили пізнання, його мети та джерела. Про зміст, структуру поняття “практики” мова буде йти окремо.
Принцип конкретної істини. Цей принцип можна сформулювати так: істина завжди конкретна, її можна точно визначити. Вона повинна бути зрозумілою, логічною. Це – по-перше. По-друге, конкретність істини означає, що кожне наукове положення, об’єктивний закон, повинні розглядатися з урахуванням конкретних умов, в яких вони виявляються і діють. Наприклад, закон всесвітнього тяжіння в умовах Землі і Місяця діє неоднозначно. На Землі, оскільки маса її більша, то більшим є і притягання.
Принцип історизму. Він означає не що інше, як розгляд предметів, явищ чи процесів в їх розвитку, змінах, саморусі: як те, чи інше явище виникло, які етапи у своєму розвитку пройшло і чим стало.
Принцип єдності теорії пізнання і діалектики, застосування в процесі пізнання законів, категорії і принципів останньої. Справа в тому, що процес пізнання є складним і суперечливим. Про це свідчать, принаймні, хоча б такі моменти:
1. Конкретне (будь-яка річ) відображається у свідомості людини безпосередньо. Загальні ознаки речей відображаються опосередковано. Конкретне дається людині на рівні відчуттів. Загальне ж – не рівні мислення.

2. Образ предмета, будь-якої речі, є одночасно і об’єктивним, незалежним від людини, і суб’єктивним, залежним від неї, від її відчуттів. Бо за джерелом образ предмета – об’єктивний, а за формою – суб’єктивний, притаманний лише людині. Людина є суб’єктом пізнання, вона з’ясовує сутність речей, виділяє їх загальні ознаки і багато що залежить від її інтелекту. Тому суб’єктивний момент у пізнанні має, безумовно важливе значення.
3. Пізнання, з одного боку, як пізнання світу – безмежне. З іншого боку, воно має певні межі, оскільки такі межі мають конкретні речі.
Якщо ж в процесі пізнання цю складність і суперечливість не враховувати, перебільшувати або недооцінювати ту чи іншу його сторону, то неминучі заблудження, неадекватне відображення дійсності.
Це свідчить про те, що гносеологія за своєю сутністю і природою не може не бути діалектикою, не може не враховувати її вимоги, принципи, закони і категорії, котрі екстраполюються і на процес пізнання.


Поняття чуттєвого та раціонального пізнання. Пізнання як процес складається з двох нерозривних моментів – чуттєвого та раціонального.

Чуттєве пізнання – основа чуттєвого досвіду. Воно ґрунтується на відчуттях, котрі є необхідним джерелом пізнання. Це – слух, дотик, зір, смак, нюх. Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття коли суб’єктом сприймаються окремі сторони, властивості речі; сприйняття, коли відбувається цілісне відображення предмета і уявлення, коли подумки людина відтворює те, що вона бачила раніше, що колись сприймала безпосередньо. Фактично, чуттєве пізнання – це активне, живе споглядання, “мислення” образами.
Раціональне пізнання (від латин. – rationalis – розумний) здійснюється на рівні мислення. Останнє є процесом узагальненого, суттєвого відображення дійсності в таких його основних формах, як поняття, судження, умовивід. Поняття – логічна форма, в якій відображаються загальні риси, ознаки, властивості певних речей, явищ чи предметів. Наприклад, “сніг”, “стіл”, “держава” тощо. В цих поняттях не беруться до уваги їхні конкретні ознаки (який “сніг” – пороша, брудний, чистий; який “стіл” – письмовий, столовий, сосновий; яка “держава” – демократична, тоталітарна, правова і т.п.), думка ж концентрується на загальному, що притаманне цим речам і явищам. Судження – раціональна форма мислення, в якій щось стверджується або заперечується. Наприклад, “Україна – європейська держава”; “Штучний супутник Землі не є планетою”. Речення, котре не є заперечувальним чи стверджувальним, не виражає судження. Наприклад, окличні, питальні речення на зразок: “Принеси книжку!”, “Хто хоче дати відповідь на запитання?” Умовивід – форма раціонального пізнання, з допомогою якої отримують нове знання на основі, принаймні, двох суджень. Наприклад,
1) В усіх вузах України вивчають філософію.
2) Мог.-Подільський технолого-ек.коледж ВНАУ – вищий навчальний заклад країни.
Висновок: В Мог.-Подільському технолого-ек.коледжі ВНАУ вивчають філософію.
Універсальною формою мислення є, безумовно, категорії, в яких відображаються найбільш загальні ознаки, зв’язки, властивості, відношення речей, явищ чи процесів, що мають місце в об’єктивній дійсності.
Чуттєве та раціональне пізнання знаходяться в органічній єдності, взаємодії. Не буває раціонального пізнання поза чуттєвим і, навпаки, чуттєвого пізнання поза раціональним. Свідченням їх нерозривної Єдності є хоча б те, що вже в уявленні (основній формі чуттєвого пізнання) є елементи раціонального, абстрактного, узагальнюючого. Бо уявлення – це відтворення у свідомості людини того, що колись було. Уявлення – це згадування того, що найбільш запам'яталося, що є для суб’єкта важливим. При цьому втрачається безпосередність того, що уявляється, тому, не всі ознаки баченого відтворюються.
Яскравим прикладом Єдності чуттєвого і раціонального у пізнанні може бути така його форма, як інтуїція (від латин. – уважно дивлюся). Інтуїція – це здатність людини осягнути істину, передбачити ситуацію через безпосереднє чуттєве споглядання, без логічного, раціонального доведення. Це, так би мовити, пряме “бачення” сутності явища чи процесу. Звичайно, такою формою відображення дійсності володіє не кожна людина. Основними рисами такої інтуїції є: безпосередність (відсутні перехідні логічні ланки доведення). Несподіваність (раптовість) спалаху думки, неусвідомленість шляхів досягнення нового знання, яким чином це відбулося.

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)