АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СКЛАДАННЯ ПОСИЛАНЬ

Читайте также:
  1. Логіка складання соціального прогнозу
  2. Особливості складання окремих документів
  3. Особливості складання організаційних документів. Інструкція.
  4. Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.
  5. Порядок складання зведених кошторисних розрахунків на окремі види витрат та об’єкт будівництва в цілому
  6. Порядок складання проектів місцевих бюджетів
  7. Розпорядчі документи: особливості складання та оформлення
  8. Складання і оформлення організаційно-розпорядчих документів
  9. Складання меню і сервірування столу
  10. Складання номенклатури справ та їх формування
  11. Складання особистих офіційних документів.

 

· Автор нарису «Український радянський театр»[1] І. Піскун аналізує доробок на той час частково реабілітованого Л.Курбаса (звичайно, з ідеологічними упередженими оцінками).

 

· Уже перші повоєнні театрознавчі монографії однозначно виносять події окупованого театрального Львова за межі історії радянського театру. З цієї причини дослідниця української шекспіріани І.Ваніна у єдиній до сьогодні монографії «Шекспір на українській сцені» вимушена називати першою постановкою «Гамлета» в Україні виставу Харківського театру імені Т.Шевченка 1956 р. у постановці Б.Норда та з Я.Гелясом у головній ролі[2], на тринадцять років «затримуючи» першопрочитання «Гамлета» і переносячи його із цілком зрозумілих причин у радянській період.

 

· У цій невеликій біографічній сповіді актриси, сповненій фальсифікованих подій та оцінок, знаходимо згадку і про В.Блавацького часів «Заграви»: «Режисер В.Блавацький, схиляючись перед буржуазним Заходом, вводить в театр формалізм, зовсім чужий нашим акторам»[3].

 

· А через рік, 1958 р., світ побачила друга книга спогадів Лесі Кривицької «Повість про моє життя»[4]. … Достатньо прочитати анотацію до книги, у якій зазначено, що «Кривицька згадує по тяжкі роки поневірянь українських митців на поневоленій землі. Захоплено змальовує артистка яскраві сторінки життя і праці після приєднання західноукраїнських земель до УРСР і особливо після Великої Вітчизняної війни»[5].

 

· «Режисером був Блавацький, він же грав головну рль. Однак вистава успіху у глядачів не мала і скоро зійшла зі сцени. Побіжн хочу сказати кілька слів про Блавацького, – завершує свій спогад цього періоду актриса. – З приходом фашистських загарбників він зрадив Радянській владі, своєму народу і ганебно втік разом з окупантами за кордон»[6].

 

· Кінець 1980-х років позначений особливою динамікою і різкими контрастами водночас. Суперечливість й нерівномірність розвитку історичної театрознавчої думки цього періоду яскраво демонструють дві публікації 1989 р. З них одна належить докторові мистецтвознавства Ю.Станішевському і має символічну назву: «Час руйнувати «міфи»[7].

 

· Ю. Станішевський пропонує виробити «принципово нову концепцію становлення української радянської сценічної культури», закликаючи створити «науково об’єктивну історію породженого Великим Жовтнем українського радянського театру, зруйнувати «міфи» і ліквідувати, нарешті, білі плями»[8].

 

· Вистава, прем’єра якої відбулася у червні того самого року, стала помітним явищем у літературно-громадському житті області[9].

 

· … який і досі виступає як рефлекс … у північноукраїнських говірках і був, мабуть, наявний також у говірці давнього Києва. На користь цього промовляють і дані попередніх досліджень[10].

 

· Лавровський висунув положення про наявність в українській мові багатьох явищ, спільних із сербською, що робить «малоруське наріччя перехідним від північного, великоруського, до південних слов’янських»[11].

 

· Користуючись такою методикою, можна значно збільшити кількість таких спільних явищ, довести таку саму близькість української мови до чеської[12].

 

· Ю. Лавровський наголошував передусім на суспільно-виховній, громадській функції театру, бо саме це мистецтво він, услід за просвітителями, справедливо вважав наймогутнішим засобом поширення освіти і культури серед нарду. «Театр защемляє і плекає обичайність, учить історії минувших віків світлих, учить нас любити землю наших дідів, возбуждає любов до поезії і штуки, а тим самим впливає на розвитіє літератури і лагодить незгодливії чувства неокресанії обичаї. Одним словом, вліяніє театру на народ єсть велике, неограничене. Для того доброю дорогою поступає нарід і правительство, осли всяку поміч дають театрові народному», - проголошував Ю.Лавровський, а далі висловлював цінні практичні поради щодо організаційних принципів створення Руського народного театру[13].

 

· Прем’єра вистави відбулася 29 травня 1864 р. у Львові. На цей перший і наступний покази збереглися рецензії у газеті «Слово», завдяки яким виставу можна до певної міри словесно реконструювати[14].

 

«…….…»[15].

 

· Про це свідчить, зокрема, факт, що Володимир Барвінський у недатованому листі з кінця 1867 – початку 1868 р. до східноукраїнського драматурга і актора С.Паливоди-Карпенка писав: «Дуже раді привітати б ми від Вас які замітки або розправу о драматичнім іскустві…»[16]

 

· Г. Маринич згадує П. Саксаганського в масовій сцені вистави «За двома зайцями»: «… поводився, як риба у воді… і коли всі напідпитку починали танцювати, скидав піджака і теж пускався в танець: «Валяй без образованія!»[17]

 


[1] Піскун І. Український радянський театр: нарис / І. Піскун. – К., 1957. – 456 с.

[2] Ваніна І.Г. Шекспір на українській сцені / І. Ваніна. – К., 1958. – С.94.

[3] Кривицька Л. На службі народного театру. – Львів, 1954. – С.28.

[4] Кривицька Л. Повість про моє життя. – К., 1958. – 345 с.

[5] Там само. – С.2.

[6] Там само.

[7] Станішевський Ю. Час руйнувати «міфи» // Український театр. – 1989. – № 4. – С3. –7.

[8] Там само. – С.3.

[9] Мізюн Г. Дністрові кручі // Радянська Буковина. – Чернівці, 1959. – 9 вересня.

[10] Див., зокрема: Васильєв Л. Несколько данных для определения звукового качества буквы ъ сравнительно с буквою ъ в памятниках ХVII века, употребляющих эти буквы в слоге под ударением по древнему при замене в слоге без ударения буквы ъ буквою е // Вопросы языкознания. – 1967. – № 6. – С.195–217.

[11] Житецкий П.И. Очерк звуковой истории малорусского наречия. – К., 1876. – С.31.

[12] Житецький П.И. Зазнач.праця. – С.11–14.

[13] Див.: Пилипчик Р. Становлення українського професіонального театру в Галичині (60-і роки ХІХ ст.) // Просценіум. – 2001. – № 1. – С.7–11; 2002. – № 1. – С.9–12.

 

[14] Пилипчик Р. Я. Польська драма на українській сцені в Галичині 40-60-х років ХІХ ст. // Слов’янське літературознавство і фольклористика. – К., 1971. – Вип.7. – С.46–57.

[15] Там само. – С.55.

[16] Студинський К. Галичина й Україна в листуванні (1862–1884). – Х.; К., 1931. – С.39.

[17] Цит.за: Тобілевич Б.П. Панас Карпович Саксаганський. – К., 1957. – С.102.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)