АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Психобіологічні особливості організму людини

Читайте также:
  1. Адміністративно-правові відносини, їх структура, особливості та види.
  2. Активна детоксикація організму
  3. БІОЛОГІЗАТОРСЬКЇ ТА СОЦІОЛОГІЗАТОРСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ. ПЕДОЛОГІЯ.
  4. Велике князівство Литовське: особливості взаємодії культур литовської і давньоруської.
  5. Види конституції, їх структура та особливості
  6. Види ураження організму людини.
  7. Відродження. Закони мають відповідати природнім правам людини.
  8. Відтворення населення та його регіональні особливості
  9. Галузеві особливості, що впливають на організацію обліку
  10. Дайте характеристику типів темпераменту людини.
  11. Державна служба та її особливості в Україні
  12. Джерела (форми) трудового права України: поняття, види, особливості

Розділ 2. Людина в системі «людина-життєве середовище».

Лейтмотивом дисципліни «Безпека життєдіяльності» є людина, її здоров'я, життя, діяльність. Виникає необхідність визначитись з поняттями «людина», «життя», «діяльність», бо ще Р. Декарт (1596—1650) говорив: «Визначайте значениня слів i ви позбавите людство від великої кількості помилок».

У найзагальнішюму розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя».

У загальному розумінні життя е особливою формою існування i руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування біві тіл, сутєвим моментом якого є постійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною i функциональною дискретністю живих icтoт i ix суспільних конгломерантів. 3 цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своею тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається,

по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча в не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» - «людина розумна». Людина як біологічний вид має:

- характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);

- високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

- свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

- мислення та мова, які з’явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності – такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, - а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе,щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Якщо тварина живе в природі, то людина – в соціумі. Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот – людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все, що є в суспільстві, як і саме суспільство, – результат людської діяльності.

Діяльність – це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

– вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;

– вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

– обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

– з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі – працює;

– саме завдяки діям,взаємодіям набуває певного досвіду;

– відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);

– діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

Діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби – це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

– фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

– екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

– соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

– престижні (у повазі з боку інших,їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

– особистісні (у самовираженні, у самореалізації, тобто в діяльному прояві себе як самостійної,оригінальної, творчої особистості);

– духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо);

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші – набутими.

 

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Але праця – це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця – це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.

Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духовний світ людини – її волю, переживання, пам’ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне – «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім’я Людина. Природне функціонування її організму соціально зумовлене, залежить від тих об’єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід – це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня особистості.

Особистість – це міра цілісності людини. що включає в себе усю множину взаємопов’язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності – в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця – не самоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття – смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те,що природа або Творець створили цю конкретну людину,усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Арістотелем, справжня мета людського життя – блаженство, яке називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)