АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Конституція: «до і після опівночі»

Читайте также:
  1. Атестація професійної діяльності вчителів в організації післядипломної педагогічної освіти в Греції
  2. Біографія після 1781 р.
  3. Вимоги охорони праці після закінчення роботи.
  4. Відмінності між післявакцинальною і інфекційною алергіями
  5. Діяльність УПА після завершення Другої світової війни
  6. Для студентів спеціальності 7.03060101 «Менеджмент і адміністрування» навчально-наукового центру післядипломної освіти
  7. З метою зігрівання після переохолодження хворий використав розчин етилового спирту всередину. Як впливає спирт етиловий на терморегуляцію?
  8. ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
  9. Історичні періоди розвитку системи післядипломної педагогічної освіти в Греції
  10. Кабінет Міністрів України вправі укладати міжнародні договори лише після отримання спеціальних повноважень.
  11. Напрями модернізації післядипломної педагогічної освіти України на основі врахування позитивного досвіду Греції

 

Незалежна Україна до 1996 року жила за радянською Конститу­цією 1978 року, яку за ці роки було доповнено 15 законами та десят­ками поправок.

Україна ухвалила нову конституцію останньою серед постра­дянських держав – і не тому, що Основний Закон готували ретельно, а отже довго, а лише тому, що «верхи» ніяк не могли дійти згоди щодо розподілу влади. Першу концепцію нової Конституції було підготовлено ще напе­редодні незалежності – у червні 1991 року. В ній було передбачено створення вертикалі виконавчої влади з урядом, підпорядкованої президенту, запровадження посади віце-президента, відокремлен­ня законодавчої влади (парламенту) від виконавчої. У липні 1992 року спеціально створена комісія Верховної Ради підготувала новий проект Конституції – найбільшої критики експертів зазнало розширення повноважень президента (які навіть передбачали втручання в судочинство). Проект було винесено на «всенародне обговорення», яке відбулося абсолютно в радянських традиціях, і потому відправлено на доопрацювання.

Новий проект Конституції, підготований у травні 1993 року ко­місією Верховної Ради, проголошував президента «главою держави» і формально відокремлював його від виконавчої влади, центром якої ставав уряд. Попри це, його було провалено лівою більшістю парла­менту саме під гаслом спротиву впровадженню «президентської мо­нархії». При цьому ліві взагалі запропонували вилучити інститут президента з Конституції і повернутися до системи влади Рад.

У жовтні 1993 року у Верховній Раді з'явився новий варіант Конституції, що значно послаблював позиції президентської влади та перепідпорядковував уряд парламенту. Оскільки депутати так ' не дійшли згоди стосовно того, як ухвалювати Конституцію – все­народним референдумом чи парламентом, а конфлікт між прези­дентом та Верховною Радою відтіснив це питання на задній план. Рішення так і не було прийнято.

У жовтні 1994 року з приходом до влади Л. Кучми було створе­но нову конституційну комісію, тепер не парламентську, а змішану, до складу якої входило понад 40 осіб, котрі представляли парламент, президента, суддівський корпус, прокуратуру та Республіку Крим. У ній співголовували Л. Кучма й О. Мороз. 11 березня 1996 Року новий варіант Конституції було представлено парламенту.Процес винесення його на розгляд затягнувся більше як на місяць (проект було винесено на обговорення 17 квітня). Час було викори­стано зокрема для того, щоби винести на розгляд альтернативні ва­ріанти конституції – їх було запропоновано п'ять.

Більшість депутатів відкидали ідею двопалатного парламенту, запропоновану Л. Кучмою (що повторювала російський варіант і перетворювала нижню палату швидше в дорадчий, ніж у законо­давчий орган). Ліві протестували проти залучення до Конституції статей про приватну власність і про українську мову як єдину дер­жавну. Вони також протестували проти запропонованої державної символіки – синьо-жовтого прапора, тризуба та «націоналістично­го» гімну «Ще не вмерла України...». Частина правих вимагала дотри­мання більшого балансу між гілками влади. Чимало суперечок виникло щодо статусу Кримської автономії – для правих надзви­чайно важливо було знівелювати статус півострова до області; ліві обстоювали збереження за ним статусу автономної республіки, що суперечило ідеї унітарності України. Поновилася і дискусія про по­рядок ухвалення Конституції – правда, цього разу йшлося про те, якою буде конституційна більшість – 2/3 голосів чи 226 (половина голосів плюс один). Головними опонентами Л. Кучми були ліві, ос­новними союзниками – націонал-демократи, частина правих і, звісно ж, залежні від нього депутати-«сумісники» з деяких фракцій «центру». Дискусії, що супроводжувалися гучними взаємними зви­нуваченнями, сягнули найвищого напруження. Аби вгамувати при­страсті в сесійному залі, було створено міжфракційну групу, до якої увійшли представники 10 фракцій з 12, а потім і тимчасову спе­ціальну комісію, які мали б розглянути понад 6 тисяч зауважень та пропозицій.

17 травня узгоджений проект, в основу якого було покладено текст Конституційної комісії, було подано на розгляд Верховної Ра­ди. 4 червня 1996 року проект ухвалили в першому читанні, тобто було відкрито новий етап його доопрацювання. Л. Кучма відмовив­ся від ідеї двопалатного парламенту й запропонував опонентам та­кож піти на поступки (зміни було внесено до переважної більшості статей). Як співголова Конституційної комісії, свої пропозиції він виклав у дванадцяти пунктах, які зажадав внести до тексту Консти­туції без змін. Обговорення цих пунктів і зауважень тимчасовою ко­місією у парламенті перетворилося на нескінченну казуїстику, хоча варто зазначити, що слушних зауважень та пропозицій (разом з пре­зидентськими) було стільки, що залишалося тільки шкодували за згаяним часом – врешті-решт було прийнято тільки три з дванад­цяти пунктів президента. Одним з головних опонентів Л. Кучми, що явно зазіхав на величезні владні повноваження, був О. Мороз – не даремно президентська «п'ята колона» у парламенті двічі нама­галася усунути його з посади спікера.

Оскільки 8 червня 1996 року закінчився термін дії Конститу­ційної угоди, а нової Конституції досі не було прийнято і її перспективи виглядали вельми примарно, у мобільнішої та монолітнішої президентської команди знову виникла спокуса перехопи­ти ініціативу. 26 червня 1996 року Л. Кучма вдався до рішучих дій: було скликано Раду національної безпеки та оборони за участю представників президента в областях. Рада ухвалила рішення про­вести референдум щодо проекту Конституції в редакції Конститу­ційної комісії (варіант Л. Кучми). Референдум призначили на 25 серпня 1996 року. Указ було підготовлено до публікації 27 червня. Це рішення оприлюднив голова Адміністрації президента Д. Табачник в інтерв'ю Першому національному телеканалу.

Країна підійшла до вирішального моменту протиборства між президентом і парламентом (точніше, між ним і «лівими» фракція­ми), і загальна ситуація, зокрема настрої більшості населення, була явно на користь Л. Кучми, якому вдалося переконати суспільство у тому, що парламент недієздатний (та й сама Верховна Рада чимало сприяла цьому). Окрім того, Україна опинилася і перед загрозою невиконання міжнародних зобов'язань: Раді Європи було дано обіцянку ухвалити Конституцію до 9 листопада 1996 року, а в ситуа­ції, що склалася, ця дата була нереальною.

Пізно ввечері 26 червня 1996 р. відбулася зустріч Л. Кучми з представниками тимчасової парламентської конституційної ко­місії. Президент отримав запевнення в тому, що Верховна Рада використає останній шанс для ухвалення Конституції «нормаль­ним» шляхом і врахує більшість президентських пропозицій. Спікер парламенту О. Мороз, котрий до цього дотримувався безкомпромісної позиції, узяв на себе зобов'язання «активізувати» депутатів для досягнення компромісу.

Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради розпочалася із закритого засідання. У перерві журналістам пові­домили, що депутати залишатимуться у парламенті, доки не буде ухвалено нову Конституцію. Цитуючи класику радянського кінема­тографа, О. Мороз сказав парламентарям: «У нас звідси є тільки два шляхи – або в РАГС, або до прокурора». Вдень депутати поділили­ся на кілька робочих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, про державну символіку, про при­ватну власність.

О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знаме­ниту «конституційну ніч» – з цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм конституційної ночі став депу­тат Михайло Сирота, котрий представляв проект Конституції, за­пропонований погоджувальною комісією – весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошувати стан­дартну фразу: «Комісія просить прийняти». Під час голосування в залі працювали «піаністи» – депутати, яким їх відсутні колеги віддали реєстраційні картки для участі у голосуванні. Був тут і свій «диригент» – лідер комуністів П. Симоненко, котрий у потрібні моменти подавав своїм колегам знаки не реєструватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено слідкува­ли за процесом. Усі присутні розуміли історичну вагу подій, що відбуваються.

Протягом ночі до будинку парламенту «підтягалися» відсутні депутати. Близько другої години ночі залу засідань несподівано полишили всі члени уряду, що були за сумісництвом депутатами.

Їх обурені колеги перервали голосування і поставили питання про позбавлення їх депутатських мандатів. «Прогульникам» довелося повернутися.

Час від часу процедуру монотонного голосування окремих ста­тей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голосування статтю про національну символіку. Комуністи катего­рично повстали проти синьо-жовтого прапора і тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козаць­кий малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов'язаний з «колабораціоністами», – обурені праві депутати спро­бували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламента­рів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму (об'єднане зі статтею про символіку в один «пакет») викликало подібну реак­цію – праві дружно скандували: «Область! Область!», тоді як ліві обстоювали республіканський статус автономії. Голосування по цих статтях загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). В ре­зультаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула нарешті конституційне пра­во на синьо-жовтий прапор і тризуб.

Близько 9:00 28 червня в залі засідань з'явився невиспаний, на­сторожений, але впевнений у собі президент. За кілька хвилин роз­почалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції зага­лом. На тлі усіх попередніх виснажливих подій його результати були вражаючими – 315 – «за», 36 – «проти», 12 – утрималися, 30 – не голосували. Коли на табло з'явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною овацією, учорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обіймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівживі журналісти полегшено аплодували їм з балкону. Дещо пізніше Л. Кучма нагородив усіх учасників засі­дання орденами, а хол Верховної Ради прикрасили алегоричною картиною, що символізувала зв'язок поколінь борців за незалеж­ність з учасниками ухвалення Конституції (цей художній кітч аде­кватно віддзеркалював політичний).

Україна отримала нову Конституцію, а з нею – сподівання на вихід зі стану політичної лихоманки. Втім, оскільки Основний закон був продуктом цілої серії політичних компромісів та ситуа­тивних міркувань, ця надія, як показали подальші події, виявилася примарною.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)