АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ. Актуальність теми.Сучасний етап національного відродження в Україні вимагає особливої уваги щодо вивчення

Читайте также:
  1. A. Характеристика нагрузки на организм при работе, которая требует мышечных усилий и энергетического обеспечения
  2. B Хід роботи.
  3. I. Общая характеристика договора продажи недвижимости
  4. II. Загальна характеристика ХНАДУ
  5. S: Установить соответствие между типами общества и их характеристиками.
  6. VІІ. Оформлення роботи
  7. А. Общая характеристика вены
  8. Аварии на химически опасных объектах, их медико-тактическая характеристика.
  9. Агальна характеристика конституційного права України.
  10. Адаптація. Характеристика адаптацій. Основні концепції адаптаційних пристосувань
  11. Административное правонарушение и преступление: сравнительная характеристика.
  12. Алгоритм виконання роботи

 

Актуальність теми. Сучасний етап національного відродження в Україні вимагає особливої уваги щодо вивчення, осмислення її культурної спадщини. Важливою складовою втрачених мистецьких надбань є одне з найбільш яскравих явищ українського “розстріляного відродження” — школа М. Бойчука. З ініціативи владних структур все, що можна було знищити із творчості бойчукістів, знищено, зміст діяльності спотворено. Втім, знайшовши визнання у світі, бойчукізм і сьогодні притягує увагу науковців Франції, Польщі, США, Канади, Росії. Без реконструкції його справжнього образу не можливе не тільки відродження правдивої історії української художньої культури, а й усвідомлення її майбутнього сенсу, подальших перспектив. Особливого значення для принципового переосмислення бойчукізму набуває концепція розвитку українського мистецтва, створена М. Бойчуком.

З іншого боку, перед сучасним мистецтвознавством повстала необхідність вирішення проблем теорії світового художнього процесу. В орбіту наукових досліджень все більше включається творчість всіх народів різних країн і регіонів. Школа М. Бойчука органічно вписується у пошуки нових пластичних ідей передовими майстрами світового мистецтва ХХ ст. Окрім того, феномен бойчукізму в українському мистецтві першої третини ХХ ст. має значні риси схожості з мексиканським муралізмом. Ці два явища світової художньої культури, що виникли паралельно на різних континентах, не обмежуються типологічною близькістю, бо тут діють якісь більш глибинні механізми національно-історичного характеру. А такі крос-культурні порівняння набувають нині особливої ваги як для осмислення Україною місця своєї культурної спадщини у світовій художній системі, так і у створенні майбутньої теорії світового мистецтва.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження, проведеного згідно з планом підготовки наукових кадрів кафедри історії і теорії мистецтва Харківської державної академії дизайну і мистецтв, є складовою частиною державних наукових програм, спрямованих на створення об’єктивної картини історико-культурного процесу, зокрема загальнодержавної програми “Реабілітовані історією”. Крім того, в роботі частково використані результати досліджень авторки в процесі роботи над держбюджетною темою“Мистецтво Слобожанщини ХVIII-ХХ ст.” (№ держреєстрації 0102U006485).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на широкому історико-культурному матеріалі, у взаємодії з найбільш суттєвими художніми проблемами доби розглянути мистецьку діяльність М. Бойчука та його концепцію розвитку українського мистецтва, її несумісність з політикою тоталітаризму і місце бойчукізму в національній та світовій художній культурі.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

  • розглянути мистецьку практику і педагогічну діяльність М. Бойчука в контексті українського національного відродження кінця ХІХ — першої третини ХХ ст.;
  • проаналізувати “неовізантизм” М. Бойчука як новий напрямок в історії українського мистецтва;
  • визначити етапи розвитку школи М. Бойчука з урахуванням завдань, що стояли перед мистецтвом у різні історичні періоди, в межах яких вона функціонувала;
  • висвітлити новаторство художньо-педагогічних засад та творчого методу М. Бойчука;
  • показати зв’язок бойчукістів з прогресивними ідеями “виробничого руху”;
  • розглянути проблему національного стилю і форми в українському мистецтві першої третини ХХ ст. та її розв’язання у творчій практиці бойчукістів;
  • систематизувати творчу спадщину представників школи М. Бойчука за видами і жанрами, ввести у науковий обіг їхні невідомі та забуті твори;
  • провести образно-стилістичний аналіз творів бойчукістів у контексті тогочасних художніх пошуків і мистецьких концепцій в Україні та світі;
  • виявити унікальність школи монументального малярства М. Бойчука на терені колишнього СРСР та у світовому мистецтві ХХ ст.
  • проаналізувати зміст і природу термінів “націоналізм” і “формалізм”, що використовувалися радянським мистецтвознавством в оцінці бойчукізму.

Об’єктом дослідження є творчість М. Бойчука і його учнів у контексті проблем національно-культурного відродження в Україні першої третини ХХ ст.

Предмет дослідження становила концепція розвитку українського мистецтва М. Бойчука — засновника бойчукізму.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період першої третини ХХ ст., бо концепція розвитку українського мистецтва, створена М. Бойчуком, склалася у другій половині 1900-х рр. (до 1910 р.), а неспроможність її подальшого розвою в тоталітарній системі визначена партійною постановою 1932 р. “Про перебудову літературно-художніх організацій”. Вихід авторки за окреслений проміжок часу зумовлений тим, що творчі пошуки Бойчука у контексті національної ідеї розпочалися з його формуванням як митця в кінці ХІХ ст., а остаточно концепція бойчукізму була розгромлена сумнозвісного 1937 р., коли масовий терор на терені колишнього СРСР досяг апогею і було розстріляно українське національне відродження. Окрім того, для простеження окремих тенденцій феномен бойчукізму вимагав зіставлень з мистецькими явищами як віддаленого минулого, так і більш пізніх часів ХХ ст.

Територіальні межі дослідження зумовлені метою і завданнями дисертації, виконання яких вимагає залучення матеріалів з різних регіонів світу для розкриття долі національного відродження в мистецтві за демократичних умов та в тоталітарній системі, а також для виявлення місця бойчукізму в українській та світовій художній культурі.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому уперше систематизовано і теоретично осмислено значний за обсягом фактологічний матеріал, що розкриває один із найбільш перекручених радянським мистецтвознавством період українського національного відродження. Авторкою уперше в українській мистецтвознавчій науці:

  • здійснено системне дослідження одного з найбільш яскравих явищ української художньої культури першої третини ХХ ст. — школи М. Бойчука — від часу її появи перед 1910-м р. і до знищення у 1937 р.;
  • виявлено етапи розвитку школи, що збігаються із загальними шляхами еволюції українського мистецтва у першій третині ХХ ст.;
  • діяльність школи досліджено в контексті проблем, актуальних для тогочасної української і світової художньої культури, а також нових прогресивних ідей світового мистецького поступу;
  • проаналізовано роль художньо-педагогічних засад та творчого методу М. Бойчука у формуванні школи як нового напрямку в українському мистецтві;
  • висвітлено взаємозв’язок між неовізантизмом і бойчукізмом;
  • систематизована та доповнена новими роботами бойчукістів, уперше введених до наукового обігу, їхня творча спадщина розглядається як продовження національної художньої традиції у притаманних їй видах мистецтва;
  • образно-стилістичний аналіз робіт представників школи М. Бойчука проведено зважаючи на особливості творчого методу засновника школи;
  • розкрито спрямовану на відновлення національної самобутності концепцію розвитку українського мистецтва М. Бойчука;
  • показано антинауковий зміст трактування сталінськими ідеологами термінів“формалізм” та “націоналізм”, використаних як політичний вирок школі М. Бойчука;
  • розкрито унікальність бойчукізму в історії українського і світового мистецтва.

Практичне значення роботи. Матеріали й теоретичні положення дисертації можуть бути використані при написанні нового видання історії українського мистецтва, зокрема тієї частини, що присвячена першій третині ХХ ст., підручників і навчальних посібників, у процесі викладання історії української культури і мистецтва у навчальних закладах, у музейній роботі. Наведений у дисертації фактологічний матеріал є маловідомим за кордоном і може бути корисним для фахівців з інших країн.

На захист дисертації винесено такі основні положення:

  • школа М. Бойчука формувалася у контексті розвитку української національної ідеї, що стала підгрунтям українського національного відродження, одним із найбільш яскравих явищ якого був бойчукізм;
  • починаючи з неовізантизму, що був досить умовною назвою напрямку розвитку українського мистецтва М. Бойчука, заснована ним школа пройшла ряд етапів, що відбивали еволюцію національного відродження в залежності від суспільно-політичних змін в Україні і збігаються з основними періодами українського мистецького процесу першої третини ХХ ст.;
  • педагогічні засади М. Бойчука та творчий метод його школи суголосні мистецьким проблемам і пошукам як світової, так і національної художньої культури;
  • засновнику бойчукізму були близькими деякі прогресивні ідеї російських“виробничників”, що стали підгрунтям сучасного дизайну;
  • здобутки школи М. Бойчука засвідчують, що вона стала продовженням перерваної національної традиції і являла новий оригінальний напрямок в українському мистецтві першої третини ХХ ст., а з іншого боку — це один із найбільш визначних прикладів розв’язання проблеми національного стилю і форми у світовому мистецькому поступі ХХ ст.;
  • як і “хвильовизм” в літературі, “Березіль” Л.Курбаса в театральній культурі, бойчукізм, як концепція розвитку українського мистецтва, протистояв сталінській концепції “соціалістичної культури”, через що школа “українських монументалістів” і була знищена тоталітарною системою;
  • терміни “формалізм” та “націоналізм”, запроваджені марксистсько-ленінською критикою для викриття “антипролетарської”, ворожої суті бойчукізму, мають антинауковий зміст, відображуючи ідеологічні маніпуляції сталінського тоталітаризму;
  • розпочата за часів “відлиги” реабілітація школи М. Бойчука була поверховою, а стереотипи в оцінці творчості бойчукістів, що не відповідали канонам соціалістичного реалізму, не були переборені;
  • відновлення правди про бойчукізм на сучасному етапі національного відродження в Україні має важливе значення не тільки для подолання деформацій, заподіяних тоталітаризмом, а й для відновлення втрачених зв’язків між мистецькими явищами і поколіннями українських митців, для вибору шляхів розвитку сучасної української національної культури.

· Розділ 1. Історіографія, методика та джерельна база дослідження

· 1.1. Стан наукової розробленості теми. Як непересічне мистецьке явище європейської художньої культури школа М. Бойчука сформувалась в один із найбільш драматичних періодів її історії — за кілька років до початку першої світової війни і продовжувала розвиток в умовах нових суспільно-політичних потрясінь в Україні кінця 1910-х — 1930-х рр. З початку 1900-х рр. і до знищення у 1937 р. вона не залишалась поза увагою художньої критики, часом викликаючи її захоплення, а з кінця 1920-х рр. і різкі випади з приводу тієї чи іншої невідповідності новій радянській ідеології.З другої половини 1920-х все більше підкреслюються “ідеологічні” недоліки школи — візантизм, релігійність, селянська стихія (М. Бабенко, І. Врона, А. Петрицький, В. Чаговець, Г. Шкурупій та ін.). З початку 1930-х на терені колишнього СРСР художня критика помітно активізується проти бойчукізму, дорікаючи в невідповідності ідеології пролетаріату, формалізмі (І. Врона, І. Товарець, Є. Холостенко, Ф. Іващенко та ін.) й націоналізмі (Г. Радіонов). Відомі російські мистецтвознавці (О. Сидоров, О. Федоров-Давидов) дали високу оцінку школі М. Бойчука, заявивши про “європейський масштаб” її представників та про“інтернаціональність в своїй основі” їхньої стилізації. Зарубіжна критика відзначила унікальність школи М. Бойчука (Д. Антонович, Ю. Костюк, С. Корбіо).

· Як показав аналіз літературних джерел, предметом спеціального дослідження мистецька діяльність М. Бойчука вперше стала через два десятиліття після того, як його школа програмно заявила про себе. У 1930 р. з’явилася перша монографія пізніше репресованого К.Сліпка-Москальціва “М. Бойчук”, де автор зосередився на формально-стилістичному аналізі творчості бойчукістів.

· Після фізичного знищення провідних представників школи М. Бойчука у 1937 р. і до першої половини 1960-х рр. у спеціальній літературі залишається негативне ставлення до бойчукізму. Починаючи з середини 1960-х рр. у мистецтвознавчих працях намічаються зміни: за бойчукістами залишаються “помилки” в монументальному малярстві, але відкидаються в книжковій графіці. Серйозним зрушенням у відновленні правди про це явище української художньої культури стали публікації російського мистецтвознавця В.Лебедєвої (1973), в яких було відзначено особливі заслуги школи М. Бойчука в розвитку монументального малярства в колишньому СРСР, проте вказувалось на неповноцінність творчого методу. Поворотним став 1984 рік: з одного боку, захист докторської дисертації В.А. Афанасьєва “Украинское советское изобразительное искусство 1917–1941 гг.: Проблемы становления” (К.,1984), в якій закріплювалась оцінка бойчукізму як неповноцінного явища, а з іншого — активні виступи у пресі С.Білоконя, в яких висвітлювались документи, що викликали протилежну реакцію.

· З початку 1990-х активізуються пошуки мистецтвознавців, істориків Києва, Харкова, Львова, спрямовані на неупереджене вивчення бойчукізму. У виявленні нових джерел чимало зробив С. Білокінь. У вивченні бойчукізму як фрагменту мистецького життя Львова — О. Ріпко, яка ще й вперше опублікувала деякі мемуарні матеріали іноземного походження. Зусилля авторки дисертації були зосереджені головним чином на аналізі концепції розвитку українського мистецтва М. Бойчука та дослідженні його школи в контексті світового художнього процесу.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)