АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

За формою обкладення податки поділяють на прямі і непрямі

Читайте также:
  1. В чому ви вбачаєте зміст поняття “соціальні ілюзії”?(Підготовка зазначеної доповіді є формою індивідуальної роботи; обов’язкова до виконання;форма виконання - письмова).
  2. В чому ви вбачаєте зміст поняття “соціальні ілюзії”?(Підготовка зазначеної доповіді є формою індивідуальної роботи; обов’язкова до виконання;форма виконання - письмова).
  3. Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості
  4. Загальнодержавні податки та збори
  5. Згідно з Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери поділяються на такі види.
  6. Зовнішні (непрямі) ознаки застосування бактеріологічної (біологічної) зброї.
  7. Непрямі відмінки
  8. Податки і податкова система
  9. Податки на нерухому власність фізичних та юридичних осіб.

План.

1. Поняття, предмет, метод та джерела фінансового права.

2. Поняття бюджету, бюджетна система України.

3. Податкова система України. Поняття, ознаки та класифікація податків.

4. Платники податків, їх права і обов’язки. Об’єкти оподаткування.

5. Відповідальність за порушення фінансового законодавства.

 

1. Фінансове право становить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, розподілу й використання централізованих й децентралізованих грошових фондів держави й територіальних громад.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, відрізняються низкою рис:

· Складаються в сфері фінансової діяльності держави;

· Реалізуються в процесі руху (формування, розподілу й використання) грошових фондів публічного характеру;

· Об’єктом відносин є грошові фонди держави й територіальних громад;

· Припускають виключну роль держави в цих відносинах.

Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини в сфері фінансової діяльності держави й територіальних громад із приводу формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів впливу права на суспільні відносини, а також ступінь впливу на поведінку учасників суспільних відносин, на характер їх взаємозв’язків. Основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний метод. Він допускає нерівність суб’єктів відносин, що забезпечує надзвичайний стан і роль держави. Цей метод виявляється у владних приписах, наказах одним суб’єктам із боку інших, що представляють державу та органи самоврядування. Імперативний метод фінансово-правового регулювання доповнюють і підлеглі, похідні від нього методи рекомендацій, погоджень.

Система фінансового права – це об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливості розміщення норм, що регулюють фінансові відносини.

В системі фінансового права виділяють частини, підгалузі, інститути. До загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють основні принципи, форми й методи фінансової діяльності; поняття й функції фінансів; систему фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб’єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю. Особливу частину становлять фінансово-правові норми, що регулюють відносини в сфері бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов’язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулювання.

Джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права. Тобто, це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми. Нормативно-правовий акт – найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. На основі владно-територіальної ознаки їх поділяють на загальнодержавні нормативні акти; Республіканські (АРК); місцеві нормативні акти. Таким чином, під терміном „фінансове законодавство” охоплено закони України; міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ; постанови ВРУ; укази Президента; декрети й постанови Кабінету Міністрів, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

 

 

2. Центральною ланкою фінансової системи держави виступає бюджетна система, що складається з державного та місцевих бюджетів. Саме за рахунок бюджетних надходжень формують відповідні грошові фонди, що фінансово забезпечують виконання державних завдань і функцій, функціонування державних органів. Питання бюджету регулюються ст..95-98 Конституції України та Бюджетного кодексу.

Термін „ бюджет” має економічний і правовий зміст. Як економічна категорія бюджет є централізованим грошовим фондом, який акумулюється на рівні певного утворення (держави або територіальної громади) та яким розпоряджається відповідний орган державної влади. Із правової категорії бюджет становить правовий акт, основний фінансовий план створення, розподілу й використання централізованого грошового фонду держави або територіальної громади.

 

Як правовій категорії бюджету притаманно кілька особливостей:

· Бюджет затверджує відповідний представницький орган державної влади;

· Термін дії акта, що затверджує відповідний бюджет, дорівнює бюджетному періоду;

· Бюджет як фінансовий план закріплює юридичні права та обов’язки учасників бюджетних відносин.

Бюджет складається із дохідної та видаткової частини. Доходи бюджету класифікують за чотирма групами:

· Податкові надходження;

· Неподаткові надходження;

· Доходи від операцій з капіталом;

· Трансферти.

Всі можливі доходи та видатки бюджетів відображено та закріплено в бюджетній класифікації, яка становить єдине систематизоване угрупування доходів, видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Видатки класифікують за різними підставами й групують за:

· Функціональними ознаками;

· Економічними ознаками (дана класифікація уточнює використання бюджетних коштів відповідно до їх предметних ознак – заробітна плата, оренда, капітальні витрати тощо);

· Відомчими ознаками (визначає розподіл бюджетних призначень за основними розпорядниками бюджетних коштів);

· Програмними ознаками (програмна класифікація побудована на розподілі бюджетних призначень за бюджетними програмами).

Бюджетна система складається із Державного бюджету та місцевого бюджету. До місцевого бюджету входять: бюджет АРК; обласні бюджети; районні бюджети; бюджети районів у містах; бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл; селищ та бюджети територіальних громад міст і їх об’єднань).

Підставами розмежування бюджетів на місцеві й бюджети місцевого самоврядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття та виконання й особливостей формування дохідної частини.

Бюджетний процес – це регламентована нормами правова діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Бюджетний кодекс закріпив такі стадії бюджетного процесу:

· Складання проектів бюджету;

· Розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

· Виконання бюджету, в тому числі в разі потреби внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

· Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету й прийняття рішення щодо нього.

Всі стадії бюджетного процесу перебувають під контролем Рахункової палати, яка діє від імені ВРУ й місцевих органів влади, що зміцнює фінансову дисципліну учасників бюджетної діяльності.

 

 

3. У широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Під податком слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначених законодавчими актами про оподаткування. Податки сплачуються в певному розмірі та в чітко визначені строки.

Основними ознаками податку є:

· Примусовість і обов’язковість, тобто відсутність у платника вибору (платити чи не платити) і встановлення відповідальності за ухилення від сплати податку;

· Безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави, відсутність зустрічних зобов’язань з боку держави;

· Безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій з боку держави;

· Нецільовий характер, відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку;

· Розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

· Безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників.

Основні функції податку:

· Фіскальна – наповнення бюджетів всіх рівнів;

· Контрольна – перевірка ефективності функціонування податкової системи;

· Регулююча – регулювання виробництва і споживання.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:

· Розподільна – розподіл частини національного доходу по різних сферах задоволення суспільних потреб;

· Стимулююча – створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності;

· Накопичувальна.

Законодавство багатьох держав не розмежовує податки, збори, мито, а податкову систему визначають як сукупність податків і зборів. Проте, поряд із спільними ознаками між ними існують і певні відмінності. Податки, на відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків – задоволення потреб держави, тоді як збори й мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв’язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.

Різниця між збором і митом полягає в тому, що збір є платежем за наявність певного права, а мито – за здійснення на користь платника дій, які мають юридичне значення.

Усі податки можна розділити на види за різними ознаками.

Залежно від характеру платника розрізняють: податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість); податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел).

Залежно від періодичності справляння: разові – податки, які справляють один раз протягом визначеного часу при здійсненні певних дій (податок із власників транспортних засобів тощо); систематичні – справляють регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально).

За формою обкладення податки поділяють на прямі і непрямі.

До прямих або прибутково майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки поділяються на: особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і зі урахуванням його платоспроможності; та реальні, що сплачуються з окремих видів майна (землі, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить недійсний, а передбачуваний прибуток. До особистих можна віднести податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними податками є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. Це – акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито.

Відповідно до Закону України „ Про систему оподаткування”, всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх встановлює, поділяються на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) належать: податок на додану вартість; акцизний збір; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на прибуток підприємств тощо, а також збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; плата за торговий патент тощо.

Загальнодержавні податки встановлюються ВРУ і справляються на всій території України.

До місцевих податків віднесено податок з реклами, комунальний податок. До місцевих зборів (обов’язкових платежів) віднесено: готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера за квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- та телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу та лотерей;збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак тощо.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України. Існують і інші критерії поділу податків на види.

 

 

4. Система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових і факультативних елементів. До основних елементів правового механізму податку і збору належать платник податку чи збору; об’єкт оподаткування та ставка податку чи збору.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства України.

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законодавчими актами про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються ВРУ, ВР АРК і місцевими радами народних депутатів відповідно до законодавчих актів про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року.

На платників податків покладаються такі обов’язки:

· Вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати ї зберігання в терміни, встановлені законами;

· Подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків;

· Сплачувати належні суми податків у встановлені законом терміни;

· Допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків.

Платники податків мають такі права:

· Подавати державним податковим органам документи, підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, встановленому законами України;

· Одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

· Оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії посадових осіб.

 

5. Відповідальність за порушення фінансового законодавства виступає як форма реалізації державного примусу, що виникає в різі вчинення порушення приписів фінансово-правових норм і полягає в застосування спеціально уповноваженими державними органами до правопорушника передбачених законом санкцій.

Фінансовій відповідальності притаманні ті ж ознаки, що і юридичній відповідальності в цілому, тобто:

· Підставою відповідальності є вчинення правопорушення;

· Відповідальність за порушення фінансового законодавства виступає як форма реалізації державного примусу за порушення приписів фінансово-правових норм;

· Полягає в застосуванні до правопорушника негативних наслідків, передбачених санкціями фінансово-правових норм, які мають майновий характер і виражені, переважно, в грошовій формі;

· Відповідальність за порушення фінансового законодавства реалізують у специфічній процесуальній формі.

Фінансове правопорушення – це дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання всіх форм власності, об’єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

Відповідно до ст.116 Бюджетного кодексу України бюджетним правопорушенням визнають недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про його виконання. В Податковому кодексі РФ (ст. 106) податковим правопорушенням визнають винно вчинене протиправне (тобто те, що порушує законодавство про податки і збори) діяння (дію або бездіяльність) платника податків, податкового агента та інших осіб, за які цим Кодексом встановлено відповідальність.

Порушенню фінансового законодавства притаманні обов’язкові ознаки:

· Антисоціальний характер, що знаходить прояв у суспільній небезпечності (якщо правопорушення є злочином, передбаченим Кримінальним кодексом) або суспільній шкідливості;

· Протиправність;

· Винність;

· Караність.

Антисоціальний характер є матеріальною ознакою порушень фінансового законодавства. Діяння, що порушують норми фінансового права, чинять шкоду нормальному здійсненню фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування.

Протиправність вказує на передбачуваність конкретного діяння в актах фінансового законодавства.

Винність як ознака правопорушення вказує на наявність суб’єктивного зв’язку між протиправним діянням і його наслідками та особою, яка вчинила таку дію або бездіяльність у формі умислу або необережності.

Караність є ознакою, яку логічно зумовлено антисоціальним характером правопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства та безпосередньо впливає з його протиправності.

Сукупність даних ознак, які визначають вчинене діяння правопорушенням, охоплено таким поняттям як склад правопорушення. Склад правопорушення включає наступні елементи: об’єкт правопорушення; об’єктивна сторона правопорушення; суб’єкт правопорушення та суб’єктивна сторона правопорушення.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)