АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

НАНЕСЕННЯ ОБСТАНОВКИ НА КАРТУ

Читайте также:
  1. II. ОЦЕНКА РАДИАЦИОННОЙ ОБСТАНОВКИ.
  2. А) Выявление и оценка химической обстановки при авариях (разрушениях) на химически опасных объектах.
  3. в) Нанесення лакофарбних матеріалів
  4. В) Нанесення лакофарбових матеріалів
  5. ВИВЧЕННЯ ЗА КАРТОЮ УМОВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, МАСКУВАННЯ І ЗАХИСНИХ ЯКОСТЕЙ МІСЦЕВОСТІ. ПРАВИЛА НАНЕСЕННЯ НА КАРТУ ОРІЄНТИРІВ ТА ІНШИХ ОБ'ЄКТІВ
  6. Виявлення і оцінка радіаційної обстановки, розв'язання задач.
  7. ВИЯВЛЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ ОБСТАНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ МОНІТОРИНГУ (ВИМІРІВ)
  8. Виявлення та оцінка інженерної обстановки при зруйнуванні пожежа та вибухонебезпечних об'єктів
  9. Виявлення та оцінка пожежа вибухонебезпечної обстановки на об’єкті господарювання. 1 страница
  10. Виявлення та оцінка пожежа вибухонебезпечної обстановки на об’єкті господарювання. 2 страница
  11. Виявлення та оцінка пожежа вибухонебезпечної обстановки на об’єкті господарювання. 3 страница
  12. Виявлення та оцінка пожежа вибухонебезпечної обстановки на об’єкті господарювання. 4 страница

 

Після підготовки карти до роботи можна наносити на неї обстановку.

Та обстановка, яка наноситься на карту до прийняття рішення ко­мандиром, називається вихідною.

Її можна переносити з карти старшого начальника, з письмового бойового наказу або розпорядження, з голосу офіцера зв'язку тощо.

Дані про розміщення і дії своїх військ наносяться на карту з деталі­зацією на два сту­пені нижче, тобто начальник медичної служби полку наносить – до роти.

Розглянемо на прикладах теоретично, а потім у ході занять і практично засвоїмо пра­вила нанесення обстановки на карту.

 

Н

 

Ніколи не треба забувати про збереження топографічної основи карти і зловживати тактичними знаками (рис. 48).

 

 

При нанесенні лінії оборони на карту необхідно олівець легко повертати. Штрихи на­носяться перпендикулярно до лінії оборони.

Величина кроку між штрихами повинна бути приблизно 2 мм, ви­сота – 1 мм і товщина – 0,5 мм.

Лінії траншеї проводять залежно від зайнятого підрозділами поло­ження, пристосову­ючись до умов рельєфу, місцевості (рис. 50). Вони не повинні затемнювати або закри­вати топографічну основу карти.

Лінію потрібно проводити одним рухом руки, не відриваючи олі­вець від карти (рис. 51).

 

Фактичні дії військ і їх розміщення наносяться на карту суцільною лінією (рис. 52).

 

Для швидкого знаходження місцевих предметів треба дотримува­тися такого правила: рубежі для своїх військ вказуються двома точками з перерахуванням нанесених пунк­тів та інших місцевих предметів справа наліво, а райони оборони, зосередження (роз­міщення) – трьома-чотирма точками проти ходу годинникової стрілки. Смуга (діля­нка) оборони по­значається не менше, ніж чотирма точками так, як і район (рис. 53).

 

 

У такому ж напрямі проводиться лінія рубежу, району або смуги.

 

 

Умовні знаки підрозділів, які здійснюють марш, потрібно наноси­ти не на дорогах або колонних шляхах, а поряд з ними, із південного, або східного боку на відстані 2-3 мм від дороги.

Таке положення колони відносно дороги обумовлено тим, що при підтушовуванні умовного знака колони значно погіршиться чи­тання знаку і нечітко визначатиметься топографічна основа карти. Назви елементів похідного порядку пишуться над колоною, а склад її–під нею (рис. 54).

 

Колони артилерійських, мінометних, зенітних підрозділів і підрозділів ПТКР позна­чаються відповідним знаком для будь-якої коло­ни (лінією) з необхідною кількістю поперечних рисок і з необхідними на­писами (рис. 55 А).

 

 

Розмежувальні лінії наносяться від тилу до фронту, в наступі й на марші – на гли­бину бойового завдання, а в обороні – на дальність найдійовішого вогню підтримую­чих або штатних вогневих засобів.

Довжина пунктирної лінії при позначенні нею меж батальйонів повинна дорівнювати 5 мм, розрив між лініями – 2-3 мм. У полковій розмежувальній лінії штрихами нано­сяться лінії довжиною 10мм, розрив між ними – 5мм.

Дужка наноситься біля місцевого предмета таким чином, щоб не її окружність, а уявна лінія, яку можна провести через її кінці, включала або виключала даний місцевий предмет. Радіус дужки – 3-4 мм, а у вели­ких міст, лісових масивів – 6мм (рис. 55,56).

 

При позначенні розмежувальних ліній у наступі й обороні пунк­ти перелічують від тилу до фронту, а при виході із бою і відході від фронту – в бік відходу.

Спочатку вказується розмежувальна лінія праворуч, потім ліво­руч. Коли частина міс­цевих предметів, по яким наносять розмежувальні лінії, не входять у смугу дій, то в усній постановці завдань перед такими пунктами вказується "виключно", а в письмо­вих бойових документах скорочено пишеться "викл".

Наприклад, при постановці завдання 1 мб ліва розмежувальна лінія для нього може бути вказана так (рис. 57А): Ольгино, (викл.) відм. 32,7, Мирово. У даному прикладі відм. 32,7 не входить у смугу дій 1 мб.

Отже, прийнято вважати, що для підрозділу, якому ставиться зав­дання, або для під­розділу, командир якого оголошує бойовий наказ, пун­кти місцевості, вказані без об­мови, входять у смугу дій, а з обмовою "вик­лючно" – не входять.

 

 

 

Райони і рубежі, зайняті противником, вказуються за ходом годинникової стрілки справа наліво, при цьому в думці треба поставити себе обличчям до противника (рис. 57Б).

При постановці завдання або прийнятті рішення щодо знешкод­ження противника в конкретному районі, послідовність переліку пунктів повинна відповідати порядку вка­зівки їх відповідно до району оборони або розміщення противника (рис. 58).

 

 

 

Бойові завдання механізованих і танкових підрозділів і підрозділів аеромобільних вій­ську наступі наносяться на карту пунктирною лінією із стрілкою.

Довжина пунктиру для позначення роти – 4 мм з відстанню між пунктирами до 2 мм, а для позначення батальйону і частини – вона така ж, як і для розмежувальної лінії.

Стрілка показує характер і напрям дій підрозділу, її довжина по­винна забезпечити чі­тке нанесення знака підрозділу. Тому на стрілці пе­ред її вістрям обов'язково простав­ляються поперечні риски: одна взвод, дві-рота, три – батальйон, без риски – полк (рис. 59).

 

 

За ходом бою при нанесенні на карту декількох положень військ до різного часу умо­вні знаки можна відтінити пунктирними лініями і точка­ми, а також підтушовувати їх олівцями різного кольору.

 

Підтушовування треба виконувати так, щоб вона не затемнювала умовних знаків і то­пографічної основи карти, лягала з невеликим просві­том (0,5 мм), обов'язково зсере­дини, а не із зовнішнього боку лінії, яка позначає межі району (рис. 60).

 

Обстановка на один і той самий час як за свої війська, так і за війська противника від­тіняється однаковими знаками або підтушовуєть­ся олівцем одного кольору (рис. 61).

 

Робоча карта кожної посадової особи повинна мати відповідне оформлення: службо­вий заголовок, вказівки щодо початку і закінчення ведення карти, підпис посадової особи.

Наприклад:

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)