АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Здійсніть порівняльний аналіз чоловічої і жіночої сексуальності

Читайте также:
  1. D. Аналізатор спектру шуму
  2. FTA – Аналіз «дерева відмов».
  3. LL(1)-синтаксичний аналізатор для мови Pascal
  4. SWOT-аналіз підприємства та складання профілю середовища.
  5. А. Макроаналіз по виду зламів.
  6. Алонж аналіз
  7. Альтернативний аналіз (Alternative Analysis)
  8. Аналіз алгоритмів
  9. Аналіз асортименту і структури продукції.
  10. Аналіз беззбитковості
  11. АНАЛІЗ БІОСИГНАЛІВ
  12. Аналіз виконання договірних зобов'язань по відвантаженню продукції

Вивчення сексуальності людини і сексуальних стосунків приваблює фа­хівців різних наукових напрямків не тільки закритістю тематики, своєю заборонністю протягом багатьох років під тиском суспільства і моралі, а в першу чергу – різноманітністю й індивідуальністю особливостей проявів. Наукові до­слідження проводяться по трьох основних наукових напрямках: соціокультурному, психологічному і біологічно-медичному. Вони не тільки конкурують між собою, а й доповнюють один одного. Завдяки цьому люди мають мож­ливість більш повно, цільно розуміти особливості сексуальних проявів. Саме розглядаючи основні аспекти цих напрямків, можна показати їх єдність і особ­ливість.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ СЕКСУАЛЬНОСТІ

Соціокультурний науковий напрямок дослідження сексуальності виник у кінці XIX століття. Його розвиток був пов'язаний з великим впливом поглядів Фрейда та "психологічної антропології", тому що багато положень психоана­лізу підкріплювалося посиланнями на етнографічні дані. Статистичного дос­лідження в цей час зазнали форми статевого розподілу праці, різниця в засобах соціалізації і в поведінці хлопчиків та дівчаток, ініціації та обряди вікового пе­реходу, пов'язаного зі статевим дозріванням підлітків, норми дошлюбних та позашлюбних зв'язків, відношення сексуальних настановлень та поведінки та ін.

У будь-якому з існуючих до теперішнього часу людських суспільств є прояви якогось розподілу праці між статтю, специфічні для чоловіків та жінок, види діяльності і соціальних функцій. У суспільних науках існує декілька те­орій, які пояснюють диференціацію соціостатевих ролей і причини їх виник­нення.

За теорією американських соціологів Т. Пірсонса та Р. Бейлса, диферен­ціація чоловічих і жіночих ролей у сім'ї та суспільно-виробничому житті не усунена, так як заснована на природному взаємодоповненні статі і має пози­тивну ознаку, тому що сприяє нормальному функціонуванню родини. Чоло­віче життя у своїй основі "інструментальне" – підтримка зв'язків між роди­ною і зовнішнім світом, матеріальне забезпечення родини, а жіноче – "експре­сивне" – регулювання взаємовідносин у родині, турбота й емоційна підтримка. При чому роль дружини в цій теорії виводиться із здатності жінки народжу­вати дітей й опікуватися ними, а оскільки чоловік не може народжувати, він бере на себе інструментальну роль.

Ця теорія у свій час мала своє значення і визнавалася правильною, але на сучасному етапі не все за її положеннями можна пояснити, і ще, до того ж, во­на відстає від нових реалій життя. Це пояснюється тим, що, по-перше, домі­нуючою в наш час стала однодітна або дводітна родина, внаслідок чого у жін­ки не весь час витрачається на виховання дітей і лишаються довготривалі життєві періоди, коли вона виконує якісь інші функції. По-друге, саме такий розподіл ролей далеко не завжди обов'язковий у сучасній родині.

Р. Коллінз розробив іншу теорію, яка пояснює диференціацію так званих гендерних ролей. Він вважає, що сексуальна нерівність зумовлена конфліктом між домінуючою групою (чоловіками) і залежною групою (жінками). При чо­му, виникнення цієї нерівності він пов'язує з тим чинником, що чоловіки були крупніші, сильніші за жінок і створювали на них сексуальний тиск. У наш час міра залежності жінок визначається двома чинниками:

1) матеріальна залежність;

2) цінність жінки як власності, що підлягає обміну.

Свою теорію Р. Коллінз називає теорією конфлікту. Але її ще можна на­звати теорією обміну, тому що здоров'я жінки, її освіта, її здатність заробляти поза домом лише підвищують її вартість при обміні і допомагають їй пре­тендувати на вибір більш привабливого партнера.

На Заході є розповсюдженими неомарксиські теорії, які пояснюють соціостатеві ролі. Основними їх положеннями є те, що коріння нерівності між представниками різної статі знаходиться у самій структурі капіталізму, що виключає свободу сексуального вибору і використання жінок для забезпечення гнуч­кості ринку в цих умовах. Тому з цією метою жінкам на ринку праці відведений вторинний сектор посад, які в разі необхідності можна було б скоротити.

Розглядаючи існуючі теорії соціальної диференціації статевих ролей, Дж.Смелзер зазначив, що було б доцільно визначити типи суспільства і ситу­ацій, в яких складалися ці відмінності, а потім вже відокремити фактори, що сприяють формуванню системи цінностей, на основі яких і створюються ролі.

За показниками диференційної психології, жінки більш суб'єктивні та чуттєві до людських взаємин і їх мотивів, у них більше виявляються гумані­тарні нахили, ніж у чоловіків, і ця відмінність дуже розповсюджена в суспільст­вах різного типу. Використання тендерного підходу до аналізу соціокультурного життя суспільства дозволяє винайти його тендерну асиметрію.

Замість рольової визначеності чоловічої і жіночої реальності, в нашій сучасній культурі можна віднайти помітні і достатньо виражені ціннісні установки, згідно яких усе, що визначається як чоловіче, переміщене у центр і розглядається як домінуюче, а визначене як жіноче – розуміється як другосортне і менш значне. Тому вважається, що лише "чоловік" репрезентує все "людст­во", промовляє від його особи і він же в цей час виконує важливу для людства місію – підтримку орієнтації на пізнавальний і відтворюючий тип ставлення до світу. Жінці відводиться лише емоційний та інтуїтивний компонент.

Тендерний підхід до аналізу нашої культури явив, що чоловіче та жіноче на онтологічному і гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів: чоловіче – раціональне, духовне, божественне, культурне; жіноче – чуттєве, тілесне, заземлене, природниче", – зазначає дослідник тендерних проблем Н.В. Лавріненко.

Отримані наукові дані М. Мід при вивченні життя трьох племен у Новій Гвінеї звели нанівець установки і судження, згідно яких чоловіки і жінки са­мою природою створені для певних ролей. Основним висновком є те, що ста­теві відмінності використовуються суспільством як основа для диференціації соціальних ролей, але сутність цих ролей не є біологічно обумовленою такими факторами, як більш впливові розміри тіла чоловіків чи здатність жінок до народження дітей. Тендерні ролі в нашому суспільстві утворилися скоріше на основі культурних і соціальних особливостей, а не в результаті "природного порядку речей".

Таким чином, зовсім не пов'язані із статтю такі феномени, як природа і культура, божественне і земне й т. ін., що приписується певній статі. Подібні атрибуції по відношенню до біологічних статей, абсолютно не пов'язаних з ними характеристик, при чому ієрархічно упорядкованих в культурно-символічних зрізах суспільного життя, як би виправдовують і закріплюють "вторинність" жінки в суспільстві і переносять її в галузь природничих явищ. Відповідно до цього, встановлюється система тендерних ролей, обумовлених очікуваннями поведінки, відповідної статусу чоловіка і жінки в суспільстві.

Символізація чоловічої та жіночої основи у багатьох древніх міфологіях показує чоловіка як носія активного, соціально-творчого початку, а жінку – як пасивно-природничу силу. За стародавньокитайською міфологією, жіноча ос­нова Інь – темна, чорна, безодня глибока, а чоловіча Янь – червона, освітлена, висока, небесна. Ці основи є полярними космічними силами, взаємодія яких дає можливість нескінченно існувати Всесвіту. У християнській міфології та­кими основами є Адам і Єва.

Не чужа для міфологічного усвідомлення ідея андрогінії, тобто поєднання в одній особі чоловічої та жіночої основи. Багато з богів наділялися чоловічою та жіночою силою одночасно: у стародавніх греків Гермафродит – син Гермеса й Афродіти, у індійців Адіті – корова і бик, у древніх єгиптян – Ра, який спа­рювався сам із собою.

У найбільш розвинутих суспільствах та складних міфологіях опозиція чоловічої та жіночої основи зовсім не зводиться до емпіричних відмінностей між індивідами. Релігійно-філософський символізм оперує глобальними, кос­мічними образами, які є поза часом і простором. Стереотипи прояву маскулінності та фемінінності в побутовому усвідомленні більш конкретні, у них ясніше простежується зв'язок із соціальними реаліями.

Є глибинна асиметрія у принципах опису та критеріях оцінки значення чоловіка та жінки: чоловіки сприймаються й оцінюються головним чином за їх суспільним становищем, родом діяльності, соціальними досягненнями. Жінки, в свою чергу, – за сімейно-родинними взаєминами виступають як сестри, дру­жини, матері. З одного боку, чоловік бачить у жінці сексуальний об'єкт, дру­жину, з другого – матір, сестру або дочку. Жінки теж категоризують чоловіка за принципом можливості або неможливості сексуальних стосунків, але ця двояка категоризація перешкоджає їм формувати поляризовані та стійкі сте­реотипи чоловіка і батька.

Сексуальні властивості, соматичні та поведінкові – важливі й універсальні ознаки статевої належності як на рівні культури, так і на рівні буденного усвідомлення. Стать і сексуальність складають невід'ємну частину символічної культури людства. Так, зображення геніталій представлено у найрізноманітних релігійних і міфологічних символіках.

Чоловічі геніталії, особливо статевий член, більше за все символізує силу, могутність, владу, загальне одухотворення, але не обов'язкову основу. Сім'я вважається як відображення і джерело життєвої сили і є абсолютною ідеаль­ною основою. Ерегований статевий член здобуває значення соціального знаку агресії або виклику і в той же час є неконтрольованою силою. Тому зак­риття його фіговим листком або надстегновою пов'язкою дозволяє зменшити пов'язану з цим соціальну напругу. Ерегірований статевий член ще наділя­ється особливою захисною і відволікаючою силою та має релігійний символ поклоніння.

Жіночі геніталії, звичайно, описуються, з одного боку, як джерело виникнення нового життя, з іншого – як таємнича і темна основа, яка приховує в собі небезпеку та загрозу смерті. Жіночі геніталії тлумачаться як каліцтво, як рана, що спливає кров'ю. Саме 3. Фрейд описував жіночі геніталії як наслідок каліц­тва. Про збентеження та огиду, що їх породжували жіночі геніталії, свідчать численні релігійні, культурні та літературні табу. У християнській релігії жін­ка не має права зайти до вівтаря або знаходитися там. У протилежність цьому материнське лоно виступає як тепле, надійне сховище, джерело життя і сексуальний об'єкт, проникнення у який супроводжується подоланням труднощів та небезпеки.

Досконале вивчення статевого символізму показує його полісемантичність, при чому сексуальні явища інтерпретуються з іносказаннями, пошире­ними у змісті. Етнографи і літературознавці виявили у фольклорі та ритуалах щільний зв'язок між сексуальністю і сміхом, між сексуальністю і лайкою. Сміх виступає як протилежність смерті, животворний початок. Він є не тільки про­явом радості і веселощів, але є і способом емоційної розрядки. Сміхова куль­тура припускає особливий сексуальний гумор і пов'язує сексуальність із свят­ковими, ігровими елементами суспільного життя.

У людському суспільстві виникає сексуальна культура, яка обмежена, з одного боку, природою людини, а з другого – внутрішньою послідовністю за логікою культури як цілого. Найзагальніший принцип класифікації культур за типом їх статевої моралі, який прийнятий у етнографічній літературі – це поділ її на антисексуальну (репресивну) і просексуальну (пермісивну). Прикладом репресивної антисексуальної моралі є представники середньовічного християнства, при якому сексуальність людини визначається як гріх. Інші представники цього напрямку – це мікронезійці, які не вважають секс гріхом, але визнають, що статеве життя робить чоловіка фізично слабким, сприйнятливим до небезпечних захворювань. Протилежність їм – це представники народу По­лінезії, де сексуальність і еротизм заохочуються як у чоловіків, так і в жінок, статеві проблеми відкрито обговорюються і відбиваються у піснях і танцях.

Більшість людських суспільств розташовуються між цими представ­никами і ставлення до сексуальності залежить від загальних властивостей характеру, життя і культури. Культура не просто забороняє або дозволяє різні прояви сексуальності, вона визначає їх соціальну, етичну та естетичну цін­ність. Одні культури підкреслюють переважно інструментальні аспекти сексу, при цьому вбачаючи у сексуальності головним чином засіб продовження роду або задоволення інших сексуальних запитів. Інші вбачають у ній найцінніше – афективну основу, вираз почуттів та емоцій. Культура не тільки регламентує, але й розрізняє низові, світські і вищі, священні аспекти сексуальності. Нап­риклад, статевий член може одночасно виступати у значенні священного фа­лоса і як анатомічний орган.

Регулюючи мотиваційно-ціннісні аспекти сексуального потягу, культура не може ігнорувати його соціальні форми. Відношення шлюбних, дошлюбних та позашлюбних зв'язків – одна з головних проблем порівняльно-історичної соціології сексуальної поведінки. Одною із заборон, накладених культурою на сексуальні стосунки, є правило екзогамії, коли заборонено мати шлюб і статеві зв'язки між членами одного роду. Джерелом цього є теорія Е. Вестермарка про те, що люди, які проживають спільно, близько і мають щільні взаємини з ран­нього дитинства, можуть не виявляти сексуального інтересу один до одного.

У деяких культурах є поширення такого явища, як подвійний стандарт, коли існують різні вимоги до норми сексуальної поведінки чоловіка і жінки. При цьому право ініціативи, залицяння, вибору партнера та визначення ритму життя у шлюбі належить і надається чоловіку. В ставленні до дошлюбних і по­зашлюбних зв'язків статева мораль поблажлива в більшості випадків щодо чо­ловіків. Тому в деяких суспільствах і державах кількість домів розпусти для чоловіків переважає кількість їх для жінок.

Практично у всіх людських суспільствах є культ чоловічої сексуальності. Боги-чоловіки та античні герої наділялися не тільки великими геніталіями, але й винятковими дітородними здібностями. Так, у бога Кришни було 16 108 жі­нок і від них він мав по 10 синів та 1 дочці.

Жінку в різних культурах описують у двох образах: по-перше, як таку, що має огиду до статевого життя, але морально чисту і, по-друге, – агресивну до сексу, до спокушання. Думка про те, що статеві функції жінки нечисті, доволі розповсюджена й живуча. Свідчення цього можна знайти повсюди: в літера­турі, в міфах, у житті як примітивних, так і цивілізованих народів.

Неоднаково оцінюють різні культури дівочість (незайманість). Прості примітивні суспільства не надають їй великого значення. З підвищенням соціального статусу жінок та ускладненням ієрархічної системи суспільства, діво­чість набуває високої соціокультурної цінності. Серед багатьох християнських та мусульманських народів було уявлення про "безчестя", яке повинно було тільки змиватися кров'ю або прикриватися іноді нерівним шлюбом.

В обрядах та міфах ранніх та пізніх культур широко подається спотво­рена сексуальність: інцест, транссексуалізм, трансвестизм, гомосексуалізм та інші. Але одне і те ж за своєю біологічною та поведінковою природою може по-різному оцінюватися і символізуватися як у різних культурах, так і в сере­довищі однієї. Це пояснюється двома підходами до цієї проблеми:

1. Від індивіда до культури, коли та тільки оформлює, регламентує ім­пульси, які виникли в індивідуальній свідомості.

2. Від культури до індивіда, коли культура не тільки відображає інди­відуальні варіанти лібідо, але й достатньо широко формує його напрямок, або інакше, сексуальність розглядається як соціальне явище.

У першому випадку головним є поведінковий акт, вчинок як вираз внут­рішніх імпульсів індивіда, а в другому – значення, що надається цьому вчинку культурою, яка і формує відповідний стиль поведінки. Наприклад, це ритуа­льні гомосексуальні контакти у древній Греції між чоловіками та хлопчиками, які символізували передачу фізичних та психічних властивостей від дорослого до підлітка.

Якщо провести історико-етнографічний аналіз людської сексуальності, то можна побачити, що тут є певні норми, але немає одностайності. Світ куль­тури багатобарвний, і чим складніші культура, суспільство і особистість, тим збагачена діалектика їх взаємин.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)