Поняття соціокультурної динаміки

Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіаль­ність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування.

Елементи культури, що перебувають у стійкій рівновазі, закріплюються в культурній традиції. Накопичення протиріч у культурній системі призводить до її розбалансування і ство­рення кризової ситуації, яка знаходить своє вирішення в онов­ленні культурного досвіду, в культурних інноваціях. Динамі­ка культури може вести до збагачення ціннісних смислів куль­тури, тобто носити прогресивний характер. Проте можливі такі динамічні процеси, що спрощують культурне життя суспіль­ства, ведуть до його занепаду і деградації. Регресивні зміни викликають кризу культури. Особливим станом культури є її застій як стан довготривалої стагнації культурних цінностей.

У культурології існують різнопланові підходи до побудови моделей соціокультурної динаміки.

Під типологією в сучасній науці розуміють процес, шляхом якого система поділяється на відносно простіші підсистеми (елементи), що пізніше чергуються за певними ознаками.

Отже, типологізація культури вимагає системних знань про структуру її елементів, зв'язки, функції, відносини, рівні організації, систему пріоритетних векторів її висхідного розвитку, які і визначають особливості виділених об'єктів, а їх порівняльне дослідження дозволяє спрогнозувати наступні стадії розвитку.

В культурології, як правило, виділяються два типи систем культурного розвитку:

+ Хронологічний (аналіз культурних епох, що послідовно змінюються)

+ Культурно-історичний (аналіз різних культурних систем, рознесених у часі і просторі)

Аналізуючи сучасні наукові дослідження, можна виділити чотири підходи до типологізації культури.

Сучасні підходи до типологізації культури:

І. Світоглядний;

II. Формаційний;

III. Локальний;

IV. Перехідних епох. Елітарна та масова культура В суспільстві поширюється “масова” культура, синоніми якої: “популярна культура”, “індустрія розваг”, “комерційна культура” тощо. На відміну від високої, елітарної культури, яка завжди була орієнтована на інтелектуальну, думаючу публіку, масова культура свідомо орієнтується на “середній” рівень масових споживачів. Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікативної техніки (книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео- та звукозаписи). Маскульт створюють спеціалісти (менеджери, письменники, режисери, сценаристи, композитори, співаки, актори та ін.) не завжди на професійному рівні, часто якість їх творів визначається лише одним критерієм - комерційним успіхом. У другій половині ХХ ст. “законодавцем моди” в масовій культурі стали Сполучені Штати Америки, які зосередили потужні фінансові та технічні ресурси в галузі поп-культури. Багато хто з сучасних культурологів навіть застосовує щодо процесу поширення масової культури термін “американізація культури”. Про небезпеку принад американської масової культури, яка має мало спільного із творчістю таких видатних діячів світової культури, як письменники Уїльям Фолкнер (1897-1962 рр.), Ернест Хемінгуей (1899-1961 рр.) або актор, кінорежисер та сценарист Чарльз Спенсер Чапплін (1889-1977 рр.), говорять англійці та французи, німці та японці, представники інших європейських і неєвропейських культур. Загострюється ця проблема і в нас, адже не може бути нічого страшнішого для культури, ніж втрата її національної самобутності. Міф – образно світоглядна форма освоєння світу. Він дозволив отримати впевненість у сьогоденні і в майбутньому. Він створював скарбницю образності для майбутньої творчості. Архетип (гр. лраформа, прототип) - первісна форма для наступних утворень; початкова форма чогось. В "аналітичній психології" К.Г. Юнга архетипи - компоненти "колективного підсвідомого", які сформувалися у найдавніші, часи і визначають структуру моральної, естетичної і пізнавальної: діяльності людини. Основу духовного життя складає досвід, який передається від минулих поколінь наступним і є сукупністю архетипів.

Артефакт (лат. - штучно + зроблений) - процес або утворення, невластиві об'єктові у нормальному для нього стані, котрі виникають, зазвичай, під час його дослідження. Архетип (грец. - початок + образ) - прообраз, первісна форма, взірець. В аналітичній психології К.Юнга поняття архетипу співвідноситься з безсвідомою діяльністю людей.

Архетип - це вроджені психічні структури, котрі є результатом історичного розвитку людства. За К.Юнгом, архетипи слугують живильним грунтом творчо-продуктивної, у т.ч. і художньої уяви та фантазії; втілюються у сновидіннях, міфах, казках, виступають вихідним матеріалом для художньої літератури і мистецтва.

Знак - матеріальний предмет (явище, подія), який виступає у якості представника певного іншого предмета, властивості чи відношення і використовується для придбання, збереження, переробки і передачі інформації (повідомлень, знань, образів). У семіотиці розрізняють три види знаків: знаки-копії, або „іконічні"(за принципом подоби: відбиток пальця, фотографія), знаки-індекси, або знаки-ознаки (у котрих фіксуються причинно-наслідкові відношення: "якщо...то...", наприклад, усі народні прикмети), знаки-символи, або нерозгорнуті знаки, у котрих присутній зміст, сенс, образ (наприклад, кількість куполів православної церкви, символіка кольору, жестів тощо).

Культура - історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, що втілюється у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях.

Культура елітарна - форма культури, яка включає вишукане мистецтво, музику, літературу, і призначена для вищих прошарків населення.

Культура масова - форма культури, витвори якої стандартизуються і розповсюджуються серед широких мас без участі регіональних, релігійних і класових субкультур.

Культурогенез - процес зародження матеріальної і духовної культури людства, що відбувався у тісному зв'язку із становленням і розвитком знарядь праці та матеріально-технічною діяльністю, згідно із соціальними закономірностями. Культурні цінності - результат оцінки пізнавальними суб'єктами (особистістю, групою, спільністю) об'єктивно існуючого соціокультурного світу.

Міф (від грец. - переказ, оповідання) - один з видів усної народної творчості, характерний для часів первіснообщинного, рабовласницького та феодального ладу.

Мова - система знаків, при допомозі котрих відбувається людське спілкування, мислення і самовираження. Це засіб пізнання світу, створення, збереження, переробки та передачі інформації. Сутністю мови є те, що вона розчленовує світ на дискретні поняття, тобто надає окремим елементам світу певні значення і в особливий спосіб їх класифікує.

Синкретизм (грец. - поєднання, об'єднання) - злитість, нерозчленованість, що характеризує першопочатковий, нерозвинений стан чогось (наприклад, синкретизм первісного мистецтва, який характеризує нерозчленованість діяльності і мислення людини у первісній культурі).

Цивілізація (лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної і духовної культури; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні.

Цінності - найважливіші компоненти людської культури поруч із нормами і ідеалами. Це властивість певного предмета або явища задовольняти потреби, бажання, інтереси індивіда, групи людей, суспільства загалом. З допомогою цього поняття характеризується особистісний смисл для окремої людини і соціально-історичне значення для суспільства певних предметів і явищ дійсності.

Під типологією в сучасній науці розуміють процес, шляхом якого система поділяється на відносно простіші підсистеми (елементи), що пізніше чергуються за певними ознаками.

Етикет як норма культури являє собою встановлений порядок поведінки людини в рамках тієї або іншої соціальної групи.

Ритуал - це вид обряду, який являє собою форму складної символічної поведінки, що історично склалася, впорядковану систему дій, яка покликана підкреслити особливу цінність і значущість для людини певних соціальних відносин або процесів.

Етикет як норма культури являє собою встановлений порядок поведінки людини в рамках тієї або іншої соціальної групи. Поведінковий етикет останнім часом привертає все більшу увагу молоді, ділових кіл. У цьому інтересі простежується прагнення до краси і зручності у спілкуванні. Основна соціальна функція етикету - це закріплення внутрішньогрупових і міжгрупових культурних відмінностей (наприклад, придворний, діловий етикет).

Візантійський стиль — стиль київської архітектури, який сформу­вався під впливом зодчих Херсонєса, Візантії, Малої Азії, досягнень ві­зантійської культури, християнського світогляду. Характеризується сполученням базиліки з центральною будовою.

Романський стиль (лат. — римський) — напрям у мистец­тві X—XIII ст., що панував у Західній Європі та в Україні, витоки якого походять з давньоримської культури. В архітектурі — це використання простих, суворих, урочистих, масивних форм, склепінь та арочних кон­струкцій, У декорі великих соборів застосовувались експресивні бага­тофігурні скульптурні композиції та розпис фресками. Риси романсько­го стилю характерні для Успенського собору у Володимирі-Волинсь-кому (1157—1160), а також Кирилівської церкви в Києві (1150 р.), Успенського собору в Чернігові.

Готичний стиль (італ.— готи, за назвою племені готів) — художній стиль середньовічної Європи (X—XV ст.), який грунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характеризуєть­ся вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного поширення в живописі. Шедевр готики — Нотр-Дам де Парі (собор Па­ризької Богоматері).

Відродження (Ренесанс) — епоха в розвитку європейського мистец-Ьа XV—XVI ст. Естетичні ідеали Відродження — гуманізм, антропо­центризм, на перший план у світоглядній позиції виступає людина, вІд-оунається переосмислення античності. Це урочиста пісня людині, під-игсення її в живописі, літературі до рівня божества. Для архітектурного річіесансу характерна урівноваженість композиції, розвинений каркас, п;іріжні пілястри, обрамлення дверей і вікон. Ренесанс набув поширення В українській філософії, політичній думці, архітектурі, літературі.

Бароко (від італ. Ьагоссо — чудернацький, дивний) — епоха в євро­пейській, українській культурі, охоплює XVI — середину XVIII ст., вп­инилась у філософії, способі мислення, світогляді, літературі, архітек­турі, скульптурі, музиці. Художній стиль бароко характеризується по-казовістю, багатством, експресивністю, емоційністю, пишністю, драма­тизмом, містичним відчуттям простору. У літературі — пишномовніс­тю, багатством мовних засобів, образністю. В архітектурі — дивовиж­ністю ліпних деталей, декору, динамікою. У філософії — прагненням добра, блага, справедливості, прагненням людської досконалості, пі-шання істини і світобудови.

Українське (козацьке) бароко — стиль, якому притаманні основні риси європейського бароко, але для нього характерна більша стрима­ність, розважливість, поміркованість, урочистість, величність. Бароко-пий храм чи споруда сприймається як скульптура, у просторово-архітек-турно-ландшафтному ансамблі. Зразки бароко: Успенський собор, церк­ви Богородиці, Феодосії, Воскресіння в Печорській лаврі, церква Спаса на Берестові, дзвіниця Степана Ковніра та Йоганна Готфріда Шеделя в Печерській лаврі, Козелецький собор і будинок канцелярії в Чернігові та майже всі храми XVII—XVIII ст.

Рококо (фр. — черепашковий, чудернацький) — стиль в ар­хітектурному та декоративному мистецтві XVII ст., який відрізняється орнаментом у вигляді черепашок. Уважається пізнім бароко, але більш витончені елегантні мотиви орнаменту справляють особливо святкове враження. Зразки: Андріївська церква, Марийський палац (архітектор В. Растреллі), дзвіниця Софійського собору.

Ампір (фр. — імперія) — художній стиль, який виник у Франції, набув поширення в інших країнах, орієнтований на римську античність. У ньому копіюються зразки римського декору, елементи розпису, предмети мистецтва Стародавнього Єгипту. В Україні після заборони царським указом 1801 р. будувати храми в стилі українського козацького бароко декілька споруд збудовано в стилі ампір (фонтан «Самсон» на Подолі, колона магдебурзькому праву). Після війни 1812 р. стиль набув поширення в Росії.

Класицизм (лат. сіаззісиз — взірцевий) — художній стиль у євро­пейському мистецтві XVII — початку XIX ст., у якому втілювалось прагнення до відображення героїчних І моральних ідеалів, звернення до форм античного мистецтва як естетичного взірця, до суворої впорядко­ваності логічних і гармонійних образів. Естетичні моральні цінності

класицизму — стійкість перед фатумом, підпорядкування особнем громадському, інтересам загалу, почуттів — обов'язку і розуму. 1 архітектури класицизму характерні чіткість і геометризм форм, хирно терна симетрично-осьова композиція, логічність планування. Обріїк творче мистецтво відзначається ясністю, урівноваженістю компочиції. Провідний напрям класицизму — містобудування. В Україні класициц сформувався наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Еталонами класи­цизму є корпус Національного університету ім. Т. Г. Шевченка (арА В. Беретті), палац К. Розумовського у Батурині, парково-ландшафші ансамблі «Софіївка» (Умань), «Олександрія» (Біла Церква).

Модерн (від фран. — сучасний, новий) — стиль у європейсь­кому й американському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., який.чл рактеризують, наприклад, в архітектурі, національно-романтичні риси, ди­намічність форми, геометрично чіткі ритми будівлі. Гнучкий, пластичниі декор ліній, організованість композиційної побудови, широке застосуван­ня матеріалів, символічна підкресленість твору. Модернізму притаманні здебільшого естетичні риси функціоналізму і конструктивізму. У Києві н стилі модерн збудовано будинок з химерами (арх. Городецький), Бессараб­ський ринок (споруджений у 1910—1912 рр., арх. Г. Гай), залізничний вок­зал (споруджений у 1912—1914 рр., арх. О. Вербицький). Найяскравіше модернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футуриз­мі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Поняттям модернізму характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», натуралізм, театр абсурду.

Кубізм (від куб) — модерністська течія в образотворчому мистецт-Ші де предметний світ зображувався у вигляді комбінацій правильних і симетричних об'ємів (куба, кулі, циліндра, конуса). Для кубізму хара-І герна жорстка аскетичність кольорової гами.

Футуризм (лат.— майбутнє) — авангардистська течія у єв­ропейському мистецтві 10—20-х років, яка характеризується заперечен­ням традицій у культурі, націленістю в майбутнє. Мистецтво для футу­ристів — предмет самовираження, самотворчості. Представником кубо-футуризму є О. Богомазов (1880—1930).

Романтизм — ідейний, художній рух в європейській культурі кінця XVIII — початку XIX ст., який характеризується звеличеним піднесенням, культом ідеалів, запереченням буденності, сірості дійсності, мрійливістю, бажанням створити досконалий світ. Романтизм — своєрідний початок у кожному культуротворчому русі чи напрямі в культурі. Сутність романти­чного стилю— визнання гострої драматичної, нерозв'язаної суперечності між дійсністю і високим ідеалом, несумісним з нею.

Символізм — напрям у мистецтві, художнє явище в європейській культурі кінця XIX — початку XX ст., для якого характерним є захоп­лення таємничістю, містичним тлумаченням світу, прагненням досягти якісно нових цінностей через узагальнення, символіку, езопову мову, асоціативність. Символісти вбачають у мистецтві магічну силу онов­лення життя, світогляду і життєдіяльності людей. Відображає кризу су­спільства, життя, світосприймання естетизму.

Сюрреалізм (надреалізм) — напрям у мистецтві, що сформувався у Франції у 20-ті роки XX ст. Закликав до стихійної творчості, непідкон-трольної розуму. Художник має спиратися на підсвідомість, сни, галю­цинації, марення і з допомогою ліній, площин, форм і кольору прагнути досягти вічності і безмежності. Сюрреалістичний твір має бути алогіч­ним, парадоксальним, з особливою ірреальністю.

Реалізм (дійсність) — правдиве художнє відображення дійсності,

стиль у мистецтві XIX ст.

Авангардизм (фр. — передовий загін) — умовна назва антиреалісти-чних течій та напрямів у художній культурі XX ст. Термін «авангар­дизм» виникає на початку XX ст., стверджується в 50-ті роки. Авангар­дизм відмовляється від гуманістичних та реалістичних традицій, перетворює пошуки нових образотворчих засобів на самоціль. Принципи авангардизму знайшли вирішення в літературно-художніх течіях — екс­пресіонізмі, дадаїзмі, кубізмі, футуризмі, сюрреалізмі.

Поиск по сайту: