Зміст правовідносин

Зміст правовідносин має двоякий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин — це можливість певної поведінки уповноваженого, необхідність відповідних дій або необхідність утримання від заборонених дій зобов'язаного суб'єкта.

Фактичний зміст — реальна поведінка суб'єктів.

Юридичний і фактичний зміст не тотожні. Перший — значно ширший і містить невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, що має середню освіту, наділена правом вступати до вузу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб'єктивного права. Проте реально вступити можливо лише в один — два навчальні заклади за умови успішного проходження конкурсу. Таким чином, фактичний зміст — тільки один із варіантів реалізації суб'єктивного права.

Зміст правовідносин — це суб'єктивні права й юридичні обов'язки. Суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок утворюють юридичний зв'язок уповноваженої і зобов'язаної сторони. Причому правові відносини можуть складатися з одного чи декількох юридичних зв'язків.

Наприклад, правовідносини, що виникають на основі договору купівлі-продажу, мають як мінімум два правових зв'язки: перший — право покупця отримати майно й обов'язок продавця передати майно покупцю, другий — право продавця отримати за майно гроші й обов'язок покупця сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єктивне право — це вид і міра можливої поведінки суб'єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави. Наприклад, кожний громадянин України, який досяг вісімнадцятирічного віку, має право брати участь у виборах Президента держави. Оскільки це його право, він може скористатися ним, а може, скажімо, відмовитись від голосування.

Ознаки суб'єктивного права:

1. Суб'єктивне право — критерій можливої поведінки особи. Стосовно суб'єктивного права цей критерій вміщує вид і міру можливої поведінки. Наприклад, норма закону, що регулює право на оплачувану відпустку, визначає і вид поведінки (щорічна відпустка зі збереженням середнього заробітку), і її міру (тривалість відпустки). Суб'єктивне право — це надання суб'єкту юридичною нормою можливості поводитися так або інакше в умовах конкретних правовідносин.

2. Його зміст встановлюється нормами права і юридичними фактами.

3. Здійснення суб'єктивного права забезпечене обов'язком іншої сторони. В одних випадках обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від дій, які порушують суб'єктивне право іншої сторони, в інших — це право забезпечується виконанням обов'язку, тобто активними діями зобов'язаної особи.

4. Суб'єктивне право надається особі для задоволення її інтересів.

5. Суб'єктивне право — це складне юридичне явище, що має власний зміст, який складається із юридичних можливостей:

а) правомочність на власні позитивні дії (правовикористання) (наприклад, право голосувати, подавати позов до суду, продавати чи дарувати своє майно та ін.);

б) можливість користуватися певним соціальним благом;

в) можливість вимагати належної поведінки від зобов’язаного суб’єкта (наприклад, наймодавець має право вимагати від піднаймача повернення грошей чи речей);

г) право вимоги (право захист), яке полягає у можливості звернутися до компетентних суб’єктів для охорони чи захисту суб’єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов’язку. Право-вимога є найважливішою гарантією виконання певних юридичних обов'язків (стягувати в примусовому порядку борг, поновлення робітника чи службовця на роботі).

Види суб'єктивних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні, особисті права-гарантії та ін.

Юридичний обов'язок — це вид і міра належної поведінки суб’єкта права, що забезпечується можливістю державного примусу.

Ознаки суб’єктивного юридичного обов’язку:

1) необхідність (повинність) певної поведінки;

2) обов'язок, що належить суб'єкту права — правозобов'язаному;

3) покладається з метою задоволення інтересів правомочної особи (окремої особи чи суспільства (держави) в цілому);

4) існує у правовідносинах;

5) є мірою належної поведінки;

6) існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного права;

7) встановлюється юридичними нормами;

8) забезпечується (гарантується) державою (у зобов'язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов'язку; невиконання чи неналежне виконання юридичних обов'язків є правопорушенням і зумовлює заходи державного примусу).

Юридичний обов’язок має три основні форми:

а) необхідності зобов'язаного суб'єкта здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки);

б) необхідності зобов'язаного суб'єкта реагувати на законні вимоги правомочної сторони (наприклад, обов'язок виконувати умови договору);

в) необхідності нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, якщо суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору).

Наприклад, конституційними обов'язками за Основним Законом України є:

а) неухильно додержуватися Конституції та законів України;

б) не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;

в) сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом;

ґ) не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки;

д) захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;

є) відбувати військову службу відповідно до закону та ін.

Права і обов'язки суб'єктів правовідносин тісно пов'язані між собою: не можна одержати які-небудь права, щоб одночасно не виникли певні обов'язки. Набуваючи права на земельну ділянку, наприклад, особа водночас бере на себе ряд обов'язків, зокрема, використовувати її відповідно до цільового призначення. Придбавши автомобіль, людина зобов'язана дотримуватись правил дорожнього руху, користуватися автомобілем тільки маючи посвідчення водія та ін.

Поиск по сайту: