Схема будови ехінококового міхура

Життєвий цикл: остаточний хазяїн - собаки, вовки, шакали, лисиці, у яких статевозріла стадія паразита відбувається в тонкій кишці. Проміжні хазяї - травоїдні ссавці, людина.

Зрілі членики ехінокока відиваються від стробіли, виповзають із ануса собаки і рухаються по її шерсті, розсіюючи яйця. Яйця ехінокока виділяються так само з фекаліями собаки. Зберігають інвазійність впродовж 10 місяців.

Інвазійна стадія для людини - яйце. Людина заражається, проковтуючи яйця ехінокока із забрудненою їжею і водою або із брудних рук при контакті з хворим собакою. Травоїдні тварини заковтують яйця з травою, забрудненою фекаліями собак.Онкосфери вивільняються в тонкій кишкці, проникають у стінку кишки і з течією крові розносяться по організму.

Життєвий цикл ехінокока (Пішак, Бажора, 2009):

1 - остаточний хазяїн (1а - ехінокок у кишках остаточного хазяїна);

2 - рухливий членик; 3 - яйце; 4 - онкосфера;

5 - фрагмент ехінококового міхура; 6 - проміжні хазяї;

7 - ехінококові міхурі в органах проміжних хазяїв.

Людина є біологічним тупиком у життєвому циклі ехінокока, оскільки від неї не заражаються інші люди та тварини.

Локалізація в тілі проміжного хазяїна: печінка і легені (75 %), м'язи, трубчасті кістки, головний мозок та інші органи, де утворюються ехінококові міхурі. Міхурі ростуть повільно, досягають до кінця першого року діаметра 5 см.

Собаки й інші остаточні хазяї заражаються ехінококозом, поїдаючи нутрощі травоїдних тварин з ехінококовими міхурами.

Патогенна дія: здавлювання тканин зростаючим ехінококовим міхуром призводить до порушення функції ураженого органа і дистрофічних змін; токсично-алергічна дія при всмоктуванні у кров рідини ехінококового міхура.

Клініка. Залежить від локалізації міхура, його розмірів та імунологічної реактивності хворого.

Здебільшого хвороба перебігає безсимптомно і виявляється випадково. При клінічно вираженому перебігу хвороби переважають симптоми здавлювання і розвитку об'ємного процесу відповідного органа в поєднанні з алергічними проявами.

При ураженні печінки можливі тяжкість і біль у правому підребер'ї, збільшення селезінки. На пізній стадії хвороби - здавлення жовчних проток або ниж­ньої порожнистої вени, розрив ехінококового міхура, що виникає раптово або внаслідок травми, нагноєння міхура.

Діагностика. Клінічна: епідеміологічний анамнез, поєднання локального ураження органа й ознак алергії, дані інструментального дослідження - рентгенографія, УЗД, комп'ютерна томографія, радіоізотопне сканування та ін.

Лабораторна: серологічні реакції; шкірно-алергічна проба (реакція Кацоні) на даний час використовується рідко внаслідок появи групи більш чутливих і точних серологічних реакцій; виявлення сколексів і гачків у харкотинні і дуоденальному вмісті при прориві міхура у просвіт бронхів або жовчовивідні шляхи; можлива діагностична пункція ехінококового міхура і мікроскопія його вмісту, однак цей метод не має широкого застосування внаслідок небезпеки обсіменіння дочірніми міхурами під час процедури.

Лікування. Хірургічне - видалення міхура разом з оболонками.

Поиск по сайту: