АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

РОЗДІЛ ІІІ. ЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Читайте также:
  1. III. Організація роботи з підготовки та направлення структурними підрозділами органів ДПС запитів на встановлення місцезнаходження платника податків
  2. IV. Дії підрозділів податкової міліції при отриманні запитів на встановлення місцезнаходження платника податків
  3. V. Запишіть 2 приклади вчинення замаху на злочини, передбачені статтями розділу ІІІ Особливої частини КК України (складіть фабули).
  4. Алфавіт, слова, ідентифікатори, роздільники, лексеми
  5. Б) синкретична форма світогляду, що відображає світ в чуттєво – наочному образі
  6. Білково-енергетична недостатність організму.
  7. Бухгалтерія - це самостійний структурний підрозділю апарату управління (служба, відділ), який веде бухгалтерський облік діяльності бюджетної установи.
  8. Взаємовідносини з іншими підрозділами
  9. Взаємодія спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та інших державних органів.
  10. Виголошенню промови. Основу цього розділу складають з'ясування умов спілкування,
  11. Видача зброї та боєприпасів у підрозділах.
  12. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОЗДІЛУ «ОХОРОНА ПРАЦІ»

Етичні погляди Лесі Українки, як частина її світо­гляду, безпосередньо зв'язані з завданнями українського визвольного руху, розв'язанню яких вона присвятила всі свої сили. Як і великі революційні демократи 40—60-х рр., кращі традиції яких продовжувала письменниця, у своїй оцінці явищ мораль­ного характеру і в прагненні створити позитивний етичний ідеал Леся Українка виходила з потреб найбільш прогре­сивного історичного розвитку народів, з необхідності дати відповідь на вимоги загальнодемократичного. Леся Українка добре розуміла, що моральні норми і ка­тегорії мають історичний характер, змінюючись залежно від конкретних умов суспільного розвитку, від місця і часу існування тих чи інших моральних уявлень. Так, наприклад, в «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» вона прямо говорить, що «абсолютної етики ми не знаємо», що моральні норми і поняття, які існують в її час, неминуче змінюються, хоч передбачити точно всі особливості цих змін і неможливо. «Хто знає,— пише вона тут-таки,—що буде тоді вважатись «варварством», коли всі форми убійства відійдуть в атавізм? Може тоді смутний погляд «противника» при мирних деба­тах вражатиме так, як тепер крик катованого, а таке слово як «псу-брат» буде все одно, що убійство?».

Про конкретно-історичну оцінку Лесею Українкою мо­ральних вчинків красномовно говорить аналіз усієї ЇЇ твор­чості, зокрема тих художніх творів, в яких дається зобра­ження морального обличчя героїв різних епох і народів. Кожний з цих героїв — це живий портрет, який втілює в собі не тільки загальний дух часу, а й конкретні риси й особливості моралі даної історичної епохи. Кассандра, Прісцілла, Міріам, Руфін, Антей, Мартїан та інші персо­нажі ЇЇ драм несуть на собі яскравий відбиток моралі ра­бовласницької епохи. Ізольда, донна Анна, Бертольд, Роберт Брюс та ін. — люди феодальної епохи, мораль яких зумовлена характером суспільно-історичних умов свого часу.

У своїх творах Леся Українка говорить про мораль рабів і рабовласників, плебеїв і патриціїв, кріпаків і фео­далів, робітників і капіталістів. І якщо мораль борців за історичний прогрес Леся Українка вважає глибоко пози­тивною, то до моралі гнобителів і експлуататорів, що становлять пануючі класи антагоністич­них суспільств, у неї різко негативне ставлення: вона таврує ганьбою і викриває цю нелюдську, людожерську мораль, як мораль поневолення і експлуатації мільйонних мас тру­дового народу.

З особливою ненавистю Леся Українка ставиться до людиноненависницької, звірячої моралі, що панує в суспільстві. Мораль експлуататорів та їх плат­них агентів вона змальовує в найбільш негативному світлі. Вона плямує цю мораль і глибоко обурюється тим, що моральною нормою суспільства зробилась торгівля не тільки життєвими благами, а й такими цін­ностями, як честь, гідність, совість, талант, краса. Саме в цьому вона бачить особливий бруд, який просочує суспіль­ство, основане на купівлі-продажу. «Брудні не інстинкти й пристрасті наші, а їх спотворення через купівлю і продаж того, що не повинно ставитись на торг», — пише Леся Українка, викриваючи всю мерзенність тупого самовдово­лення власника, який чваниться скарбами, добутими шля­хом нещадної експлуатації чужої праці і грабування скар­бів, які по праву належать трудящим.

Чудовим підтвердженням тієї думки, що Леся Українка дуже добре розбиралась у класовій суті моралі, є оцінка нею етичних систем, які претендують на роль панацеї від усяких бід і видають себе за щось придатне для всіх класів суспільства. Далеко недосить, говорить вона, самого праг­нення переконати людей в тому, що добре бути добрими, благородними, самовідданими. Від цього вони не тільки не стануть доброчесними, не тільки не будуть почувати себе щасливими, а й навряд чи увірують у справедливість самої ідеї. Щоб зробити докорінний перелом у моралі суспільства, потрібні не вмовляння — вони однаково за­лишаться пустими звуками, оскільки мова йде про пануючі класи, — а революційна дія, яка, в свою чергу, передба­чає звернення з революційним словом до трудящих мас, що є носіями зовсім іншої моралі, ніж мораль пануючих експлуататорських класів.

Будучи відданою великій справі визво­лення трудящих від усякого гніту, Леся Українка створила ряд чудових щодо своєї цільності і моральної чистоти ху­дожніх образів. Вважаючи, що «діла без віри мертві суть», вона створила цілу галерею образів передових громадських діячів, борців за історично справедливу справу, людей, беззавітно відданих батьківщині, трудящим масам, моральному обов'язкові. Але треба насамперед сказати, що сама письменниця, весь її життєвий шлях були пре­красним прикладом того, як треба служити народові, про­гресивному ідеалові — справі революційної боротьби проти гніту і експлуатації. Велика поетеса у своєму особистому житті, роботі і боротьбі показує приклад героїчного слу­жіння справі визволення трудящих з-під гніту експлуа­таторів. Цікавий з цього погляду її лист до А. С. Макаро­вої від 2 травня 1894 року. «Мені, — говориться в цьому листі, — не одні Ви казали, що при мені люди робляться луччими, — сьому б я хотіла вірить, бо се був би дуже щасливий дар». Ні тяжкі випробування, що випали на долю поетеси, ні численні підступи ворогів — ніщо не могло зупинити її на шляху самовідданого служіння інтересам трудящих. Усе особисте підкорялось нею громадському, завданню соціального і національного визволення україн­ського народу. Про це говорить увесь героїчний шлях Лесі Українки — письменниці, громадсько-політичного діяча, друга робітників. Про це, зокрема, говорить її лист до О. Кобилянської від 15 серпня 1901 року, який зачіпає сферу інтимних відносин. Торкаючись скарги своєї адресатки з приводу невдалого її кохання до О. Маковея, Леся Українка пише: «Тяжке то слово: «я можу все витримати», але нехай хтось (тобто О. Кобилянська. — Н.І .) скаже його собі, так як і ще хтось (тобто сама Леся Українка. — Н.І .) казав у подібних обставинах, а потім хай розмахне крилами і злетить угору, куди не тільки ведмеді не захо­дять, а навіть орли не залітають, може там трошки холодно і самотно буде спочатку, але може там стрінуться й інші гірські подорожні і розпалять всі вкупі ватру велику і будуть з неї іскри на всю Україну».

Суть цієї чудової поради Лесі Українки полягає в тому, що віддане служіння своїй батьківщині, глибокий зв'язок особистої долі з долею народу є найвірнішим засобом від усяких особистих знегод. Ці знегоди не можуть і не повинні відвертати людину від ос­новного, вирішального — боротьби за свободу народу. А для успіху такої боротьби необхідно виробляти мужність, героїзм, відвагу, самовідданість, вірність про­гресивному ідеалові. Саме цими рисами і наділяє Леся Українка своїх героїв і героїнь — Кассандру, Вілу-по-сестру, Ізольду Білоруку, Мартіана, Антея, Неофіта-раба, Річарда Айрона, робітників, селян, революціонерів і ба­гатьох інших. Леся Українка в ряді своїх творів оспівує людську гідність, вірність, незважаючи на найжорстокіші випробування, обов'язку, непримиренну ворожнечу до продажництва, любов до простих людей, ненависть до експлуататорів взагалі. У драмі «Руфін і Прісцілла» письменниця втілює ідею вірності обов'язку. Ідея вірності прийня­тому на себе обов'язку проведена також у драматичному етюді «Йоганна, жінка Хусова», в якому зображається один епізод періоду раннього християнства в Римській рабовласницькій імперії. Йоганна — головна героїня дра­матичного етюду — уособлює тут вірність прогресивній справі.

Що особливо варто уваги в етичних поглядах Лесі Ук­раїнки, то це досить глибоке відбиття в них прекрасних, глибоко людських, високоморальних якостей представни­ків простого народу, трудящих і особливо — робітників. Величезна перевага моралі трудящої людини, її високі моральні якості викликають захоплення письменниці уже з самого початку її літературно-громадської діяльності. У 90-і роки героями творів Лесі Українки частіше стає пролетар, що є носієм моралі нового типу. У вірші «Дим», в оповіданні «Над морем», у драмі «Осіння казка» та в ряді інших ху­дожніх творів Лесі Українки зображаються робітники, основною рисою моралі яких є ненависть до всіх і всяких експлуататорів, любов до народу, братерська взаємодопо­мога, мужність, самопожертва, відвага, героїзм, стійкість у боротьбі з ворогами. Так, наприклад, у статті «Європейська соціальна драма кінця XIX століття» Леся Українка з великою похвалою говорить про спробу зображення Б'єрнсоном «свідомої... мучениці з робітни­чого середовища, яка уморила себе і дітей, щоб звільнити комітет страйкарів від зайвих турбот і щоб смертю своєю подати товаришам сигнал до більш діяльної боротьби».

Особливої уваги заслуговує погляд Лесі Українки на питання про відношення між політикою і етикою. Цьому питанню Леся Українка присвятила спеціальну статтю — «Замітки з приводу статті «Політика і етика»», яка свідчить про те, що в галузі етич­них проблем, як і в усіх інших галузях літературної і громадсько-політичної діяльності, ідеал Лесі Українки не тільки наближався до етичного ідеала Незважаючи на ряд помилкових положень Лесі Українки у «Замітках...», зокрема осудження—з мо­ральних міркувань — терору якобінців періоду французької революції, в цілому цей твір революційної письменниці правильно обґрунтовує ту думку, що в боротьбі партій і класів, які ці партії представляють, не повинні практи­куватись довільні прийоми і перші-ліпші методи. За Лесею Українкою, боротьба партій повинна передбачати додер­жання певних норм, правил. Критерієм же цінності етики класу, на думку Лесі Українки, може бути «найбільша згідність розвитку етики класи з ходом загальнолюдського поступу і найбільше наближення її до новочасного про­гресивного ідеала», тобто, інакше кажучи,етика взагалі і етика класової боротьби зокрема, відповідно до загаль­ного принципу розвитку, має історичний характер, що передбачає різний рівень розвитку моралі суспільства. А це прямо диктує необхідність застосовувати ті способи боротьби, які, загалом відповідаючи найвищому прогресивному ідеалові, гарантують справжні Весь цей хід думок Лесі Українки безперечно спрямо­ваний проти аморального, єзуїтського лозунга: «в боротьбі всі засоби добрі», — лозунга, який пускали в хід всякі несумлінні люди в ім'я досягнення своїх непривабливих цілей.

Леся Українка вважає, що «великі хірурги Франції 93—4 р. (тобто вожді якобінців) поводи­лись у всякім разі не по-науковому, принаймні з теперіш­нього погляду», бо вони «прокламували принцип постійної революції», тоді як, мовляв, це суперечить духові всієї... сучасної медицини і етики.

Хоч об'єктивно симпатії письменниці були на боці яко­бінців як беззавітних борців проти реакції, за щастя тру­дящих, а не жірондистів, проте засоби, за допомогою яких якобінці намагалися здійснити свою мету, —терор, не зна­ходять схвалення у Лесі Українки. «Може, правда, вони (якобінці .) при тому (терорі .) й ба­гато любили (адже й Торквемеда, кажуть, любив своїх пацієнтів і вже напевне любив свою справу) і бажали добра матері Франції і дитині з потрійною назвою... (свобода, рівність і братерство ), та від того було не легше, і мати мало не вмерла від страти крові і конвульсій, і дитина вродилась ледве жива, та так вже ніколи й не могли прийти до здоров'я».

Леся Українка хоче запевнити читача, що період яко­бінської диктатури (1793—1794 рр.) по суті нічого не дав, крім теорії перманентної революції і ланцета лікаря Гільйотена, бо, мовляв, навіть закон про підозрілих не був уже новиною після статуту інквізиції, а інші закони були встановлені до 1793 року.

Намагаючись «обґрунтувати» це положен­ня, Леся Українка говорить, що гільйотиною боротися «фі­зично» неможливо, бо, оскільки боротьба є конфлікт двох активних сил, то в період їх озброєних сутичок ні одна із сторін не може скористатися з гільйотини; коли ж одна з них переможена, тоді до беззбройного гільйотину застосо­вувати, мовляв, «неморально».

Допускаючи елементи гуманізму, Леся Українка говорить далі, що ніяка партія не може і не по­винна користуватися терором як знаряддям боротьби Леся Українка обстоює мораль «межипартійну», почасти «понадпартійну», але не партійну, яку вона ототожнює з виключністю. Більше «любові» і менше «гріха» — таке є правило Лесі Українки, якого треба додержувати, щоб добитися гармонії між політикою партії і її етикою.

Погляди великої письменниці на моральні норми, поняття і уявлення спрямовані на розв'язання завдань революційної боротьби, яка має на меті знищення соціального і національного гніту, побудову нового, суспільства, що не знає лицемірної, звірячої моралі

 


ВИСНОВКИ

 

Микола Євшан зазначав: “Творчість Лесі Українки має свій стиль, зовсім окрему фізіономію, по якій відразу її пізнаємо. Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі, яка уміє відмежовувати себе від життєвої торговиці і без галасу творити собі високохудожні образи, творити в собі образ вищої людини, вільної людини, - це все сплелося в творчості Лесі Українку в одну гармонійну цілісність ”.

Життєвий та творчий шлях постійно змушували письменницю мислити по-новому, відгукуватися на животрепетні проблеми свого часу і вирішувати, зокрема, філософські, етичні, політичні та релігієзнавчі питання в позитивному дусі.

Таким чином у своїх філософсько-релігієзнавчих, соціально-політичних і морально-естетичних шуканнях М.Драгоманова і Лесі Українки чітко проступає ідея боротьби за національний розвиток українського народу, на принципах свободи і демократії; по-друге, соціальний, економічний, політичний та духовний поступ України не мислився ними без вивчення й використання позитивного світового та європейського досвіду, без поєднання національного та загальнолюдського; по-третє, основою всіх суспільних перебудов має стати людина як невід’ємна частина й найвище творіння природи.

У сузір’ї величних імен видатних українців Лесі Українці належить невмируща слава невтомного борця за честь і гідність українського народу в їх довготривалій боротьбі за свободу та незалежність. Саме тому її ім’я назавжди стало символом безкомпромісного служіння вищим ідеалам людського буття.

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)