АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Куст з Кустом,

Читайте также:
  1. БОРОВАЯ ОХОТНИЧЬЯ ДИЧЬ
  2. Варвара
  3. ВВЕДЕНИЕ
  4. Внешние и внутренние грехи
  5. Внутренние проблемы
  6. Гары Потар і таемны пакой.
  7. Глава 10
  8. Глава 2 ЛЮБОВЬ И БРАК
  9. Глава 5 ЧУЖАКИ
  10. Глава 9
  11. Глава II
  12. Глава IX

А жито з ростом.

Щоб вам жито роділося,

У коморі плоділося!

Назустріч їм виходили з хати господарі, несучи на вишитому рушникові хліб і узвар. Діставши згоду, гурт заспівував одну з обрядових пісень:

Ми були у великому лісі,

Нарядили Куста із зеленого кльону. —

Вийди, господарю, з нового покою,

Винесь Кусту хоч по золотому.

А в нашого Куста та ноженьки невеличкі,

Треба Кусту панчішки да черевички,

Бо Куст поїде да до батенька в гості—

Треба Кусту черевички на помості.

Господарі віддаровували кустянок смачним домашнім печивом чи грішми. При цьому вважалося, що чим більше співачок одвідае ту чи іншу родину, тим щедрішими будуть статки в господарстві, а відтак їх завжди чекали з нетерпінням; кати ж з якихось причин одну з осель обминали, то це вважалося великою образою для її господарів, бо, як казали в таких випадках, «кого Куст минає, той щастя не має».

Залишаючи оселю, кустяни в поетичній формі бажали здоров'я і статків родині, зичили дощу на ниву, щедрого врожаю та багатого приплоду в господарстві. Серед них були й такі:

«Щоб вам коні водились і овечки плодились— будьте з Кустом здоровії!»

«Водимо Куста, щоб була сочевиченька (трава) густа!»

«Водимо Куста, щоб другого року діждати і поспівати»...

Обійшовши своїх покутян, віншувальники не оминали нагоди завітати і в сусідні присілки. Але часто-густо їх зустрічали місцеві кустяни з неприязню, яка закінчувалася сутичками: дівчата накидалися на «чужого» Куста, щоб роздягти його; якщо їм щастило зняти віночка з голови ведучої, то, за звичаєм, гурт змушений був припинити дійство, бо «Куста впізнали». Тому нерідко до дівочого гурту запрошували й хлопців. Щоправда, їхня участь обмежувалася лише охоронними функціями — вони ретельно стежили, аби на Кустянку не напала сусідська ватага.

Закінчивши «водити Куста», гурт йшов на леваду чи до річки, приспівуючи:

Ми водили Куста од хати до хати,

Щоб були всі люди щасливі й багаті!

Натомість кожна з учасниць знімала з ведучої гілочку чи квітку й кидала, приказуючи: «Це на врожай і статки!» Цим дійством, власне, й завершувався обряд.

Спостережливий читач, очевидно, помітив, що дайбозька обрядодія значною мірою нагадує новорічну Коляду з Козою. Як на мене, то така спорідненість є свідченням того, що з перенесенням весняного Нового року на січень перейшла й структура кустової обрядовості, наповнившись лише зимовою атрибутикою. Відтак на значному терені протягом сталіть Куст змушений був поступитися християнській напористості. Лише в глибинних поліських селах, усупереч всьому, жили дайбозькі обряди.

Нелегко було їм боротися з офіційним християнством. З історії ми знаємо, яких тортур зазнавали прибічники Дайбога — проти їхньої віри влаштовували «хрестові походи», привселюдно ганьбили й таврували «поганські» чи «бісівські» ігри, піддавали анафемі тих, хто дотримувався давніх поетичних звичаїв. Це насамперед стосувалося й Зелених свят (клечальних — од слова «клечання», тобто відрубані гілки з листям, якими прикрашали хату чи двір). Вже в «Софійському першому літописі» (1145 рік) суворо застерігалося: «Ни поклонися кусту ни идолаїм их». Через п'ять літ «Іпатіївський літопис» знову нагадує, що невірні «водяще около куста поклонятися им». Отже, мова йде, очевидно, про кустову обрядовість.

Що б там було, але «водили Куста» переважно мешканці лісової зони. В інших регіонах були свої різновиди. Скажімо, до недавнього часу на Закарпатті влаштовували весняні хороводи, які називалися «водити Качку»: дівчата, зодягнувшись у біле вбрання, виходили до ставка чи річки, співати пісень, переважно про воду, імітуючи танком рух свійської птиці. З етнографічної літератури відомі також дійства «водити Тополю», «водити Вербу» та «водити Коня». У хорватів досить популярним був обряд Зеленого Юрія — в цей день хлопці вбирали в зелені гілки одного з юнаків і ходили ватагою по селу, наспівуючи пісні про зозулю, котра символізувала весну. В цих давніх формах, як бачимо, чимало спільного.

З огляду на таке різноманіття весняних дійств варто навести кілька найцікавіших прадавніх сюжетів. Як відомо, обрядодії із зеленим клечанням на трійчанські свята— явище вельми поширене на Україні. Власне Трійця й уявлялася нашим пращурам як своєрідний гімн природі. Чи не тому на Зелені свята люди намагалися прибрати (заклечати) оселю, господарські будівлі, подвір'я й вулиці галузками берези, осики, клена, липи і запахущим зіллям.

Мені на все життя залишилися в пам'яті ті дитячі роки. Напередодні Трійці ми, сільські перевесники, гуртом йшли до лісу, щоб наламати галузок із клена (в нашому селі віддавали перевагу лише цьому дереву), і обтикали ними всі кутки в хаті, сінях та на подвір'ї. Долівку ж прикрашати татарським зіллям — аїром та рутою-м'ятою. Прибрана в такий спосіб оселя нараз робилася святковою, наповнювалася цілющим запахом.

З трійчанськими святами на Україні пов'язано і чимало обрядів. Про «Куст» уже йшла мова. Я ж зупинюся на інших і не менш цікавих дійствах. У незавершеній праці «Дні і місяці українського селянина» Михайло Максимович — цей блискучий дослідник, що поєднав дві царини наук — фольклористику та етнографію,— подає кілька давніх фрагментів. На особливу увагу заслуговує той факт, що наші пращури в побутовому жанрі широко користувалися символом берези як провісниці весни. Береза взагалі була основним атрибутом весняно-літніх обрядів на Україні — її гіллям прихорошувати дівчаток-веснянок, з галузок плели віночки, березовим гіллям на причілку символізували зведення нової оселі...

У першій половині минулого століття на Чернігівщині справляли так зване «кумування» або «водили Березу». Другого дня Зелених свят, себто в понеділок, на живорослих березах «завивали» вінки і прикрашали їх квітами. В інших місцевостях плели вінки лише з березових гілок, обрамлювали їх квітами і прихорошували найсимпатичніших дівчат. Цей обряд супроводжувався спеціальними піснями і частуванням, переважно виготовленням яєчні. Починаючи гру, дівчата, в яких на головах були віночки, заспівували:


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)