І. Мають статус колоній (15)

Гібралтар (Британія), Бермудські острови (Британія), о. Святої Єлени (Британія), Східне Самоа (США), о. Гуам (США), Західна Сахара (Марокко)...

II. Не мають офіційного колоніального статусу (> 20) Французька Полінезія, Гвіана (Франція), Мартініка (Франція), Нова Каледонія (Франція), Пуерто - Ріко (США), Антильські острови (Нідерланди), Сеута і Меділья (Іспанія), Гренландія (Данія)...

Нова хвиля індустріа­лізації охопила Малайзію, Таїланд, Ін­донезію. Всі ці країни за короткий про­міжок часу, залучивши іноземні кошти, розвили промислові галузі. Пристосу­вавшись до потреб світового ринку, вони наситили його (за рахунок дешевої робочої сили) недорогою, але не дуже якісною продукцією. Спершу НІК вико­ристовували обладнання та технології розвинених країн. Нині вони самі ство­рюють власний науково-технічний по­тенціал. Завдяки швидкому реформу­ванню господарства темпи економічного зростання НІК були найвищими в світі — 7—12% на рік, що одержало назву «економічного дива».

Галузями міжна­родної спеціалізації нових індустріаль­них країн є виробництво товарів народ­ного вжитку: побутова техніка (елект­ронні годинники, плеєри, телевізори, фотоапарати, радіоприймачі, електронні іграшки, комплектуючі для комп'ютерів тощо), тканини, одяг, взуття. В них та­кож розвинені автоскладання, судно-складання, металургія.

2) До нафтодобувних країн з високими прибутками належать

країни Перської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, Ка­тар, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Ірак), а також Бруней, Лівія, Га­бон та інші. їх прибутки в середньому становлять майже 9000 доларів на рік на людину, хоча коливання цього показни­ка значні. Основна частка ВВП у цих країнах створюється за рахунок продажу нафти. їх добробут залежить від ко­ливання цін на нафту на ринку енерго­носіїв. В останній час нафтодобувні кра­їни розвивають й нафтопереробну про­мисловість, хоча вона поки не має вели­кого значення.

3) Головною спеціалізацією дрібних островів (Багамські Острови, Барбадос, Антигуа і Барбуда, Сейшельські Остро­ви, Бахрейн) є сфера послуг: туристич­ний бізнес та банківська справа. За ра­хунок цього вони мають прибутки від 6000 до 12 000 доларів на рік на людину.

4) Найчисельнішим підтипом держав, що розвиваються, є країни середніх можливостей. Ця група об'єднує близь­ко 60 держав Азії, Латинської Америки та Океанії. їх прибутки становлять від 1000 до 2000 доларів на рік на душу населення. Це переважно аграрні краї­ни, деякі монокультурні. Країни серед­ніх можливостей мають значний потен­ціал для економічного зростання, але їм бракує фінансових ресурсів. Численні іноземні кредити призводять до зрос­тання їх зовнішньої заборгованості.

5) Найбідніші держави об'єднують у групу найменш розвинених країн світу. За статистикою ООН до цієї гру­пи відносять країни, в яких на одного жителя приходиться менше 500 доларів на рік, питома вага обробної промисло­вості складає менше 10%,частка пись­менного дорослого населення менша 20 %. В останні роки перелік найбідніших країн зріс до 47. До нього зокрема увійшли Афганістан, Бангладеш, Гаїті, Гвінея, Ефіопія, Замбія, Ємен, Камбоджа, Лаос, Малі, Мозамбік, Танзанія, Со­малі, Східний Тімор, Чад та інші.

№ 3 Третім типом держав сучасного світу є країни з перехідною економікою.

До них відносять 12 з країн, що виникли після розпаду Радянського Союзу

(Ук­раїна, Росія, Білорусь, Молдова, Казах­стан, Узбекистан, Киргизія, Таджики­стан, Туркменістан, Грузія, Вірменія, Азербайджан),

8 країн колишнього соцтабору Центральної Європи (Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Алба­нія) та Монголія.

У цих країнах сформу­вався переважно індустріальний тип економіки, в якому пріоритетною галуз­зю вважалася важка промисловість. Гос­подарство більшості країн тепер перебу­ває у кризовому стані. На початку 90-х років XX ст. країни взяли курс на пере­хід від планової до ринкової економіки.

№ 4 Особливий тип складають країни з плановою економікою. До них належать Китай, В'єтнам,Корейська Народно-Де­мократична Республіка (КНДР), Куба.

Ці держави не відійшли від соціалістич­ного принципу планування розвитку господарства. Головною формою влас­ності в них залишається державна. За характером перетворень держави поді­ляють на країни з елементами ринкової економіки, до розвитку яких залучається іноземний капітал, поруч з державною існують інші форми власності, є вільні економічні зони з особливим економіч­ним порядком (Китай, В'єтнам) та кра­їни з централізовано керованою економі­кою, що не відступають від традиційних для соціалізму планування та зрівня­лівки (КНДР, Куба).

індекс людського розвитку (ІЛР), що розраховується для ООН. Цей показник акумулює три складові людсько­го розвитку: тривалість життя, рівень освіти та скоригованийщодо купівельної здатностіреальний ВВП на душу населення.

ІЛР має значення від О до 1.

ІЛР – для ООН - акумулює три складові людського розвитку: тривалість життя, рівень освіти, реальний ВВП

(скорегований щодо купівельної здатності).

Від 0 до 1 --- вище 0,8 – високий; 0,5 – 0,8 – середній; менше 0,5 – низький.

Ті краї­ни, в яких ІЛР перевищує 0,8, вважаються країнами з високим рівнем людського розвитку.

Країни, індекс яких дорівнює 0,5-0,8, відносять до країн із середнім розвитком, і,

нарешті, країни, де ІЛР має значення, менше за 0,5, вважаються країнами з низьким рівнем людського розвитку

Основні критерії типології країн — їх соціально-економічного розвитку та господарська спеціалізація в міжнародному поділі праці. Головні економічні показники валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

ВВП — сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у межах країни протягом року.

ВНП — сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у країні та за її межами протягом. Ці показники виражаються у грошовій формі ($) та можуть розраховуватись на душу населення.

Поиск по сайту: