АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Відродження народного господарства

Читайте также:
  1. V-го Международного фестиваля документального кино «КинЗА»
  2. Басни И.А. Крылова. Выражение народного духа и народной мудрости в баснях
  3. Боротьба трудящих сільського господарства проти гноблення монополій І великих землевласників у капіталістичних країнах. Аграрні програми комуністичних І робітничих партій
  4. БЫЛИНЫ КАК ЗЕРКАЛО НАРОДНОГО СОЗНАНИЯ
  5. В Канске состоится открытие XIV Международного Канского видео фестиваля
  6. В рамках Международного фестивального движения «Подснежник», 19-22.06. и 19-22.08. 2014 года
  7. Відродження влади Центральної Ради.
  8. Відродження демократичних інститутів лідерства в Україні
  9. Відродження демократичних інститутів лідерства в Україні
  10. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.
  11. ВОЗНИКНОВЕНИЕ И РАЗВИТИЕ МЕЖДУНАРОДНОГО СУДА ООН

У жовтні 1921 р. В Ленін вперше поставив питання про переведення державної промисловості на комерційний розрахунок. Це означало, що треба було, по-перше, зіставляти видатки і доходи і, по-друге, здійснювати всі витрати в межах одержаних доходів. Лише невеликій кількості підприємств особливо важливого значення віднині дозволялося звертатися по фінансову допомогу (дотацію) до держави, щоб покрити різницю між видатками і доходами. Пізніше, у квітні 1923 p., в Декреті про трести з'явився ще один елемент комерційного розрахунку: трести та інші об'єднання повинні були прагнути не тільки зрівняти видатки з доходами, але й одержувати прибуток. Частина прибутку відраховувалася в доход ну частину бюджету.

На комерційний, або господарський, розрахунок мав переходити й бюджет. Інакше не можна було позбавитися інфляції і добитися сталості грошового обігу. Доходну частину бюджету треба було наповнювати не тільки податками з селян, але й прибутками від державної промисловості.

У жовтні 1921 р. був створений Державний банк, який почав випускати в обіг банківські білети - червінці. У дореволюційній Росії червінцями називалися монети, виготовлені з червоного золота. Радянський червінець був 10-рубльовою паперовою банкнотою. Офіційно оголошений еквівалент нової валюти дорівнював 7,7 г щирого золота, тобто 10 царським рублям. В усуспільненому секторі створювався штучний ринок, який перебував під контролем держави. Тому червінець як платіжний засіб мав гарантований успіх.

Оскільки дефіцитність бюджету ще не була подолана, одночасно з червінцем в обігу перебував звичний радзнак. Дрібні платежі здійснювалися у радзнаках, і тому населення, як і раніше, страждало від інфляції. Лише в перші місяці 1924 р., коли основна частина платежів почала здійснюватися в червінцях, нову валюту почали використовувати для видачі заробітної плати. Одночасно селянам дозволили розплачуватися з державою по податках не натурою, а грошима.

Під час реформи був допущений розмін червінців за кордоном і всередині країни на золото та валюту. Держбанк СРСР регулював валютні курси ринковими засобами, тобто продажем-купівлею валюти та золота за встановленим паритетом. В обіг навіть була випущена незначна кількість червінців у золотих монетах. При зниженні курсу червінця на легалізованому валютному ринку всередині країни або на закордонних біржах, де котирувалася радянська грошова одиниця, Держбанк скуповував її за рахунок золотовалютних резервів, а при підвищенні курсу продавав червінці, поповнюючи ці резерви. Завдяки цьому червінець почав витісняти з обігу і зі сфери тезаврування закордонну валюту і золото.

Вихід з господарської кризи керівництво РКП(б)-КП(б)У здійснювало за рахунок селянства. Найбільш яскраво це було видно в 1921 - 1922 рр., коли продподаток примусово стягувався навіть у голодуючих місцевостях України. Однак і пізніше держава тиснула на сільське господарство податками. Зокрема, на 1923 р. сільськогосподарський податок був визначений в розмірі 113 млн пудів, що дорівнювало 17 % валового збору. Проте база для податку була визначена надто оптимістично і реальний податок перевищив 28 % врожаю. Якщо врахувати виплати за обов'язковим страхуванням, місцевими зборами і поверненням насіннєвої позики, то весь обсяг відчуженого врожаю перевищував 35 %.

У податковій сфері здійснювалася класова політика: середняцькі господарства одержували пільги, а незаможники й бідняки зовсім звільнялися від податку. Оскільки сума оподаткування не змінювалася, податок усією вагою обтяжував заможні господарства. Це знекровлювало їх, позбавляло стимулів до праці. В результаті товарність сільськогосподарського виробництва знижувалася. Зокрема, товарна частина зернової продукції у валовому зборі дорівнювала 26 % в 1923/24 р. і 21 % в 1925/26 р. Така товарність не могла задовольнити місто і не забезпечувала потреб експорту. Однією рукою придушуючи міцні господарства, держава другою рукою підтримувала колгоспи, але останні теж давали мало товарної продукції. Радянські пропагандисти звідси робили висновок, що становище врятує тільки масова колективізація селянських господарств. Проте наприкінці 1928 р. було колективізовано тільки 5,5 % селянських дворів. Селянство не бажало "усуспільнювати" свої засоби виробництва і втрачати економічну самостійність. Колективізували свої наділи переважно бідняки. Ступінь відчуження засобів виробництва був мінімальний.

На відміну від колективізації, яка зовсім не захоплювала селян, кооперування на селі стрімко розвивалося. Сільськогосподарською кооперацією охоплювалося в 1924 р. 15 % господарств, а в 1928 р. - 39. У 1927/28 р. на сільськогосподарську кооперацію припадало 36 % планової заготівлі хлібопродуктів, 55 - заготівлі картоплі, 61 - молочної продукції, 100 % - махорки, хмелю, цукрового буряку. Машинопостачання села сконцентрувалося у руках сільгоспкооперації. Була створена мережа машинних або машинно-тракторних товариств. Спираючись на машинно-тракторні товариства, селянське господарство було здатне здійснити якісний прорив у підвищенні продуктивності праці, поліпшенні агрокультури, збільшенні частки товарної продукції.

На XIV Всеросійській партконференції (квітень 1925 р.) і на XIV з'їзді партії (грудень 1925 р.) був проголошений лозунг "Обличчям до села!" Цей курс спрямовувався на використання економічних важелів у врегулюванні сільського господарства. III з'їзд рад СРСР (травень 1925 р.) засудив адміністративні заходи проти зростаючої заможної верхівки села і підкреслив, що кооперативне об'єднання селянства - єдиний шлях піднесення селянських господарств. Проте 1925 р. виявився останнім, коли непівська, суто економічна, тенденція у відносинах держави і сільського господарства проявилася особливо яскраво. Надалі і зі зростаючою швидкістю почала діяти інша тенденція - спрямована на позбавлення селян економічної незалежності і перетворення їх у робочу силу в одержавлених колгоспах.

З весни 1923 р. почали виявлятися ознаки так званої кризи збуту, особливо в галузях промисловості, які були тісно пов'язані із сільським господарством. Криза збуту проявлялася у невідповідності цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Селянину треба було продати в 4-5 разів більше хліба, ніж до війни, щоб придбати рівноцінну кількість промислових товарів. На "ножицях цін" селяни втрачали до половини своїх доходів. Різке подорожчання промтоварів змусило селян утриматися від їх закупівлі. У вересні 1923 р. залишилася нереалізованою майже третина виготовлених промтоварів. Це позбавило промисловість потрібних оборотних коштів. Почалася ланцюгова реакція паралізації виробництва. Зросло безробіття, почалися перебої з виплатою заробітної плати. В подоланні кризи збуту велику роль відіграло завершення грошової реформи. В лютому 1924 р. в обіг увійшли державні казначейські білети і розмінна срібна монета. Одночасно з обігу були вилучені радзнаки.

Запроваджуючи нову економічну політику, В.Ленін відступав перед загрозою чергової громадянської війни, на цей раз з усім селянством. Перехід економічних відносин між містом і селом на ринкові засади тягнув за собою реставрацію всіх елементів ринку - грошової системи, торгівлі, приватного підприємництва. Націоналізовану промисловість більшовики не збиралися віддавати кому б то не було, але і в ній довелося реставрувати ринкові відносини, хай навіть штучні. В цій ситуації не можна було заборонити проявів самодіяльного приватного підприємництва. Люди, які виявляли бажання зайнятися ним після всіх попередніх заборон, зустріли навіть досить прихильне ставлення з боку керівників радянської держави, тому що таке підприємництво давало змогу розв'язувати проблеми задоволення населення матеріальними благами і послугами. На Всеукраїнській нараді з питань торгівлі, яка відбулася в лютому 1923 р.. констатувалося, що приватний капітал став фактичним господарем ринку. На цей час питома вага приватника серед торговельних підприємств республіки доходила до 96 %. Частка його в роздрібному товарообігу становила 92 %, оптово-роздрібному - 50 %, в оптовому - 1 %.

Проте держава мала багато важелів, якими регулювалася активність приватного капіталу в торгівлі. Як правило, вона обмежувалася збільшенням комунальними органами орендної плати за торговельні приміщення, посиленням податкового обкладення, погіршенням умов кредитування приватника. На відміну від приватної торгівлі, обороти якої зростали до середини 20-х рр., підприємницька діяльність непманів у промисловості була менш успішною. Щоправда, кількість приватних заводів і фабрик зросла з 452 в 1922/23 р. до 493 в 1924/25 р. Але це зростання відбулося за рахунок підприємств харчової промисловості. У кам'яновугільній, металургійній і цементній промисловості не залишилося жодного приватного підприємства, у машинобудуванні - лише три.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)