Зовнішність людини - не показник її душі

- Подивись туди,- промовила з захопленням Анастасія до своєї подруги Саши і її погляд був спрямований на вхід до школи.- Мені здається це Ірина. Вона як завжди така гарна. Мені б таке вбрання...

- Так, згодна з тобою. Трендовий одяг. Цікаво, про що вона сьогодні нам розповість.

- Знову як зазвичай буде розповідати про такий вчинок, що всі будуть захоплюватися нею і тільки про неї і говорити. Скільки хвилин залишилось до початку уроку?

- П’ятнадцять хвилин.На великій перерві послухаєм щось цікаве від Ірини, але це стало вже й не так захоплююче як було раніше, тому що зараз мені здається вона просто хоче, щоб їй заздрили.

- Я не знаю, не можу сказати точно. Ой все пішли наш вчитель щойно зайшов до класу.

Після двох уроків. Біля шкільного подвір’я.

- Як я вже розповідала, я завжди допомагаю людям і всім хто її потребує, - почала розповідати Іра. - Вчора коли я йшла додому та побачила кішку з пораненими двома лапами я вирішила забрати її до себе та вилікувати. Сьогодні ж вона почувається вже краще, а потім я ще...

Тим часом, неподалік від скупчення своїх однокласників, стояв Андрій. Йому було не цікаво, що розповідає Ірина. Він не цікавився всіма цими розмовами. Андрій був закритою людиною і чомусь його вважали в класі чужим. Два роки назад у нього померла мати. У неї було страшне захворювання і у його сім’ї було не достатньо коштів для придбання ліків. Після цього сумного випадку він став зовсім не таким яким був раніше. Тоді з ним всі товаришували, а потім відвернулися від нього і почали ставитися до нього негативно, але в душі він був надзвичайно доброю людиною. Причинити комусь біль Андрій не міг. Його рідні старались якомога більше приділяти йому уваги. В нього був один лише друг - Артур, але навчався він в іншій школі. Вони були не лише вірними друзями, а й жили по сусідству.

І ось стоїть він сам. Згадує щасливі моменти з життя і дивиться в небо. В нього на обличчі з’явилась посмішка, але ненадовго тому що вже почався наступний урок і всі учні пішли до класу.

Після уроків по дорозі додому, Ірина зі своєю подругою – Мариною, почали говорити про Андрія:

- Потрібно буде якось заговорити до Андрія. Він такий милий хлопець, але жаль закритий дуже. Потрібно з ним здружитись, гадаю він буде не проти.

- Ти права, я теж думала про це!

Марина хотіла бути такою як і вона. Та й не тільки вона цього хотіла, всі дівчата в класі також не відмовились би.

Подруги попрощались. І кому куди, одна пішла в бік магазину, а інша завернула за ріг будинка. В її думках було лише:” Як же мене він дратує, як би його так підставити, щоб він зовсім розклеївся, а то останнім часом йому вже краще стає. Я не можу дивитися на це. Ну вже нудить від нього. Так, я знаю, що потрібно зробити, але не можна, щоб про це хтось дізнався. Так, треба... Треба... Так згадуй Іро – який в нього одяг. Все. Згадала. Чорні джинси як завжди і...

Пам’ятаю у нього ще була така шкіряна курточка. Вирішено. Я знаю, що робити.”

На наступний день вся школа говорила про те, що сталось у Андрія під під’їздом. Коли він прийшов до класу всі так переглядувались на нього з такою ненавистю, що Андрій відразу зніяковів. Одна дівчина підійшла до нього з телефоном:

- Сволота ж ти така, як ти міг так вчинити! - після чого показала відео, де він вбив беззахисного цуценя.

Андрій відразу зрозумів, що це - монтаж. Не розуміючи кому знадобилась така підстава, він вийшов з класу і пішов на

подвір’я. У вчительки Андрій відпросився додому, збрехавши про те, що він себе погано почуває. Хлопець розповів все своєму татові, і розуміючи в якому становищі його син, дозволив залишитися йому вдома на декілька днів. Ця ситуація його майже морально вбила, але на допомогу хлопцеві прийшов його друг – Артур. Він розповів Андрію, що вони дізнаються хто міг зробити такий підлий вчинок і доведуть всім, що то був не він, а хтось інший.

Хлопці відразу ж взялись за розкриття справи. Артур запропонував допомогу ще його друзів, каже, розділимось на, - і тут він обірвав свою думку, - скільки учнів у вас в класі?

- Двадцять.

- Добре. Ти тільки не хвилюйся все буде гаразд. Так от. Я не завершив. Ми розділимось на двадцять чоловік. І кожен з них прослідкує хто чим буде займатись після школи.

Андрій з надією на краще погодився з Артуром.

Друзі попрощались. Прийшовши додому Артур не сідаючи навіть поїсти після школи, обдзвонив всіх своїх друзів і попросив допомоги. Всі погодились. Не часто знайдеш друзів і таку кількість, щоб помогали одне одному. Артурові пощастило з ними.

На наступний день всі відпросились зі школи з якихось уроків. Ще вчора вирішили зустрітись біля андрієвого під’їзду о пів на другу.

- Так, всі є? - запитав Артур

- Зараз зачекай, - Михайло порахував всіх хлопців і промовив.- Так всі.

- От і добре. Сподіваюсь, ви пам’ятаєте хто за ким буде стежити. І візміть до уваги те, що ви повинні непомітно прослідкувати, щоб ніхто навіть не здогадався про наш план. Все зрозуміло?

- Так, - впевнено відповіли всі і взялись за справу.

- Дякую вам велике за те, що згодились допомогти, я вам дуже вдячний, - відповів Андрій і в його голосі можна було відчути, що він зрадів тому, що йому захотіли допомогти.

- Андрію, все буде добре. На нас можна покластись, ми своїх не кидаємо, - сказав Артур і попросив його піти додому, щоб той заспокоївся.

Уроки закінчились. Андрієві однокласники йдуть додому. Всі

напоготові.

Через годину всі зібрались на тому самому місці де зустрілись. Артур відразу сказав:

-Ну? Розповідайте.

-Я знаю хто це,- сказав Денис трішки гордовито,адже це він вирішив цю справу.- це дівчина. Сьогодні вона, вдягнута в схожому на твій одяг, вдарила ногою вагітну кішку, а її подруга все це знімала на камеру. Вони якісь хворі на голову. Зовсім вже дах поїхав, а потім...

Не встиг домовити своїх слів Денис як його обірвав Артур зі злістю:

- Та кажи вже хто це!

- Це... Ірина.

Настала тиша. Всі ошоломлені цією новиною.

Артур запитав у Андрія:

- Це випадково не та дівчина, яка завжди вихвалялась своїми гарними вчинками і найдобріша в класі?!

- Це вона,- ледь чутним голосом сказав Андрій,- але навіщо їй це... не розумію... чим я їй не догодив.

- До психолога дівчині треба,- сказав Артур.- ну нічого от скоро всі дізнаються яка вона насправді. Денис, ти все те видовище знімав на камеру?

- Звісно.

- Ану покажи.

Денис показав. Відео тривало близько 2 хвилин. Артур не хотів показувати, що йому боляче на це дивитися і сказав:

- Все я зрозумів. Молодець, гарна робота. Можеш виключати.

Після чого повернувся до Андрія і сказав:

- Завтра підеш в школу і покажеш всім, яка Ірина насправді. Тільки зачекай хвилину, зараз Денис скине тобі на телефон відео.

-Добре. Дякую ще раз вам хлопці. Ви мені дуже допомогли. Щоб я без вас робив.

А хлопці посміхнулись і пішли додому.

І ось, настав той день коли всі побачать Ірину в зовсім іншому образі. Андрій зайшов до класу і сів за парту. Розпочався урок. Непомітно минули два уроки і Андрій скликав до себе весь клас. Однокласники з легкою насмішкою підійшли до нього і почали дивитись. Всі були страшенно здивовані і перелякані, а коли це все побачила Іра, вона не розгубилась, а сказала:

- Це неправда! Хто повірив, що Я могла таке зробити?! Да ніхто тобі не повірив!

Всі заспокоїлись, і правда хіба ця добра та мила дівчина могла зробити такий вчнок. Звісно ж ні.

Але Андрій не впадав у відчай і покликав до себе свого однокласника, який дуже добре метикував у техниці.

- Пашо, ану подивись правда це чи ні?

Паша подивився і сказав:

- Це чиста правда! Іро, як ти могла! Це не монтаж!

Хтось із Іриних друзів сказав:

- А звідки нам знати правду ти кажеш чи ні?

- Не віриш мені, спитай у будь-якого програміста. Ти почуєш цю саму відповідь.

Після Пашиних слів, всі повірили йому, а не Ірі.

В їхньому подальшому шкільному житті з Ірою більше ніхто не спілкувався, тому вона попросила у мами, щоб та перевела її до іншої школи. У Андрія ж його життя пішло на краще і в нього з’явилось багато друзів, які довіряли йому, дуже добре товаришували з ним і в тяжкі для нього моменти були з ним.

Не дарма кажуть – зовнішність людини – не показник її душі.

Поиск по сайту: