АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Мала Росія

Читайте также:
  1. Туризму та краєзнавства, Волгоградський державний університет (Росія), Antalya Akdeniz University (Туреччина), Gannan Normal University (Китай)

Народження наприкінці XVI ст. «Росії» покликало до життя ще один грецизм — Мала Росія. Поштовхом до його появи, як і у випадку з «Росією», став неовізантійський синдром — курс на відновлення «справжнього» православ’я, а прецедентом — уже згадані візити до Львова східних патріархів упродовж 1580-х років. В ході актуалізації інтересу до візантійських витоків Руської Церкви було реанімовано й грецьке окреслення Київської митрополії — Μίκρα Ρωσία [Мала Росія]. Один із ранніх випадків уживання цього поняття, як вважають, фіксується у буллі імператора Йоана VI Кантакузина 1347 р. про ліквідацію Галицької митрополії та в її підтвердженні цього ж року Патріаршим синодом 43. На те, що термін був цілком «зрозумілий» мешканцям митрополії, вказує ще давніше, 1339 рр., використання його латинської версії в титулі галицько-волинського князя Болеслава Юрія: «З Божої ласки природжений князь усієї Малої Русі» [Dei gratia natus dux totius Russie Mynoris] 44.

Згідно з доволі туманними уявленнями греків про Русь, Μίκρα Ρωσία охоплювала спершу тільки волинські й галицькі єпархії, але вже 1354 р. патріарх згадує Київ як «перше архієрейське сідалище», розташоване в Μίκρα Ρωσία 45. Після розпаду в середині XV ст. Київської митрополії на московську та польськолитовську половини патріарші сакри починають титулувати київського ієрарха «митрополитом київським і всієї Росії»; ще пізніше, з першої третини XVI ст., до титулу додається занепала

 

43 Шевченко І. Політика візантійського патріархату у Східній Європі в XIV ст. // Його ж. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII ст. / переклад Марії Габлевич. — Львів: Інститут історії Церкви Львівської Богословської академії, 2001. — С. 84 (переклад праці: Shevchenko І. Ukraine between East and West. Essays on Cultural History to the Early Eighteenh Century. — Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1996).

 

44 Грушевський М. Історія України-Руси. — T. 3. — C. 137.

 

45 Шевченко І. Політика візантійського патріархату. — С. 86. /76/

 

галицька церковна одиниця: «митрополит київський, галицький і всієї Росії»

 

46. Однак визнання за київськими митрополитами формули «всієї Росії» не означало смерті «Малої Росії». Адже за візантійськими просторовими уявленнями це поняття передбачало парну опозицію: «Малій Росії» як центру мала відповідати окраїнна територія — «Велика Росія» (зокрема, на думку Анни Хорошкевич, саме завдяки патріаршому посланню 1561 р. окреслення «Велика Росія» проникло в самоназву Московії 47). Після того, як у 1589 р. Константинопольський патріархат визнав Московську Церкву у «Великій Росії», логічно реанімувався і другий член забутої пари — «Мала Росія». Скажімо, в листі 1594 р. александрійського патріарха Мелетія Пігаса до князя Костянтина Острозького благословення посилається православним «усієї Малої Росії», а не «усієї Росії», як годилося б за формулою титулатури київського митрополита; так само анонімний грек-учасник Берестейського собору 1596 р., що залишив опис цієї події, зазначає, що сталася вона «за ініціативою єпископів у Малій Росії» 48.

 

На «грецький слід» вказує і перший нині відомий випадок використання русинами виразу «Мала Росія». У листі 1592 р. членів Львівського братства до царя Федора Івановича з проханням матеріальної підтримки натрапляємо на формулу «Велика і Мала Росія» 49, тобто вжито грецьку просторову опозицію, яка доти в руському обігу не фігурувала.

 

46 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 4. — С. 408,415.

 

47 Хорошкевич А. Л. Герб // Герб и флаг России Х-ХХ века / ред. Г.В. Вилинбахов. — Москва, 1977. — С. 195.

 

48 Documenta Unionis Berestensis eiusque auctorum (1590-1600), collegit P. Athanasius G. Welykyj OSBM. Romae 1970. P. 28, 344. Польський переклад другого з документів вживає вислову «w Małej Rusi», однак немає сумніву, що в грецькому оригіналі було «Росії».

 

49 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. Т. 4 (1588-1632). — Санкт-Петербург, 1851. — С. 48. Коментар до цього листа зі згадкою про попередню літературу див.: Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine. — P. 283-284.

 

Цей лист, слід /77/ думати, був написаний «під диктовку» котрогось із грецьких візитерів, бо наступного року патріарх Мелетій Пігас теж просив царя про підтримку Львівського братства, що вказує на «скоординований» характер акції. Що ж до запровадження грецизму «Мала Росія» в питомо руський дискурс, то тут ініціатива, схоже, належала Йоану Вишенському — ченцю одного з монастирів на Афоні, вихідцю з-під Перемишля, палкому пропагандисту «чистого», себто грецького православ’я. Близько 1599-1600 р. Вишенський адресує своїм землякам-русинам послання із закликом остерігатися «латинських принад». Багаторазово вживаючи вислів «Мала Росія», афоніт, проте, редукує це поняття — в його посланні ним позначено не всю Київську митрополію, простягнуту по Великому князівству Литовському й Польському королівству, а лише її «польску» (українську) частину. Як він пише, йому стало відомо «від Лядської землі, себто Малої Росії», що на її мешканців «напали злі єресі»50.

Аж до появи на руському горизонті чергового східного ієрарха, єрусалимського патріарха Теофана, поняття «Мала Росія», судячи з нині відомих текстів, забулося. У 1620 р., переїжджаючи через Київ, Теофан посвятив митрополита й кількох єпископів. У відповідному патріаршому посланні було оголошено про поставлення даних осіб на «престоли Малої Росії»; тоді ж патріарх видав два пастирські благословення Київському братству «в Малій Росії»51. Наступні поодинокі випадки вживання цього поняття аж до середини XVII ст. фіксуються виключно в київському церковному середовищі. Зокрема, в ході проаналізованого Сергієм Плохієм зародження тут ідеї загальноруської (російсько-українсько-білоруської) спорідненості знову виринають формули «Велика й Мала Росія» 52, а в листах київських митрополитів, адресованих до Москви, їхня титулатура

 

50 Іван Вишенський. Вибрані твори, упорядкував В.Л. Микитась. — Київ: Дніпр», 1972. — С. 57.

 

51 Архив ЮЗР, ч. І, т. 5, с. 4; Памятники, т. 2, с. 395, 400.

 

52 Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine, — P. 287-291. /78/

 

оздоблюється «політично коректною» формулою «усієї Малої Росії» 53. На суто «експортний» характер цієї формули вказує те, що у внутрішньому вжитку слово «Мала» завжди опускалося, і титул митрополитів звучав по-старому — «милістю Божою всієї Росії» чи «всієї Русі».

З початком козацької повстання 1648 р. поняття «Мала Росія» набуло потужного нового дихання. Основний поштовх цьому дало підключення до вимог повстанців гасел захисту «грецької віри»: як переконливо довів Сергій Плохій, релігійний слоган, що ним доповнювалися козацькі соціальні вимоги, робив можливим виправдання виступу проти законного володаря й тим самим надавав легітимності козацькій війні в очах некозацького населення 54. Ці гасла, серед іншого, стали оздоблюватися в інтенсивних зносинах з «одновірною» православною Московією «політично коректною» назвою козацького Гетьманату «Мала Росія». Не виключено також, що на появу в козацькій лексиці поняття «Мала Росія» вплинули східні ієрархи — чи не головні інспіратори ідеї об’єднання «Великої Росії» з «Малою»: наприклад, саме єрусалимський патріарх Паїсій улітку 1648 р. виступав першим «лобістом» Богдана Хмельницького на царському дворі55. З прийняттям у 1654 р. протекторату московського царя, внаслідок чого його титулатура доповнилася формулою «Великої, Білої і Малої Русі», окреслення Гетьманату як «Малої Росії» тотально опановує московський офіційній дискурс, а створений у 1662 р. спеціальний орган для зносин з Гетьманатом отримує назву Малоросійського приказу.

 

53 Пор. такі листи митрополита Ісайі Копинського 1622 та 1626 р. (Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы. Т. 1. — Москва, 1954. С. 27-28; Архив ЮЗР, ч. І, т. 6, с. 577) та Петра Могили 1640 р. (Памятники, т. 2, с. 427).

 

54 Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine, — P. 179-190.

 

55 Там само. — P. 308-309.

 

У цю традицію іменування поступово втягається і козацька старшина, хоча спершу поняття «Мала Росія» носить у їхньому /79/ виконанні ще виразно «експортний» характер — для зносин з Москвою, тоді як у внутрішньому вжитку територію Гетьманату називали «Україною», а її мешканців — «руським народом» (наприклад, в універсалах Богдана Хмельницького вислів «Мала Росія» не вжито жодного разу, а «Україна» — аж десять разів 56). Виразним свідченням того, що новонароджена «Мала Росія» в очах козацької старшини вже втратила свою церковну, довоєнну семантику, себто стала позначати не Київську митрополію, а територію козацького Гетьманату, є запис переговорів Івана Виговського з московським дипломатом Василем Кікіним у серпні-вересні 1658 р. За свідченням Кікіна, Виговський нарікав, що не отримав подяки від царя за вірну службу й за те, що «привів Малу Росію в підданство під високу руку його царської величності», а тому відтепер, як він нібито казав, «нехай буде Велика Росія Великою Росією, а Мала Росія Малою Росією, бо ж і в Малій Росії є непереможне військо» 57.

З іншого боку, криваві змагання кінця 1650- 1670-х рр. за всі руські території Речі Посполитої («доки сягає руська мова й віра») подеколи отримують ідеологічне обґрунтування в апеляціях до спадщини «руського народу Володимирового кореня», і тоді цей простір урочисто іменується «Малою Росією». Наприклад, в інструкції 1665 р. гетьмана Івана Брюховецького козацьким послам до Малоросійського приказу натрапляємо на розгорнутий перелік підстав, через які «Мала Росія» не може належати «ляхам»: вони оволоділи нею підступно, хоча насправді вона колись мала свого «дідичного монарха» й просвітилася святим хрещенням не від польського короля, а від «рівноапостольного царя Володимира» 58.

 

56 Універсали Богдана Хмельницького, 1648-1657, упорядники І. Крип’якевич, І. Бутич. — Київ: Альтернативи, 1998.

 

57 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической Комиссией [далі Акты ЮЗР]. Т. 4 (16571659). — Санкт-Петербург, 1863. — С. 145.

 

58 Там само. — Т. 5 (1659-1665). — С. 237-238.

 

Ще однією /80/ характерною реплікою ототожнення «Малої Росії» з давнім києво-руським князівством є титулатура «турецького» гетьмана Юрія Хмельницького — «князь Малоруської України й вождь Війська Запорозького» 59. Архімандрит Києво-Печерської Лаври Інокентій Ґізель у листі 1677 р. до гетьмана Івана Самойловича, коментуючи появу на політичному горизонті Юрія Хмельницького, пише, що той «прийняв на себе малоросійське князівство» й навіть користується у своїх листах «печаткою стародавніх руських князів» 60.

Ностальгія за ширшим, ніж Гетьманат, простором «Малої Росії» помітна і в текстах людей церковного кола. Водночас із них ясно бачимо, що «Малою Росією» вони також вважали не всю Київську митрополію, розтягнуту по Великому князівству Литовському й Польському королівству, а тільки її «польську» (українську) частину. Скажімо, ретельно фіксуючи назви місцевостей, де сталися чуда богородичних ікон, архімандрит Чернігівського монастиря Йоаникій Ґалятовський усі населені пункти Поділля й Галицької Русі, нарівні з містами козацького Гетьманату, де він сам мешкав, називає «Малою Росією», натомість для аналогічних випадків на території Білорусі послідовно використано означник «білоруське місто» чи місто «в Литовському князівстві» 61.

 

59 Лист до короля Яна Собеського (Табір під Бендерами, 5 У 1678) / опубл. Юрієм Мисиком // Записки Наукового товариства ім. Шевченка: Т. 233. Львів, 1997. — С. 375.

 

60 Київ, 20 III 1677 р.: Акты ЮЗР, т. 12 (1675-1678). — С. 101.

 

61 Трактати Йоаникія Галятовського «Небо новоє» (Львів, 1665) та «Скарбниця потребная» (Новгород-Сіверський, 1676). Обидві праці цит. за передруком: Іоаникій Галятовський. Ключ розуміння / підготувала І. П. Чепіга. — Київ: Наукова думка, 1985. — С. 294, 297, 306, 311 passim.

 

Утім, звужена іпостась «Малої Росії» — як території козацького Гетьманату — проникає навіть у консервативний словник східних ієрархів: у своєму пастирському посланні 1678 р. єрусалимський патріарх Досифей звертається до православних «у Малій /81/ Росії, Полонії і Литванії» 62. Як бачимо, колишня «Мала Росія» (Київська митрополія) в очах східних ієрархів уже розділена навпіл — на козацьку «Малу Росію» (в складі Росії) та на її польсько-литовську частину (в складі Речі Посполитої).

Паралельно в текстах «високого стилю», що походять з території Гетьманату другої половини XVII ст., «Мала Росія» поступово витісняє — очевидно, як надто побутове — слово «Україна». Перипетії громадянської війни додають козацькій «Малій Росії» статусу «нашої оплаканої матері-вітчизни» 63, і власне звідси починає розкручуватися тривалий феномен так званого «малоросійського патріотизму» та «малоросійської ідентичності», що вже невдовзі, у XVIII ст., набуде і завершеної форми, й ідеологічних мотивацій 64.

 

62 Архив ЮЗР, ч. І, т. 5. — С. 12.

 

63 Це світоглядне зрушення детальніше простежено в розділі «Народження «козацько-руської вітчизни» моєї книжки «Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України» (Київ: Критика, 2005. — С. 430-432).

 

64 Про формування та прояви малоросійської ідентичності див.: Kohut Z.E. The Development of the Little Russian Identity and Ukrainian Nationbuildung // Harvard Ukrainian Studies. — 1986. — Vol. X, no 3-4. — P. 559-579; Plokhy S. The Symbol of Little Russia: The Pokrova Icon and Early Modern Ukrainian Political Ideology //Journal of Ukrainian Studies. — 1992. — vol. XVII, no 1-2 (Summer — Winter). — P. 171-188; Idem. Cossacks and Religion. — P. 278-291; Idem. The Two Russias of Teofan Prokopovyc. — P. 351-366; Sysyn F. E. Fatherland in Early Eighteenth-Century Ukrainian Political Culture. — P. 39-53.

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)