АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Соціальна зумовленість мовних явищ. Залежність стану мови від стану суспільства

Читайте также:
  1. I. Соціальне життя суспільства і соціальна взаємодія.
  2. I. Суспільство як соціальна система.
  3. III. Соціальна політика, її сутність і функції.
  4. БУДІВЛЯ СУСПІЛЬСТВА.
  5. В чому полягає соціальна сутність браку – 15 б.
  6. Вивчення та облік епізоотичного стану місцевості
  7. Види умовних знаків топографічних карт, які видаються в Україні, пояснювальні підписи та цифрові позначення.
  8. Військово-соціальна робота у ЗС України
  9. Внутрішні причини мовних змін
  10. Вплив параметрів технічного стану і ТО на собівартість сільськогосподарської продукції та основні техніко-економічні показники використання МТП
  11. Глава 9 СОЦІАЛЬНА ПРАВОВА ДЕРЖАВА
  12. Господарство первісного суспільства.

Соціальною є не тільки мова як система взаємо­пов'язаних і взаємозумовлених одиниць, що має чітку ієрархічну структуру, соціальним є й мовлення. Мов­лення — це передусім акт спілкування людей, тобто комунікативний акт, соціальний за своєю суттю. Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову й демон­струвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб пе­редати позамовну інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту.

Соціальна природа мовлення виявляється і в тому, що мовці намагаються дотримуватися наявних у сус­пільстві вимог щодо вимови, слововживання тощо. Зрештою, соціальна природа мовлення підтверджуєть­ся тим, що воно є частиною соціальної діяльності лю­дини і всього суспільства.

Будь-яка мова має конкретно-історичну соціальну норму.

Мовна норма — сукупність найбільш стійких, традиційних елемен­тів системи мови, історично відібраних і закріплених суспільною мовною практикою; сукупність колективних реалізацій мовної сис­теми, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлених ним як правильні, зразкові.

Мовна норма існує в будь-якому колективі, оскільки в кожному колективі є свій мовний еталон, зразок, і лю­ди не є байдужими до того, як вони говорять. Таким еталоном чи «мовним ідеалом» (термін О. М. Пєшков-ського) можуть бути найрізноманітніші категорії: «як у школі», «як по радіо», «як усі», «як наші», «як пан Іван», «як доярка Дуся» тощо. Психологічно мовні нор­ми є обов'язковими для всіх членів колективу, при цьому такі норми можуть не збігатися з літературними. На­приклад, в одному з населених пунктів Львівщини, де порядковий числівник від семи звучить як семий, сіма, семе, предметом насмішки стала вимова цих числівни­ків жителями сусіднього села (сьомий, сьома, сьоме), хоч саме така вимова відповідає літературній нормі: усіх мешканців цього села стали обзивати сьомами (Пішов (пішла) сьома). Порушення традиційних для певної спільноти мовних норм може викликати психологічні труднощі, стати сигналом відокремлення від свого ко­лективу. Люди, яким доводиться спілкуватися у двох колективах із різною нормативною чи мовною орієнтаці­єю, змушені постійно «переключатися» з однієї мовної норми на іншу. Так, російська селянка розповідає: «Ф Куйбьішьіви я уьіварю «тибе», а домой приеду — «табе» і пояснює, що якщо в селі говорити «по-городс-кому «тибе» — «смиятца будуть» або скажуть: «Вьібра-жат ана». В одній із повістей Л. Жуховицького моло­дий журналіст запитує знайому жінку: «Ира, вьі где работаете?», але, побачивши її здивування (обоє ще ра­ніше зрозуміли, що психологічно вони «свої люди»), поспішає виправитися: «Старуха, тьі где ишачишь?» (приклади запозичено з [Общее язьшознание 1983: 38]).

Мовна норма характеризується трьома властивостями: вибірковістю, стійкістю (усталеністю) і обов'язковістю. Вибірковість виявляється в тому, що кожна мовна норма по-своєму реалізує можливості мови. Так, із двох варіантів напасть і напасть, новий і новий, екскурс і екскурс, експерт і експерт, донька і донька, глядач і глядач, виразник і виразник, будемо і будемо, феномен і феномен, вогкий і вогкий, ходжу і ходжу, зіставити і співставити, вчинок і поступок, пору­шити питання і підняти питання, заллє і залиє, убо­лівальник і болільник, захід і міроприємство, післяпла­та і накладна плата, на виплат і в розстрочку, перед­плата газет і підписка газет лише перший у кожному наведеному прикладі є нормативним.

Стійкість (синоніми: усталеність, традиційність) — це збереження мовних традицій («так у Шевченка», «так говорять усі»), обмеження хитань і варіантів, по­силання на авторитетні джерела вживання.

Обов'язковість полягає в тому, що все визнане сус­пільством вважається правильним і його повинні до­тримуватися мовці.

Між нормою літературної мови і нормою нелітера-турних варіантів мови є відмінності. Літературні норми стійкіші та диференційованіші (тенденція до усунення нефункціональних варіантів, дублетів, їх стилістичне розмежування). Вони кодифіковані (викладені в слов­никах, підручниках, довідниках з культури мови). Час­то в лінгвістичній літературі під мовною нормою розу­міють лише норми літературної мови, що визначаються як стабільність форми мовних одиниць, яка ґрунтуєть­ся на авторитеті зразкової літератури і закріплена зако­нодавчими актами. Таким чином, мовна норма, особли­во літературна, є одночасно і власне лінгвістичною, і соціальною категорією. Соціальність норми виявляєть­ся як у відборі і фіксації мовних явищ, так і в оціню­ванні мовних фактів як нормативні чи ненормативні. Мовна норма як соціально-історична категорія входить до загальних норм і звичаїв суспільства.

Усталеність і обов'язковість літературної норми не заперечує диференційованого комплексу мовних засо­бів, їх варіативності та синонімічних способів виражен­ня. Це забезпечує функціонально-стилістичну дифе­ренціацію літературних мов.

Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження, що залежить від ба­гатьох суспільних і мовних чинників (рівень розвит­ку літературної мови, соціальна структура суспільс­тва, особливості мовної ситуації тощо). Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами. Так, наприклад, сильний розрив існує між писем­ним і усним варіантами чеської мови. Чеська літе­ратурна мова, розвиток якої був перерваний експан­сією в XVII—XVIII ст. німецької мови, відродилася наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на основі літератури XVI—XVII ст., що зумовило її книжний характер і значну віддаленість від розмовної мови (оЬеспа сеШпа), яка за походженням є інтердіалектом, що відрізняється від літературної мови помітними структурними особливостями на всіх рівнях. Цікавоює мовна ситуація в німецькомовних кантонах Швейца­рії. Тут німецьку літературну мову використовують лише в писемній реалізації. В усному спілкуванні ви­користовують, як правило, швейцарські говори німець­кої мови, оскільки німецька усна літературна мова сприймається як штучна, манірна.

Отже, мовна норма в усіх своїх різновидах має сус­пільний характер. Варіювання мовної норми поясню­ється не тільки і не стільки часовим чинником, скіль­ки соціальними умовами. Кожне суспільство (держава) кодифікує літературну норму і захищає її через школу та інші освітні й адміністративні інститути.

Розвиток і стан мови значною мірою залежать від стану суспільства. Мова відображає зміни в усіх сфе­рах суспільства, що суттєво різнить мову від інших суспільних явищ.

Як суспільні зміни позначаються на мові? Зупини­мося на найголовніших із них.

1. Мова відображає особливості соціальної організа­ції суспільства. Стан мови залежить від характеру економічних формацій і форми держави. Так, скажімо, для феодалізму характерний розпад держави на дрібні фе­оди. У зв'язку з цим виникає багато дрібних територі­альних говірок. За капіталізму колишні дрібні терито­ріально-адміністративні одиниці об'єднуються, виника­ють нації. Спільний ринок вимагає єдиної мови для держави. Усе це зумовлює нівеляцію діалектів і фор­мування національної мови. Дві тенденції в національ­ному питанні (інтернаціоналізм і націоналізм) призве­ли до двох тенденцій у мовній практиці: з одного боку, стимулюються пошуки світових мов (живі міжнародні мови — французька, німецька, англійська, штучні міжнародні мови типу есперанто, пі джини та ін.), з іншого — пуристичні тенденції (прагнення очистити літературну мову від іншомовних запозичень).

2. У мові відображається соціальна диференціація

суспільства. Суспільство диференціюється за класо­вою, становою, майновою і професійною ознаками. Це позначається на класовому використанні мови, функ­ціонуванні професійних підмов, жаргонів, арго. До різновидів соціальної диференціації мови, на думку Б. М. Головіна, належить також диференціація за типом діяльності соціального колективу (функціональні стилі).

3. У мові відображаються демографічні зміни. Збіль­шення чи зменшення населення, зміни в його складі, чисельності етносів, зрушення у співвідношенні між міським і сільським населенням — все це певною мірою впливає на мову. Так, скажімо, наплив російськомовно­го населення в Україну, що свідомо сплановував союз­ний центр, призвів до того, що міста, де в основному поселялися переселенці, поступово русифікувалися, ви­тіснивши з ужитку українську мову. Збільшення насе­лення зрусифікованих міст за рахунок вихідців із села, що мало місце в повоєнний період, призвело до ще біль­шого скорочення носіїв української мови. Приплив сільського населення в міста Росії позначився на змі­нах у російській літературній мові: до неї ввійшла велика кількість так званих просторічних слів та зво­ротів, відбулася «демократизація» російської літера­турної мови внаслідок розкованості в уживанні неліте-ратурних елементів.

Мовознавцям ніяк не вдається встановити межу між російською та білоруською мовами. Річ у тім, що в часи тривалої боротьби між Росією і Литвою порубіжні землі (Смоленщина) перемінно переходили від однієї держави до іншої і відповідно сюди прибували то росіяни, то бі­лоруси. Переселення норвежців в IX—X ст. на острів Ісландію і відсутність мовних контактів із прабатьків­щиною сприяло призупиненню розвитку норвезької мо­ви, внаслідок чого сучасна ісландська мова є по суті законсервованою норвезькою.

4. У мові відображені відмінності в рівнях еконо­мічного розвитку. Так, наприклад, національна чи дер­жавна мова складається, як правило, на основі діалек­ту тієї території, яка є найрозвиненішою в культурно­му й економічному аспектах. Діалект Аттики ліг в основу давньогрецької мови, діалект провінції Лаціум — в основу латинської мови, діалект провінції Іль де Франс — в підґрунтя французької мови, московські говірки стали базовими для російської мови, полтавсь­ко-київські — для української, бо саме ці території в час формування названих літературних мов були економічно найпотужнішими і високорозвиненими в культурному аспекті.

Від рівня економічного розвитку залежить і ступінь діалектного членування мови. Так, зокрема, в еконо­мічно слаборозвиненій Гвінеї майже кожне поселення має свій діалект, а на декілька тисяч аборигенів Австра­лії припадає 200 діалектів.

5. У мові знаходять відображення явища надбудов­ного характеру. Наприклад, прийняття християнства в Київській Русі призвело до поширення тут старо­слов'янської мови як мови богослужіння та й загалом релігійної літератури і проникнення старослов'янізмів у давньоруську мову. У період поширення ісламу серед східних народів їх мови увібрали велику кількість арабських слів.

Певний вплив на розвиток мов справляють суспіль­ні течії й погляди. Наприклад, явище пуризму в Росії було пов'язане з поглядами і діяльністю О. С. Шишко­ва, Ф. В. Булгаріна, М. І. Греча, М. П. Погодіна і якоюсь мірою В. І. Даля. Сильний вплив мали ці тенденції на чеську літературну мову, в якій переважна більшість іншомовних запозичень була замінена власними утво­реннями. Роль суспільних течій та поглядів у розвитку мови засвідчує і культивування в роки революції в ро­сійській мові жаргону і навіть арго як «мови пролетарі­ату» на противагу «буржуазно-інтелігентській мові».

Незаперечний вплив на розвиток мови має творчість письменників, діячів культури та мистецтва. Як правило, саме письменників уважають основоположни­ками і зачинателями літературних мов, наприклад, Т. Шевченка в Україні, О. Пушкіна в Росії, А. Данте в Італії, В. Шекспіра в Англії, М. Сервантеса в Іспанії.

6. У мові відображений розвиток культури суспіль­ства. Саме з розвитком культури пов'язане збагачення словника, розширення сфери вживання літературної мо­ви, її стилістична диференціація. Впровадження пи­семності, а з нею поширення перекладів може навіть зумовити зміни в структурі мови. Як доведено мово­знавцями, складнопідрядні речення набувають інтен­сивного поширення тільки з виникненням і розповсю­дженням письма.

Незважаючи на те що мова є об'єктивною реальніс­тю, яка розвивається за своїми законами, історія різ­них мов засвідчує немало фактів свідомого впливу сус­пільства на розвиток мови (див. про це в темі «Мовна політика»). Однак можливості цілеспрямованого впливу суспільства на мову не є безмежними. Вони, як правило, обмежуються такими сферами, як графіка й орфогра­фія, термінологія та нормативно-стилістична система мови. Ці сфери належать до периферії мови. А ядро мови, її фонологічну, граматичну й лексико-семантич-ну структури свідомо змінити неможливо.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)