АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття та ознаки держави

Читайте также:
  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. IX. У припущенні про розподіл ознаки по закону Пуассона обчислити теоретичні частоти, перевірити погодженість теоретичних і фактичних частот на основі критерію Ястремського.
  3. Акти застосування права: поняття, ознаки, види, структура
  4. Антиінфляційна політик держави.
  5. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
  6. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  7. Валовий внутрішній продукт: поняття та методи розрахунку
  8. Введення поняття комплексного числа
  9. Видатки держави. Мультиплікатор державних витрат. Мультиплікатор збалансованого бюджету
  10. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату
  11. Визначте поняття і структуру особистості в соціології
  12. Визначте поняття «соціалізація особистості – 15 б.

Термін "держава" вживається у трьох основних зна­ченнях:

1) як сукупність людей, які проживають на певній те­риторії та об'єднані публічною політичною владою;

2) як політичний інститут, організація публічної політичної влади;

3) як сукупність владних організацій і посадових осіб [органів законодавчої, виконавчої, судової влади).

Приблизно до ХУІ-ХУ1І ст. держава трактувалася широко і не відокремлювалася від суспільства, яке вона орга­нізовувала і представляла. Для позначення держави викорис­товувалися такі поняття, як князівство, королівство, республі­ка, тиранія, правління та ін. Спеціальний термін "stato" для визначення держави як особливої політичної організації сус­пільства був запроваджений в літературу італійським мисли­телем Н. Макіавеллі (1469-1527).

Держава - це політико-територіальна і структур­но-організаційна форма суспільства, покликана на владній основі гарантувати в ньому (суспільстві) свободу особи, еко­номічну свободу, народовладдя, а також забезпечити з допо­могою апарату політичної влади цілісність суспільства та йо­го ефективне функціонування.

Ознаки держави:

1) наявність публічної політичної влади, яка відокрем­лена від суспільства;

2) здійснення державної влади спеціальним апаратом управління і примусу;

3) територіальна організація влади і населення. Дер­жава об'єднує людей за територіальною належністю на основі громадянства (підданства). Територія поділяється на адмініс­тративно-територіальні одиниці, за якими і здійснюється управління суспільством;

4) право держави на встановлення і стягнення з насе­лення податків та зборів, необхідних для утримання держав­них службовців і матеріального забезпечення державної полі­тики (економічної, соціальної, екологічної, оборонної тощо);

5) можливість видавати закони та інші нормативні акти, загальнообов'язкові для населення всієї країни;

6) суверенітет — властивість державної влади бути верховною і юридично незалежною від будь-якої Іншої соці­альної влади, самостійно здійснювати свої функції в межах національного і міжнародного права.

Державний суверенітет розглядається у двох аспек­тах: як внутрішній і зовнішній. Верховенство державної вла­ди всередині країни {внутрішній суверенітет) виявляється: а) у поширенні влади на все населення і громадські організа­ції країни, а також на тих, хто перебуває в межах екстериторі­альності (наприклад, на осіб та установи, які знаходяться за кордоном); б) у можливості скасувати або визнати незначни­ми вияви Іншої соціальної влади (у суспільстві можуть існу­вати різні види соціальної влади - партійна, профспілкова, виробнича, сімейна та інші, але вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій та установ, володіє тільки держава); в) у наявності у державної влади силової ос­нови (збройні сили, органи охорони громадського порядку, каральні установи); г) у безпосередньому здійсненні владних повноважень через законодавство, державне управління, пра­восуддя.

Незалежність державної влади на міжнародній арені (зовнішній суверенітет) виявляється в тому, що держава як суб'єкт міжнародного права є рівноправним учасником між­народного спілкування, безпосередньо укладає договори, об­мінюється дипломатичними, консульськими, торговими пред­ставництвами, сприяє зміцненню миру і міжнародної безпеки.

Суверенітет держави необхідно відрізняти від сувере­нітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу ґрун­тується на визнанні всього правомочного населення країни джерелом і носієм влади, на його праві самостійно визначати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у розробленні політики держави, контролі за її діяльністю. Суверенітет нації — це її повновладдя, реальна можливість визначати характер свого національного життя, політична свобода, здатність політичного самовизначення аж до відокремлення і створення самостійної держави.

Функції держави

Функції держави - це основні напрямки внут­рішньої і зовнішньої" діяльності держави, в яких виявляються і конкретизуються її сутність і соціальне призначення. Функції держави відображають її еволюцію; послідовність їх виник­нення залежить від черговості завдань, які виникають перед су­спільством на конкретному етапі історичного розвитку. Функ­ції держави обумовлені реальними економічними можливостя­ми суспільства, рівнем його культурного розвитку, потребами та інтересами населення, національними особливостями, впли­вом міждержавних відносин, міжнародних норм і принципів на внутрішнє життя держави та Іншими чинниками.

Функції держави поділяють:

1) за значенням - на основні, які мають пріоритетне значення в розвитку суспільства (наприклад, екологічна, соці­альна), і похідні (допоміжні), що мають супровідний, обслуго­вуючий характер (функція оподаткування і фінансового конт­ролю);

2) за часом дії - на постійні, що характерні майже для всіх етапів розвитку держави (функція забезпечення правопо­рядку), та тимчасові, які розраховані на специфічні умови су­спільного розвитку і після вирішення конкретних завдань втрачають своє значення (ліквідація наслідків стихійного ли­ха, надання допомоги іншим державам);

3) за сферами діяльності - на внутрішні, пов'язані з реалізацією політичної влади всередині країни (політична, економічна, соціальна, культурно-освітня, екологічна тощо), та зовнішні, які відображають зовнішню політику держави.

Головним завданням сучасної держави є охорона І за­хист прав і свобод людини, забезпечення кожному члену сус­пільства гідних умов існування на засадах свободи, справедливості, солідарності. Функції держави мають бути спрямова­ні на реалізацію цього завдання.

Серед внутрішніх функцій сучасної держави слід ви­ділити: створення демократичних умов, інститутів для вияв­лення, враховування і координації інтересів різних соціальних груп суспільства (політична функція); створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності (економічна функція); задоволення потреб на­селення в зайнятості, житлі, охороні здоров'я, соціальному захисті, соціальному страхуванні (соціальна функція); спри­яння розвитку науки, освіти, культури (культурно-освітня функція); охорона навколишнього природного середовища (екологічна функція); захист державно-конституційного ладу, забезпечення законності і правопорядку в суспільстві та ін.

До зовнішніх функцій можна віднести захист територі­альної цілісності і непорушності кордонів; участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розпо­ділу та інтеграції виробництва і праці; міжнародне культурне співробітництво; участь у боротьбі з порушеннями міжнарод­ного правопорядку, в реалізації міжнародних екологічних і соціальних програм та ін.

Функції держави здійснюються в певних правових фо­рмах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (за характером і юридичними наслідками) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів.

Правовими формами реалізації функцій держави є:

- правотворча діяльність, зміст якої - розробка і прийняття нормативних актів, внесення змін до чинного зако­нодавства, скасування юридичних норм;

- правозастосовна діяльність - владно-організуюча діяльність компетентних органів і посадових осіб, які забез­печують у конкретних життєвих випадках реалізацію юридичних норм суб'єктами права. У правозастосовній діяльності
виділяють оперативно-виконавчу (виконавчо-розпорядча­ робота державних органів, пов'язана з повсякденним вирішенням різних питань управління справами суспільства шляхом видання індивідуально-правових актів, які є підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин) та право­охоронну діяльність (здійснення функцій держави шляхом владної оперативної роботи державних органів, спрямованої на охорону норм права від порушень, захист наданих грома­дянам суб'єктивних прав і забезпечення покладених на них юридичних обов'язків);

- контрольна діяльність — здійснення дій по нагляду і перевірці виконання та додержання підпорядкованими суб'єк­тами (організаціями, установами, громадськими об'єднан­нями) нормативно-правових актів і попередженню правопо­рушень;

- установча діяльність - формування, ліквідація, ре­організація інститутів влади, органів держави або інших ке­руючих суб'єктів (наприклад, виборчий процес, пов'язаний зі створенням інститутів державної влади або органів місцевого самоврядування).

Механізм (апарат) держави

Для підтримки нормальної життєдіяльності суспільст­ва, вирішення завдань і виконання функцій держави утворю­ються різні державні організації, які складають поняття ме­ханізму держави. До них належать:

- державні підприємства - господарюючі суб'єкти, необхідні для виробництва продукції, виконання робіт і на­дання послуг з метою задоволення потреб суспільства і отри­мання прибутку;

- державні установи - організації, що здійснюють со­ціально-культурні функції у сфері освіти, науки, охорони здо­ров'я;

- державні органи — організації (посадові особи), на­ділені владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави.

Сукупність державних органів, з допомогою яких за­безпечується реалізація внутрішніх і зовнішніх функцій держа­ви, називається державним апаратом. Він є складовою частиною механізму держави, але не ототожнюється з ним. Державний орган як самостійна частина державного апарату характеризується такими ознаками:

- виступає від імені держави і представляє державу; відносинах, пов'язаних з її компетенцією;

- утворюється і діє на чіткій правовій основі; його компетенція (цілі, завдання, функції, права, обов'язки, формі і методи діяльності) закріплюється в нормативно-правовому порядку - у конституції, законах, положеннях про відповіли державні органи;

- має встановлену для нього організаційну структуру пов'язану з нею систему службової підпорядкованості і службової дисципліни;

- наділяється державою певними матеріальними засо­бами і коштами;

- має необхідний обсяг державно-владних повноважень, на основі яких посадові особи і колегіальні органи ви­дають юридичні акти і забезпечують їх реалізацію (у тому числі застосовують у разі необхідності заходи примусового характеру).

Апарат держави, як правило, включає: а) представни­цькі органи (парламент); б) виконавчі органи (уряд, міністер­ства, відомства); в) судові органи; г) органи контролю і на­гляду; д) збройні сили, органи національної безпеки І охорони суспільного порядку. Особливе місце посідає глава держави (президент).

Ефективність роботи державного апарату залежить передусім від того, наскільки чітко розподілені функції і ком­петенція між органами законодавчої, виконавчої і судової влади.

Законодавчу владу здійснює представницький орган — парламент (в Україні — Верховна Рада). Як єдиний представ­ник волі всього народу парламент має виключне право: при­ймати загальнообов'язкові нормативні акти - закони; встано­влювати податки і затверджувати державний бюджет; ратифі­кувати міжнародні договори; призначати референдуми; здійс­нювати контроль за діяльністю уряду; застосовувати проце­дуру імпічменту та ін. У своїй діяльності парламент зо­бов'язаний керуватися принципами права і додержувати прав людини; бути під контролем народу (система народного пред­ставництва і демократичних виборів), дотримуватися встано­вленої процедури прийняття законодавчих актів. Конституційність чинного законодавства забезпечується органом кон­ституційного нагляду (конституційним судом). Глава держави (президент) має право вето на закони, прийняті парламентом.

Виконавча влада здійснюється главою держави (пре­зидентом, конституційним монархом), урядом, різними мініс­терствами, іншими центральними установами (комітетами, відомствами, службами тощо), місцевими державними орга­нами виконавчої влади (в Україні виконавча влада належить Кабінету Міністрів, міністерствам, місцевим державним адмі­ністраціям в областях, районах, містах Києві та Севастополі). Діяльність виконавчої влади має ґрунтуватися на законі і реа­лізовуватися в його межах; виконавча влада не може привла­снювати собі інших, крім визначених законом, повноважень і вимагати від громадян виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством. Повноваженнями уряду є, зокрема, забезпечення виконання рішень законодавчої влади; проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової полі­тики, політики у сферах праці, соціального захист.. освіти, на­уки, культури, охорони природи; забезпечення обороноздат­ності і національної безпеки, громадського порядку, боротьба зі злочинністю тощо. Уряд має право законодавчої ініціативи. Парламент може розглянути питання про відповідальність уряду і прийняти резолюцію про недовіру, наслідком якої є відставка уряду. Міністри, керівники інших центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладаць­кої, наукової, творчої), бути у складі керівного органу чи на­глядової ради підприємства, що має за мету одержання при­бутку. Важливу роль у боротьбі із зловживаннями владою ві­діграють інститут імпічменту і встановлення певних строків президентської влади. Нормативні акти президента й уряду підлягають конституційному нагляду.

Судова влада здійснює правосуддя (в Україні судова влада належить Конституційному Суду, судам загальної юрис­дикції, які будуються за принципами територіальності і спе­ціалізації). Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав І свобод громадян, прав і законних інтересів підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Це означає, що будь-які обмеження, вплив або втручання з боку органів законодавчої і виконавчої влади, по­садових осіб, громадських організацій, партій, рухів, колекти­вів, окремих громадян у процесуальну діяльність судів забо­роняються. Судді не залежать також від судів вищого рівня, слідчих органів, прокурорів і від висновків кожного з учасни­ків судового розгляду справи. Спори про право розглядаються в судових засіданнях суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних на основі принципів законності, рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагаль­ності сторін, гласності, забезпечення доведеності вини, обов'язковості рішень суду.

Органом конституційної юрисдикції є незалежний від законодавчої, виконавчої і судової влади конституційний суд. Специфіка діяльності конституційного суду полягає в тому, що він не здійснює правосуддя в повному розумінні цього слова, а вирішує питання про відповідність (конституційність) законів ти інших правових актів Конституції. Конституційний суд покликаний забезпечити верховенство Основного Закону держави - Конституції, сприяти попередженню зловживань владою, ліквідації конфліктів між виконавчою і законодавчою владами, що виникають при здійсненні нормотворчих функцій.

У практиці державного будівництва багатьох сучасних країнпо-різному використовується принцип поділу влади. Так, жорсткий поділ влади характерний для країн з президентськими формами республіканського правління (наприклад, США). Більш тісний взаємозв'язок гілок влади, навіть переплетення їх функцій, є характерним для парламентських Італія, ФРН) і змішаних республік (Україна, Франція).

Правова держава

Правова держава - це форма організації полі­тичної влади громадянського суспільства та її взаємовідносин з індивідами, яка ґрунтується на принципах верховенства права, поваги особистості, недоторканності її прав, свобод, законних Інтересів.

Сутність правової держави проявляється у двох аспек­тах: формально-юридичному, вираженому в обмеженні полі­тичної влади правом, та соціальному, що виражений у забез­печенні прав і свобод людини і громадянина.

Основні ознаки правової держави

1)наявність розвиненого громадянського суспільства, різноманітність неопосередкованих державою взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів:

2)суверенітет народу; конституційно-правова регла­ментація державного суверенітету, який має представницький характер;

3)верховенство права, поширення його вимог на дія­льність усіх громадських і політичних організацій, індивідів, всі сфери суспільного життя:

4)правова рівність громадян:

5)визнання і реальне гарантуванні прав і свобод лю­дини:

6)взаємна відповідальність держави і особи (громадя­ни несуть відповідальність перед державою за порушення правових норм, а держава відповідає перед громадянами за невиконання прийнятих на себе зобов'язань);

7)пріоритет у сфері приватного права принципу ""доз­волено все, що не заборонено законом", а у сфері публічного права - "дозволено тільки те, що прямо встановлено зако­ном";

8)пряма дія Конституції та норм міжнародного права;

9)поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову; їх взаємодія і взаємний контроль на основі процедур, передба­чених Конституцією;

10) визначальна роль суду у вирішенні всіх конфліктів у суспільстві; можливість оскаржити в судовому порядку не­правомірні дії державних органів і посадових осіб; незалежність судових органів від органів державного управління і будь-яких політичних сил;

11) створення і підтримка режиму демократії, закон­ності, конституційності;

12) високий рівень правосвідомості і правової культу­ри суспільства та особи.

Правова держава – необхідна умова існування людей у демократичному суспільстві, заснованому на їх майновій і правовій суверенності та захищеності законом.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)