Вивченням власних імен людей займається порівняно молода ще наука – антропоніміка

Основоположником слов'янської ономастики, а відповідно й ант­ропоніміки є відомий славіст Ф. Міклошич, який у 1860—1874 рр. опуб­лікував три важливих дослідження слов'янських особових власних і гео­графічних назв.

Приклади антропонімійної термінології:

антропонім – власне ім'я людини: Петро, Іван Денисович, Леонід Савчук;

патронім – особова назва си­на за іменем батька: Васильович, Кузьмич, Петренко, Басильчук;

матронім – особова назва си­на за іменем матері: Бабич (син Баби); Війтишин (син Війтихи; від війт — посадова особа); Андрусишин;

гінеконім – назва чоловіка за іменем (або за прізвиськом) дружини: Солохин, Мар'янин, Ганнин, Іжачихин (за прізвиськом); з часом гінеконім міг стати прізвищем;

андронім – назва дружини за іменем чоловіка: Петрова, Хомина, Війтівна, Війтиха;

псевдонім – при­бране ім'я, прізвище або авторський знак, що ними користуються в пресі письменники, журналісти, актори замість власного прізвища: Ле­ся Українка, Остап Вишня, Марко Вовчок.

У різних народів існують свої традиційні найменування людей, свої системи іменувань, специфіка вибору й оцінки імені.

Так, наприклад, у тюркських, вірменських, арабських та інших мо­вах особові назви обов'язково подаються з найбільш уживаними компо­нентами -хан, -бек, -бей, -діп, -ібн, -заде та інш.,що вказують на соціаль­ний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбей, Турсунзаде, Бадредін, Азімбай, Керимбек, Бейбитхан.

Додаючи афікси -хан, -бек, -бай та ін. до власних імен, батьки тим виражали прагнення бачити своїх дітей у майбутньому багатими людьми (ханами, беками). Із часом ці форманти втратили своє ідеологічне забар­влення.

У Японії і Китаї людина протягом життя змінює своє ім'я відповідно до віку. Наприклад, у Китаї існує така аптропонімійна система:

1) дитяче ім'я, яке дитина одержує при народженні як ласкаве; це так зване ім'я сяо;

2) мін – головне ім'я, його дають батьки або вчитель при оформленні дитини до школи;

3) цзи – ім'я, пов'язане з повноліттям (воно обов'язково співзвучне з попереднім – повинно бути магічним);

4) хао – прізвисько, яке учневі дають однолітки або ж він сам його вибирає;

5) ші – пошанне ім'я.

У східних слов'ян, як правило, одне ім'я, яке вони одержують при народженні. Два імені в росіянина, українця, білоруса — це рідкісне явище.

Своїм іменемлюдина пов'язується з певною епохою (чи то є родовий лад, чи мова йде про сьогодення).

Нові імена постійно з'являлися й з'являються (у невеликій кількості) у мові час від часу. Причини їх появи:

1 Чоловічі імена утворюються від жіночих, а жіночі від чоловічих. На­ приклад: Серафима — жіноча форма від імені Серафим (давньоєвр.«вогняний»); Інна, Пінна, Римма — як жіночі імена їх сприйняли завдяки закінченню -а, яке помилково було записано у «Святці». Насправді ж це були імена скіфів, заморожених у лід у II ст. за свою вірність християнству; Альбін < Альбіна; Мар'ян < Мар'яна <Марія.

2 Повертаються імена, які були у свій час заборонені церквою. На­приклад: Ярослав, Рюрик, Рогніда, Дзвенислава, Святослав, Титомир.

3 Запозичення з інших мов світу. Наприклад: Рустам (тюрк.), Ілона (польськ.), Сніжана (болг.), Ельза (нім.), Карл (нім.), Вікторія (лат.), Едуард (двн.).

4 Частина імен давалася на честь відомих людей (письменників, уче­них, революціонерів тощо). Наприклад: Тарас (< Тарас Шевченко), Олекса (< Олекса Довбуш), Владлен (< Владимир Ленин).

5 Поповнення складу імен відбувається також і за рахунок імен героїв художніх творів (драм, оперет тощо). Наприклад: Артур і Джемма '(< «Овід» Е. Войнич); Офелія, Джульєтта, Ромео (< п'єси В. Шекспіра) та ін.

6 Із втратою авторитету церкви церковні календарі перестали мати силу закону. Так народжуються нові імена за назвами гідронімів та хоронімів тощо: Ангара, Волга, Іртиш, Гренада.

7З'являються новостворені імена за відомими прізвищами рево­люціонерів. Наприклад: Сталіна, Леніна, Будьона, Плехан, Марат тощо.

8 Частина нових імен утворена від загальних назв предметів, явищ, процесів, подій тощо періоду 1917—1922 рр. Наприклад: Револа (від революція), Партія, Декрети, Воля, Ревком, Комунера, Трибун, Про­тест, Пролетар; Іскра, Слава, Молот, Енергія.

9Частина запозичених власних імен була зашифрована в імена-скорочення. Наприклад: Гертруда - героїня труда; Кім – Комуністичний Інтернаціонал Молоді; Марлен - Маркс і Ленін; Віль – Володимир Ілліч Ленін. Частина з них відповідала іменам, які функціонували в інших державах (наприклад: Гертруда, Марлен (нім.)).

10 З'являються нові імена на позначення назв квітів. Наприклад: Нарцис, Лілія, Роза, Айстра, Гортензія.

11 Короткі форми імен інколи стають офіційними. Наприклад: Рита, Варя, Косто, Саша, Ната, Ліна (Анеліна), Неллі (Гелена, Елен) тощо.

Українському терміну «прізвище» відповідає у російській мові тер­мін «фамилия». Саме це слово не російського походження, а латинсько­го. Слово спочатку не стосувалося поняття «подружжя та їх діти», а лише позначало певну кількість рабів.

Із часом це латинське слово поширилось по всій Європі в значен­ні «сім'я», «родина», «подружжя» на позначення найменшого осередку суспільства. Цей термін з'явився в російській мові в петровську епоху (у допетровські часи, коли треба було провести перепис, користувалися словом «прозвище»).

В українській літературній мові замість терміна «фамілія» усталився термін прізвище (правда, у Західній Україні широко використовується й слово фамілія).

Прізвище — це оформлена офіційними документами родова назва лю­дини, яка приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або в шлюбі і, як правило, передає своїм нащадкам. Запи­сане в паспорті прізвище — навіть із грубою помилкою – стає офіційним найменуванням на все життя; виправити цю помилку можна лише через певні інстанції, маючи для цього вагомі аргументи (документи, свідків.) Отже, до запису в будь-який документ свого прізвища кожен повинен ставитися дуже обережно.

Поиск по сайту: