АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Категорії діалектики

Читайте также:
  1. Альтернативи діалектики
  2. Граматичні категорії
  3. Економічні закони і категорії товарного виробництва
  4. Економічні закони та категорії, їхня класифікація
  5. Економічні категорії і економічні закони. Пізнання та використання економічних законів.
  6. Загальнонаукові (інструментальні) поняття і категорії
  7. Закони діалектики
  8. Зміст та характер праці. Категорії соціології праці.
  9. Категорії діалектики і їх методологічні функції в пізнанні світу.
  10. Категорії іменників
  11. Категорії політології.

Пізнаючи світ, люди сформулювали велику кількість по­нять про речі та явища, що наявні в ньому. Найбільш загальні поняття називаються категоріями. Вони відображають найха­рактерніші і сутнісні взаємозв'язки і властивості реальної дійс­ності. В філософії такими категоріями є буття, матерія, рух, простір, час, кількість, якість та багато інших. Найбільш чітку картину змін у світі явищ та речей, уяву про їх взаємодії, роз­виток та зміни формує, за допомогою своїх категорій, діалекти­ка. Вони, як усі філософські категорії, є продуктом історичного розвитку пізнавальної та практичної діяльності людей.

Категорії діалектики поділяються на субстанційні, тобто такі, що фіксують загальні властивості світу, але не вказують на їх зв'язок з іншими його властивостями (простір, міра, стри­бок) і співвідносні. Останні органічно пов'язані між собою і, з'ясовуючи якусь з них, необхідно враховувати іншу, тому їх ще називають парними. Це такі категорії, як кількість-якість, нове-старе, форма-зміст, суть-явище, причина-наслідок і інші.

Співвідносні категорії діалектики особливі. По-перше, вони завжди відображають протилежні сторони, властивості, стани, тенденції об'єкта, як, наприклад, частина і ціле або можливість і дійсність. По-друге, будучи протилежностями, заперечуючи одна одну, ці категорії водночас зумовлюють наявність одна од­ної. По-іншому - кожна з них може існувати лише тоді, коли є протилежна. Скажімо, ні один об'єкт не може бути несформованим, а формування іде лише через його змістовність; все суще є наслідком певних причин, а вони, в свою чергу, без попере­дніх наслідків не виникають. По-третє, категорії діалектики взаємопроникають, а при певних умовах переходять одна в од­ну, що пояснює процес змін та розвитку. В комплексному про­яві взаємозв'язок та взаємодія співвідносних категорій знахо­дить безпосереднє відображення в законах діалектики.

Разом з законами категорії діалектики складають єдину си­стему, логічно зв'язану через свої елементи. Отже, аналізуючи кожну пару співвідносних категорій окремо, слід мати на увазі, що всі закони і категорії діалектики відображають зв'язки та взаємодії, існуючі в явищах одночасно, характеризують різні сторони єдиного, внутрішньо суперечливого розвитку всіх форм буття. Крім того, слід зважити й на те, що співвідносні катего­рії діалектики неоднорідні. Одна група цих категорій розкриває універсальні зв'язки буття (загальне-одиничне, явище-сутність), друга - його структурні зв'язки ( частина-ціле, фо­рма-зміст, система-елемент), а третя- зв'язки детермінації (зумовленності буття). Розглянемо їх.

Навіть буденний досвід переконує нас в тому, що кожна річ має як характерні лише для неї властивості і ознаки, так і спі­льні з іншими об'єктами. В мисленні вони відображаються за допомогою категорій одиничного і загального. Одиничне - це окремий предмет або явище з притаманними лише їм властиво­стям, станами та характеристиками. Загальне відображення універсільних зв'язків через тотожність рис, ознак, характерис­тик значної кількості однорідних об'єктів пізнання. Одиничне і загальне зв'язує особливе, категорія, що вбирає в себе риси як одиничного, так і загального. Так, молодій людині властиві лише її зовнішній вигляд, риси характеру та поведінка. Вона, як одиничне, входить в загальне - молодь регіону, країни, сві­ту. Проте молода людина має ще й соціальний статус - студен­та, службовця, робітника тощо, а це вже особливе, що зв'язує її одиничний і загальний стани. Таким чином, відмінність між одиничним, особливим і загальним є відносною, адже вони на­явні в кожному предметі чи явищі певної групи.

З цієї причини процес пізнання являє собою сходження від одиничного до особливого і далі до загального. Це - закон пі­знання. Інакше можливий суб'єктивізм, хибність процесу пі­знання, коли той, хто пізнає, подає бажане за дійсне. Таке бу­ває і при перебільшені ролі в даному процесі одиничних факто­рів, і при намаганні надати надмірне значення загальному, за­тінюючи при тому одиничне і особливе.

Універсальні зв'язки світу глибоко розкриває і діалектика сутності та явища. Категорія сутності відображає внутрішні стійкі зв'язки предметів і процесів та притаманну їм об'єктивну основу існування. Вона є глибинним визначенням буття об'єкта, що розкриває його функціонування і розвиток. По-іншому, сутність це те, чим дійсно е пізнавальний об'єкт. Так, сутнісним визначенням різноманітних за виглядом годин­ників (сонячного, пісочного, водяного, механічного тощо) є ви­мір часу. Складні об'єкти з пізнавальної точки зору можуть ма­ти сутнісні визначення різного порядку. Наприклад, для лікаря сутнісний вимір учня цікавий відповідно стану здоров'я, для вчителя - навчальні здібності. Взагалі ж родовою сутністю школяра, як усякої людини, є його творча і доцільна діяль­ність.

Очевидно, що визначення сутнісної характеристики об'єкта буває завжди складним процесом і вимагає значних пізнаваль­них зусиль. Світ речей, як зазначав І.Кант, знаходиться "в со­бі". Для того, щоб людина зробила його "для себе", необхідні певні вміння пізнавати, наполегливість, систематичність дій, послідовність.

Набагато простіше пізнається об'єкт як явище зовнішній прояв сутності, завдяки чому він сприймається чуттєво. Явище різнобарвніше сутності, адже сутність є лише основою об'єкта, а явище охоплює всі його стани, властивості, прояви. Коли сут­ність підмінюють якоюсь рисою явища, тоді виникає хибна уява про об'єкт, позірність. Таким чином, діалектичне пізнан­ня вимагає вивчати "світ явищ" (що є емпіричним пізнанням) і рухатися до зрозуміння "світу сутностей" - раціонального пізнання. Від явища до сутності - така формула пізнання світу, встановлення його структурних зв'язків. Ці зв'язки розкрива­ються через співвідношення таких категорій, як ціле-частина, система-елемент, форма-зміст.

Структурою називається впорядковане розташування час­тин з яких складається ціле. Ціле це сукупність, єдність час­тин, а частина є складовою цілого. Ціле не може існувати без частини, як і частина може себе проявити лише в цілому. Ра­зом з тим ціле, в свою чергу, є частиною ще більш загального цілого - і так відбувається в усій нескінченності проявів буття. Однак, формуючи ціле, його частини аж ніяк не складають арифметичну суму. Це щось набагато більше, адже вони спле­тені зв'язками, взаємодіями, взаємовпливами. Цей процес дуже

неоднорідний, в ньому різні типи зв'язку формують різні за ха­рактером типи цілісності буття.

Так, структурний тип цілісності відповідає зв'язкам по­будови об'єкта (живих організмів, споруд, кристалів). Функці­ональний тип цілісності наявний завдяки функціональним зв'язкам частин (дії технічних засобів, життя організмів, хіміч­ні реакції), а генетичний - процесу розвитку (рослини, ембріо­на тощо). Роль принципу цілісності в процесі осмислення світу суттєва. Він застерігає і від елементаризму - розгляду цілого як механічної сукупності частин, і від механіцизму - сприй­няття цілого просто як суми частин, і від редукціонізму - зве­дення в процесі пізнання складного цілого до розуміння його як простого (частини). Ще більш глибоким підходом до вияву структурних зв'язків є системний підхід.

Пояснюючи процес формування знань про світ, І.Кант вка­зував, що наука являє собою складну систему, де ціле, як чіт­кий взаємозв'язок відповідних знань, важливіше частини. Вза­ємодія, взаємозв'язок, взаємовплив є найсуттєвішою характери­стикою системності світу. Система - це впорядкована єдність зв'язків і залежностей між елементами складного цілого та його відношення з іншими предметами і явищами. Елементом сис­теми являється неподільний компонент системи при даному рівні її вивчення. Скажімо, для людського організму елемента­ми є системи кровообігу, дихання, нервова тощо, але не кліти­ни чи атома. Останні будуть елементами (підсистемами) при розгляданні людського організму на іншому рівні.

Таким чином, елемент і система переходять одне в одне, вказуючи на універсальні структурні зв'язки буття. А це озна­чає, що весь світ системно структурований в усіх своїх різнови­дах: матеріальному, духовному та соціальному і являє собою надскладну за рівнями, станами та функціонуванням ієрархію елементів - підсистем. Складні системи завдяки взаємозв'язкам підсистем здатні до самозбереження і самоорганізації. Процес самоорганізації розглядає синергетика (грецькою - "сприян­ня", "співпраця"). Вона пояснює, що поки система зрівноваже­на, й елементи незалежні один від одного. Але коли вплив зов­нішнього середовища порушує внутрішню рівновагу системи, тоді елементи починають діяти узгоджено і на цій підставі ви­никають нові структури і взаємодії, що ускладнюють об'єкт.

Так, загроза суспільству завжди викликає протидію новостворених соціальних сил - груп і об'єднань населення, яких до того не існувало.

Для характеристики об'єкта, водночас і внутрішньо розчле­нованого, і структурно організованого, напрацьовані категорії форма і зміст. Під змістом розуміється єдність всіх елементів і внутрішніх зв'язків, суперечностей та тенденцій в розвиткові об'єкта. Таким є, наприклад, навчальний і виховний процес у школі. Форма ж виступає як організація, упорядкування зміс­ту, спосіб його прояву. Кожен зміст завжди сформований, а фо­рма змістовна. Так, форми занять з учнями завжди певним чи­ном упорядковані. При тому зміст, який завжди одиничний, може бути сформованим по різному. Процес зміни змісту, напо­внення його новими елементами постійно вимагає нових форм для вияву своїх структурних перебудов.

Розглянуті парні категорії чітко зазначають суперечності прояву та функціонування предметів і явищ. Одні з категорій (загальне, явище, ціле, система, форма) пояснюють їх зовнішню організацію і стан, а інші (одиничне, сутність, елемент, зміст) - вказують на внутрішню характеристику і в той же час, не іс­нуючи одна без одної, заперечують свою протилежність. Так, форма завжди "стримує" розвиток змісту, ціле - частини, зага­льне - одиничного і т.п., а зміст, загальне, одиничне тощо, розвиваючись, в свою чергу порушують сталість своїх протиле­жностей. На цій підставі і формуються зв'язки детермінації (зумовленості) буття. Їх, перш за все, пояснюють категорії при­чина і наслідок.

Причина - це такі процеси чи явища, які за певних умов викликають до життя нові процеси і явища.

Наприклад, процес навчання породжує нові знання в учнів та студентів, а лінощі декого з них приводять до негативних наслідків. Наслідком є те, що з'являється під дією причини. Причини можуть бути основними і другорядними. Основні причини відіграють провідну роль в прояві наслідку, як, ска­жімо, учитель в формуванні високих знань учня. Але для дося­гнення бажаного наслідку необхідна повна причина як сукуп­ність усіх необхідних причин, що здатні зумовити відповідні результати. У поданому вище прикладі в навчальному процесі крім учителя необхідна ще чітка організація навчання, здібнос­ті та бажання учнів, допомога їм з боку батьків і багато ще чого. Повна причина складна. В неї входять:

- специфікуюча причина, тобто умови, що формують якісну своєрідність, специфіку наслідку;

- кондиціальні причини - внутрішні і зовнішні фактори, що приводять специфікуючу причину в дію;

- реалізаційна причина, по-іншому привід, що зрушує з місця, запускає в дію кондиціальні причини. Це не го­ловна причина, і уява її такою веде до хибного розумін­ня процесу детермінації.

У світі нічого без причин не відбувається. Але в природі все детерміновано стихійно, і тут причинно-наслідковий ряд без­перервний. В суспільній діяльності люди здатні створювати причини відповідні власним інтересам і викликати до життя бажані наслідки. Проте недосконалість знань природи буття і себе в тому числі, привела людство до хибної уяви про свої детермінаційні можливості, прикладом чого може бути чорно­бильська катастрофа.

Аналіз різноманітних детермінаційних зв'язків вказує на те, що повні та суттєві причини зумовлюють обов'язковий, за­кономірний в даних умовах хід дій. В такому випадку наслід­ком є необхідність - те, що неминуче відбувається. Проте не­рідко спутницею необхідності є випадковість, яка виникає під впливом побічних, необов'язкових для даного ходу подій при­чин. Коли в детермінаційний процес втручається випадкове, тоді та чи інша подія може відбутися, а може й ні. В таких умовах замість бажаного наслідку настає неочікуваний резуль­тат. В цілому ж у бутті необхідний процес завжди пробиває собі дорогу через частокіл перепон випадковостей. Чим повніші причини, чим міцніші взаємодії між об'єктами та їх частинами, тим менше місця залишається для випадковостей.

В той же час необхідність і випадковість категорії відносні. При одних обставинах певні наслідки чи явища є необхідними, при інших - вони випадкові. Взагалі, непередбачуваність випа­дковостей не суперечить принципу причинності. Дослідження співвідношення необхідності і випадковості в складних детермі­наційних ситуаціях зумовило виведення статистичних зако­номірностей детермінації і створення вчення про вірогідність міру можливості виникнення випадкової події. З'явилося наукове передбачення в різноманітних галузях до­сліджень, у тому числі і в соціальних процесах.

Необхідне і випадкове суттєво впливають на можливість і дійсність. Можливість - це те, що ще не з'явилося, але має для цього певні умови. Воно наявне лише в зародковому стані, починає свій прояв в потенційному спрямуванні. Для реалізації можливості (потенціалу) завжди існують якісь умови, як при­чини для відповідного наслідку. Але на шляху реалізації мо­жуть з'явитися випадковості, і тоді можливість не стане дійсні­стю. Таку можливість називають формальною, бо вона не має повних підстав для реалізації. А та можливість, що стає відпо­відним наслідком є реальною, бо вона перетворюжться в дійс­ність. Дійсність - це буття, це існування, прояви і функціо­нування всього сущого.

Можливе є майбутнім, що міститься в дійсності. Дійсність у своєму змісті презентує, і пройдешнє, і наявне, і майбутнє. В дійсності закладено основи багатьох можливостей і випадковос­тей. Як у молодої людини - вибір в житті багатий, але життє­вий шлях — єдиний. Через різноманітність причин, сукупність можливостей і випадковостей дійсність досягає стану існування. Це і е сутністю детермінації. Світом керує не фаталізм (лати­ною - "доля") - визначеність всього наперед, і не релятивність (латиною - "відносність") - уява про вічну нестійкість сущого, а співвідношення причинно-наслідкових, необхідних та випадко­вих, можливих і дійсних суттєвостей, реалій, зв'язків і взаємо­дій. А це означає, що все у світі детерміноване та закономірне. Ще глибше цей процес інтегрують закони діалектики.

Контрольні запитання:

1. Що таке діалектика?

2. Розкрийте основні принципи діалектики.

3. Які категорії пояснюють універсальність зв'язків?

4. Які категорії розкривають структурні зв'язки?

5. Що таке детермінізм?

6. Які особливості причинно-наслідкового ряду в природі і житті людей?

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)