Науково-технічний прогрес та його значення для зміцнення обороноздатності держави

Наука – це форма суспільної свідомості, особлива сфера людської діяльності.

Довгий час наука й техніка розвивались відокремлено. Їх зближення почалось при мануфактурному виробництві. А завершилось під час першої промислової революції кінця XVIII – початку XIX століття. До цього матеріальне виробництво розвивалось здебільшого завдяки нагромадженню емпіричного досвіду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань про природу. Велике машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки й відкрило великі можливості для її технічного застосування. Тим самим наука та техніка стали органічно пов’язаними, взаємостимулюючи розвиток. Таким чином ми підійшли до визначення НТП.

Науково-технічний прогрес – еволюційний і поступовий розвиток науки і техніки.

Науково-технічний прогрес, який зародився ще в мануфактурний період виробництва, пройшов три етапи:

1) виникнення машинного виробництва;

2) виділення науково-технічної діяльності у самостійну сферу застосування людської праці;

3) революційний етап НТП починається з середини 50-х років ХХ століття й отримує назву НТР.

Наука при цьому перетворюються в продуктивну силу. Рисою сучасного НТП є те, що він охопив усі сторони життєдіяльності суспільства, у тому числі й Збройні Сили України.

Науково-технічна революція –це революційні зміни у взаємодії людини та природи, у технологічному способі виробництва в системі продуктивних сил.

Суть НТР повно розкривається в її основних рисах:

1) випереджаюче зростання науки в системі “наука – техніка –виробництво”. Функцію безпосередньої продуктивної сили наука виконує через механізм реалізації наукових винаходів у виробництві машин, робочій силі, предметах праці та інших елементах системи продуктивних сил;

2) фундаментальні зміни в техніці – штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини та природи. Такі зміни виявляються, насамперед, у появі четвертої ланки машин – автоматичного керуючого пристрою, який долає обмеженість психофізичних можливостей людини як суб’єкта, що управляє й істотно змінює роль людини в процесі виробництва;

3) докорінні перетворення головної продуктивної сили – працівника. Вони передбачають радикальну зміну характеру праці, перевагу розумових зусиль, духовних здібностей людини до організації й управління виробництвом, високий рівень освіти й кваліфікації;

4) докорінне перетворення предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями;

5) виникнення принципово нових технологій – лазерних, плазмових;

6) революція щодо використання людьми сил природи. Уперше таке застосування мало місце під час промислової революції, коли в безпосередньому виробництві використовувались такі сили природи, як вітер, пара, електроенергія. За умов НТР використовуються ядерна та термоядерна енергія, розробляються методи застосування енергії сонця, океанських приливів, підземного тепла Землі та ін.;

7) початок інформаційної революції, матеріальною основою якої є поява принципово нових засобів передачі інформації (космічних волоконно-оптичних засобів зв’язку).

Україна значно відстає від розвинутих країн Заходу щодо розгортання НТР. Це зумовлено, насамперед, незначними витратами на розвиток науки. Так питома вага витрат держави на дані цілі у валовому національному продукті розвинутих країн Заходу складає близько 3 %, а в Україні — менше 1 %. Згідно з прогнозами в 2000 році частина електронної промисловості телекомунікацій та інформаційних послуг у валовому національному продукті Японії складатиме понад 20 %, а близько 70 % робочої сили буде зайнято в інформаційному та комунікаційному секторах економіки. У той же час в Україні переважає технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній та значною мірою на ручній праці. Щоб не відстати ще більше від розвинутих країн світу, витрати на науку повинні бути не меншими 3 % ВНП.

Результати НТП повинні спрямовуватися нашою наукою, а особливо воєнною, у повсякденну діяльність військ, їх бойову та мобілізаційну підготовку, систему управління військами та зброєю, будівництво Збройних Сил України, введення нових, більш ефективних, способів і форм ведення бойових дій.

Найбільш інтенсивно використовуються результати НТП за 4 основними напрямками розвитку військової справи:

1) озброєння та військова техніка;

2) особовий склад;

3) системи управління бойовою діяльністю військ;

4) способи ведення збройної боротьби.

НТП в ЗС, перш за все, реалізуються в озброєнні та військовій техніці –основі матеріально-технічної бази збройних сил.

У засобах ведення збройної боротьби, як матеріальній основі сучасних армій, часто втілюються передові досягнення науки. НТП обумовив три етапи розвитку озброєння та військової техніки, це:

1) Поява вогнепальної зброї.

Важливим етапом розвитку зброї було виникнення вогнепальної зброї, в якій використовувався порох, винайдений на Сході в перших сторіччях нашої ери. У VІІ столітті араби вже на його основі мали вогнепальну зброю. Вогнепальна зброя в Західну Європу потрапила від арабів у другій половині ХІ століття, а вже звідти в ХІІ столітті – у Східну Європу. Значного поширення вогнепальна зброя набула у Європі в ХІV столітті, а в Україні вона почала використовуватися у ХV столітті. Спочатку з’явилися гармати, а потім – рушниці. Ті й інші були гладкоствольними та дульнозарядними, пороховий заряд запалювався вручну від тліючого гноту. Спочатку снарядами для гармат були кам’яні ядра, а потім залізні та навіть картеч. Із розвитком вогнепальної зброї поступово втрачає своє значення холодна зброя та метальні машини;

2) Моторизація збройних сил,

У роки Першої світової війни 1914-1918 років на озброєння було поставлено авіацію та танки, авіаційні й танкові кулемети, танкові гармати, авіаційні бомби, зенітні гармати, глибинні бомби, вогнемети, хімічну зброю (хлор, фосген, іприт).

3) Створення ракетно-ядерних сил.

Сполучені Штати Америки в 1945 році застосували ядерну зброю, що дало поштовх для розвитку зброї нового типу. Після Другої світової війни в арміях найбільш розвинутих країн відбулися докорінні зміни в засобах ведення війни й способах їх застосування. Накопичувалися й удосконалювалися ядерні боєприпаси. Зараз провідні країни світу мають значну кількість ядерних боєголовок. Створені ядерні бойові частини ракет, авіабомби, торпеди з еквівалентною потужністю до декількох десятків мегатонн тротилу. Одночасно на озброєння надійшли носії ядерних боєприпасів – ракети різного класу та призначення. Найбільш могутньою стратегічною зброєю стали міжконтинентальні балістичні ракети з моноблочними та розділяючими головними частинами, які мають величезну руйнівну силу, значну далекість лету з високою точністю влучання в ціль. Окрім стратегічних, на озброєнні перебувають також оперативно-тактичні та тактичні ракети.

Поява ракетно-ядерної зброї й процес переозброєння нею військ можна оцінити як військово-технічну революцію. Це викликало впровадження найновіших засобів збройної боротьби та вплинуло на зміну форм діяльності військовослужбовців. З’явилась потреба в загальній технічній і військовій досвідченості військовослужбовців, особливо офіцерського складу. Усе це зумовило зростання числа військових професій, створення спеціальної військової освіти: середньої, вищої військово-спеціальної й військової освіти. Загострилась проблема управління військами.

Зростання потоку інформації, скорочення часу на її обробку, велика чисельність і значні кошти вимагають комплексної оцінки умов, автоматизації управління військами, наукових розробок військово-економічних проблем реформування збройних сил.

Поиск по сайту: