АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Погляди провідних українських мислителів першої половини ХХ ст

Читайте также:
  1. Апочаткування позитивістської філософії у XIX ст. та її відношення до метафізики. Погляди О.Конта та Г.Спенсера.
  2. Боротьб проти фашизму на українських землях в
  3. Виберіть серед держав ту, що утворилася у 1449 р. і зазначте, яку політику щодо українських земель проводили її правителі у XVст., коли ця держава припинила своє існування.
  4. Виникнення неокантіанства та його розвиток. Філософські погляди В.Віндельбанда, Г.Ріккерта та Е.Касірера.
  5. Випишіть військові операції часів Першої світової війни (укажіть хронологічні межі), які відбувалися на Україні. Зазначте час їх проведення.
  6. Дидактичні погляди
  7. Дидактичні погляди Я.А.Коменського
  8. Другої половини ХХ – початку ХХІ століть
  9. Завдання першої групи складності
  10. Завдання першої групи складності
  11. Зародження педагогічної теорії у філософських вченнях древньогрецьких мислителів
  12. Зародження словянської державності на українських землях. Київська Русь.

- Михайло Грушевський (1866-1934; “Історія України-Руси”) завершив концептуальне обґрунтування політичної історії українства; вважав, що український та російський народи походять з різних коренів: Україна – з Київської держави та Галицько-Волинського князівства, Московська держава – з Володимиро-Московського князівства; спочатку політичне, державне життя не вважав вирішальним чинником становлення нації, яку вважають бездержавною. Пізніше віддав перевагу державно-політичному чиннику; довів, що політичні процеси протікають під впливом не лише економічних, матеріальних, природно-біологічних, а й психологічних, особистісних, культурознавчих факторів, де визначну роль відіграє еліта);

 

- В’ячеслав Липинський (1882-1931; “Україна на переломі 1657-1659”, “Листи до братів-хліборобів”) сформулював політичну доктрину українського консерватизму. Політичним ідеалом для України є спадкова монархія на чолі з гетьманом, в якому втілюється українська національна ідея. Початок української державності вбачав у свідомій діяльності Хмельницького. Республіканська парламентська демократія є непридатною для України. Серед трьох методів завоювання влади, які передбачають три політичні режими: демократичний, охлократичний і класократичний, найбільш придатною є класократія, що являє собою режим влади, який реалізується активною меншістю – аристократією. Концепція аристократії ґрунтується на принципі “територіального патріотизму”, який є важливішим за національний чинник, оскільки сприяє поширенню консервативної ідеології, християнської релігії і солідаризму. Хліборобство мало сформувати союз з армією, що сприяло б зовнішньополітичним союзам, зокрема зі східнослов’янськими народами. Двічі за життя змінював свої погляди: у бік демократії (перед першою світовою війною), до конституційної монархії (наприкінці життя).

 

- Володимир Винниченко (1880-1951; “Відродження нації”, “Заповіт борцям за визволення”) визнав радянську владу в Україні і хотів працювати в її урядових структурах. Повернувшись в 1920 р. з еміграції, він поділяв ідею утворення федерації радянських республік. Пропонував прийняття системи радянської влади в Україні, вважаючи, що такий урок позбавив би більшовиків необхідності захоплювати Україну. Розробив концепцію колектократії, згідно з якою перевага в майбутньому буде за колективними формами власності, які будуть існувати паралельно із приватною владсністю. Колектократія допускає приватну власність, але виключає найману працю. Вважав, що незалежність України потрібно творити в Україні, а не за її межами; був прихильником знищення всякого національного і політичного поневолення. Звинуватив більшовицький тоталітаризм у тому, що: існування УРСР як самостійної, незалежної робітничо-селянської держави має місце тільки в деклараціях; декларативно існує уряд УРСР, він не обраний, а призначений Політбюро ЦК ВКП(б); правляча революційна партія – це машина, якою управляє невелика група людей; партійні організації втратили активність і перетворилися у бездушну, некритичну масу; влада Рад в Україні не існує, тому що принцип централізму виключає її; в Україні все мілітаризоване і централізоване; така політика спонукає українців-комуністів виступати проти національних прагнень свого народу. В еміграції В.Винниченко проаналізував причини поразки української національної еволюції.

 

- Микола Сціборський (1897-1941; “Націократія”, “ОУН і селянство”, “ОУН і робітництво”) був одним із авторів концепції національної революції. Вважав, що Україна має стати авторитарною республікою. Ввів поняття націократія – режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх суспільно корисних верств.

 

- Степан Томашівський (1875-1930; “Під колесами історії”, “Українська історія”, “Про ідеї, героїв і політику”) сформулював концепцію монархічної української державності, в основі якої три критерії: 1) географічне розташування українських земель; 2) українська нація як така, що утворилась після розпаду Київської держави; 3) побудова першої української держави – Галицько-Волинського князівства. Наголосив на особливій ролі Галичини й уніатської церкви в майбутніх державотворчих процесах, українському консерватизмі, вестернізації українського руху з акцентом на власних силах.

 

- Юрій Липа (1900-1944; “Українська раса”, “Українська доба”, “Призначення України”, “Чорноморська доктрина”, “Розподіл Росії”) займався геополітичними доповненнями до політичної доктрини націоналізму. Розглядаючи раси, звертав увагу на психологію і духовні риси. До чинників, які формують расу відніс не тільки духовно-культурні, але й геополітичні (територія, моря, ріки, історичні транзитні шляхи або їх відсутність).

 

- Микола Скрипник (1872-1933; “Історія пролетарської революції на Україні) був одним із ініціаторів політики українізації в 1920-х роках в Україні. Став ініціатором вивчення національного питання як окремої наукової дисципліни. Ціною власного життя виступив із протестом проти згортання політики українізації.

 

- Дмитро Донцов (1883-1973; “Історія розвитку української державної ідеї”, “Підстави нашої політики”, “Націоналізм”, “Дух нашої давнини”) заперечував традиційний український націоналізм. Закликав до переорієнтації українства на Захід, бо історичні традиції, національні звички, спосіб життя українців і росіян несумісні. Намагався ідеологічно обґрунтувати українську самостійницьку політику: зовнішню (повна сепарація від Росії) і внутрішню (виховання на засадах західної культури). Сформулював засади ідеології інтегрального (чинного) націоналізму, для якого характерними були волюнтаризм, антидемократизм і елітарність кастового характеру. Вважав, що передумовою створення власної держави є формування української нації як самосвідомої культурної і політичної спільноти. Обстоював думку про придатність більшості засобів (в тому числі й збройних) у боротьбі за виживання нації. Його націоналізм був ідеологічною основою програми революційної ОУН до ІІІ Надзвичайного збору в серпні 1943 р., коли стався відхід від тоталітарних принципів боротьби за українську державу.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)