Проблеми та перспективи розвитку лісової промисловості

Прогноз розвитку лісопромислового комплексу України за матеріалами Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України ґрунтується на таких основних передумовах:

виконання завдань Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

використання існуючого промислового потенціалу - виробничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;

реструктуризація виробництва, нарощування випуску продукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;

завоювання ринку шляхом виробництва конкурентноздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;

нарощування експортного потенціалу галузі.

Пріоритетним напрямом розвитку лісопромислового комплексу є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і вимоги внутрішнього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будівництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови лісопромислового комплексу; застосування на їх базі нових технологій, насамперед з метою ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якості і конкурентноздатності виробів.

Забезпечення лісопромислового комплексу сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження витрат деревини;

розширення сфери застосування ефективних замінників лісоматеріалів;

збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування, створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макулатури і використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.

Досягнення поставленої мети можна забезпечити шляхом вирішення таких завдань:

дослідити світовий досвід та виконати порівняльний аналіз становища у лісових галузях України і країн світу;

оцінити стан, динаміку тенденції та перспективи розвитку лісопромислового комплексу;

визначити пріорітети лісопромислового комплексу з урахуваннямзагальних тенденцій промислового виробництва після періоду кризи;

обгрунтувати економічне, правове і технологічне забезпечення структурних перетворень з елементами державного регулювання економіки;

запропонувати концептуальні основи формування ефективної структури економіки лісопромислового комплексу.

Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної перебудови лісового комплексу мають велике значення, бо проблему задоволення попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на дервній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом

Аналіз стану економіки лісового комплексу, а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними складовими – сировинною базою та промисловим виробництвом. Даний методичний підхід є необхідним у зв’язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництву минулому, коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася прородозахисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі. Промислова переробка деревини, структура випуску продукції в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, конкуренції).

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці, а з економічної – засобом виробництва компонентів середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість, належить до відновлювальних природних ресурсів, а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперевності та невиснажливості.

При аналізі стану сировинної бази лісового комплексу та ефективності її використання слід також врахувати, що в Україні 51 % лісів законодавче виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в Інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14 %). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30—50 % нижчою, ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м³/га (у Чехії — 4, Угорщині — 4,5, Австрії — 4,3, Німеччині — 4, Польщі — 3,1), тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16 %, а в сусідніх країнах — на 75— 100 %; більш як 1/4 площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування.

В Україні не дістали розвитку плантаційне лісовирощування та цільове користування лісом для плитного та целюлозно-паперового виробництв.

На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель, які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу, лісозаготівель та інших робіт, що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.

До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

— підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;

— досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;

— розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;

— підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;

— реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

— підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції.

Реалізація завдань структурної перебудови економіки лісових галузей можлива за умови формування моделі господарювання, яка б відображала такі нові сучасні напрями:

— орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції;

— відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;

— переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;

— розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва;

— докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури, соломи, вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів, а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.

Основні завдання програми: закріплення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції галузей.

Реалізація основних пріоритетів розвитку лісових галузей можлива при орієнтації на такі принципи господарювання:

— підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію на деревній основі за рахунок власного виробництва (опора на власні ресурси);

— розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників цільової деревини);

— розширене відтворення лісосировинних ресурсів;

— інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;

— повну та ефективну переробку сировини;

— пом'якшення негативних зрушень у виробництві сировини, кінцевої продукції та їх споживанні;

— докорінне реформування господарського (економічного) механізму лісового комплексу для забезпечення госпрозрахунковості його господарської діяльності;

— посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної оцінки рівня та якості структурних перетворень пропонується використати, крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності та оптимальності), ряд специфічних — таких, як:

— оптимальність лісистості території;

— оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього середовища;

— рівень задоволення попиту «а лісоматеріали за рахунок власного виробництва;

— частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсягу її переробки;

— випуск прогресивних видів продукції із знеособленого 1 м³ заготовленої деревини;

— структура споживання сировини;

— структура випуску продукції.

Реалізацію пріоритетів розвитку лісових галузей і досягнення запропонованих критеріїв можна забезпечити за рахунок таких факторів: користування деревними ресурсами лісу повинне переорієнтуватися на інтенсивну основу; промислова переробка деревних ресурсів має здійснюватися на принципах повноти та ефективності. У прогнозному періоді очікується закріпити і розвинути набуті тенденції стабілізації економіки, що, дозволить перейти до етапу нарощування обсягів виробництва. [14,70-71]

Наведені економічні терміни і поняття спираються як на світовий досвід, так і на власну економічну специфіку, історичні, національні та культурні традиції, кон'юнктуру ринку і діяння його законів, існуючу структуру виробництва, потенціальні можливості. Варто зазначити, що науково визначені та обґрунтовані концептуальні основи трансформування лісового комплексу і напрями підвищення ефективності його функціонування повинні охоплювати основні цілі структурної політики держави, етапи і пріоритети перебудови лісових галузей з урахуванням достатності джерел фінансування з боку як держави, так і окремих господарюючих суб'єктів.

Очікувані показники економічного зростання базуються на аналізі виробничо-ресурсного потенціалу лісових галузей, оцінці можливостей та стану реалізації заходів щодо здійснення структурної перебудови і впровадження сучасних технологій та устаткування, динаміці розвитку конкурентоспроможних виробництв і видів продукції. Звичайно, досягнення зазначених прогнозних обсягів стане можливим за умови вирішення проблем фінансової стабілізації, відновлення інвестиційного процесу, реформування економічного механізму лісового комплексу. Прогнозні очікування значною мірою пов'язуються з реалізацією заходів державної Програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів на період до 2015 р., в якій передбачено структурні зміни у споживанні сировини та випуску продукції за рахунок пріоритетного розвитку целюлозно-паперового і плитного виробництв.

Важливим заходом структурної переорієнтації є розширення сітки спільних підприємств з випуску товарів народного споживання підвищеного попиту, головний напрям діяльності яких — поглиблена переробка деревини з орієнтацією на створення конкурентоспроможних видів продукції.

Введення у дію потужностей з виробництва нового конструкційного матеріалу — деревних плит середньої щільності (типу МДФ) — в Макіївці Донецької області дозволить збільшити випуск меблів на якісно новому рівні за європейськими стандартами, виготовлення будівельних матеріалів і конструкцій, які матимуть необмежений попит на внутрішньому і зовнішньому ринках.

У целюлозно-паперовій промисловості досягнення прогнозних показників орієнтоване на розширення ринку збуту продукції на основі заходів щодо оновлення асортименту на базі прогресивних технологій (хоча вже сьогодні окремі види галузевої продукції відповідають міжнародному рівню якості — електроізоляційний картон, фільтрувальні папір і картон, синтетичний і конденсаторний папір). Також слід відзначити, що частка експортних поставок целюлозно-паперової продукції до країн далекого зарубіжжя збільшилася.[13,19]

Лісова промисловість в 90-х рр. XX ст. зазнала значного спаду виробництва. Нині інтенсивно нарощує його обсяги.

Сьогодні в Україні є лісосировинна база для розвитку деревообробної промисловості. Окрім цього, до 2015 р. необхідно заліснити близько 3 млн. га сільськогосподарських земель з метою окультурення сільськогосподарських ландшафтів, реалізації заходів з попередження зміни клімату, поліпшення екологічної ситуації в країні, що водночас сприятиме подальшому збільшенню лісосировинної бази.

Для забезпечення подальшого значного нарощування обсягів випуску продукції лісової промисловості, поглиблення переробки деревини за допомогою впровадження сучасних технологій потрібні значні капітальні вкладення, у тому числі іноземні інвестиції, створення спільних підприємств та інші форми співпраці.

Для вдосконалення економічного механізму контролю за експортом круглого лісу й напівфабрикатів та зміцнення потенціалу лісового господарства треба створити державний фонд лісівництва, до якого має надходити половина різниці між середньою вартістю експортованого круглого лісу і напівфабрикатів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Це, з одного боку, спонукатиме товаровиробників експортувати лісопродукцію більш глибокої переробки, а з іншого — накопиченню додаткових коштів для підвищення рівня ведення лісового господарства та збільшення обсягів лісорозведення.

Отже, лісопромисловий комплекс — це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини.

Ліси України – це не тільки джерело цінної деревини та харчових продуктів, у них мешкає безліч представників фауни, вони захищають грунти, ріки й водойми від руйнування та забруднення, є джерелом кисню та запорукою екологічної рівноваги.

Характерна властивість лісових ресурсів – їхня здатність до відновлення, тому за умов ефективного ведення лісового господарства та раціонального використання вони практично невечерпні.

Попри зменшене фінансування галузі, лісове господарство продовжує функціонувати та забезпечувати потреби держави у деревині. Підвищився рівень лісистості країни, зросла площа захисних смуг уздовж доріг.

У той же час за рядом аналогічних показників лісова галузь України значно відстає від Західної Європи.

В Україні, економіка якої традиційно орієнтувалась на експорт лісосировинних ресурсів, не розвивалося виробництво ресурсозберігаючих видів технологій, внаслідок чого склалася неефективна структура галузевего виробництва. Розв’язання цієї проблеми передбачає комплекс заходів з науково-технічного вдосконалення виробництва.

Структура лісопромислового комплексу: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та Устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Лісове господарство вивчає, веде облік і збереження лісів, посилює їх корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та Поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду, а також безпосередньому і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу.

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін.

Поиск по сайту: