Парадигми геополітики

Методологічним стрижнем науки є моделювання взаємозв'яз­ків між властивостями геопростору та балансом геополітич­них полів на різних ієрархічних рівнях. Модерне геополітичне дослідження обов'язково містить сис­темний аналіз чинників. Геополітики, як правило, працюють у руслі певної парадигми, тому детерміновані у виборі принципів і методів дослідження.

З моменту появи геополітики і до сьогодні важливою парадигмою науки залишаєть­ся дуалістична. Оригінальними моделями світовлаштування, вибудуваними в дусі протистояння двох сил, центрів, ідео­логій, наддержав тощо, є геополітичні доктрини А. Мехена, Г. Маккіндера, К. Хаусхофера, Н. Спікмена, Д. Майнінґа, Дж. Кеннана, С. Коєна, П. Савицького, А. Саворскі, М. Ільїна.

Мето­дологічним ядром визнавалася інтерпретація теорії життєвого простору (Lebensraum), оскільки могутність держав ставилася у пряму залежність від розмірів державної території. Звідси обґрунтування територіальної експансії та ігнорування інтересів і прав недержавних етносів на тлі перебільшення ролі природно-гео­графічного середовища для функціонування держав (імперій). Саме в перебільшенні впливу одних географічних чинників і не­дооцінці інших криється методо­логічна слабкість таких доктрин. Однак їх методологічне значення полягало в тому, що вони сприймалися відповідним політикумом як програма дій.

Розуміння того, що геополітична структура світу загалом або політика окремих суб'єктів є наслідком дії сукупності суб'єктив­них та об'єктивних чинників, а не планетарного дуалізму, зміна політичної кон'юнктури, економічних реалій і зростання ролі суспільних чинників, переміщення експансії в інше русло призве­ли до появи нових парадигм і методологічних підходів.

Наприкінці XX ст. на базі геополітики почали формуватися численні прикладні дисципліни: регіональна та релігійна гео­політика, геотактика та геопрогнозтика, геоетнополітика та геопсихологія тощо. Однією з таких дисциплін стала геоекономіка. Термін "геополітична економіка" в науковий обіг ввели в 1995 р. Дж. Еґнью та С. Кобрідж. Нині, претендуючи на самостійне нау­кове існування, геоекономіка все ж переважно розглядається як "своєрідна версія мондіалістської або глобалістської геополітики, яка першочергово розглядає не географічні, культурні, ідео­логічні, етнічні, релігійні та інші фактори, що становлять зміст суто геополітичного підходу, а лише економічну реальність у її відношенні до простору" (Є. Кисельов, 2002).

Геоекономіка в рамках мондіалізму як виключно космополітичної парадигми розглядає світ так, ніби у ньому існує одна держава. Серед най­яскравіших представників геоекономіки варто назвати Ф. Реріґа (перша геоекономічна конструкція світу), Ф. Фукуяму, Ф. Броделя, К. Санторо, Ж. Атталі, О. Венґерова, К. Ґаджієва та ін. 1

Найважливішими моментами геоекономічної парадигми є:

- відкидання геополітичного дуалізму та розуміння світу як цілісності (інколи під гаслами багатополюсності);

- ототожнення держави і корпорації, більше того, держава вважається філіалом загальнопланетарної корпорації;

- надання переваги західним цінностям, раціоналізмові, інформаційним технологіям та ін.

Більшість мислячих людей не приймають ідеалу прихильників даної парадигми — однорідного світу. Суттєвим методологічним її недоліком є не лише механічне застосування методів прикладної математики, а й механічна інтерпретація отриманих результатів.

Серед позитивних тверджень:

- розробка концепції триполюсного світу;

- розуміння глобалізації як злиття геополітичних та геоекономічних реалій;

- обгрунтування думки, що нестача ресурсів є важливим чинником розвитку держави.

"Виграє той, хто першим вибудує новий економічний простір і зуміє створити для нього систему дій" (С. Переслєгін, 2003).

Циклічна парадигма в геополітиці базується на довготривалих циклах розвитку світового господарства М. Кондратьєва. Цик­лічність розвитку природи і суспільства в останні роки досліджу­вали А. Тойнбі, Дж. Ґолдстайн, І. Валлерстайн, В. Цимбурський, Дж. Модельські, В. Томпсон, П. Тейлор та ін. Суть парадигми по­лягає у тому, що геополітична система світу змінюється цик­лічно. Зміна циклів — військових, лідерства, гегемонії — зумов­лює перегрупування великих держав, зміну їхніх геополітичних полів та інституційне облаштування світу. Дослідження гео­політичних циклів потребує системного підходу, особливо при вивченні чинників, які виводять державу (актора) на пік хвилі.

Цивілізаційна парадигма в геополітиці розвивається на основі праць А. Тойнбі та С. Хантінгтона й акцентує увагу на посиленні міжцивілізаційних суперечностей сучасного світу. Важливе нау­ково-методологічне значення має парадигма для аналізу тен­денцій на глобальному рівні, дослідження чинників виникнення зон напруження у стосунках між окремими учасниками міжна­родних відносин. Водночас методологічною проблемою, що пот­ребує вирішення, є дослідження географічних аспектів існування світових цивілізацій, визначення їх кількості та ролі окремих факторів у їхній диференціації. В контексті розвитку ідей гео­політики взаємодії деструктивною виглядає сама ідея немину­чості зіткнення цивілізацій.

Новітні відкриття в галузі математики, кібернетики, хімії, біології, психології стимулюють появу нових підходів (парадигм) і в геополітиці.

Поиск по сайту: