Розвиток писемності і літератури – складових духовної культури Київської Русі

В 60-70-х роках IX ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян братів-священиків з Фесалонік (Солуні) – Костянтина (в чернецтві - Кирило) і Мефодія. Брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов“янську (староболгарську) мову Євангеліє. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Розвиток писемності пов’язаний з утвердженням кириличної системи письма, яка складалася із 43 літер, з них 24 грецькі і 19 оригінальних слов’янських. Із запровадженням кирилиці літературною мовою на Русі стає церковно-слов’янська (староболгарська), яку створили приблизно за 100 років до прийняття християнства болгарські просвітителі Кирило та Мефодій. Церковнослов’янська не стала розмовною мовою, а вживалась тільки в богослужіннях і для написання церковної літератури. Кирилицею написані всі відомі твори XI і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», Ізборники 1073 і 1076 рр. «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

У державній сфері та побуті продовжувала розвиватися писемність києворуською мовою, що сформувалася задовго до введення християнства. Основою києворуської мови була – київська говірка, доповнена військовою, госпо-дарською, дипломатичною та юридичною термінологією, а також церковнослов’янською. Ця мова поширилася по всій величезній території держави. Вона обслуговувала не тільки відносини з іноземними країнами, а й повсякденне життя і спілкування. По суті, це була державна мова спілкування Київської Русі. Графічною основою писемності була досконала кирилична графіка, але відомим було й глаголичне письмо..

Глаголиця – поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов’янських абеток. Глаголицю створив св. Костянтин (Кирило) Філософ в 862–863 рр. для запису священних біблійних текстів на слов’янській мові, а кирилицю розробили його послідовники на основі грецького алфавіту.

Зазвичай говорять про два види глаголиці: більш древню «круглу», також відому як болгарська, і більш пізню «ламану», хорватську, яка обмежено використовується в богослужінні до нашого часу. Алфавіт останньої поступово скоротився до 30 символів.

У державних документах вживалася кирилична графіка.

Давньоруська література розвивалася рідною мовою. На Заході бути письменним означало знати латинь, на Сході - арабську. Типи літературної мови: церковнослав“янська і давньоруська. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти (“Руська правда”), літописи, пам”ятники світської літератури (“Слово о полку Ігоревім”). Обидві мови активно впливали одна на одну, взаємно збагачувалися, були близькі і зрозумілі народу.

У сна народна творчість (героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння, заклинання, колядки, щедрівки тощо) і християнську традицію.

Література сакрального і богослужбового характеру в Київській Русі:

Література, яку отримувала Русь у вигляді грецьких оригіналів і болгарських перекладів, була передісм релігійного змісту.

Перекладні твори:

З Константинополя у Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами.

1. Новгородський кодекс («Новгородський псалтир») (приблизно 1015 р.).

2. Реймське Євангеліє - датується 1040-ми рр. і зберігається в бібліотеці у Реймсі (Франція). Колись книга належала дочці Ярослава Мудрого – Анні Ярославні, яка, взявши шлюб з королем Генріхом І Капетінгом, привезла його до Франції. Найдавніша частина Євангелія написана кириличним уставним письмом. Почерк дрібний, оздоблення книги скромне.

3. «Остромирове Євангеліє», виконане в 1056–1057 рр. на замовлення новгородського посадника Остромира – родича київського князя Ізяслава. Звідси і назва – «Остромирове Євангеліє». Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира - Остромирове Євангеліє. Також поширювалися апокрифічнітвори – твори релігійного змісту, неканонізовані церквою.

Поиск по сайту: