Основні терміни та поняття. Стратегічні дії. Одноосібна, групова стратегії

Стратегічні дії. Одноосібна, групова стратегії. Конкурентна поведінка суб’єктів господарювання. Угода. Відкрита угода. Прихована (неправомірна) угода. Узгоджені дії. Горизонтальні узгоджені дії. Вертикальні узгоджені дії. Конгломератні узгоджені дії. Змішані узгоджені дії. Антиконкурентні узгоджені дії. Обмеження конкуренції по горизонталі. Обмеження конкуренції по вертикалі. Паралелізм дій. Ознаки наявності таємної домовленості. Відповідальність за вчинення антиконкурентних узгоджених дій. Дозволені узгоджені дії. Картелі. Спільні підприємства. Франшиза.

1. Економічна природа узгоджених дій
у підприємницькій діяльності

Конкуренція виступає одним з основних елементів ринку. З метою недопущення її обмеження, гарантом у цьому виступає держава. Тому статтею 42 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності, не допускається неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. У статті 15 Закону України “Про підприємництво” також визначено, що держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Практично в усіх сферах виробничо-господарської та фінансової діяльності основною формою безпосередніх відносин між суб’єктами підприємницької діяльності є угода (договір), яка спрямована на встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов’язків. Угоді у підприємницькій діяльності відведені важливі функції і це є звичайним явищем. З її допомогою виявляються попит на продукцію (послуги, роботи), що виробляються, конкретні вимоги виробників (замовників), можливі матеріальні ресурси для виконання виробничих програм тощо. Угода допомагає визначити співвідношення попиту і пропозиції, слугує засобом визначення перспективи розвитку та формування такої виробничої програми, яка відображає суспільні потреби і попит населення.

Угода – це форма співробітництва суб’єктів господарювання.

Світова практика доводить, що більшість угод між конкурентами укладається з метою зменшення ризику можливої поразки в конкурентній боротьбі та усунути дію конкурентних механізмів.

За змістом угоди можуть бути:

- що передбачені законом;

- що не передбачені законом, але не суперечать йому.

Шляхом угод підприємці відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємництво”: “... мають право без обмежень приймати рішення й здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству”.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні”:

“... підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції”. А пунктом 1 статті 21 цього закону передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Разом із цим, у ринковій економіці можуть укладатися угоди, здійснюватись такі погоджені дії, які мають суттєвий антиконкурентний ефект, коли підприємці замінюють ризик конкуренції на координацію поведінки. Кінцева мета такої координації, як правило, спрямована або на зниження рівня конкуренції або на монополізацію відповідного ринку. Ці угоди не завжди укладаються в письмовій формі.

За характером відкритості угоди можуть бути:

- відкриті, явні, документально підтверджені;

- неформальні, приховані, неявні.

Самі угоди не можуть існувати без здійснення певних дій, які підпадають під поняття узгоджені дії.

Узгодженими діями можна визначити:

- укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі;

- прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі;

- будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання;

- створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання.

Принципово узгоджені дії мають певні стратегічні напрями в підприємницькій діяльності, закладені в їх економічній природі. До них можна віднести наступні напрями:

- підприємницька діяльність передбачає постійну та активну взаємодію суб’єктів господарювання відповідно до визначеної стратегії власного розвитку;

- загальна стратегічна мета суб’єктів господарювання, як правило – максимізація прибутку, проте на певних етапах діяльності можуть бути й інші цілі та мотиви (вплив на цінову політику, розподіл ринку тощо);

- суб’єкти господарювання, які не висувають стратегічної мети ризикують бути залишеними поза ринку.

Для реалізації стратегічної мети суб’єкт господарювання вдається до стратегічних дій, які визначаються як свідомі дії спрямовані на здійснення впливу на ринок, на якому він діє. У зв’язку із цією тезою слід визначити стратегічну поведінку суб’єкта господарювання, яка визначається такою поведінкою, коли при виборі варіанту діяльності суб’єкт господарювання бере до уваги: можливі дії конкурентів у відповідь на свої дії, попит споживачів, дії органів виконавчої влади.

Узгоджені дії поділяються на чотири види:

Горизонтальні - узгоджені дії суб’єктів господарювання, які конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів. Такі дії можуть розглядатися як горизонтальна інтеграція фірм на ринку або на ринках.

Горизонтальні угоди, окрім зазначених, можуть також передбачати:

- спільний продаж, зокрема, експорт товарів;

- спільні закупівлі, зокрема, імпорт товарів;

- раціоналізацію, спеціалізацію виробництва;

- обмеження інвестицій, техніко-технологічного розвитку;

- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Вертикальні – узгоджені дії між суб’єктами господарювання, які не конкурують між собою, а перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках. Такі дії, як правило, підвищують економічну ефективність шляхом досягнення вертикальної інтеграції – залучення нових інвестицій, придбання існуючих фірм, зайнятих на різних етапах виробництва. Важливим приводом для вертикальної інтеграції є підвищення ефективності та зниження вартості угод до мінімуму.

Найбільш поширеними прикладами вертикальних угод є:

Угоди про встановлення цін перепродажу.

Такі угоди мають місце тоді, коли між постачальником певного товару і його розповсюджувачем досягається домовленість щодо рівня ціни, за якою цей товар має продаватися його розповсюджувачем (дистриб’ютором) іншим підприємцям, споживачам, тобто особам, які не є учасниками угоди.

У залежності від стратегії постачальника ціна перепродажу може встановлюватися як на високому, так і на низькому рівні по відношенню до конкурентної ціни.

Угоди про виключне розповсюдження товарів.

Такі угоди мають місце тоді, коли постачальник приймає на себе зобов’язання визначити лише одного розповсюджувача (дистриб’ютора) свого товару.

Угоди про вибіркове розповсюдження товарів.

Такі угоди мають місце тоді, коли між постачальником товару та його розповсюджувачами досягаються домовленості щодо продажу постачальником своїх товарів лише тим розповсюджувачам, які задовольняють певним умовам.

Наприклад, постійно мати в продажі певний асортимент супутніх товарів, здійснювати продаж у спеціалізованих магазинах, оформлених відповідним чином, чи з примусовим асортиментом, надавати послуги перепродажної підготовки товару або його гарантійного обслуговування.

Угоди про ексклюзивну закупівлю товарів.

Такі угоди мають місце тоді, коли між постачальником і розповсюджувачем його товарів досягається домовленість щодо закупівлі розповсюджувачем його товарів лише в одного постачальника.

Франшизні угоди.

Такі угоди мають місце тоді, коли між власником знака для товарів і послуг, фірмового найменування тощо (франшизер) і підприємцем, який займається аналогічним видом діяльності (франшизі), досягається домовленість щодо використання на певних умовах франшизі знака для товарів і послуг, фірмового найменування франшизера.

Угоди щодо використання прав інтелектуальної власності.

Такі угоди мають місце тоді, коли між власником права інтелектуальної власності (патенти, знаки для товарів і послуг, авторські права) і певним підприємцем досягається домовленість щодо передачі цьому підприємцю права на відповідну інтелектуальну власність або надання йому дозволу використання цього права.

Конгломератні – узгоджені дії між суб’єктами господарювання, які не конкурують і не можуть конкурувати між собою на одному товарному ринку і не перебувають у відносинах купівлі-продажу на одному товарному ринку. Це дії фірм зайнятих у різних галузях, наприклад, фірми – виробника автомобілів та фірми, які займаються переробкою консервування харчових продуктів.

Змішані – узгоджені дії між суб’єктами господарювання, коли частина суб’єктів господарювання конкурує між собою на одному товарному ринку, може перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках, а інша частина суб’єктів господарювання не конкурують між собою та не перебувають між собою у відносинах купівлі-продажу.

На практиці нерідко між підприємцями можуть укладатися одночасно угоди різних видів і спрямованості – горизонтальні, вертикальні, конгломератні.

Крім зазначених угод між суб’єктами господарювання можуть також бути угоди, шляхом економічної концентрації.

Угоди, пов’язані з економічною концентрацією, укладаються, як правило, у вигляді:

- установчого договору;

- рішення зборів засновників про затвердження статуту, положення про господарюючий суб’єкт, внесення змін до них;

- зазначені статут та положення;

- додаткові угоди до установчого договору;

- рішення органів управління суб’єктів господарювання тощо.

Найбільш поширеними видами угод пов’язаних зі здійсненням економічної концентрації є угоди про:

- створення об'єднань підприємств, перш за все асоціацій, корпорацій, консорціумів;

- придбання пакетів акцій, розміри яких не перевищують порогових показників, або розміри яких не дають підстав визначити ці пакети акцій контрольними, внаслідок чого таке придбання здійснюється без отримання згоди Антимонопольного комітету України;

- створення спільного підприємства, заснування господарського товариства або спільного придбання вже існуючого підприємства (господарського товариства).

У частині першій статті 5 Закону України “Про захист економічної конкуренції” наведено можливі форми здійснення узгоджених дій, зокрема:

- укладення суб'єктами господарювання угод у будь якій формі;

- прийняття об'єднаннями рішень у будь-які формі;

- будь-яка узгоджена конкурентна поведінка суб'єктів господарювання;

- створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком чого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Під укладенням угоди необхідно розуміти укладення цивільно-правового договору. При цьому не має значення, у якій формі укладено договір. Якщо, згідно із законодавством, договір має бути укладений у певній формі, під укладенням угоди розуміється укладення договору в такій формі. Якщо укладення договору не відбулося, або договір був укладений в іншій, ніж передбачено для цього типу договорів, формі, що робить його недійсним, за наявності реального узгодження, такі дії розглядаються як погоджена конкурентна поведінка.

Під прийняттям об'єднаннями рішень розуміється видання органами управління об'єднання або уповноваженими ними на це особами будь-яких розпорядчих, рекомендаційних, інструктивних документів (розпоряджень, інструкцій, листів тощо), які передбачають узгоджену конкурентну поведінку учасників об'єднання.

Узгодження конкурентної поведінки може відбуватися будь-яким чином і в будь-якій формі. В усякому разі узгоджена конкурентна поведінка в основі своїй має впевненість, порозуміння щодо адекватної реакції конкурентів, постачальників чи покупців, що може забезпечуватись як фіксацією правил поведінки в певних документах, так і "мовчазним" прийняттям до виконання пропозиції щодо певного способу діяльності на ринку (до прикладу, один із конкурентів поширює інформацію серед інших про те, що він з наступного місяця підвищуватиме ціну на товар на 10 відсотків. За відповідної кон'юнктури ринку це стимулює й інших конкурентів підняти ціну, тобто, підтримати ринкову поведінку конкурента для отримання надприбутків).

Окремою формою узгоджених дій є створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктамигосподарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Будь-яке створення суб'єктів господарювання викликане спільним економічним інтересом засновників, який полягає в розвитку бізнесу саме в такий спосіб. Тому, при створенні завжди виникають передумови узгодження дій цих суб'єктів господарювання. Крім того, сам акт створення є узгодженими діями засновників. Тобто, створення суб'єкта господарювання завжди призводить, чи з великою імовірністю може призвести, до узгодження дій (бездіяльності) засновників між собою, засновників та створеного суб'єкта господарювання. У випадку настання негативних наслідків для конкуренції створення суб'єкта господарювання може бути визначеним як антиконкурентні узгоджені дії.

Однією з ознак створення суб'єкта господарювання як узгоджених дій є наявність координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створюють його, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Створення суб'єкта господарювання не розглядається як узгоджені дії, лише якщо між суб'єктами господарювання, що створюють суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання відсутня координація конкурентної поведінки, тобто, якщо засновники і створений ними суб'єкт господарювання не конкурують і не можуть конкурувати між собою.

Це має місце, зокрема, у випадках коли:

- всі зазначені суб'єкти господарювання діють на ринках із різними товарними межами, при цьому жоден з них не діє також на ринках, що є суміжними з ринками, на яких діє будь-який інший із зазначених суб'єктів господарювання, і не має реальних можливостей у найближчий час вступити на ці ринки;

- зазначені суб'єкти господарювання діють на ринках із різними географічними межами, і при цьому немає підстав розглядати їх як потенційних конкурентів;

- зазначені суб'єкти господарювання не можуть конкурувати між собою через певні законодавчі чи адміністративні обмеження.

2. Антиконкурентні узгоджені дії: сутність,
характеристика, форми прояву.

Найбільш істотними порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання. Законом України “Про захист економічної конкуренції” (пункт 1 стаття 6) визначено, що антиконкурентні узгоджені дії – це узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними діями можемо назвати методи ведення господарства, які застосовуються фірмою або групою фірм, і спрямованих на обмеження міжфірмової конкуренції для підтримки або збільшення власної частки ринку, становища на ринку, збільшення прибутку. Ці заходи не зв’язані із додатковою пропозицією товару, послуг підвищеної якості або на більш вигідних умовах. Спроби з боку фірм штучно обмежити конкуренцію шляхом використання не своїх власних сильних сторін, а свого становища на ринку.

Законодавством передбачено, що антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються:

- встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

- обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

- розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

- усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

- застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

- укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

- суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

У результаті антиконкурентних узгоджених дій відбувається обмеження конкуренції, як по горизонталі так і по вертикалі.

По вертикалі (угода між виробником та торговельно-збутовою або посередницькою організацією), зокрема, відбувається обмеження щодо:

- надання виключних прав окремим покупцям, постачальникам;

- відмови в продажу товарів окремим покупцям на окремих територіях;

- примусу розповсюджувачів дотримуватись цін, встановлених виробником.

По горизонталі (угода між декількома виробниками однорідної продукції), зокрема, обмеження відбувається щодо:

- фіксації цін;

- випуску продукції;

- розподілу ринку;

- блокування появи нових конкурентів.

Внаслідок порушень законодавства у вигляді антиконкурентних узгоджених дій наступає:

- погіршення становища конкурентів;

- погіршення становища споживачів, постачальників;

- зменшення обсягу випуску продукції;

- підвищення цін на продукцію;

- недостатній асортимент продукції, послуг;

- зниження ефективності виробництва;

- безгосподарність в розподілі ресурсів.

Необхідно відрізняти неправомірні угоди від паралельної поведінки підприємців на ринку. Паралельна поведінка незалежних підприємців на ринку має місце тоді, коли її результати (встановлення ціни, обсягів виробництва, умов договорів тощо) є подібними до тих, що існували б за умови входження зазначених підприємців до складу єдиного господарюючого суб’єкта. Як правило, загроза паралельної поведінки виникає на олігопольному ринку.

Олігополія – стан ринку, на якому діє незначна кількість суб’єктів господарювання з приблизно однаковими частками (як правило два – десять), або коли їх сукупна частка на ринку і частка кожного з них значно перевищує відповідно сукупну частку інших підприємців та частки кожного з них. Такими, зокрема, є випадки, коли сукупна частка на ринку не більше ніж:

- трьох суб’єктів господарювання з найбільшими частками на цьому ринку, перевищує 50 відсотків;

- п’яти суб’єктів господарювання з найбільшими частками на цьому ринку перевищує 70 відсотків.

Спільною рисою змов і паралельної поведінки є один і той же результат у вигляді обмеження конкуренції між їх учасниками. В той же час головна відмінність між змовами і паралельною поведінкою полягає в тому, що змови обумовлюються спільними, узгодженими діями, домовленостями між суб’єктами господарювання, а паралельна поведінка передбачає самостійність кожного підприємства у визначенні його дій на ринку.

Паралельна поведінка на олігопольному ринку може бути кваліфікована як зловживання колективним монопольним становищем кожним або деким із них. При цьому монопольне становище має бути визнано та підтверджене рішенням органу Антимонопольного комітету України, відповідно до статті 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

У міжнародні практиці існує, за умов олігополістичного ринку антиконкурентні узгоджені дії можуть також набувати форм картелів.

Картель - формальна угода між фірмами з питань встановлення цін, валового обсягу продукції, частки ринку, розподілу покупців, розподілу географічних зон впливу, утворення спільного агентства з продажу, розподілу прибутків. Картель створюється з метою взаємної вигоди фірм-членів картелю. Практично в усіх країнах картель є незаконною угодою.

Члени картелю укладають угоду з таких питань як встановлення цін, валовий об’єм продукції, доля ринку, розподіл споживачів (покупців), поділ географічних зон впливу, утворення загального агентства з продажу, поділ прибутку, чи з усіх цих питань одночасно. У цьому розумінні картель ототожнюється із безперечною змовою. Картель створюється для взаємної вигоди фірм – членів картелю. Теорія кооперативної олігополії є базою для аналізу процесів формування картелів та визначення його економічного ефекту.

Існують суспільні та приватні картелі. Між ними є суттєва різниця. У випадках суспільної картелі уряд має право видати положення щодо цін, обсягу продукції та інших подібних питань. Формами таких картелів є експортні картелі та перевізні конференції. У багатьох країнах існують антидепресивні картелі, дозволені в галузях виробництва де необхідна стабілізація цін та обсяг випуску продукції з метою раціоналізації виробничих структур або стимулювання повного використання виробничих потужностей. Так, наприклад, у Японії подібні картелі дозволені в сталеливарній, алюмінієвій, суднобудівній та хімічній промисловості. Суспільні картелі також дозволялись в США під час депресій 1930-х років, вони продовжували існувати протягом певного часу після закінчення Другої світової війни в нафтопереробній вугледобувній галузях.

Приватні картелі, навпаки, будуються на взаємовигідній для членів угоді, умови якої між тим невідомі та не можуть бути виявлені іншими зацікавленими фірмами. У більшості країн приватні картелі є незаконними і як такі, що порушують антимонопольні закони.

Суспільні чи приватні картелі для досягнення своїх цілей потребують координації дій загальної згоди та взаємодії. На практиці це значить, що члени картелю повинні вміти викривати порушників конвенції та примусити їх санкціями до виконання умов картелю. Це не дуже просто, тому може бути поясненням того, чому картелі схильні до розпаду.

На будь-якому ринку в суб’єктів господарювання можуть виникати стимули координувати свою виробничу діяльність та політику ціноутворення через обмеження обсягу випуску товару (встановлення квот) та призначення однакових цін для збільшення чи збереження сукупного прибутку галузі та індивідуальних прибутків кожного учасника ринку.

Хоча прагнення використовувати антиконкурентні узгоджені дії в суб’єктів господарювання може бути потенційно присутнім, реальна можливість для здійснення антиконкурентних узгоджених дій не завжди наявна й характерна не для всіх ринкових ситуацій.

Зокрема, це залежить від вартості інструментів антиконкурентних узгоджених дій, які є тими механізмами, що роблять її здійснення можливим. Це можуть бути неформальні домовленості, або більш формалізовані антиконкурентні узгоджені дії, такі, як обмін інформацією через торговельні асоціації або регулярні таємні зустрічі.

Витрати з утворення антиконкурентних узгоджених дій можуть складатися з 4 різних елементів:

1. Вартість інструменту вчинення антиконкурентних узгоджених дій c(x). Це можуть бути витрати на проведення таємної зустрічі; створення торговельної асоціації з метою моніторингу цін; або витрати органу управління антиконкурентними узгодженими діями, що може мати доступ до книг замовлень та може застосовувати санкції за порушення такої угоди її учасниками.

2. Ризиків можливого штрафу f(x), який у свою чергу може складатися з таких елементів:

а) ймовірність викриття антиконкурентних узгоджених дій антимонопольними органами;

б) ймовірність притягнення до відповідальності в разі викриття;

в) власне штраф, який залежить від величини порушення.

Усі три величини залежатимуть від інструменту вчинення антиконкурентних узгоджених дій (х).

3. Ризики витрат d(x) на відшкодовування споживачам у випадку виявлення антиконкурентних узгоджених дій.

4. Ризики втрати суб’єктом господарювання репутації через участь в антиконкурентних узгоджених діях r(x) у грошовому виразі. Їх важко виміряти, однак вони можуть бути суттєвими.

Тому певна практика антиконкурентних узгоджених дій буде розглядатися фірмами раціональною, якщо вигоди від неї перевищують витрати:

B(x) > C(x) = c(x) + f(x) + d(x) + r(x) (1).

У залежності від мети (бажаного економічного наслідку) можна виділити такі види змов:

Антиконкурентні узгоджені дії щодо ціни на свої товари (послуги).

Суть антиконкурентних узгоджених дій щодо ціни полягає в тому, що суб’єкти господарювання беруть в ній участь з метою одержати можливість діяти як суб’єкт господарювання зі значною ринковою владою чи монополія. Монопольні ознаки та наслідки антиконкурентних узгоджених дій - підвищення цін або розподіл ринків.

Існують наступні види антиконкурентних узгоджених дій щодо ціни.

Встановлення, фіксація певного розміру чи розмірів цін (тарифів).

Спотворення торгів (пропозиції ціни).

Цінові антиконкурентні узгоджені дії можуть полягати у погодженні інших, ніж ціна умов діяльності учасників, але які безпосередньо чи опосередковано впливають на неї.

Наприклад, суб’єкти господарювання можуть домовитися змінити характеристики товару, уповільнити або відмінити впровадження інновацій з метою скорочення витрат або підвищення прибутків.

Антиконкурентні узгоджені дії проти конкурентів.

Антиконкурентні узгоджені дії проти конкурентів передбачають здійснення спільних дій з метою завдання шкоди чи перешкод своїм конкурентам, які не належать до групи учасників. Такі антиконкурентні узгоджені дії дозволяють підвищувати ціни суб’єктам господарювання, які є учасниками антиконкурентних узгоджених дій, після того як компанії, проти яких були спрямовані антиконкурентні узгоджені дії, опинились в неконкурентоспроможному стані.

До таких антиконкурентних узгоджених дій можуть відноситися ситуації коли суб’єкти господарювання можуть знизити доходи своїх конкурентів шляхом таких тактичних засобів, як бойкоти та "хижацьке" ціноутворення (встановлення цін, нижчих за витрати). Такі дії змушують конкурентів залишати ринок або обмежують їх конкурентоспроможність.

Крім того, суб’єкти господарювання можуть домовитися підвищувати витрати конкурентів і в такий спосіб змушувати їх встановлювати вищі ціни. Це у свою чергу дозволяє учасникам підвищувати ціни до рівня цін конкурентів (ефект "парасольки").

Суб’єкти господарювання можуть домовитися заважати як існуючим, так і потенційним конкурентам. Це, у свою чергу, дозволяє або підвищувати ціни, або заважати вступу на ринок і в такий спосіб поступово руйнувати конкурентні ціни. Антиконкурентна поведінка в цьому випадку вважається особливо ймовірною, коли присутнє державне регулювання.

Антиконкурентні узгоджені дії щодо маніпуляції умовами, за якими відбувається конкуренція.

До цього виду антиконкурентних узгоджених дій належать угоди щодо обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій та диференціація продукції з метою руйнування конкурентних цін, зокрема, спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів є одним із непрямих шляхів встановлення неконкурентних цін.

Передумовами інтенсивної конкуренції є повна інформованість споживачів та ідентичність пропонованої продукції. З метою їх усунення чи обмеження можуть укладатися:

Угоди щодо диференціації продукції.

Принцип диференціації полягає в тому, що суб’єкти господарювання намагаються диференціювати свої товари з метою зниження конкуренції на даному ринку. Споживачі, що мають сталу зацікавленість в унікальних характеристиках продукції даного суб’єкта господарювання, незалежно від того, чи є вони реальними або ілюзорними, схильні заплатити додаткову надбавку до ціни, яка залежить від вагомості цієї зацікавленості. Якщо існують покупці, які більш ніж інші схильні перейти до споживання продукції конкурентів, суб’єкт господарювання буде намагатися ізолювати їх серед усієї множини своїх клієнтів, запропонувавши їм спеціальні умови, які не надаються лояльним покупцям.

Аналогічні наслідки можуть мати:

- угоди, у результаті яких збільшуються "витрати пошуку" споживачів;

- угоди, що обумовлюють неподання певної інформації;

- обмеження надавачів професійних послуг у праві діяти під торговельною маркою відомої фірми, що продає супутні товари або послуги;

- угоди щодо ненадання консультаційної інформації щодо діяльності конкурентів;

- угоди, які підвищують можливості цінової дискримінації та надання знижок певним групам споживачів.

Реклама як засіб диференціації продукції, звичайно, пом’якшує конкуренцію. З іншого боку, реклама може містити інформацію щодо характеристик продукції, зокрема, цінову, що створює стимули до порівняльного аналізу споживачами товарів або послуг даного типу, а, отже, до конкуренції. Цінова реклама, на відміну від просування на ринок торговельної марки, у такий спосіб працює проти принципу диференціації, підвищуючи здатність споживачів порівнювати різні варіанти товару за ціною. Тому угода щодо обмеження цінової реклами серед учасників ринку підвищує складність здійснення порівнянь споживачами, яка, у свою чергу, означає, що, діючи відносно незалежно, виробники матимуть більшу цінову свободу та можливість встановлювати вищі ціни на товари, ніж за нормальних умов конкуренції.

Отже, проста угода, яка забороняє цінову рекламу серед надавачів професійних послуг таких, як адвокати, медичні працівники, фармацевти, бухгалтери, може вважатися незаконною й мати відчутні негативні ефекти для кінцевих споживачів.

Угоди щодо бар’єрів входження на ринок.

Угоди щодо встановлення суб'єктами господарювання нових галузевих стандартів чи створення труднощів в отриманні суб'єктами господарювання ліцензій (дозволів) можуть суттєво підвищити бар'єри входження на ринок або навіть призвести до виходу з ринку суб'єктів господарювання - новачків.

Аналогічні наслідки матимуть місце й у випадку домовленостей учасників ринку не мати справи з постачальниками суб'єкта господарювання, який нещодавно увійшов на ринок, так званий бойкот.

Угоди "спокійного життя"

Такі угоди прямо не передбачають зміни конкретних умов формування ціни або структури ринку, інших головних елементів конкуренції, а зумовлюють вплив на не головні її елементи і через них опосередковано на основні.

До не головних елементів конкуренції можна віднести рекламу, години роботи магазинів, зовнішнє оформлення товару тощо.

Аналогічні наслідки мають місце в разі домовленості щодо єдиного режиму роботи магазинів. Тобто, учасники антиконкурентних узгоджених дій позбавляються конкуренції з боку тих підприємств, які могли б працювати в інший час.

Полегшувальні угоди

"Полегшувальні угоди" - це узгоджені дії (угоди) суб'єктів господарювання, які не передбачають вчинення дій, висвітлених у підпунктах 5.3.1 - 5.3.3 Рекомендацій, але можуть сприяти таким діям або полегшувати їх вчинення.

Такі угоди, як правило, становлять найменшу загрозу конкуренції.

Найхарактернішим прикладом "полегшувальних угод" виступають узгоджені дії суб'єктів господарювання щодо обміну інформацією.

Загалом обмін інформацією між суб'єктами господарювання сприяє прозорості ринку, покращує умови його функціонування, зменшує витрати на виробництво тощо. Однак, якщо між лідерами олігопольного ринку погоджено (укладено угоду про) здійснення обміну інформацією щодо основних елементів конкуренції (ціни, обсягу виробництва, контрагентів, умов договорів), то такі узгоджені дії (угода) можуть (може) суттєво обмежити конкуренцію з настанням відповідних наслідків, передбачених статтею 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Поиск по сайту: