АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ВІЛ-інфекція, СНІД

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — це захворювання вірусної природи, що характеризується порушенням функції імун­ної системи (в основному за рахунок зниження рівня Т-лімфоцитів) та різними клінічними ознаками неспецифічного характеру.

 

Етіологія і патогенез. Збудник захворювання — вірус іму­нодефіциту людини (ВІЛ) уперше був виявлений у 1981 р. у США. Це вірус із групи ретровірусів. Проникаючи в клітини, він впливає основним чином на Т-лімфоцити-хелпери (помічники клітинного імунітету), руйнуючи їх. Унаслідок цього уражений вірусом організм не здатний захищатися від банальної мікрофлори, а також видаляти із власного організму змінені (пухлинні) клітини, що призводить до розвитку інфекційних захворювань і пухлинного росту, який не ре­гулюється.

 

Епідеміологія. За даними ВООЗ, у світі в 1990 р. нараховува­лось більше 8 млн інфікованих ВІЛ, у 2000 р. їхня кількість збільши­лася до 40 млн. Є тенденція до підвищення інфікування населення України.

Найбільший ризик інфікування існує для наркоманів, осіб, які ве­дуть безладне статеве життя (гомо- і гетеросексуалістів). Наявність інших інфекцій, що передаються статевим шляхом і спричинюють виразки статевих органів, збільшує ризик ВІЛ-інфікування при од­норазовому контакті в 10-20 разів.

 

Шляхи передачі. У цілому вважають, що кров інфікованої люди­ни містить вірус у найвищій концентрації, у той час як рівень його в інших біологічних рідинах організму людини (слині, сльозах, поті, спермі, грудному молоці) незначний. Тому попадання вірусу в ор­ганізм можливе в разі надходження інфікованого матеріалу безпо­середньо в кров (унаслідок гемотрансфузій, пересадження органів, застосування інфікованих ін'єкційних голок наркоманами) та під час статевих контактів. Найчастіше зараження відбувається в разі аналь­них сексуальних контактів, при яких завжди має місце ушкодження слизової оболонки прямої кишки. Випадки інфікування людей унас­лідок звичайних побутових контактів не описані. ВІЛ здатний про­никати через плацентарний бар'єр і інфікувати плід.

Клінічна картина. Інкубаційний період СНІДу триває від кількох місяців до 5 років, на сьогодні встановлено, що він може про­довжуватися і до 8-10 років. Передача ВІЛ не обов'язково призво­дить до розвитку інфекції. У 70 % інфікованих осіб захворювання має безсимптомний перебіг упродовж невизначеного періоду часу й ознаки хвороби можуть бути тривалий час відсутніми.


Основними ознаками даного захворювання є пухлини (саркома Капоші тощо)

 

 

 

й опортуністичні інфекції, спричинені пневмоцистами, грибами, мікоплазмами, хламідіями та іншими мік­роорганізмами.

 

До ранніх ознак СНІДу належать: тривала гарячка нез'ясованої етіології, загальна слабкість, головний біль, підвищена втомлю­ваність, зменшення маси тіла, діарея, кашель.

Характерними для СНІДу є інфекції, спричинені умовно-пато­генними мікроорганізмами, наприклад, пневмоцистна пневмонія; тяжкі кандидозні ураження стравоходу, бронхів, легень; герпетична інфекція з локалізацією за межами слизових оболонок, протозойні інфекції (токсоплазмоз головного мозку) тощо.

Часто при СНІДі уражується нервова система у вигляді енце­фаліту, менінгоенцефаліту, психоневрологічної симптоматики (де­пресія, відчуття відчуженості, апатія, тривога, втрата працездат­ності тощо).

Будь-які захворювання на тлі ВІЛ-інфікування характеризуються тяжким негативним перебігом, не піддаються звичайному лікуван­ню, часто супроводжуються ускладненнями.

 

Діагностика.

Основним методом діагностики є виявлення антитіл до ВІЛ у сироватці крові методом імунофлюоресценції. Є та­кож інші методи виявлення антитіл, але вони застосовуються рідко.


Лікування.

Полягає в підтриманні імунітету, боротьбі із пух­линами та опортуністичними інфекціями, для чого призначають такі групи лікарських засобів:

1. Етіотропні противірусні препарати, що пригнічують розмно­ ження вірусу в організмі людини — азидотимідин, ацикловір тощо.

2. Імуномодулятори — тимоген, тималін, лаферон, інтерферон, ізопринозин тощо.

3.Протипухлинні препарати — метотрексат тощо.

4.Засоби, спрямовані на усунення супутніх захворювань - антибіотикотерапія, хіміотерапія, цитостатики (вінкристин, вінбластин, проспідин тощо).

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)