АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні напрями і зміст народознавчої роботи

Читайте также:
  1. B Хід роботи.
  2. I.4. ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
  3. VІІ. Оформлення роботи
  4. Адаптація. Характеристика адаптацій. Основні концепції адаптаційних пристосувань
  5. Алгоритм виконання роботи
  6. АЛГОРИТМ РОБОТИ НАД ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИМИ ЗАВДАННЯМИ З КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ»
  7. Анотований зміст
  8. Б) відображення життєзмістовних питань буття людини
  9. Бесіда за змістом прочитаного уривку.
  10. Блок змістових модулів 1.1.-1.5
  11. БУДОВА М'ЯЗІВ. ОСНОВНІ ВИДИ СКЕЛЕТНИХ М'ЯЗІВ
  12. В чому ви вбачаєте зміст поняття “соціальні ілюзії”?(Підготовка зазначеної доповіді є формою індивідуальної роботи; обов’язкова до виконання;форма виконання - письмова).

Рідна мова. Визначення ролі рідної мови в житті людини, народу, нації, розуміння її як найяскравішого вияву національного бут­тя народу, універсальної скарбниці духовних надбань. Мова як творець культури рідного народу. Рідна мова як самобутній про­яв мислення, оригінальний засіб пізнання дійсності, творчості на­роду. Мова як явище цивілізації. Мова як великий педагог, при­родний вихователь кожної людини. Мова як творець духовності народу. Мова як засіб прилучення дітей до всього батьківського і материнського, моралі, культури, історії рідного народу. Рідна мова - мати всіх інших мов, джерело патріотизму і гуманності особистості.

Народна педагогіка. Це фундамент, на якому повноцінно роз­вивається сімейна, дошкільна, шкільна практика виховання ді­тей. Народна педагогіка як джерело педагогіки наукової, виток історії навчання і виховання, їх культурно-національних основ. Народна педагогіка - це порятунок від бездуховності. У народ­ній педагогіці зосереджені рідна мова, усна народна творчість, народне мистецтво, національні традиції, звичаї, обряди, національна символіка, народні ігри, сімейно-побутова культура, материнська пісня, казки, бувальщини, розповіді про героїчне минуле, духов­ний світ предків, історія рідного краю, природа. Усе це вічно пуль­суючі першоджерела, які живлять життєвою наснагою серце і душу кожної дитини.

Родинна етнопедагогіка. Це складова частина народної культури. Це родинні традиції, звичаї, які сприяють формуван­ню найглибших почуттів: любові до батька і матері, бабусі і ді­дуся, поваги до пам'яті померлих і всіх, хто живе. Родинна етнопедагогіка закладає основи людяності, коріння духовності, фу­ндамент особистості. Родинна етнопедагогіка узаконює батьків як головних вихователів, які відповідальні за виховання дітей перед власною совістю, народом, державою. Етнопедагогіка воз­величує культ сім'ї, родини, сімейних стосунків, родовід, гуманіс­тичну спрямованість особистості.

Фольклорно-календарні традиції. Відтворення і продовжен­ня творчих традицій рідного народу, відновлення фольклорного виховання. Це виховання засобами усної народної творчості, з яких учні черпають емоційно-моральні, трудові, естетичні цінно­сті. У фольклорі в концентрованому вигляді представлена бага­тюща народна педагогіка, культурно-історичний досвід народу. Учні повинні не тільки ознайомлюватися, глибоко сприймати фольклор народу, а й творити свій власний фольклор.

Сімейно-побутові звичаї, обряди. Відродження обрядів і зви­чаїв у сімейному житті як серцевини сімейно-побутової культу­ри, як потужного виховного потенціалу. Це завдання батьків, педагогів, громадськості. Сімейно-побутові звичаї й обряди ви­значають рівень духовної культури сім'ї, від якої залежить вихо­ваність дитини. Культура сім'ї визначається пошаною до своїх предків, один до одного, збереженням честі свого роду, родини, дотриманням заповітів предків, принципів народної моралі, кра­си, збереженням рідної мови, знанням історії народу, розвитком національного мистецтва.

Традиції і звичаї сім'ї повинні трансформувати національну культуру, побутову культуру, народний календар, народні симво­ли, народні ремесла та промисли, народне ужиткове мистецтво. Народна символіка. Пізнання філософських, політичних, ідей­но-моральних скарбів символіки. Національна символіка (гераль­дика) концентрує в собі конкретно-історичний зміст, який відо­бражає доленосні події, факти в житті й історії народу.

Великий виховний потенціал мають символи - обереги етніч­ної пам'яті (верба, калина, тополя, соняшник, картина із зображен­ням козака на стіні). Великий виховний потенціал має козаць­ка символіка (булава, прапор, бунчук, товариство, побратимство). Народна символіка виховує, сприяє розвитку творчої уяви, поглиблює живу пам'ять поколінь.

Народна художня образність. Наш народ виробив стійку тра­дицію формувати національну свідомість, духовність засобами художнього відображення дійсності. Художнє відображення сприяє розкриттю почуттів, формуванню художньо-естетичних цінностей, ідеалів, розвитку емоційних, інтелектуальних, вольових якостей людини, вихованню національної свідомості та самосвідомості, національного чуттєво-емоційного досвіду, зокрема поведінки та способу життя, засвоєнню національних і загальнолюдських цін­ностей, домінуючих у житті і творчості народу.

Українці мають багатющу спадщину народного національно­го мистецтва різних напрямів, стилів, жанрів, змістовності та ви­тонченості відображення життя, природи, землі, неба, серпанків, героїчних подій, явищ історії, моральних чеснот, золотих нив пшениці.

Народні художні образи служать високій меті: глибоко і пра­вдиво розкривати життя, його гармонійність і багатогранність, яскравість, красу, надихати на суспільно-корисні потреби, благо­родні мотиви, добротворення, формувати високі якості гуманіста, патріота, громадянина незалежної України, об'єднувати всіх укра­їнців в одну націю.

Емоційна культура. Вона пов'язана зі сферою почуттів лю­дини. Почуття становлять суть і зміст душі людини. Почуття - це ворота пізнання, стимул здобуття різноманітних знань, осмис­лення свободи, долання труднощів. Людинознавчий, народознав­чий матеріал сприяє формуванню доброти, чуйності, лагідності, ніжності; щирості, задушевності та гостинності, передачі учням у спадок емоційного, естетичного, морального багатства народної душі та її краси.

Народна мораль. Педагогіка народознавства орієнтується на гуманізм, мораль людей праці. Могутніми засобами у вихованні народної моралі виступають традиції. Моральними основами ви­ступають совість, гідність, честь, правдивість, справедливість, скро­мність, працелюбність тощо. Формування моральних понять по­в'язана з вихованням почуттів. Моральність - це передусім пе­реживання, почуття людини.

Національний склад психіки. Наш народ має свою історично обумовлену психологію. Вона проявляється в діяльності, поведінці, слові, способі мислення, пізнанні дійсності, оригінальній культурі, своєрідних звичаях, традиціях. Національна психологія і харак­тер нашого народу матеріалізуються в концентрованому вигляді у фольклорі, міфології, символіці, мистецтві, народознавчих та ін­ших компонентах народної культури.

Пізнання національної психології сприяє всебічному вихо­ванню, духовному збагаченню дитини.

Національна самосвідомість. Це усвідомлення кожною лю­диною себе як представника певної нації, носія національної куль­тури, історії. Національне свідома людина не забуває своєї нале­жності до певної нації. Вона глибоко знає рідну мову, культуру, усі сфери життя народу, дбає про його сучасне і майбутнє. Націо­нальна самосвідомість формується в процесі вивчення народо­знавчих предметів, оволодіння культурно-історичними традиція­ми. Національне свідома людина любить свій народ, шанує куль­туру інших народів, свободу і незалежність рідного народу: вона - це людина-гуманіст, людина-патріот.

Патріотизм. Якість людини, яка має конкретно-історичний, суспільно-політичний, національний характер. Формуючи націо­нальний патріотизм, педагог дбає про те, щоб учні відчували свою національну належність, виростали добрими сім'янинами, гуман­ними громадянами.

Дружба народів. У формуванні духовності народу основний шлях - від оволодіння духовністю рідного народу до засвоєння духовних здобутків інших народів. Людина, яка не знає власної національної культури, не може бути поборником дружби наро­дів. Почуття дружби народів — це патріотизм, поширений на інші народи.

Науковий і народний світогляд. Він формується протягом віків, втілюється в усіх компонентах національної культури, ду­ховного життя народу. Світосприймання і світорозуміння учні засвоюють, пізнаючи матеріальні і духовні цінності нашого народу.

Народний світогляд - це система історично обумовлених по­глядів, переконань, ідеалів, яка відображена у фольклорі, міфоло­гії, національній психології і характері народу. Не можна сфор­мувати світогляд без розуміння змісту народного життя, духов­ності народу, цілісної національної культури. Народний світо­гляд - основа наукового світогляду, вони доповнюють один одного.

Розвиток дитячої творчості. Він пов'язаний з осмислен­ням учнями творчого генія народу, з проникненням у зміст і характер різноманітних видів народної творчості, засвоєнням матеріалізованого творчого мислення. Засвоєння народних твор­чих традицій сприяє формуванню в учнів умінь, навичок реалізу­вати свої задуми, створювати власні проекти, конструкції. Так формується творчий потенціал особистості. З метою формування людини-творця треба відроджувати і розвивати далі національні художні школи. Кожне місто, село перетворити в осередок тради­ційних народних мистецтв, ремесел, промислів, підносити їх на новий, творчий рівень.

Національна школа. Першою головною ознакою національ­ної школи є рідна мова. Інші мови треба вивчати тоді, коли рідна мова, народний спосіб мислення пустять в душу дитини глибоке коріння. Національна школа базується на рідних культурно-освітніх традиціях. Справжнім господарем школи є народ, гро­мадськість, а не державна бюрократія. Школа має бути націона­льною не за вивіскою, а за принципами організації, змістом, хара­ктером навчання і виховання. Українська національна школа — це школа українознавства, вітчизнознавства.

Національна система виховання. Кожен народ повинен мати свою національну систему виховання. Вона реалізується переваж­но в національній системі освіти.

Зміст і характер національної системи виховання відобража­ють економічні, політичні, географічні, етнографічні, психологічні особливості народу. Національна система виховання вимагає ці­лісності всіх її ланок. Провідними в національній системі вихо­вання є народні сімейні виховні традиції. Педагогіка народознав­ства є тією природною ланкою, що єднає всі виховні напрямки в єдину національну систему.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)