АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Діти, підвладні страхам і нав’язливим думкам

Читайте также:
  1. Отношение философа к страхам.
  2. студент ПОВИНЕН ВОЛОДІТИ, ЗАКІНЧИВШИ ВИВЧЕННЯ дисциплІнИ

Виникнення різних страхів (фобій) досить характерне для дитячого віку. Найчастіше це невротичне побоювання темряви, самітності, розлуки з батьками й близькими, підвищення уваги до свого здоров'я. У старшому дитячому віці найбільш поширеним острахом є дисморфобія (необґрунтована переконаність у наявності в собі фізичного недоліку, не приємного для навколишніх).

Таким дітям необхідна консультація соціального працівника в галузі підліткової психіатрії.

Діти-вандали

До цієї категорії дітей відносять тих, хто займається безглуздим знищенням культурних і матеріальних цінностей, чия поведінка характеризується вандалізмом як різноманітного виду руйнівного поводження: від засмічення місць загального відпочинку й витоптування газонів до розгромів торгових та ін. точок під час масових безладь.

Пік вандалізму припадає на 11-13 років (Д.Елліот, М.Лебланк, Р.Мейбі та ін.). Вандалізм також має місце в структурі кримінальної активності осіб 13-17 років.

У сучасному світі однією з найпоширеніших форм вандалізму в дитячому (і не тільки) середовищі є графіті, що наносить значний фінансово-соціальний збиток міському середовищу в багатьох країнах.

Термін “графіті” походить від італійського й означає “надряпаний”. Зараз він означає всякий недозволений напис (Динамо-чемпіон), знак, зроблений будь-яким способом на об'єктах суспільної й приватної власності. Протизаконний, антигромадський характер графіті полягає в тому, що він містить різноманітні повідомлення, лайки, вислови, малюнки й символи, що носять антидержавний, антиправовий характер.

Явище графіті серед дітей може бути пояснене як утвердження особистісної чи групової ідентичності; протест проти соціальних і культурних норм; злісної реакції щодо конкретної особи, політичної, етичної та іншої соціальної групи, її лідерів, субкультури, соціального інституту і т.ін.

Таким чином, вандалізм у цілому і графіті як один із видів вандалізму розглядаються в практиці соціальної роботи як різновид дитячої девіантності й делінквентності.

Серед усіх видів дитячої девіантності особливе місце займає девіантна віктимність дитини.

Віктимність у рамках девіантної поведінки і психології особистості – психологічна властивість особистості, що виникає внаслідок дефекту інтерактивного культурогенезу та характеризується схильністю особистості стати жертвою фрустрації соціогенних і персоногенних впливів, що ведуть до деформації розвитку особистості. Через свою соціальну некомпетентність дитина стає жертвою поведінки, що має певні відхилення, – через це настає девіантна віктимізація дитини.

Віктимна дитина як психологічний феномен має наступні основні індикатори:

тривожність (відчуття внутрішньої напруженості, гіперестезична реакція);

емоційна ригідність (непіддатливість, жорстокість, негнучкість);

емоційна в'язкість (енергія емоцій, що виникла, не розряджається, а дитина зациклюється на негативних життєвих проявах);

емоційна монотонність (енергія стимулів не перетворюється на енергію емоцій, а розум слабко виявляє себе, тому що бере мало участі в оцінці зовнішніх і внутрішніх впливів);

емоційне огрубіння (втрата тонких емоційних диференціацій як здатності визначати доречність тих чи інших емоційно забарвлених реакцій і відповідно дозувати їх);

емоційна тупість (явне недорозвинення чи втрата вищих емоцій);

втрата емоційного резонансу (повна чи майже повна відсутність емоційного відгуку на різні події);

алекситимія (знижена здатність чи утруднення у вербалізації емоційних станів на основі ослаблення когнітивно-афективної сфери: труднощі у визначенні, ідентифікації й описі власних переживань; складність у проведенні розходжень між почуттями й тілесним відчуттям; зниження здатності до символізації, про що свідчить бідність уяви, фантазії; сфокусованість більшою мірою на зовнішніх подіях, ніж на внутрішніх переживаннях).

Таким чином, детермінантами дитячої девіантності є наступні позиції:

девіантність виникає як механізм компенсації віктальності особистості;

девіантність – це наслідок психологічної деформації особистості, що веде до втрати механізму суб’єктної регуляції соціального функціонування особистості;

девіантність програмується в процесі порушеного культурогенезу в сімейній та освітній системах розвитку особистості.

Соціальна робота з дітьми девіантно-кримінальної поведінки – це, насамперед, процес їхньої педагогічної реабілітації, що не може здійснитися “зверху” шляхом реформ та указів. Цей процес за своєю суттю є чисто гуманістичним, і тому соціальний працівник тут мусить спиратися у своїй діяльності на надання допомоги дитині в розвитку її “самості” через запуск психологічних механізмів саморегуляції її поведінки, яким би деформованим і суперечливим не був його “внутрішній світ”.

Невдачі соціальної діяльності з педагогічної реабілітації неповнолітніх насамперед вказують на недооцінку соціальними педагогами внутрішніх психологічних регуляторів поведінки дитини, якими є споконвічна природна активність дитини; мотиваційно-потребнісна сфера особистості дитини, що лежить в основі її поведінки; суб'єктивний життєвий досвід дитини; здатність дитини до самодетермінації, саморегуляції, самопізнання, самовдосконалення; цінності творчості, переживання, відносин; здатність до самоактуалізації, емпатії, рефлексії; внутрішнє відчуття дитиною своєї гідності; здатність до сублімації, навіювання, наслідування і т.ін.; здатність до пошуку сенсу життя та його усвідомленого вибору.

У зв'язку з цим педагогічна реабілітація дітей з девіантно-кримінальною поведінкою вимагає індивідуального підходу, що припускає забезпечення допомоги підлітку при засвоєнні соціальних норм поведінки в поєднанні з самоусвідомленням ним власних особистих можливостей; надання допомоги дитині по усвідомленню й вивченню власного унікального набору потенціалів; активізацію самостійного розвитку підлітка, згідно з визначеним самою особистістю масштабом; надання допомоги по усвідомленню підлітками глибокого особистісного змісту саморозвитку як важливого інструмента соціалізації.

Таким чином, процес педагогічної реабілітації дітей з девіантно-кримінальною поведінкою – це складна сукупність соціальних, психологічних і педагогічних процесів, об’єднаних у відкриту систему, здатну до самоорганізації й саморозвитку. Специфічними особливостями такого процесу є максимальне сприяння самовідродженню особистості дитини й спрямованість на повернення підлітку тієї природної сутності, що споконвічно властива лише йому одному; створення відносин, що олюднюють, сприяють подоланню відчуженості дитини від родини й школи; надання медико-соціальної й психолого-педагогічної допомоги та підтримка підлітка в соціально-психологічній адаптації й реабілітації його особистості; створення умов, що гарантують підлітку його права та обов'язки, патерналістську оцінку й вільний вибір життєвих сенсів, спрямованих на реалізацію його інтересів і потреб.

 

Прочитайте та розробіть технологічну схему соціальної роботи з дітьми групи ризику.

 

Соціальний працівник, здійснюючи свою діяльність з дітьми девіантної поведінки, орієнтується на певну технологію. Наводимо схематичний приклад такої технології.

 

№ з/п Етап Метод
  Встановлення контакту з проблемною дитиною, виведення її зі стресового стану Бесіда  
  Дослідження особистісних рис дитини, особливостей її фізичного та психічного розвитку, причин її девіантної поведінки й соціальної дезадаптації та чинників соціального середовища, що сприяють формуванню девіантної поведінки й заважають соціальній адаптації Бесіда, інтерв'ю, методи психодіагностики, спостереження, експертна оцінка
  Спільне планування реабілітаційних заходів Бесіда
  Координація спільних дій з навчально-виховними закладами, правоохоронними установами, громадськими організаціями  
  Корекція особистісних рис, які зумовлюють девіантну поведінку й сприяють соціальній дезадаптації; набуття навичок щодо подолання проблем, формування позитивної соціальної поведінки Консультування, психотерапія, психологічний тренінг, робота груп взаємодопомоги
  Організація індивідуального педагогічного підходу до дитини Консультування, індивідуальні навчальні програми, шефство, спеціалізовані навчальні заклади
  Корекція негативного впливу соціального оточення (сім'ї, неформальних груп однолітків, усунення таврування з боку оточуючих) Втручання, робота з формування громадської думки, корекційна бесіда, консультування
  Створення умов для повноцінного задоволення потреб дитини, розвитку її творчих здібностей, самореалізації у творчій діяльності, праці, змістовного відпочинку; включення до соціальних груп однолітків соціально-позитивної спрямованості Працевлаштування, самокерована групова робота, організація громадських робіт, наукові й творчі гуртки, спортивні секції, організація конкурсів і змагань
  Психологічна підтримка і зворотний зв'язок Інтерв'ю, бесіда, консультування

 

 

Прочитайте та схематично відтворіть систему соціальних служб для дітей групи ризику. Запишіть основні напрями та технології соціальної роботи з дітьми групи ризику.

Як уже було сказано, робота з розглянутою категорією дітей являє собою систему. В Україні створено певну систему соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки.

Загальна соціально-педагогічна робота з дітьми, схильними до девіантної поведінки, здійснюється в установах народної освіти, позашкільних навчально-виховних установах. У неспеціалізованих закладах народної освіти й позашкільних навчально-виховних закладах (центрах позашкільної роботи, клубах за місцем проживання тощо) соціально-педагогічну роботу з дітьми та підлітками з девіантною поведінкою координують і здійснюють психологічні служби, соціальні педагоги та педагоги-організатори. Відповідно до Положення “Про психологічну службу в системі освіти України” психологічні служби здійснюють психологічне обстеження дітей та підлітків, психолого-педагогічні заходи для усунення відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, схильності до правопорушень, профілактику відхилень у становленні особистості та її міжособистісних стосунків. Соціальні педагоги за Законом “Про освіту” здійснюють соціально-педагогічний патронаж, який сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї та суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам і особам, які їх замінюють; виявляють особистісні, міжособистісні та внутрішньосімейні конфлікти, факти поведінки, що відхиляються від норми, займаються профілактикою правопорушень, виявляють дітей, які потребують опіки та опікунства, допомагають їм; захищають інтереси дітей, підлітків і молоді, сприяють попередженню негативних явищ в їх середовищі; забезпечують співпрацю вихователів, учителів шкіл, працівників позашкільних закладів, сім'ї та громадськості у вихованні дітей.

До системи соціального захисту й профілактики правопорушень серед неповнолітніх належать органи і служби в справах неповнолітніх, загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації, виховно-трудові колонії Міністерства внутрішніх справ.

Згідно із Законом України “Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, служби в справах неповнолітніх розробляють і здійснюють заходи по забезпеченню прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобіганню вчиненню ними правопорушень; здійснюють контроль за умовами утримання, виховання і праці неповнолітніх. Кримінальна міліція в справах неповнолітніх проводить, зокрема, роботу, пов'язану із запобіганням правопорушень неповнолітніх; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми, і вживає заходів щодо їх усунення; бере участь у правовому вихованні неповнолітніх; виявляє, припиняє й розкриває злочини, скоєні неповнолітніми; виявляє осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність.

Загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації є навчально-виховними закладами для неповнолітніх, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, вони потребують особливих умов виховання. У виховно-трудових колоніях неповнолітні віком до 18 років, що засуджені до позбавлення волі, відбувають своє покарання.

Зазначена система функціонує в установах соціального захисту дітей. Система Міністерства освіти і науки України крім дошкільних і шкільних закладів освіти має інтернатні установи для дітей, які визнані такими, що можуть навчатися. Таких шкіл-інтернатів нараховується 391. Близько 61,2 тис. дітей живуть, навчаються і виховуються в цих закладах. У дитячих закладах Міністерства охорони здоров'я України перебуває близько 5 тис. дітей. У структурі Міністерства праці та соціальної політики України нараховується 58 будинків-інтернатів для дітей, де наразі перебуває 8 тис. дітей з функціональними обмеженнями.

Діти, яких утримують та виховують в інтернатних установах, істотно відрізняються від дітей, які ростуть у сім'ях. Як правило, діти в інтернатах відстають у розвитку від своїх однолітків із сім'ї. Відстають емоційно, інтелектуально, мають гірші навички комунікації.

Емоційні проблеми виникають постійно, оскільки відсутній зв'язок довіри між батьками та дітьми, що утворюється лише в сімейному контексті. Діти, які не мають досвіду таких близьких стосунків, у житті навряд чи здатні встановлювати довірливі, інтимні стосунки з іншими людьми.

Діти, яких виховують у сім'ях, отримують більше уваги від близьких, багато інформації вони одержують лише від перебування в колі дорослих людей. Їх розвиток більш адаптований до їхніх індивідуальних здібностей, а не до вимог навчального плану, що розроблявся для колективу, і вони, врешті-решт, мають більше можливостей та ресурсів. До ресурсів відносять також можливість дитини пересуватися, отримувати інформацію про життя інших людей, дивитися відео- і кінофільми, індивідуально займатися образотворчим мистецтвом і музикою, щоб набути впевненості в собі, своєму соціальному статусі, емоційної стабільності. Обмеження доступу до цих фундаментальних речей призводить до затримки в інтелектуальному розвитку дитини.

Діти з функціональними обмеженнями є, насамперед, дітьми, а не інвалідами, вони так само потребують любові та тісного контакту з сім'єю, як і всі інші діти. Саме через це всі мають зростати в сім'ї. У реальному житті за короткий час цього досягти не можна. Більшість дітей, які проживають у стаціонарних установах, не мають інших перспектив. Проте новонародженим і дітям, які живуть у сім'ях, треба надати інші можливості, компенсаційну допомогу з боку суспільства замість влаштування в спеціальні установи. Можна значно покращити й життя дітей, залежних від стаціонарного догляду. Змінюючи методи роботи та організовуючи роботу установ відповідно до цих нових методів, можна зробити стаціонарну установу більш схожою на сім'ю.

Проблемами молоді займаються також Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Український інститут соціальних досліджень і соціальні служби для молоді (ССМ), які діють, відповідно, на обласному, міському та районному рівнях, певні структури Міністерства внутрішніх справ України.

Під системою соціальних служб для молоді слід розуміти основні структури, зокрема спеціалізовані соціальні служби для молоді та центри соціальних служб для молоді, що уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики та надавати соціальні послуги й соціальну допомогу молодим громадянам.

На державному рівні функціонує Український державний центр соціальних служб для молоді. На регіональному рівні в Україні діють 27 регіональних ЦССМ (відповідно до територіально-адміністративного поділу України) – Республіканський центр соціальних служб для молоді (АР Крим), 24 обласні, Київський та Севастопольський міські ЦССМ. Центри регіонального рівня створюються відповідно до рішень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та належать до сфери їх управління. На місцевому рівні в кожному регіоні України діють районні, міські та районні в містах центри ССМ.

Особливу увагу тут приділяють таким завданням, як надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді. При цьому всі ці види соціальної допомоги молоді можуть здійснюватися в різних формах: очних, заочних, стаціонарних, комплексних. Ведеться також розробка та здійснюються заходи щодо створення умов, достатніх для комфортної й успішної життєдіяльності різних категорій дітей та молоді, соціально-профілактична робота серед дітей та молоді; застосовується комплекс заходів, спрямованих на подолання негативних явищ; розробляються та впроваджуються реабілітаційні програми, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного й фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних і сімейних умов життєдіяльності, а також надається допомога дітям, молоді, які зазнали від інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації; здійснюється міжнародне співробітництво, вивчається й поширюється міжнародний досвід роботи з питань соціальної підтримки, допомоги й захисту дітей та молоді; ведеться співпраця з центральними та місцевими органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціальної підтримки й соціального розвитку дітей та молоді; здійснюється сприяння дитячим, молодіжним організаціям та окремим громадянам в їх освітньо-культурному й фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно-значущій діяльності.

Соціальна робота є комплексом різних видів діяльності ЦССМ. З них варто визначити такі:

соціальне обслуговування – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів щодо задоволення різноманітних потреб з метою гармонійного та всебічного розвитку дітей, молоді та сім'ї;

соціальний супровід – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів щодо підтримки заходів, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення їх соціального статусу;

соціальна профілактика – соціальна робота, яка спрямована на організацію та впровадження системи заходів щодо попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення та запобігання будь-якому негативному впливу та його наслідкам для життя й здоров'я дітей, молоді та сім'ї;

соціальна реабілітація – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів з метою відновлення морального психічного та фізичного стану дітей, молоді та сім'ї, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність до загальновизнаних суспільних правил і норм.

 

Питання для самоконтролю.

1. Дайте вікову періодизацію дитячого віку.

2. Охарактеризуйте вікові особливості дітей дошкільного дитинства, молодшого дошкільного віку, старшого дошкільного віку.

3. Дайте визначення й охарактеризуйте категорії дітей групи ризику: діти-інваліди, діти з неповних родин, діти з малозабезпечених родин, “діти вулиці”, кинуті дітей, діти-утікачі, діти-сироти, діти, які страждають на алкоголізм, токсикоманію, наркоманію, діти-злочинці, діти соціально-педагогічної занедбаності, діти, які зазнали насильство, діти девіантної поведінки; технології соціальної роботи з різними категоріями дітей „групи ризику”.

4. Розкрийте основні напрями та зміст технологій соціальної роботи з різними категоріями дітей групи ризику.

5. Зробіть технологічну схему соціальної роботи з дітьми групи ризику.

6. Розкрийте систему соціальних служб для дітей групи ризику та основні напрями та технології соціальної роботи з ними.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)