АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Характеристика підприємницької діяльності (підприємництва) 5 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. V. Характеристика современного гражданского права
  11. VI. Характер діяльності учнів.
  12. VII. Характер діяльності учнів.

• обмеження сукупної частки вкладників 50% майна товариства;

• відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюєть­ся повними учасниками;

• порядок управління справами товариства (зокрема, у тих випадках, коли в товаристві двоє і більше повних учасників) визначається засновницьким договором;

• правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства, включаючи й вимогу ч. 8 ст. 80 ГК України щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання;

• можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники.

Наявність у командитному товаристві двох категорій учасників (повні учас­ники та вкладники) зумовлює необхідність визначення відмінностей в їх право­вому становищі.

Повні учасники (учасники, що несуть повну відповідальність) командитного товариства:

• зобов'язані брати майнову і персональну участь у командитному това­ристві;

• управляють справами товариства;

• несуть субсидіарну солідарну (якщо їх двоє і більше) майнову відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

• мають права й обов'язки, аналогічні правам і обов'язкам учасників повного товариства: заборона конкурувати з товариством; вимога про попереджен­ня виходу з товариства з 3 міс, а якщо товариство створене на визначений строк, - і за наявності поважних причин;

• якщо повних учасників двоє і більше, то вони можуть здійснювати управлін­ня справами спільно або доручати це одному чи кільком повним учасникам.

Вкладники командитного товариства:

• зобов'язані брати лише майнову участь у товаристві (сплачувати як осно­вний, так і додаткові внески);

• на момент державної реєстрації товариства зобов'язані внести не менше 25% свого внеску;

• мають право брати участь у розподілу прибутку товариства відповідно до розміру своїх часток;

• вправі вимагати першочергового повернення вкладу (перед повними учас­никами) у разі ліквідації товариства;

• не беруть участі в управлінні справами товариства, але у разі необхідності на підставі й відповідно до виданого доручення можуть діяти від імені то­вариства;

• зобов'язані не перешкоджати здійсненню повними учасниками управління справами товариства;

• не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо повністю сплатили свої частки і не укладали угод від імені та в інтер­есах товариства без відповідного доручення;

• відповідають нарівні з повними учасниками за укладеною без доручення в інтересах товариства угодою у разі її схвалення товариством;

• самостійно відповідають усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, якщо без відповідних повноважень уклали угоду від імені та в інтересах товариства й останнє не схвалило цю угоду;

• у разі включення імені вкладника у найменування командитного товари­ства така особа стає повним учасником цього товариства.

Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додат­кову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Основні риси:

• різновид господарського товариства;

• спеціальне регулювання: ГК України (частини б і 8 ст. 80), ЦК України (статті 119-132), Закон «Про господарські товариства» (статті 66-74);

установчий документ - засновницький договір;

• відсутність законодавчих вимог про розмір і порядок формування майна, що регулюється засновницьким договором;

• відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором товариства;

можливість використання таких схем управління: а) управління здійсню­ється спільно всіма учасниками; б) управління доручається або одному, або частині учасників (так звані уповноважені учасники);

• повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);

• субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі: а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правонаступництва у разі реорганізації учасни­ка - юридичної особи або спадкування у разі смерті учасника - фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких осіб; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь по­відомити (за 3 місяці - якщо товариство було створене на невизначений строк, і лише за наявності поважних причин, якщо товариство було ство­рене на визначений строк); г) виключення учасника з повного товариства, що може мати місце у разі, якщо учасник систематично не виконує своїх обов'язків або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства; д) виділення частки учасника-боржника на вимогу його кредиторів;

• вимога до учасників товариства - наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання (ч. 7 ст. 80 ГК України);

• законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним то­вариством;

• заборона звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями;

• можливість ліквідації повного товариства: а) на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовиться виділити частку такого учасника-боржника для задоволення вимог кредиторів; б) залишення в товаристві одного учасника, якщо останній протягом 6 місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, не реалізував передбаченої ч. 1 ст. 132 ЦК України можливості реорганізації повного товариства в інше господарське товариство, що може існувати у складі одного учасника.

25. Правовий статус господарських об'єднань, холдингів та промислово-фінансових груп.

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підпри­ємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм влас­ності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-127), законами: «Про промислово-фінансові групи в Україні», «Про банки та банківську діяль­ність» (статті 9-13), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 26) та ін.

Основні риси ГО:

• господарські організації корпоративного типу;

• належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасни­ків (у тому числі координацію їх діяльності) і є вторинними структурами;

• вимоги до учасників ГО: наявність статусу юридичної особи;

• основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);

• відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;

• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (у випадках, передбачених За­коном «Про захист економічної конкуренції) та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО;

• реєстрація в загальному для всіх юридичних осіб порядку (за деякими ви­нятками);

• добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних, комуналь­них та інших об'єднань, що створюються в розпорядчому порядку) з внесен­ням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної ре­єстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених договорах.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.

Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125); Законом України від 21.11.1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні» (далі - Закон). З 09.09.2010 цей Закон та ст.125 ГК втратили чинність відповідно до ЗУ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні" та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 09.09.2010 № 2522-VI. А отже з цієї дати в України більше нема ПФГ.

Характерні риси ПФГ як особливого виду ГО:

• заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, по­бутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

• створюються за ініціативою підприємств та інших організацій низової лан­ки економіки за рішенням Уряду України;

• відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;

• мета створення - реалізація державних програм розвитку пріоритетних га­лузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробни­цтво кінцевої продукції;

• тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);

• обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного бан­ку в ПФГ;

порядок створення ПФГ: а) укладення між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної угоди про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продук­ції; б) подання уповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Мініс­терству економіки передбаченого законом пакету документів і узгодження питання щодо доцільності й обґрунтованості створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

• відсутність спеціально створеного органу управління, функції якого, в тому числі представлення інтересів ПФГ в Україні та за її межами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги: виготов­лення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні й обмеження/заборона для певних категорій господарських орга­нізацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського хар­чування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

• особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки та з питань економічної інтеграції;

• ПФГ діють на підставі Генеральної угоди про сумісну діяльність по вироб­ництву кінцевої продукції;

законом для ПФГ передбачаються пільги: 1) головне підприємство та учас­ники ПФГ звільняються від сплати вивізного (експортного) мита і митних зборів у разі експорту проміжної продукції; 2) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати ввізного (імпортного) мита і мит­них зборів у разі імпортування проміжної продукції; 3) на банки - учас­ники ПФГ не поширюються обмеження щодо внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій, встановлені Законом України «Про банки і банківську діяльність», у частині інвестування ко­штів у розробку або розвиток і модернізацію виробництва кінцевої та про­міжної продукції ПФГ;

• вихід (виключення) головного підприємства або іншого учасника ПФГ здій­снюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника ПФГ зі складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здій­снювати у таких випадках: 1) за поданням Головної державної податкової інспекції України в разі більше ніж дворазового порушення норм статей 4 і 5 Закону; 2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена ПФГ; 3) у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відпо­відних державних програм;

контроль і перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетен­ції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Наці­ональний банк України, Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;

ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Мі­ністрів України у випадках: 1) закінчення затвердженого терміну її діяль­ності; 2) у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих ви­падках; 3) за ініціативою учасників ПФГ.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні» холдингова компанія — акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Особливості правового статусу ХК:

Закон передбачає спеціальний порядок реєстрації холдингових компаній, що має встановлюватися Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації (Держкомпід­приємництва) забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компаній України як складової Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Рішення про утворення ХК (відповідно до ст. 4 Закону) приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформляється відповідним договором.

Статутний фонд ХК формується за рахунок вкладів засновників у фор­мі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забез­печення діяльності ХК; при цьому частка у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК, не повинна перевищувати 20% статутного фонду ХК.

До виключної компетенції загальних зборів ХК належить вирішення пи­тань:

• формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств;

• визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративного підприємства;

• затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств;

• питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпора­тивних підприємств та/або ліквідацію ХК.

Правомочність загальних зборів ХК у разі включення до порядку денного питань про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних
підприємств та/або ліквідацію ХК - за умови реєстрації для участі в них акціонерів (їхніх представників), що мають відповідно до статуту ХК більше ніж 80% голосів; зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їхніх представників), що зареєструвалися для участі у загальних зборах.

Корпоративне підприємство не може володіти акціями своєї ХК.

Обов'язковість щорічної аудиторської перевірки ХК та її корпоративних підприємств (ст. 8 Закону).

Публічність діяльності ХК: а) протягом місяця з дня державної реєстрації ХК вона повинна оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР; б) протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу на рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність і фінансову звітність своїх корпоративних підприємств (ст. 9 Закону).

Ліквідація ХК: а) підстави: прийняття загальними зборами акціонерів ХК рішення про її ліквідацію; б) скасування відповідним органом АМК чи КМУ дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання; в) ліквідація усіх корпоративних підприємств ХК та/або залишення у статутному фонді ХК холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства.

 

26. Правовий статус виробничих, в тому числі сільськогосподарських кооперативів.

Учасниками господарських відносин у сфері господарювання є кооперативи, їх правовий статус визначається ГК України (ст. ст. 94—111), ЦК (§ 2 гл. 8), закони України від 10.07.2003 р «Про кооперацію», від 10.04.1992 р. «Про споживчу кооперацію», від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» (далі – Закон) кооператив — це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Кооператив є юридичною особою.

Основні види кооперативів також встановлюються Законом України «Про кооперацію», згідно зі ст. 6 якого відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Виробничий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно - збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Сільськогосподарський кооператив, відповідно до Закону України від 10.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію» (далі – Закон) визначається як добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб (членів) в іншу юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу. Відповідно, він є виробничим або обслуговуючим. Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) розглядається як підприємство, створене для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства, з обов'язковою трудовою участю його діяльності.

СВК має такі особливості:

­ специфічний предмет діяльності - виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства;

­ можливість участі юридичних осіб, переважно в ролі асоційованих членів;

­ обов'язкова наявність неподільного фонду, що фор­мується за рахунок вступних внесків учасників та майна кооперативу (за винятком землі); у разі виходу, члена кооперативу з останнього вступні внески не повертаються і виплати з зазначеного фонду не здійснюються; цей фонд може бути поділений між. членами кооперативу лише в разі його ліквідації після виплати заробітної плати працівникам, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами (ст.ст. 2, 29 Закону).

­ збереження за членами кооперативу права власності на земельну ділянку, що передається кооперативу в рахунок пайової участі (ч. 2 ст. 20);

­ можливість створення спостережної ради в кооперативах з кількістю понад 50 членів (ст. 18), а також формування з найманих працівників виконавчої дирекції чи найом одноособового виконавчого директора для здійснення управління оперативно - господарською діяльністю кооперативу (ст. 17);

­ можливість доручення функцій контрольного органу в кооперативах з незначною (до 10) кількістю членів одній особі — ревізору (ч. 1 ст. 19);

­ відсутність у членів кооперативу субсидіарної відпо­відальності за борги кооперативу (ч. 1 ст. 23);

­ можливість залучення до кооперативу асоційованих членів, які зробили пайовий внесок і визнають його статут, з наданням їм лише права дорадчого голосу, з відсутністю в них обов'язку брати безпосередню трудову участь у діяльності кооперативу, але наявністю першочергового (перед іншими членами кооперативу) права на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення земельних ділянок у натурі в разі ліквідації кооперативу (ст. 12);

­ можливість створення для підготовки окремих питань за рішенням загальних зборів, а в період між ними правлінням або спостережною радою спеціальних комісій з членів кооперативу із залученням як консультантів найманих працівників (ч. 3 ст. 13).

Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Також за напрямами діяльності кооперативи можуть бути: житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

 

27. Правовий статус біржових організацій.

Універсальне поняття біржі в господарському законодавстві України відсут­нє, оскільки правове становище двох основних видів бірж - фондової і товар­ної - регулюється різними нормативно-правовими актами - Законом України від 10.12.1991 р. «Про товарну біржу» та Законом України від 23.02.2006 р. «Про цін­ні папери та фондовий ринок». У Господарському кодексі України положення про ці види бірж містяться в різних главах: про товарну біржу - в четвертому пара­графі «Біржова торгівля» глави 39 «Особливості правового регулювання в окре­мих галузях господарства», про фондову біржу - в параграфі 3 «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності». Водночас аналіз положень зазна­чених законів і відповідних положень ГК України дозволяє виділити такі спільні кваліфікуючі ознаки біржі будь-якого виду:

• зазвичай корпоративні засади створення та діяльності (організація корпо­ративного типу), що передбачає створення кількома (для фондової біржі, що створюється у формі акціонерного товариства чи товариства з обме­женою відповідальністю, - щонайменше 20) особами, які після державної реєстрації біржі набувають статусу учасника біржі; управління біржею за допомогою системи органів, вищим з яких є загальні збори членів біржі;

• спеціальний предмет діяльності, некомерційної за своїм характером, - орга­нізація торгів на біржі, зосередження попиту та пропозиції на певне майно (продукцію, товари чи цінні папери), сприяння формуванню їх біржового курсу (шляхом біржового котирування цін на підставі реєстрації цін, що виникають стихійно на окремій біржі з урахуванням укладених біржових угод); збирання й обробка інформації товарів (цінних паперів), що допус­каються до торгів на біржі, регулювання біржових операцій (порядку укла­дення біржових угод);

• заборона здійснювати комерційне посередництво;

• можливість отримання плати за послуги, що надаються біржею за встанов­леними нею цінами (відповідно до встановленого нею розміру плати) з ме­тою забезпечення основної діяльності й покриття пов'язаних з нею витрат;

• наявність власного майна, що формується за рахунок внесків учасників та інших джерел, передбачених на підставі закону статутом біржі;

• обов'язковість двох локальних документів, на підставі яких функціонує біржа, - статуту біржі та правил біржової торгівлі (правил фондової біржі щодо порядку організації та проведення біржових торгів);

• особливий порядок укладення угод на біржі, що визначаються правилами торгівлі на біржі, а також розгляду спорів, пов'язаних із біржовими угодами.

Узагальнення зазначених ознак дозволяє дати визначення біржі як некомерційної господарської організації корпоративного типу, що забезпечує організацію та проведення торгів на біржі й укладення за результатами торгів біржових угод, а також може надавати за плату пов'язані з основною діяльністю послуги (крім ко­мерційного посередництва).

Залежно від виду майнових цінностей (цінні папери чи товари), щодо яких здійснюється організація та проведення торгів, розрізняють фондові біржі і то­варні біржі.

Фондова біржа оперує цінними паперами, обіг яких не обмежений, а товарна біржа - традиційними видами майна у формі речей (рухоме й нерухоме майно, що може вільно продаватися на конкурентних засадах). Своєю чергою товарні біржі можна класифікувати за різними критеріями.

Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються на: вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі на таких біржах є один вид товарів); спе­ціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило, однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент різноманітних товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і наміче­ний для виготовлення); ф'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки пра­ва на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.

Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на: відкриті (публічні), на яких крім членів біржі в біржових операці­ях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.

 

28. Правовий статус структурних підрозділів вітчизняних та іноземних підприємств.

Відокремлений підрозділ (філія, представництво, структурна одиниця) господарської організації (ВП) - це суб'єкт внутрішньогосподарських відносин без прав юридичної особи, що створюється за рішенням організації, до структури якої входить, і діє в межах повноважень, закріплених у положенні, затвердженому організацією-засновником.

Характерними рисами цих категорій суб'єктів внутрішньогосподарських від­носин є:

• спеціальне регулювання: ст. 64 ГК України; ст. 95 ЦК України; закони: «Про господарські товариства» (ст. 9), «Про банки і банківську діяльність» (стат­ті 23-25) та ін.;

• наявність у ВП статусу суб'єкта внутрішньогосподарських відносин і, від­повідно, відсутність прав юридичної особи;

• наявність статусу юридичної особи у господарської організації (ГО), що створила ВП;

• належність ВП до організаційної структури ГО, що його створила;

• визначення повноважень ВП в установчому та внутрішніх документах ГО, до організаційної структури якої належить ВП;

• обсяг повноважень ВП визначається в положенні про нього, що затверджу­ється ГО, яка його створила;

• керівництво ВП здійснюється одноособовим керівником, який у зовнішніх відносинах може діяти від імені ГО, до організаційної структури якого він належить, у межах і на підставі довіреності, підписаної керівником цієї ГО;

• майнова основа діяльності ВП - майно, закріплене за ним ГО, що відобра­жається в актах бухгалтерського обліку та інвентаризації;

• залежність ВП у майновому та організаційному відношенні від ГО, до струк­тури якої він входить і за рішенням якої створюється;

• територіальна відокремленість ВП від ГО, до структури якої він входить;

• діє на підставі положення, що затверджується організацією, складовою якої є і за рішенням якої створюється ВП;

• здійснення господарської діяльності ВП від імені ГО, до структури якої він входить;

• відповідальність за зобов'язаннями ВП несе зазвичай ГО, до структури якої входить ВП;

• ліквідація ВП здійснюється за рішенням ГО, до структури якої він вхо­дить.

 

29. Поняття та види правового режиму майна господарських організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи не­матеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використо­вуються у діяльності суб'єктів господарських відносин і відображаються в їх ба­лансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Основним правовим режимом майна господарських організацій є право власності.

Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з при­воду привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності у сфері еко­номіки полягає в належності наявних засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх експлуатації, певним суб'єктам.

Власність в економічному розумінні - це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою й у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, викорис­тання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять: засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж вико­ристання майна, яке передається власником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб'єктом господарю­вання) та охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав і законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власнику реалізацію однієї з основних його функцій - функцію управління своєю власністю.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.015 сек.)