АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ IV. Система конституційного права України. права», що властивий загальній теорії права

Читайте также:
  1. I ступень – объектив- центрическая система из 4-10 линз для непосредственного рассмотрения объекта и формирования промежуточного изображения, расположенного перед окуляром.
  2. I. Значение владения движимыми вещами (бумагами на предъявителя и правами требования как вещами)
  3. I. Общее понятие о вещных правах на чужую вещь
  4. I. Права угодий в чужих имениях и общее понятие о сервитутах
  5. II. Общее понятие об ограничениях права собственности
  6. II. Права и обязанности Нанимателя
  7. II. Права и обязанности Сторон
  8. II. Права Исполнителя, Заказчика и Обучающегося
  9. II. Права Исполнителя, Заказчика и Обучающегося
  10. II. Світовий освітній простір і система освіти в Україні.
  11. II. Способы приобретения права собственности на движимые вещи
  12. III. Виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення

права», що властивий загальній теорії права. Узагальнюючи вищенаве-дені визначення норми конституційного права українськими вчени-ми, можна зробити висновок про їх схожість з визначеннями норми права, що поширені на сьогодні у загальній теорії права.

Під нормою права традиційно розуміють: загальнообов'язкове правило соціальної поведінки, встановлене чи санкціоноване держа­вою, виражене публічно у формально визначених приписах, як пра­вило, у письмовій формі, і охоронюване органами держави шляхом контролю за його дотриманням і застосування передбачених законом заходів примусу за правопорушення1; загальнообов'язкове, формаль­но визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установ-лене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює рівень свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аждо при­мусу2 тощо.

Тривалий час ця категорія існувала в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і винятковим суб'єктом нормотворення державу. Досвід консти­туційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість та­кого підходу. На сьогодні повноцінними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні також визнаються народ України, Ук-раїнська держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеук-раїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому громадяни України проголосували за підтвердження вищої юридичної сили Акта прого-лошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Ра­дою Української РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості з боку українського народу та законо-давчого органу держави. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією. Учасниками конституційної нормотворчості також є суб'єкти місцевого самоврядування, що уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення. Наведені положен

1 Проблеми общей теории права и государства / Под. общ. ред. В. С. Нерсесянца. —
М., 1999.— С. 250.

2 Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 297-298.


4. 3 Конституційно-правові норми

ня слід враховувати при визначенні поняття норми конституційного права.

Отже, норма конституційного права — це формально визначене, встановлене чи санкціоноване українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяль-ності, що регулює суспільні відносини, які є предметом консти­туційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.

Водночас існуючі на сьогодні визначення поняття норми консти­туційного права України не враховують причинно-наслідкових підходів до детермінації правових явищ. Норма конституційного пра­ва визначає не лише правило цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права України, а й перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.

Тобто під нормою конституційного права України слід розуміти фор­мально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування загальнообов'яз-кове правило поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.

Нормі конституційного права властиві як загальні видові ознаки (кваліфікації) норми права, так і спеціальні родові ознаки (квалі-фікації), що властиві лише нормі конституційного права. Сукупність загальних і спеціальних ознак конституційної норми дає уявлення про найбільш рельєфні особливості цієї юридичної категорії.

До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як: по-перше, загальнообов'язковий харак­тер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов'язковою для всіх без винятку суб'єктів конституційного права.

По-друге, норми конституційного права є регулятивними норма­ми, оскільки ці норми встановлюють чи санкціонують правило по­ведінки, що регулює суспільні відносини.

По-третє, норма конституційного права має формально-визначе-ний характер, тобто норма конституційного права, будучи виданою народом чи державою, чи суб'єктами місцевого самоврядування конкретним приписом, має письмову, документальну форму1. Така форма дає можливості всім суб'єктам конституційного права чітко розуміти її

1 У ряді країн норми конституційного права мають неформалізований характер, наприклад, у Великій Британії, Новій Зеландії.


Розділ IV. Система конституційного права України

зміст і сутність. Формальний характер норми конституційного права також визначається чітко окресленим колом суб'єктів конституційної нормотворчості та процедурою розроблення, обговорення, прийнят-тя, вступу в силу, зміни і відміни конституційно-правової норми.

По-четверте, норма конституційного права має загальний харак­тер і регулює відносини не з окремого випадку, відносин чи особи, а щодо того чи іншого виду дій, відносин чи осіб, тобто норма консти­туційного права поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасника-ми правовідносин передбачених цією нормою. Норма консти­туційного права не припиняє свого існування в разі її використання в кожному окремому випадку.

По-п'яте, норми конституційного права на відміну від інших соціальних норм охороняються державою від порушень, а в разі пра-вопорушення держава має виняткову компетенцію застосовувати пе-редбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

Загальні ознаки норми конституційного права дають уявлення про її загальну юридичну природу, що дає змогу відрізнити ії від інших соціальних норм — релігійних, моральних, культурних, етичних, кор­поративна тощо. Відмінність норм конституційного права від інших галузевих норм права можна визначити через спеціальні, видові озна­ки норм конституційного права, тобто такі ознаки, що властиві лише нормам конституційного права, або найбільш рельефно виражені в нормах конституційного права.

До спеціальних ознак норм конституційного права слід віднести такі їх ознаки, як: по-перше, публічний характер норм консти­туційного права. Норми конституційного права з огляду на те, що конституційне право як галузь традиційно належить до публічного права є нормами публічного права, оскільки норми конституційного права насамперед регулюють державно-владні відносини публічного характеру; по-друге, пріоритетне значення норм конституційного права в національній системі права з огляду на те, що ці норми регу­люють найважливіші суспільні відносини пов'язані насамперед зі здійсненням державно-владних повноважень політичного характеру; по-третє, норми конституційного права здійснюють юридичне регла-ментування суспільних відносин політичного характеру, що виника-ють, здійснюються і припиняються в сфері функціонування держави, і є основою предмета конституційно-правового регулювання, через те, що нормам конституційного права властивий політичний харак­тер; по-четверте, імперативний характер конституційно-правових


4. 3 Конституційно-правові норми

норм, який пояснюється впливом імперативного методу правового регулювання, що властивий конституційному праву як галузі національного права з огляду на характер приписів, що містяться в нормах конституційного права. Норми конституційного права містять чітко визначене правило поведінки або діяльності, а також нормативно визначені умови перебування цих суб'єктів у певних ста­нах або правових режимах; по-п'яте, інтегративний характер норм конституційного права, оскільки вони є визначальними і системоу-творюючими для інших галузевих норм права. Приписи, що містять­ся в нормах конституційного права отримують своє логічне продов-ження в нормах цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, трудового, фінансового та інших галузевих норм права; по-шосте, багатоманітність норм конституційного права. Галузь кон­ституційного права містить у своєму складі багато різновидів право­вих норм. Фактично конституційно-правові норми представлені всіма можливими для правових норм конструкціями (моделями); по-сьоме, прямий характер дії норм конституційного права. Будучи об'єктивізованими насамперед у Конституції України, конституційні норми мають особливии порядок дії. Це означає, що на виконання норм Конституції України видаються інші закони, прямо передбачені конституційними положеннями, а в правозастосовчому значенні пряма дія норм Конституції України означає, що всі суб'єкти консти­туційного права керуються в своїй діяльності, в першу чергу, нормами чинної Конституції, хоча прямий характер дії поширюється не на всі норми конституційного права, а лише на ті з них, що об'єктивізовані в Конституції України. Конституційно-правові норми, що відобра-жені в інших джерелах конституційного права не наділені властивос-тями норм прямої дії, оскільки не мають виняткової юридичної сили; по-восьме, норми конституційного права є нормами вищої юридич­ної сили. Будучи об'єктивізованими в системі джерел конституційно­го права (Конституція України, акти всеукраїнських референдумів, закони України та інші конституційні нормативно-правові акти), ма­ють вищу юридичну силу щодо іншого національного галузевого за-конодавства; по-дев'яте, нормам конституційного права притаманна особлива система гарантій, оскільки на них поширюється система за-гальних і спеціальних юридичних гарантій, що існує в державі для за-безпечення дії національного права; по-десяте, норми консти­туційного права мають особливии характер структури та юридичних властивостей структурних елементів.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)