АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Сутність та економічні концепції соціал-реформізму

Читайте также:
  1. Альтернативні макроекономічні теорії.
  2. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  3. Банківська система та грошовий мультиплікатор: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кільк-на визначеність грош. мульт-ра.
  4. Банківська система; депозитний та грошовий мультипликатори: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кількісна визначеність депозитного та грошового мультиплікатора.
  5. Банківська система; депозитний та грошовий мультипликатори: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кількісна визначеність депозитного та грошового мультиплікатора.
  6. Безробіття, його причини, види,форми, та соціально-економічні наслідки.
  7. Безробіття, його сутність і види. Закон Оукена.
  8. Безробіття: суть, структура, вимірювання та соціально – економічні наслідки.
  9. В якості економічної моделі справжнього соціалізму економічні радники Горбачова певний час вбачали
  10. В1.1 Основні історіософські концепції походження українського народу.
  11. Валовий внутрішній продукт: сутність, зміст його елементів за виробничим методом.
  12. Валютний курс: сутність та типологія.

Соціал-реформізм як специфічний напрям еволюції соціалі­стичної думки знайшов яскраве відображення у працях лідерів II Інтернаціоналу, визнаних теоретиків соціал-демократичного руху кінця XIX — початку XX ст. Е. Бернштейна (1850—1932), К. Каутського (1854—1938) та Р. Гільфердінга (1887—1941).

Економічні ідеї соціал-реформізму були започатковані у тво­рах визнаного марксиста, лідера німецьких соціал-демократів Едуарда Бернштейна, який був секретарем К. Маркса, душо-приказником Ф.Енгельса і до кінця життя вважав себе їх учнем. У 1896—1898 рр. він виступив з циклом статей у теоретичному журналі німецьких соціал-демократів "Die Neue Zeit", які у 1899 р. були опубліковані окремою книгою "Передумови соціалізму і зав­дання соціал-демократії".

Незважаючи на твердження автора про те, що він "визнає уже відкрите" і не прагне до відкриття "донедавна невідомого", у творі знайшли відображення методологічні підходи та теоретичні по­ложення, засновані на докорінному перегляді марксистської док­трини, новому розумінні суті робітничого руху, стратегії та так­тики побудови соціалістичного суспільства.

Стверджуючи, що "подальший розвиток марксистського учен­ня повинен розпочатися з його критики"[1], Е. Бернштейн здійснив ревізію:

1. Методологічних основ марксизму. Вчений заперечував
принцип історичного матеріалізму, діалектичний метод у вивченні суспільних процесів та явищ, революційний підхід до трактування еволюції людського життя. Визначаючи ма­теріалізм як "помилкову теорію", "надуману побудову", Е. Бернштейн вважав, що К. Маркс був занадто захоплений "гегелівською діалектикою суперечностей", яка стала "зрад­ницьким елементом в марксистській доктрині, перешкодою на шляху будь-якого послідовного трактування речей"[2], зу­мовивши фаталізм, недооцінку ролі людини та перебільшен­ня найгостріших форм політичної боротьби. Лідер німецьких соціал-демократів звертав увагу на не­обхідність врахування ролі та значення численних нееко­номічних чинників та можливостей еволюційного розвит­ку людства. Він наголошував на необхідності "поряд з роз­витком і впливом продуктивних сил і відносин відводити належне місце правовим і моральним поняттям, історичним і релігійним традиціям епохи, впливу географічних та інших факторів, до яких, безумовно, належить і природа самої людини і її духовних здібностей"[3].

Водночас дослідник звертав увагу на упередженість еконо­мічної теорії К. Маркса, наполягаючи на тому, що "наука не може бути тенденційною". У зв'язку з цим Е. Бернштейн критикував дуалізм "Капіталу", наголошуючи на тому, що "праця ця повинна була бути науковим дослідженням і ра­зом з тим довести тезу, сформульовану ще до того, як твір був задуманий, — іншими словами, що в його основі лежить
схема, яка включала в себе з самого початку той результат,
до якого її розвиток повинен був привести"[4].

2. Теорії вартості та додаткової вартості К. Маркса. Стверджуючи, що марксистська інтерпретація вартості "може пре­тендувати лише на значення... наукової гіпотези", за якої "до­даткова вартість "перетворюється на формулу, до того ж таку, яка сама заснована на гіпотезі", Е. Бернштейн звертав увагу на те, що теорія Маркса погано узгоджується з практи­кою і непридатна для пояснення руху цін та заробітної плати. Він наголошував на тому, що у К. Маркса "вартість...
втрачає будь-який конкретний зміст і перетворюється у чисто
розумову конструкцію". Відтак німецький дослідник робив
висновок, що "із теорії додаткової вартості не можна вивести
наукові основи для соціалізму і комунізму"[5].

Вказавши на відсутність методологічної різниці між тру­довою теорією вартості та теорією граничної корисності, Е. Бернштейн зазначав, що "Марксу так само дозволено відво­лікатись від всіх властивостей товарів настільки, що вони в кінці кінців перетворюються в одні лише втілення різних кількостей простої людської праці, як і школі Джевонса і Бем-Баверка абстрагуватись від усіх властивостей товарів, крім їх корисності"[6]. Відтак у своїх дослідженнях німецький ревізі­оніст опирався на категорію "економічної вартості", створену на основі синтезу трудової вартості та граничної корисності.

3. Марксистської теорії капіталістичного нагромадження, абсолютного та відносного зубожіння пролетаріату як провідної соціально-економічної тенденції. На основі ана­лізу реалій капіталістичного розвитку та систематизації фак­тичного матеріалу Е. Бернштейн доводив, що теорія К. Марк­са відобразила тенденцію розвитку, "яка притаманна капі­талістичному нагромадженню, але яка на практиці не реалі­зується в чистому вигляді, а відтак може і не привести до...загострення суперечностей"[7]. У зв'язку з цим дослідник звертав увагу на те, що зростання чисельності та розмірів великих підприємств не спричиняє витіснення та відмиран­ня дрібного виробництва. Загальному закону капіталістич­ного нагромадження К. Маркса він протиставив концепцію "стійкості" дрібного виробництва та дифузії власності внаслідок розвитку акціонерних товариств, децентралізації та демократизації капіталу.

Зазначивши, що "зростання суспільного багатства супрово­джується не зменшенням великих капіталів, а збільшенням кількості капіталістів різного роду..."[8], Е. Бернштейн виок­ремив три групи факторів існування та відтворення дрібних та середніх підприємств за капіталізму:

I — переваги, які мають дрібні й середні підприємства над великими в деяких промислах або галузях виробництва, та­ких як столярна або шкіряна промисловість тощо;

II — переваги, які мають дрібні та середні підприємства щодо способу постачання продукту споживачеві, наприклад, у хлібопекарній справі;

III — масове виробництво і відповідно здешевлення робочих матеріалів; "відштовхування" капіталу, з одного боку, і ви­вільнення робочих рук, з іншого. Відтак, на думку німецького ревізіоніста, з розвитком капі­талізму "справа має не такий вигляд, що велика проми­словість постійно поглинає дрібні й середні підприємства, але такий, що вона виникає виключно поряд з ними"[9]. Обґрунтовуючи теоретично та підтверджуючи статистично ре­альну тенденцію до покращання становища робітничого кла­су, німецький дослідник критикував "негативно-критичний" характер марксистської теорії заробітної плати, яка ігнорує глибокі трансформації і якісні зміни у рівні життя найма­них робітників. На думку Е. Бернштейна, "сучасний найма­ний робітничий клас не є тією однорідною, однаковою мірою позбавленою власності масою, як це передбачав Комуністич­ний Маніфест. У найрозвинутіших фабричних індустріях панує ціла ієрархія диференційованих робітників, між гру­пами яких існує лише досить помірне почуття солідар­ності"[10].

4. Важливого значення вчений надавав розвитку акціонер­ного капіталу, наголошуючи на тому, що поширення остан­нього значною мірою протидіє тенденції централізації в ре­зультаті значного подрібнення уже сконцентрованих капі­талів. Водночас Е. Бернштейн звертав увагу на "соціальні завдання" та "суспільні функції підприємців", спрямовані на підвищення продуктивності праці та здешевлення вироб­ництва товарів і послуг.

"Падіння норми прибутку є фактом, надвиробництво і кризи є фактом, періодичне знищення капіталів є фактом, концент­рація і централізація капіталу є фактом, підвищення норми додаткової вартості є фактом, — зазначав Е. Бернштейн. — "З цього погляду заперечень ніяких немає. Якщо ж картина все-таки не відповідає дійсності, то це не тому, що сказане є неправильним, а тому, що воно є неповним. Фактори, які впливають на вказані суперечності у напрямку їх обмежен­ня, або зовсім ігноруються у Маркса, або упускаються,...так що соціальний вплив антагонізмів видається сильнішим і без­посереднішим, ніж є насправді"[11].

5. Теорії криз та відтворення К. Маркса. Аналізуючи проце­си монополізації виробництва, поширення трестів, картелів, розвитку кредитної системи, засобів зв'язку та інформації, вчений звертав увагу на створення нових можливостей для подолання анархії ринку та ліквідації кризових явищ у ме­жах капіталістичної системи, яка стає все більш організованою. На думку німецького дослідника, виникнення моно­полій, які "все частіше і частіше в різних країнах, інколи навіть інтернаціонально, намагаються регулювати виробни­цтво у якості картелю, синдикату або тресту", призводить до модифікації виробничої діяльності і стану ринку таким чи­ном, що "небезпека криз значно зменшується"[12]. У зв'язку з цим він виправдовував колоніальну політику розвинених країн, які виконують специфічну "цивілізаційну місію", прискорюючи економічний розвиток відсталих народів ("ко­лоніальний соціалізм" за Бернштейном).

Бернштейн атакував гегелівські основи марксистської докт­рини. Трудова теорія вартості й експлуатації була піддана ним різкій критиці. Він виразив сумнів щодо неминучості соціалізму і висунув м'якшу тезу про його бажаність. Він скептично ставився до еконо­мічної інтерпретації історичного процесу і стверджував, що кризи не вб'ють капіталістичного дракона — навпаки, з часом капіталізм стабілізується. За Бернштейном теза про зубожіння звичайно ж пред­ставляє собою нісенітницю. Й. Шумпетер

 

6. Марксистської теорії революційної трансформації влас­ності та насильницького знищення капіталістичного ладу. Наголошуючи на тому, що загострення класової бо­ротьби не є неминучим наслідком еволюції капіталізму, Бернштейн уважав диктатуру пролетаріату атавізмом та свідченням низької політичної культури. Відмовив­шись від лозунгів революційної диктатури пролетаріату, вчений висунув власну теорію "демократизації капіталу" та мирного переростання капіталізму в соціалізм. Розвиток та поширення акціонерних товариств він аналізу­вав у контексті демократизації та соціалізації капіталу, відновлення та зміцнення у соціальній ієрархії позицій се­реднього класу. У зв'язку з цим вчений зазначав, що акціо­нерний капітал "відновлює на соціальній драбині ті проміжні щаблі, які...були втрачені з промисловою концентрацією підприємств"[13].

Вихідною у його теоретичній побудові була ідея про те, що розвиток капіталізму на основі поглиблення процесів усуспі­льнення виробництва, поширення кооперації та акціонування не руйнує суспільство, а піднімає пролетаріат до станови­ща громадянина і власника. "Найточнішим визначенням соціалізму, — зазначав дослідник, — буде, напевно, таке, якому... відповідає характеристика соціалізму як руху до кооперованого суспільного устрою або сам такий устрій. Вираз "кооперованість" слід розуміти тут лише як правовий принцип... Про що йдеться при соціалізмі, так це про де­мократію. Громадянин за соціалізму (socium) — повноправ­ний учасник"[14].

У хорошому фабричному законі може бути більше соціалізму, ніж в одержавленні цілої групи фабрик.

Демократизація — засіб і мета одночасно, Вона є одночасно за­собом завоювання соціалізму і формою його здійснення. Е. Бернштейн

Протиставляючи диктатурі пролетаріату демократію як засіб досягнення "класового миру", дослідник наголошував на тому, що ліберальні порядки сучасного суспільства немає потреби розбивати, їх треба лише розвивати далі з метою досягнення такого стану суспільства, за якого жоден клас не користується спеціальними привілеями. Відтак Е. Берн­штейн виступав за становлення політичних і господарських органів демократії, розвиток профспілкового руху та парла­ментаризму, необхідних для того, щоб зламати абсолютизм капіталізму, дати робітникам безпосередньо впливати на ве­дення індустрії і здійснити мирний перехід до соціалістич­ного суспільства.

7. Поняття наукового соціалізму, визначення комунізму як кінцевої мети історичного розвитку. На думку німецького дослідника, соціалізм не є науковою системою у тому ро­зумінні, що його необхідність, закономірність та концеп­цію формування можна обґрунтувати за допомогою нау­кового пізнання. Не заперечуючи того, що соціалістичні пе­ретворення передбачають наукове дослідження дійсності, вче­ний наголошував на тому, що прийняття конкретних рішень та зобов'язань відповідно до соціалістичних принципів завжди обмежені реальним досвідом, вимогами та інтересами людей. "Я дійсно не ставлю перемогу соціалізму в залежність від його іманентної економічної необхідності, — писав Е. Бернштейн, — і не вважаю ні можливим, ні необхідним надавати йому чисто матеріалістичне обґрунтування"[15]. Стверджуючи, що перехід до соціалізму диктується не економічною необхідністю та за­конами руху капіталізму, а морально-суб'єктивною свідомі­стю та політичною волею людей, які формують і прагнуть здійснити на практиці певну мету, дослідник розглядав со­ціалізм як рух у майбутнє, щоденну боротьбу за реформи, про­грес, демократію та поліпшення становища трудящих.

Те, що зазвичай називають кінцевою метою соціалізму, для мене — ніщо, а рух — це все. Е. Бернштейн

Вчений виходив з того, що форми віддаленого майбутнього непередбачувані, відтак комунізм є скоріше етичним ідеа­лом, ніж реально досяжною ціллю. Звідси знаменитий ви­слів Е. Бернштейна: "Рух — це все, кінцева мета ніщо". На відміну від К. Маркса та його послідовників вчений трактував соціалізм як природну господарську коопера­цію, сформовану на основі приватних підприємств та доповнену муніципальною власністю. Він виступав за "визначення соціалізму як руху в напрямку кооперативно­го суспільного устрою, або наявності такого устрою", зверта­ючи увагу на те, що "у всіх передових культурних країнах кооперативні товариства швидко розмножуються і розвива­ються"[16].

Великого значення німецький дослідник надавав розвитку споживчої кооперації. У споживчих товариствах він вбачав "знаряддя, з допомогою якого робочий клас без прямого зни­щення існуючого, без звернення до насильства...може ово­лодіти досить значною часткою суспільного багатства"[17].

З ревізією марксизму виступив також відомий економіст-теоретик, один із лідерів німецького й австрійського соціал-демократичного руху, професійний партійний діяч Карл Каутський, який намагався сформулювати та вирішити нові на той час про­блеми розвитку капіталізму: посилення монополізації економі­ки, демократизації економічного і політичного життя, становлен­ня світової системи ринкового господарювання тощо.

       
   
 
 

Карл Каутський

Один із визнаних лідерів соціал-демократичного руху Карл Каутський (1854—1938) народився у Празі. Його батько був театраль­ним художником, а мати — актрисою, пись­менницею. У 1863 р. сім'я переїхала у Відень, де з 1874 р. по 1879 р. К. Каутський навчав­ся в університеті, слухав курси історії, юрис­пруденції, політичної економії тощо. У Ві­денському університеті К. Каутський при­єднався до соціал-демократичного руху. У 1875 р. він вступив до соціал-демократичної партії Австрії. Переїхавши у 1879 р. до Швей­царії, він став співробітником газети "Соціал-демократ", яка видавалась у Цюріху.

Складна еволюція поглядів К. Каутського пов'язана з переходом від ідеології класичної школи та мальтузіанства до марксизму, а згодом — до ревізіонізму. Значний вплив на формування економіч­них поглядів німецького вченого справило особисте знайомство з Е. Бернштейном, К. Марксом та Ф. Енгельсом. З 1883 р. по 1917 р. він був головним редактором теоретичного журналу німецьких со­ціал-демократів "Оіе №ие 2еіі" ("Новий час").

У 80—90 рр. К. Каутський опублікував ряд праць, у яких популя­ризував ідеї марксизму. Серед них: "Економічне учення К. Маркса" (1887), "Бернштейн і соціал-демократична програма. Антикритика" (1899), "Аграрне питання" (1899), "Соціальна революція" (1902), "Шлях до влади" (1909) та ін. У 1905—1910 рр. він видав рукописи К. Маркса "Теорії додаткової вартості" (IV том "Капіталу").

Значну роль у теоретичному доробку дослідника зайняли роботи з історії соціалістичних учень та класової боротьби, у тому числі "Томас Мор і його утопія" (1888), "Суперечності класових інтересів [у Франції] у 1789 р." (1889) та ін.

Водночас Каутський приходить до поступового усвідомлення не­обхідності перегляду ряду положень марксистського учення на ос­нові аналізу нових реалій розвитку капіталістичного суспільства. На партійному з'їзді у Штутгарді (1898) він заявив: "Бернштейн приму­сив нас думати. Будемо вдячні йому за це,"

У 1917 р. К. Каутський вийшов із СДПГ і залишив посаду голов­ного редактора "Оіе №ие 2еіГ. Разом з Е. Бернштейном та Г. Гаадзе він заснував Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини, покликану подолати кризу соціал-демократичного руху, яка виник­ла у 1914 р. Напередодні Першої світової війни він висунув теорію імперіалізму та ультраімперіалізму, спрямовану на обґрунтування мирного "вростання" капіталізму в соціалізм. В 1918 р. К. Каутський написав брошуру "Диктатура пролетаріату", в якій піддав різкій кри­тиці більшовизм. Він заперечував соціалістичний характер російсь­кої революції, виходячи з соціально-економічної та культурної відста­лості країни та неможливості організації соціалістичного господа­рювання насильницькими засобами диктатури пролетаріату. "При­брати більшовизм з дороги, замінивши його соціал-демократією, — писав К. Каутський, — значить відкрити шлях до розквіту не лише Росії, але і всієї Європи".У 1927—1929 рр. був опублікований двотомник "Матеріалістичне розуміння історії", в якому К. Каутський виступив з ревізією марк­сизму. З 1924 р. К. Каутський жив у Відні. Після захоплення Австрії фаши­стською Німеччиною він вимушений був виїхати в Прагу, а звідти — в Амстердам, де помер у 1938 р.

Обґрунтовуючи невідтворотність соціалізму як об'єктивно зу­мовленого явища, підготовленого еволюцією людського суспіль­ства, К. Каутський:

1. Висунув теорію "імперіалізму". Визначивши імперіалізм як особливий вид політики високорозвинених країн, праг­нення промислових капіталістичних націй приєднати до себе, підпорядкувати все більше аграрних областей безвідносно до того, якими націями вони населені, К. Каутський стверджу­вав, що монополізація економіки сприяє поглибленню суспільного характеру виробництва та планомірності господар­ського розвитку. За цих умов, на думку німецького дослід­ника, відпадає необхідність у революційних діях пролетарі­ату та завоюванні влади збройним шляхом, оскільки уможливлюється перехід до соціалізму через запровадження демо­кратії та парламентських методів боротьби за контроль над економічною владою.

2. Обґрунтував теорію мирного "вростання" капіталізму соціалізм на основі переходу буржуазного суспільства у стадію "ультраімперіалізму". Трактуючи ультраімпері­алізм як нову економічну політику індустріально розвине­них держав, які прагнуть розширити і зміцнити свій вплив у світі не шляхом руйнівних війн і агресії, а шляхом узго­дження своїх інтересів, Каутський був переконаний, що ево­люція світової економіки на основі злиття великих галузе­вих монополій у єдиний всесвітній картель сприятиме ство­ренню умов для планомірного регулювання господарства у світовому масштабі. Усунення конкуренції та заміна анархії виробництва плановим регулюванням К. Каутський тракту­вав як виникнення "організованого капіталізму", започаткування нової, мирної ери в його розвитку, пов'язаної зі ство­ренням економічного і політичного союзу вільних національ­них держав, подоланням національних бар'єрів, значним зро­станням продуктивних сил за умов роззброєння та модерні­зації виробництва і демократизації суспільства.

Відмовившись від уявлення про економічну недієздатність капіталізму, дослідник звертав увагу на можливості безмеж­ного розвитку останнього на основі використання досягнень науки і техніки. На противагу К. Марксу кризи надвироб­ництва він розглядав не як доказ неминучості краху буржу­азного суспільства, а як необхідну умову оптимального функ­ціонування його господарського механізму.

• 3. Одним із перших поставив у центр аналізу динаміки суспільного розвитку проблеми політичної та економічної демократії, переглянувши марксистське трактування по­няття "соціалізації". Визначаючи демократію невід'ємним атрибутом соціальної природи людини, метою та ідеалом со­ціалістичних перетворень, дослідник стверджував, що мар­ксистське положення, згідно з яким "боротьба класів є рушій­ною силою суспільного розвитку", непридатне для розумін­ня логіки історичного прогресу. "Для нас немислимий соці­алізм без демократії, — писав К. Каутський. — Ми розуміє­мо під сучасним соціалізмом не просто суспільну організацію виробництва, але також і демократичну організацію суспільства... немає соціалізму без демократії"[18].

Звертаючи увагу на те, що процеси одержавлення засобів ви­робництва та розширення державного контролю над еконо­мікою взяті самі по собі не є запорукою соціалізму, К. Ка­утський виступив з критикою популярної на той час концепції "державного соціалізму". Він наголошував на тому, що "зав­дання сучасної держави надто складні для того, щоб вони могли бути задовільно вирішені чисто бюрократичним шля­хом, без сприяння суспільства і його органів і без максимуму самоуправління в різних галузях". Відтак сутність соціалізму німецький дослідник вбачав не лише в суспільній організації виробництва, але і в демократичній організації суспільства. У цьому контексті заслуговує на увагу започатковане К. Каутським трактування держави як важливого інституту управ­ління економікою, підвладного суспільному контролю, гаран­та громадянського миру на основі демократичного полі­тичного консенсусу.

4. Заперечував диктатуру пролетаріату та революційний шлях переходу до нового суспільного устрою. Виходячи з того, що будь-які зміни в суспільстві в кінці кінців зводять­ся до змін в економічному фундаменті, К. Каутський ствер­джував, що для звільнення праці від капіталістичного гноб­лення недостатньо завоювати політичну владу. На його дум­ку, необхідними є економічні, моральні та інтелектуальні пе­редумови, які мають визріти в рамках існуючого устрою на шляху поєднання приватної та колективної власності, пере­ваг державного планування та ринкового господарювання. Визначаючи реформи основним засобом здійснення суспіль­ної перебудови, лідер німецьких соціал-демократів висту­пав за класовий компроміс, перехід до соціалізму мирним шляхом через завоювання більшості у парламенті.

В історію економічної думки К. Каутський увійшов як теоре­тик, який одним із перших поставив проблему взаємозв'язку та взаємозумовленості демократії і соціалізму. Його ідеї дали поштовх подальшим дослідженням перспектив соціалістичної економіки, співвідношення держави і ринку у здійсненні вироб­ництва та розподілу на демократичних засадах.

У кінці XIX — на початку XX ст. соціал-демократичні ідеї набули значного поширення в Україні. їх активним пропагандистом був ви­датний український письменник, вчений, публіцист, громадський діяч Іван Якович Франко (1856—1916), який вивчав праці К. Маркса та Ф. Енгельса, переклав українською мовою 24-й розділ І тому "Капі­талу" та написав до нього передмову. Водночас І. Франко був не лише знавцем, але й критиком марксизму. Заперечуючи принцип історичного матеріалізму та ідею диктатури пролетаріату, вчений визначав теорію соціалізму як "велике культурне надбання новітніх часів", засноване на ідеалах справедливості, рівності, громадянсь­ких та політичних свобод, поєднання національних та особистих інте­ресів. У своїх працях видатний український письменник обґрунту­вав необхідність знищення експлуатації та соціального гніту та ство­рення умов, які б дали змогу кожному працювати "за своїми влас­ними здібностями".

На своїй приналежності до європейського соціал-демократизму наголошував видатний український політичний та громадський діяч, вчений і публіцист Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895). Трактуючи історичний матеріалізм як один з методів вивчення су­спільства, політики, держави та права, М. Драгоманов зараховував К. Маркса до представників "державно-економічного порядку", ди­ктаторського різновиду соціалізму. У своїх творах вчений відстою­вав еволюційний шлях розвитку суспільства, стверджуючи, що будь-яка революція є спонтанним явищем, здатним змінити політичний устрій. Водночас, вона не в змозі "створити новий лад су­часного життя, бо сей лад мусить органічно і звільна виростати з попередніх, як дерево з даного ґрунту, а продиктувати його ніякими

едиктами не можна".

 

Ліберально-реформістське крило європейської соціал-демо­кратії репрезентував також відомий німецький політичний та дер­жавний діяч, міністр фінансів в уряді Веймарської республіки (1923, 1928/29), депутат Рейхстагу, один з лідерів австрійського і німецького соціал-демократичного руху Рудольф Гільфердінг.

Теоретико-методологічні особливості економічних поглядів вченого знайшли відображення у праці "Фінансовий капітал" (1910), яка складається з п'яти частин:

I— "Гроші і кредит".

II— "Мобілізація капіталу. Фіктивний капітал".

III — "Фінансовий капітал. Обмеження вільної конкуренції".

IV — "Фінансовий капітал і кризи".

V— "Господарська політика фінансового капіталу".

Книга Р. Гільфердінга стала однією з перших спроб дослі­дження нових тенденцій у розвитку капіталізму кінця XIX — початку XX ст. У роботі знайшли відображення процеси виник­нення та еволюції системи капіталістичного кредиту, фінансово­го капіталу, поглиблення монополізації економіки, поширення акціонерних товариств та розвитку акціонерного капіталу, за­сновницького прибутку, фіктивного капіталу тощо. Незважаючи на прихильність до марксизму, вчений здійснив перегляд ряду важливих положень економічної теорії К. Маркса. У своїх працях Р. Гільфердінг:

Трактував новітню фазу розвитку капіталізму як епоху "фінансового капіталу", який "перебуває під орудою банків і в ужитку промисловців" [19]. Сприйнявши марксистську кон­цепцію міжгалузевої конкуренції та вирівнювання середньої норми прибутку, вчений звернув увагу на тенденцію до мо­нополізації промисловості, яка стимулюється зростанням обсягів основного капіталу та прагненням банків до усунення суперництва між підконтрольними їм підприємствами. "Характеристичну особливість сучасного капіталізму, — за­значав Р. Гільфердінг, — становлять ті процеси концентрації, що виявляються, з одного боку, у скасуванні вільної конку­ренції через створення картелів і трестів, а з другого боку — в дедалі то все тіснішому зв'язку між банковим капіталом і капіталом промисловим. Наслідком цього зв'язку капітал...набирає форми фінансового капіталу, що становить най­вищу і найабстрактнішу форму його прояву"[20].

Започаткував теорію організованого капіталізму, осно­ву якого становить свідоме і планомірне регулювання су­спільного виробництва фінансовим капіталом. Аналізую­чи реалії економічного розвитку передових країн світу, вче­ний звернув увагу на те, що фінансовий капітал "відкидає самостійність поодиноких капіталістів...вимагає її обмежен­ня. Він гидує анархією конкуренції й хоче організації"[21].
Відтак, на думку німецького дослідника, фінансовий капі­тал як важливий фактор упорядкування виробництва уможливлює існування регульованого ринку та "заміну капіталістичного принципу вільної конкуренції соціалістич­ним принципом планомірного виробництва", забезпечуючи безкризовий розвиток та формування передумов для еконо­мічних трансформацій на шляху становлення господарської демократії.

Важливим фактором концентрації власності в руках небага­тьох великих капіталістів учений вважав розвиток акціонування. Проаналізувавши переваги акціонерних товариств у справі демократизації капіталу, залучення додаткових фінан­сових ресурсів, ціновій політиці, пристосуванні до змін еко­номічної кон'юнктури, вчений дійшов висновку, що з поши­ренням акціонерних товариств концентрація власності випереджає її централізацію, а економічний розвиток звільняється від випадковостей. Відтак еволюція капіта­лізму, на думку німецького ревізіоніста, приводить до ство­рення організаційних форм єдиного, регульованого суспіль­ного господарства.

Обґрунтував необхідність державного втручання у сфе­ру грошово-кредитного обігу з метою створення переду­мов для суспільного контролю над виробництвом та соці­альним середовищем. Виходячи з того, що фінансовий капі­тал сприяє заміні вільної конкуренції планово організованою економікою, Р. Гільфердінг наголошував на необхідності демократизації державної влади та поширення впливу най­маних робітників та їх профспілок на процес прийняття управ­лінських рішень.

"Функція фінансового капіталу усуспільнювати продукцію надзви­чайно полегшує перемогу над капіталізмом" — писав дослідник. — Раз фінансовий капітал поставив під свій контроль найважливіші галузі виробництва, то буде достатньо, щоб суспільство через свій свідомий виконавчий орган, завойовану пролетаріатом дер­жаву, заволоділо фінансовим капіталом, щоб відразу дістати під свою оруду найважливіші галузі виробництва... Захоплення шістьох берлінських великих банків уже тепер знаменувало б оволодіння найважливішими галузями великої промисловості і надзвичайно полегшило б перші кроки політики соціалізму"[22].

Протиставив марксистській програмі революційної пе­ребудови капіталістичного суспільства концепцію свідо­мого формування "економічної демократії" на шляху мирного переходу до соціалізму. Звертаючи увагу на те, що "трудящі не можуть розгорнути свої сили поза демократією, при відсутності можливості організації самостійних союзів і без свободи всередині цих союзів і всередині держави"[23], вче­ний обґрунтував необхідність посилення позицій фабричних союзів, встановлення робітничого контролю над виробни­цтвом, зростання участі робітників в управлінні капіталістич­ними підприємствами тощо.

Життя, історія уже підвели підсумок: ревізіонізм заключається насамперед і головним чином у ревізії всього слабкого, безперс­пективного і небезпечного, що було в ученні Маркса — Енгельса. Це була ревізія, яка йшла від демократичних, передових і прогре­сивних за своїми поглядами течій соціалістичної суспільної думки; ревізія, звернена проти ідеології люмпенізованих мас, які пристали до соціалістичного руху і не бачили, і не бажали для себе іншої перспективи, крім тієї, щоб Марксів девіз "рівності" перетворити у засіб пограбування широких верств чесних і працьовитих людей. Я.А. Певзнер


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)