АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Світові природні ресурси. Ресурсозабезпеченість

Читайте также:
  1. Блок 8-13. ҐРУНТИ І ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ.
  2. Блок 8-9. КЛІМАТИЧНІ УМОВИ ТА РЕСУРСИ.
  3. Природні та антропогені процеси
  4. Природні умови і ресурси
  5. Природні умови і ресурси
  6. Природні умови і ресурси території
  7. Противоэрозионное районування дозволяє визначити стан эродированности ґрунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміку, природні і антропогенні передумови розвитку ерозії.
  8. Світові тенденції в сфері боротьби з економічною недобросовісною конкуренцією
  9. Скільки держав брало участь у І-ій світовій війні?

Ре сурси – це всі елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які людина використовує або які може використати в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. Природні ресурси суттєво впливають на спеціалізацію економіки регіону. Їх класифікують як за місцем у природних системах, так і за особливостями господарського використання. Природні ресурси, існування яких необмежене часом, називають невичерпними. За будь-якого інтенсивного споживання їхня кількість не зменшуєтьсяабо зменшується настільки мало, що цю величину практично ігнорують. До невичерпних природних ресурсів відносять кліматичні й гідрологічні (сонячну

енергію, опади, кінетичну енергію вітру і морського прибою, потенційну енергію рік і морських припливів, воду як речовину і засіб транспортування)п риродна класифікація ґрунтується на належності природних ресурсів до певних сфер географічної оболонки (за генетичним типом): мінеральні, кліматичні, земельні, водні, біологічні. За господарським використанням усі природні ресурси можна поділити на ресурси для виробничої (промисловість, сільське господарство) і невиробничої сфери.

Для освоєння природних ресурсів дуже важливо дати їм комплексну оцінку, яка передбачає визначення величини запасів і якісного складу, вивчення умов експлуатації і можливості комплексного використання різних видів ресурсів,врахування освоєності території, на якій їх виявили. Досі не розроблені єдині підходи і критерії до оцінки природних ресурсів, проте загальновизнано, що вона має бути насамперед економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу оцінити не лише окремі види природних ресурсів, а й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території.

Ресурсозабезпеченість це співвідношення між величиною природних ресурсів та їхнім використанням. Ресурсозабезпеченість розраховують за кількістю років, на які має вистачити даного ресурсу, або за його запасами з розрахунку на душу населення. На цей показник насамперед впливає багатство або бідність території на природні ресурси. За розрахунками вчених, світові загально геологічні запаси мінерального палива перевищують 5,5 трлн т умовного палива. Це означає, що за сучасного рівня видобування їх може вистачити більше ніж на 350–400 років. Проте якщо враховувати запаси, доступні для видобутку, а також постійне зростання споживання, забезпеченість скоротиться в кілька разів. З ХХ ст. триває якісно новий етап у взаємодії природи і суспільства, що характеризується двома рисами, зокрема посиленням тиску на природу з боку суспільства і прискоренням процесу перетворення природних ландшафтів на антропогенні, які нині охоплюють 60 % суходолу, а 20 % суходолу змінено докорінно. Сучасне суспільство вилучає з природи дедалі більше ресурсів і водночас повертає в природу численні відходи своєї діяльності. Ось чому нині гостро постала проблема раціонального використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.

22 Специфіка ЕГП території Океанії Загальні відомості. Океанія охоплює 13 незалежних держав: Нова Зеландія, Фіджі, Самоа, Папуа-Нова Гвінея, Маршаллові Острови, Федеративні штати Мікронезії, Соломонові Острови, Тувалу, Тонга, Палау, Науру, Вануату, Кірибаті та ін. Загальна площа Океанії (суходолу) 1,3 млн квадратних кілометрів, кількість населення — 11 млн осіб. Усі незалежні країни Океанії є членами ООН, і більшість з них - Британської Співдружності націй. Для більшості країн Океанії характерною є республіканська форма правління на чолі з президентом. Географічне положення. Острови Океанії розташовані в центральній та південно-західній частинах Тихого океану, між 29° пн. ш. і 53° пд. ш. та 130' сх. д. і 109° зх. д. Традиційно Океанію поділяють на 3 історико-етнографічні області Меланезію, яка лежить у західній частині Океанії, Полінезію, що простяглася від південного заходу до сходу, і Мікронезію, яка займає північно-західну частину Океанії. Природні умови і ресурси. Майже всі острови Океанії лежать в екваторіальному і тропічному кліматичних поясах і лише Нова Зеландія — у субтропічному. Ізольованістю островів зумовлений бідний, але своєрідний і неповторний органічний світ. На островах немає хижаків, отруйних змій. Там багаті лісові ресурси і чимало цінних порід дерев: кокосова і сагова пальми, хлібне і динне дерева, каучуконоси, деревоподібні папороті. Мінеральні ресурси Океанії вивчено недостатньо. Виявлено родовища нафти, міді, залізної руди, марганцю, платини (Папуа-Нова Гвінея), нікелю (Нова Каледонія), срібла (Папуа-Нова Гвінея, Фіджі, Нова Зеландія), кам'яного вугілля (Нова Зеландія)

23класифікація природних ресрсів • Зі зростанням чисельності населення та розвитком господарства площа навколишнього (географічного) середовища постійно розширюється. Людина залучає у виробництво дедалі більше природних ресурсів. Водночас збільшується негативний плив на природу. Внаслідок цього виникли та загострилися глобальні екологічні проблеми. Загалом у світі переважає нераціональне природокористування. • Економічна оцінка природних багатств певної території є основою для визначення

її природоресурсного потенціалу. Природні ресурси класифікують за різними ознаками, зокрема за характером відновлення та належністю до компонентів природи. За характером відновлення вони поділяються на вичерпні та невичерпні. За належністю до компонентів природи — на мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні тощо. Для розрахунку запасів різних видів природних ресурсів застосовують поняття «ресурсозабезпеченість», що залежить від загального обсягу наявних ресурсів і темпів їх використання.

Природні ресурси:

А)За характером відновлення Вичерпні Відновні Біологічні Земн водні

б)Не відновні мінеральні

2)Невичерпні Сонячна енергія енергія припливів.- енергія вітру

Б)За походженням - біологічні- кліматичн- водні- земельні- мінеральні

В)За призначенням1)для промисловості- паливно-енергетичні ресурси (горючі) - металургійна сировина(рудні)- хімічна сировина (не рудні)2)для сільського господарства- агрокліматимчні- ґрунтові3)для відпочинку- рекреаційні.

24. особливості ЕГП росії

Географічне положення. Росія найбільша за площею країна світу, яка розміщена на Євразійському материку (і/з території — в Європі, 2/з - в Азії), Вона має сухопутні кордони з 14 державами, але більша частина кордон» (2/з) — морські, що проходять через Балтійське, Чорне, Азовське, Каспійське моря, моря Північного Льодовитого та Тихого океанів.

Господарство. Для економіки Росії характерною є складна багатогалузева структура, в якій вирізняється промисловість. Паливно-енергетичний, металургійний та машинобудівний комплекси дають основну частину продукції і є галузями пеціалізації.

Природні умови та ресурси. Територія Росії розміщена в різних природних зонах північної півкулі, що дає змогу розвивати різноманітні галузі промисловості та сільського господарства. Господарській діяльності сприяє і здебільшого рівнинний рельєф (70 % території). Більша частина території Росії розташована в помірному поясі, незначна північна частина — в арктичному і субарктичному, а Чорноморське узбережжя Кавказу — в субтропічному. Континентальність клімату поступово зростає із заходу на схід від помірно континентального до різкоконтинентального. На Далекому Сході клімат — мусонний. У Сибіру внаслідок різкоконтинентального клімату поширена вічна мерзлота, що ускладнює розвиток господарства в цих районах. Росія належить до небагатьох країн світу, які мають практично всі природні ресурси для розвитку економіки. Вона добре забезпечена паливно-енергетичними ресурсами: кам'яним вугіллям, нафтою і газом, торфом, горючими сланцями. Є значні родовища урану. Має чималі запаси рудних корисних копалин, які є основою для розвитку металургії країни: залізних руд, марганцевих руд,руд кольорових металів. Росія забезпечена хімічною сировиною: кам'яною та калійною солями, фосфоритамита апатитами,має багаті родовища сірки, азбесту, будівельних матеріалів. Водні ресурси є багатими й різноманітними. До них належать насамперед великі річки: Лена, Єнісей, Об, Ангара, Волга, Дон, Ока, Печора, Північна Двіна, які мають значний гідроенергетичний потенціал. Вихід до трьох океанів дає можливість державі використовувати морські багатства й розвивати різні промисли. Росія має великі лісові ресурси — майже 65 % її території покрито лісами. Найпридатніші для землеробства землі зосереджені в лісовій, лісостеповій, степовій природних зонах.

25 Земельні ресурси землі, які людина використовує або може використати в різних галузях господарства. Це вид природних ресурсів, що характеризуються певним поширенням, якістю ґрунтів, особливостями клімату і рельєфу, гідрологічним режимом, певним типом рослинності тощо. Земельні ресурси – основа розміщення господарських об’єктів, головний засіб виробництва в сільському, лісовому та інших господарствах, де використовується й відіграє роль родючість ґрунтів. Водні ресурси поверхневі й підземні води, які людина використовує або може використати у своїй господарській діяльності. Водні ресурси – складова частина невичерпних природних ресурсів, які включають води суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покриву), морів, океанів. Із загальних запасів води на Землі (1338 млн. км3) 96,5 % припадає на води Світового океану. Об’єм підземних вод становить понад 23 700 тис. км3. У льодовиках міститься 26 064 тис. км3, в озерах – 176 тис. км3, у болотах – 11,5 тис. км3, у річках – 2,12 тис. км3. Нині використовується тільки 0,0002 % загальних запасів прісних вод. У багатьох районах світу великі річки й озера розташовані

на порівняно малоосвоєних територіях, наприклад Амазонка, річки Росії та Канади, що впадають у Північний Льодовитий океан.

26. ЕГП, історико-культурні особливості Японії Японія — це острівна країна, розташована вздовж тихоокеанського узбережжя Східної Азії. Основні острови — Хоккайдо, Хонсю, Шікоку і Кюсю. Острови Рюкю (Окінава) розташовані на 600 км південніше острова Кюсю. У цілому, Японський архіпелаг складається приблизно з 3000 малих островів. Японія посідає 19 місце за щільністю населення у світі. 70—80% поверхні островів вкривають ліси і гори, непридатні для сільського господарства,промисловості чи мешкання через часті тайфуни, зсуви і землетруси. Більшість населення сконцентровано у прибережних зонах та на рівнинах.Розташування Японії на стику трьох тектонічних плит Тихого Океану, є причиною частих землетрусів і підвищеної вулканічної активності на архіпелазі. Найвищою горою-вулканом країни є гора Фудзі висота якої становить 3 776 м. Останні найбільші землетруси сталися 1995 (землетрус в Кобе), 2004(землетрус в Ніїґата), а також 2011 років. Існує багато гейзерів і гарячих природних ванн онсен, які використовуються для відпочинку. Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона посідає друге місце після США за показниками ВВП ($4,5 трильйони у 2005) і третє місце післяСША і КНР за показниками купівлеспроможності. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона дуже залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів. Співпраця уряду і промисловців, розвинена культура бізнесової етики, розробки високих технологій та порівняно невеликі витрати на оборонні потреби забезпечили стрибкоподібне зростання японської економіки після другої світової війни. З 1960-х по 1980-ті роки воно було вражаючим: 10% у 1960-х, 5% у 1970-х, 4% у 1980-х роках. Зростання призупинилося у 1990-х роках через надмірне інвестування наприкінці 1980-х та внутрішньополітичний курс, спрямований на виправлення спекулятивних ексцесів на біржі і ринку. Спроби уряду покращити ситуацію лише забуксували японське господарство у2000 і 2001 роках. Однак у 2005 з'явилися ознаки одужання японської економіки після періоду застою. ВВП зріс на 2,8%, перегнавши показники ЄС і США. Основним фактором одужання стало зростання внутрішнього попиту. Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера. Фундаментальними принципами післявоєнної японської економіки були: Тісна співпраця підприємств, постачальників, дистриб'юторів, банків і великих фінансових груп кейрецу (Міцубісі, Сумітомо, Фуйо, Міцуї та інші); Кооперація роботодавців і профспілок; Всебічна підтримка починань підприємців державними службовцями («господарчий патріотизм»); Система найму робітників на все життя на великих підприємствах Останнім часом багато японських фірм, особливо малого і середнього бізнесу, переглядають вищезгадані принципи задля збільшення продуктивності праці і прибутків.

Незважаючи на формальну гомогенність японської культури, вона має об'єктивні умови для розвитку гетерогенного культурного простору. Його існування пов'язане із географічними особливостями країни. Японські острови пролягають у різних кліматичних поясах — від помірного до субтропічного, а населені райони розділені між собою високими горами. Різноманітність природних умов сприяла існуванню економічної і культурної регіональної диференціації. В часи, коли не існувало японської національної держави, а сама Японія поділялася на сотні удільних володінь, культурна гетерогенність була нормою. Мешканці Японського архіпелагу мали різні регіональні мови і були носіями радше регіональної, а не загальнонаціональної, свідомості[1]. Крім гетерогенності регіональних культур, що сприймаються в новітню добу як субкультури загальнонаціональної японської культури, в Японії існує гетерогенність соціальних культур. Вона пов'язана із явищем суспільної диференціації. Культури різних соціальних класів умовно поділяють на дві групи: консервативну самурайсько-селянську та ліберальну купецько-міщанську. Представниками першої вважаються політики, адміністратори, працівники фірм, викладачі, а представниками другої — інженери, голови підприємців, ремісники, учні тощо[1]. Левова частка японських культурних надбань є результатом розвитку імпортованих з закордону ідей, а не еволюції оригінальних японських концепцій.

 

27 Ресурси Світового океану – природні елементи, речовини і енергія, які добувають або які можна видобувати безпосередньо з вод, прибережної суші, дна або надр океанів. Природні ресурси Світового океану поділяють на гідрохімічні, геологічні (мінеральні), енергетичні і біологічні. Гідрохімічні ресурси. За сучасними оцінками, океанічні і морські води

містять близько 80 хімічних елементів, а найбільше – сполук хлору, натрію, магнію, сірки, кальцію, водню і кисню. Так, з вод Світового океану видобувають понад 30 % світових запасів кухонної солі, 60 % магнію, 90 % брому і калію.

Загальна кількість деяких гідрохімічних ресурсів може бути доволі значною, що створює базу для розвитку «морської» хімічної промисловості. Солону морську воду у ряді країн використовують для промислового опріснення. Найбільші виробники такої прісної води – Кувейт, США, Японія. Геолог Ічні (мінеральні) ресурси. Це розчинені в морській воді речовини, а також розташовані на дні і під дном океану корисні копалини. У прибережно-морських розсипах міститься цирконій, золото, платина, алмази. Надра шельфової зони багаті на нафту і газ. Основні райони морського нафто – видобутку – Перська, Мексиканська (мал. 28), Гвінейська затоки, узбережжя Венесуели, Північне й Південно-Китайського моря. Підводний видобуток кам’яного вугілля на шельфі впроваджують Велика Британія, Японія, Нова Зеландія,Канада, Австралія. З підводних надр видобувають залізну руду (біля берегів о. Кюсю, в Гудзонові затоці), сірку (США) тощо. Головне багатство глибоководного ложа океану – залізо-марганцеві конкреції, запаси яких сягають до 1,5 млрд. т. видобуток олов’яної руди налагоджено в шельфовій зоні Індонезії, Малайзії та Таїланду; рутилу і цирконію – біля узбережжя Австралії; ільменіту – біля берегів Індії; алмазів – біля узбережжя Намібії; бурштину – у Балтійському морі. Щорічно з морських глибин видобувають майже 1 млрд. т піску і гравію. За даними ООН, надра океанів містять 358 млрд. т марганцю, 7,9 млрд. т міді, 5,2 млрд. т кобальту, 1 млн. т циркону. Цих запасів вистачить на десятки тисяч років. Енергетичні ресурси. Це енергія припливів і відпливів, хвиль, морських течій. Нині припливні електростанції (ПЕС) працюють, наприклад, у Франції (мал. 29) і в Росії (Кислогубська ПЕС на Кольському півострові). Хвильові електростанції діють в Японії, Великій Британії, Австралії, Індії, Норвегії. У перспективі передбачається використання термальної енергії океанічних вод. Біологічні ресурси. Це всі живі організми океану, які людина використовує або може використати для власних потреб. Загальну масу живих організмів Світового океану оцінюють приблизно в 35 млрд. т. Вони належать до відновлюваних ресурсів і є джерелом продуктів харчування, а ще сировиною для отримання цінних речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства, медицини. Найбагатша на біологічні ресурси шельфова зона Світового океану: на неї припадає понад 90 % загальносвітового вилову риби і нерибних об’єктів. З-поміж океанів найвищу продуктивність має Тихий океан (мал. 30), а

з-поміж морів – Норвезьке, Берингове, Охотське і Японське. Близько 90 % промислових об’єктів, які видобувають в океані, становить риба. Так, найбільшими рибопромисловими країнами світу є Китай, Перу, Японія, Чилі, США, Росія, Індія, Норвегія Дедалі більшого розвитку набуває штучне вирощування на фермах і морських плантаціях деяких видів молюсків, водоростей, що дістало назву марикультури.

28 собливості економічної політики китаю, галузі міжнародної спеціалізації Китайська Народна Республіка – потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості – текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі – нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудування, приладобудування. Китай займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, цементу, виробництва мінеральних добрив, сталі, електроенергії. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина (1996, тис. км) залізниць 72,9, автошляхів 1157. Головні морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній. Основними центрами економічного зростання є дві найбільші економічні зони Китаю Дельта Перлинної ріки та Дельта річки Янцзи. Економіка в основному орієнтована на експорт, що сприяє швидкій інтеграції Китаю в світову економіку. Частка у ВВП (1994, %): промисловість 45; сільське господарство 21, виробничі послуги в галузях “третьої сфери” 32. Комплексний індекс економічної ефективності промислових підприємств у 2000 році склав 117,8, збільшившись порівняно з попереднім роком на 16,1%. За цим показником 2000 рік став рекордним роком з 1992 року. Виробництво електроенергії - 1007 млрд кВт·ч (1995), головним чином на ТЕС. У 1995 в структурі енергобалансу в Китаї домінувало кам'яне вугілля (73%), за ним слідувала гідроенергія (19%), нафта (6%) і атомна енергія (1%). Згідно з офіційними даними, за 2002 р. споживання енергії в Китаї зросло на 20%. Китай і, в меншій мірі, Індія, згідно з більшістю прогнозів будуть задавати темпи зростання споживання енергії у світі в найближчі півстоліття. Китай випереджає всі країни світу за потенційними запасами гідроенергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), природний газ у 2003 покриває всього 2% потреб Китаю в енергоносіях. Китай до 2010 р. розраховує подвоїти споживання газу. Спостерігається зростаюча залежність країни від імпорту нафти з нестабільних країн близькосхідний регіону: незважаючи на високі ціни на цю сировину, тільки за перше півріччя 2003 обсяги китайського нафтоімпорту зросли на 33%.

Машинобудування — одна з найважливіших галузей промисловості країни. Розвинуті практично всі його підгалузі, виробляється надзвичайно широкий асортимент продукції. Проте рівень техніки і технологій є недостатньо високим, обладнання — здебільшого застарілим, продуктивність праці — низькою. Переважає виробництво машин та обладнання для забезпечення потреб промисловості. Розвивається виробництво вантажних автомобілів, локомотивів, тракторів, літаків, верстатів, двигунів, побутової електротехніки, точного машинобудування. Головні центри — Шанхай (тут виробляють 20 % усієї машинобудівної продукції), Шеньян, Пекін, Тяньцзінь, Харбін, Ухань, Нанкін, Сіань, Далянь. У портових містах працюють суднобудівні підприємства. Цікаво, що в Пекіні випускають найбільшу кількість велосипедів у світі. Останнім часом з'явилися новітні наукомісткі галузі машинобудування, зокрема військові виробництва та космічне обладнання. Проте частка їх є незначною. Хімічна промисловість у цілому розвинута слабко. Основна продукція — добрива, лаки, фарби, пластмаси, синтетичні волокна, товари побутової хімії. Розвиваються нафтохімія та фармацевтична галузь. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Нанкін, Гірін, Шанхай, Пекін, Тайюань, Ланьчжоу. Лісопереробна промисловість працює на власній сировині. За обсягом виробництва паперу й картону Китай посідає 4-те місце в світі. Окрім деревини, як сировина використовуються очерет, бамбук, відходи обробки бавовнику. Легка промисловість залишається провідною галуззю країни. Історично Китай - найбільший у світі виробник бавовняних, шовкових і вовняних тканин. Шовк та текстильні вироби — провідна стаття китайського експорту. Підприємства легкої промисловості розміщено переважно в портових містах або на прибережних територіях (Шанхай, Циндао, Тяньцзінь, Ханчжоу, Гуанчжоу, Харбін та ін.). Особливе місце в господарстві країни посідають дрібні народні кустарні промисли (виготовлення сувенірів, велосипедів, термосів, парасольок, гончарних і тканих виробів). Харчова промисловість охоплює борошномельну, олійно-жирову, м'ясну, цукрову, рибну, чайну, тютюнову та інші галузі. Підприємства розміщені біля великих міст та в районах виробництва сировини.

 

 

29Рекреаційні ресурси та їхня класифікація.Поняття «рекреація» пов’язане з розвитком суспільства, урбанізацією, відірваністю людини від природи. Воно виникло тоді, коли людина оцінила значення природи для відпочинку, лікування, відновлення фізичних і духовних сил. Рекреаційні ресурси– сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їхніх елементів, які залучені в туристичну індустрію і сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні та культурно-історичні ресурси. Природні рекреаційні

ресурси – це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об’єкти. До них належать морські узбережжя, береги річок і озер, гори, лісові масиви,

виходи мінеральних джерел і лікувальних грязей. Там відпочивальники і туристи знаходять найбільшу різноманітність і мальовничість природних ландшафтів, багатство рослинності, цілющий клімат, гарні можливості для відпочинку, занять спортом, полювання, риболовлі та ін. Головні форми природно-рекреаційних територій – зелені зони навколо великих міст, заповідники, національні парки тощо. Культурно-історичні рекреаційні ресурси – культурні об’єкти, пам’ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території. Наприклад, Києво-Печерська лавра і Софійський собор у Києві, Вестмінстер у Лондоні, Версальський палацово-парковий комплекс під Парижем, римський Колізей, афінський Акрополь, єгипетські піраміди, гробниця Тадж-Махал в Агрі (Індія), статуя Свободи в Нью-Йорку тощо. За характером використання (для відпочинку, туризму, лікування тощо) рекреаційні ресурси поділяють на чотири головні типи. Зі зростанням чисельності населення Землі, швидкими темпами збільшуються і масштаби рекреаційної діяльності. Так, у США близько 8 % федеральних земель використовують для потреб рекреації. Раціональне використання рекреаційних ресурсів є дуже вигідним бізнесом, адже не потребує значних капіталовкладень, дає швидкий і значний прибуток. Тому в багатьох країнах до рекреації залучають як приватний, так і державний капітал. Дуже великого значення для залучення туристів набуває рівень розвитку сфери обслуговування, тому провідні місця у світовому туризмі здебільшого належать розвиненим країнам.

31Сучасне світове господарство є результатом тривалої еволюції. Воно почало формуватися після перемоги промислової революції у Великій Британії, а потім і в ряді інших країн Західної Європи. Майже до XX ст. воно розвивалося, спираючись на силу, зовнішньоекономічний примус, протиріччя між колоніями і метрополіями, а також між самими індустріально-розвинутими країнами за ринки збуту, джерела сировини й палива. В умовах цих протиріч після Першої світової війни на політичній карті світу з’явилися дві політичні системи світу – капіталістична й соціалістична. У кожній з них розвивалася своя система господарювання, у першому випадку – на ринкових засадах, у другому – на командно-планових. У 60-х роках XX ст. розпалася колоніальна система світу, а дещо пізніше, у 90-х роках, зруйнувалася й соціалістична система. Світове господарство стало набувати рис єдиного цілісного утворення глобального масштабу. В історії світового економічного розвитку традиційно виділяють чотири основні етапи. Г о с п о д а р с т в о, щ о п р и в л а с н ю є. Це най триваліший етап, який за часом охоплює давній кам’яний вік (понад 2 млн. – 6 тис. років тому). Знаряддя праці і зброю виготовляли з каменю, дерева й кісток. Для людини найголовнішим було здобути їжу, а основними видами її господарської діяльності – збирання диких плодів і коренів, полювання, рибальство. Для суспільного ладу характерна первісна родова громада з рівноправністю всіх її членів. На цьому етапі людина була частиною природи і не могла завдати їй помітних збитків.

А г р а р н е г о с п о д а р с т в о. Цей етап охоплював кілька історичних епох (від кам’яного віку – до середини XVIІI ст.). Найголовнішим для людини, як і раніше, було забезпечити себе продуктами харчування. Однак тепер усі свої зусилля вона спрямовувала не на добування їх з дикої природи, а на організоване виробництво продуктів харчування. Основною галуззю господарювання було сільське господарство. Інші галузі, що виникли на той час (ремесло й торгівля), лише обслуговували його. Рівень життя був дуже низький, багатство визначалося кількістю землі й худоби, їжею і здатністю нагодувати гостей. Радіус поїздок обмежувався своїм селищем і найближчим міським ринком. Центром

культури стала церква. І н д у с т р і а л ь н е г о с п о д а р с т в о. Становлення цього етапу пов’язують з англійською промисловою революцією (кінець XVIII ст.). Основною галуззю господарювання стала промисловість. Сформувалися такі базові промислові галузі, як металургія, енергетика, різні види машинобудування (важкого, транспортного, сільськогосподарського тощо), хімічна галузь, певні види транспорту (залізничний, автомобільний, повітряний тощо), зв’язок. З’явилися нові конструкційні матеріали, як-от: хімічні волокна, пластмаси, скло, якісні види сталі, алюміній, нафтопродукти тощо. Розвиток товарного виробництва спрямовано на виготовлення продукції з метою її продажу і на подальше отримання прибутку. Усі країни поділялися на колонії, які були постачальниками ресурсів, і метрополії, що ці ресурси переробляли. Виробничі відносини і науково-технічний прогрес сприяли зростанню міст і урбанізації країн, підвищенню інтелектуального потенціалу суспільства. Зросла роль освіти, науки й культури. По с т і н д у с т р і а л ь н е г о с п од а р с т в о. Цей

етап розпочався з 80-х років XX ст. і триває дотепер. Визначальна його особливість – розвиток сфери послуг, порівняно з якою промисловість і сільське господарство поступово відходять на другий план. Основним видом діяльності всередині самої

сфери послуг стають фінансові операції. Відтепер найбільші багатства робляться не у виробничому секторі, а на фінансовому ринку, у тому числі на валютному, кредитному й інвестиційному. Нині сумарний обсяг операцій у фінансовій сфері перевищує обсяг усіх вироблених товарів у більш ніж 10 разів. На провідні позиції дедалі більше виходить наукова діяльність. Швидкими темпами розвиваються наукоємні галузі, розробляються і використовуються ноу-хау, з’являються і впроваджуються у виробництво новітні конструкційні матеріали, інформаційні технології. Певні ознаки постіндустріальної стадії розвитку мають економіки США, Японії, розвинутих країн Європи, хоча фактично жодна країна світу ще не

набула рис класичної постіндустріалізації.

30. економічня зв’язки України з країнами Азії

Україна і країни Передньої та Центральної Азії мають суттєво важливі спільні економічні інтереси. Необхідність для України диверсифікації джерел енергопостачання корелює з потребами диверсифі кації країнами Азії власної економіки, яка раніше мала риси колоніальної, побудованої на монокультурах і здобуванні сировини. Незважаючи на інтенсивне проникнення в країни регіону капіталів з інших країн, для України ще залишаються неабиякі шанси закріпитися на східних ринках. Україна має великий інтелектуальний та промисловий потенціал і здатна створювати конкурентоспроможні виробництва в країнах Сходу, а також забезпечити їхні потреби необхідними продуктовими та промисловими товарами.

31 Місце і рось США в Америці США — федеративна республіка. Главою держави і уряду є президент. Законодавчий орган — Конгрес (палата представників і сенат). За адміністративно-територіальним поділом до складу держави входять 50 штатів і 1 округ (столичний) Колумбія. Територія країни об'єднує розрізнені частини: материкову Америку (48 штатів), Аляску (49-й штат), Гавайські острови (50-й штат). США мають володіння в Тихому та Атлантичному океанах. США мають високий рівень розвитку всіх галузей обробної промисловості. На державному рівні заохочується розвиток новітніх наукомістких галузей, фінансуються перспективні наукові дослідження, особливо у військово-промисловому комплексі. Головні промислові райони США: Північно-Східний, Приозер'я, Каліфорнія, Аппалацький Підмонт. Великий промисловий район тягнеться по лінії міст Бостон — Балтимор — Сент-Луїс — Мілуокі. Найбільшими центрами є міста: Міннеаполіс, Сент-Пол, Сент-Луїс, Даллас, Сієтл, Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Бостон, Філадельфія, Клівленд, Детройт, Х'юстон. Названі центри і райони утворюють так звані промислові пояси США. Сільське господарство країни добре розвинуте. Для США характерними є фермерські господарства з нормованими ділянками землі. Ферми мають багато напрямів сільськогосподарської діяльності, що забезпечує їх стовідсоткову ефективність, безвідходність виробництва і надзвичайно високу товарність. Цікаво, що родини фермерів не використовують своєї продукції, а купують її у магазинах після спеціальної обробки. Країна повністю забезпечує власні потреби в сільськогосподарській продукції і є найбільшим у світі її експортером. Розвиток сільського господарства характеризується сучасною інфраструктурою виробництва, що включає достатнє паливно-енергетичне і комунікаційне забезпечення, сучасні види техніки і транспорту. Галузь активно використовує послуги дослідних установ, консультативних спеціалізованих пунктів, агрометеостанцій. У державі працює мережа наукових закладів, які готують спеціалістів із сільського господарства. У землеробстві перше місце посідають кормові культури: ячмінь, кукурудза, сорго. Навіть виділяють «кукурудзяні штати»: Айова, Іллінойс. На другому місці вирощування пшениці. «Пшеничними штатами» є Техас, Канзас, Дакота, Каліфорнія. Загальний збір зерна досягає майже 400 млн тонн за рік. Серед олійних культур переважають соя, соняшник, арахіс. США культивують цукрові буряки і цукрову тростину, картоплю, рис, овочі, фрукти. З непродовольчих рослин вирощують тютюн, бавовник, льон та ін. США один зі світових лідерів з виробництва тютюну. У тваринництві переважає скотарство. Розводять велику рогату худобу молочного та м'ясного напрямів, на другому місці — свинарство. Вівчарство розвинуто в Кордильєрах. Останнім часом набуває популярності так зване біле м'ясо птахів, тому активно розвивається птахівництво. Птахофабрики і птахоферми є біля всіх міст. Крім традиційних птайв (курей, гусей, індиків, качок), розводять екзотичних: страусів, павичів, голубів, лебедів. Традиційним для країни є конярство (колекційне, м'ясне, спортивне), Основний його район — Техас. Розвинуто рибальство; щорічний вилов риби становить приблизно 7 млн тонн. США мають розгалужену транспортну систему. У країні сформовано трансконтинентальні «коридори» — мережу залізничних та автомобільних шляхів, які з'єднують штати. США - лідер світових авіаперевезень (внутрішніх і зовнішніх). Навіть невеликі міста мають власні аеропорти. У США — найбільший у світі приватний авіапарк.

 

Зовнішньоекономічні зв'язки. США є центром системи міжнародних економічних зв'язків, що сформувалися в сучасному світі. Зовнішньоекономічна діяльність США полягає в експорті-імпорті капіталу,товарів і послуг, участі у роботі міжнародних економічних організацій, благодійності на державному рівні, виконанні ролі миротворців у міжнародних конфліктах, наданні економічної та науково-технічної допомоги менш розвинутим країнам, у боротьбі з міжнародним тероризмом. В експорті товарів переважають готові вироби — автомобілі, літаки комп'ютерні ракети, продукція точного машинобудування, продукти сільського господарства, мінеральна сировина, зброя. Імпортують США споживчі товари, паливо, сировину, електронне обладнання, екзотичні й тропічні продукти харчування. Дипломатичні відносини між США і Україною було встановлено в 1992 р. Зовнішньоекономічний товарооборот між двома країнами становить майже 1 млрд доларів США. Експорт в Україну переважає над імпортом.

 

 

33Географія основних галузей промисловості світу. Енергетика. Металургія, машинобудування світу. Хімічна промисловість, лісова і деревообробна промисловість, легка промисловість, харчова промисловість світу

Енергетика, або паливно-енергетичний комплекс (ПЕК), — це складна міжгалузева система, яка видобуває паливо та виробляє електроенергію, а також транспортує, розподіляє її. Енергетика — основа сучасного господарства. Рівень споживання електроенергії є важливим показником економічного потенціалу та рівня розвитку країни. Світове виробництво та споживання енергоресурсів (нафти, газу, вугілля, урану, рушійної сили води, енергії Сонця, вітру) поступово зростають. Найбільші енергоспоживачі: США — 26 % світового енергоспоживання, Китай - 10%, Росія - 1%, Японія,ФРH - 4%, Україна, Велика Британія, Італія, Франція — по 2%. За останні два століття світова енергетика пройшла у своєму розвитку два головних етапні нині наблизилася до третього. Перший, вугільний етап, тривав упродовж XIX і першої половини XX ст., коли переважало вугільне паливо. Металургія. Ця галузь охоплює чорну та кольорову металургію, які є основним виробником конструкційних матеріалів. Чорна металургія виробляє чавун, сталь і прокат, використовуючи як основну сировину залізну руду, а як паливо — високоякісне вугілля. Найбільші запаси залізної руди сконцентровано в Росії, Бразилії, Китаї, США, Канаді, Австралії. Чорні метали виробляють в 67 країнах світу, 80 % загального обсягу випуску сталі дають розвинуті країни. Швидкими темпами розвивається чорна металургія в Бразилії, Індії, Південній Кореї, Туреччині. Машинобудування. Це провідна галузь промисловості за загальною вартістю продукції, що виробляється, і за кількістю зайнятого у виробництві населення. Машинобудівний комплекс охоплює машинобудування та металообробку. Він ґрунтується на значних між - і внутрішньогалузевих зв'язках і характеризується складністю структури. На машинобудування припадають 37 % вартості світового промислового виробництва. У світі сформувалися 4 великих ареали машинобудування: Північноамериканський, де основну роль відіграють США, Західноєвропейський, де лідирують Німеччина, Велика Британія, Італія, Франція,Східно-азіатський та Південно-Східноазіатський (Японія), Східноєвропейський (машинобудівний комплекс Росії). Хімічна промисловість. Основною сировиною, що використовується в хімічній промисловості, є коксівне вугілля, газ, нафта, солі. Продукцію галузі — кислоти, мінеральні добрива, фарби, лаки, отрутохімікати, штучні волокна, синтетичний каучук, пластмаси — використовують у технологічних процесах багатьох галузей господарства. Хімічна промисловість виробляє фототовари, фармацевтичні вироби, побутові хімікати. Найбільшими виробниками хімічної продукції у світі є США (близько 20% світового виробництва), Японія, Росія, Німеччина (по 10%), Китай, Велика Британія, Франція, Італія, Україна. Лісова і деревообробна промисловість. Ця галузь охоплює лісозаготівлю, лісопиляння та обробку деревини. Основними виробниками пиломатеріалів у світі є США, Канада, Японія, Швеція, Німеччина, Фінляндія; фанери — Південна Корея, Японія; картону та паперу — США, Японія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Канада. Понад 50 % світового виробництва целюлози припадають на США і Канаду, а також Швецію, Японію, Росію, Фінляндію, Китай, Бразилію. Підприємства цієї галузі тяжіють до сировини, джерел водопостачання і споживача. Легка промисловість. Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна. Основні райони виробництва тканин зосереджено в Китаї, Росії, США, Індії (перше місце у світі за випуском бавовняних тканин), Японії (світовий лідер за випуском шовкових тканин), Німеччині. Підприємства легкої промисловості тяжіють до споживача, сировини і трудових ресурсів. Нині у легкій промисловості світу розрізняють виробництва, які випускають дешеву продукцію, що виробляється низько кваліфікованою робочою силою, і виробництва, які потребують застосування складних технологій, дорогої сировини, висококваліфікованих кадрів.

Харчова промисловість. До неї належать галузі, які виробляють продукти харчування, тютюнові, лікеро-горілчані вироби, мінеральні води, біологічні добавки та ін. Підприємства тяжіють до джерел сировини (заводи мінеральних вод, рибоконсервні заводи, виноробна галузь), споживача (підприємства з виробництва продуктів харчування, молокозаводи, борошномельні комбінати, хлібозаводи, кондитерські фабрики та ін.). Між країнами на світовому ринку відбувається постійний товарообмін продукцією харчової промисловості. Значний розвиток промисловості на планеті призводить до загострення екологічних проблем. За умови раціонального природокористування ці проблеми можна розв'язувати, споруджуючи високотехнологічні очисні споруди, впроваджуючи безвідходні технології виробництва, доцільно розміщуючи підприємства. Легка промисловість. Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна. Основні райони виробництва тканин зосереджено в Китаї, Росії, США, Індії (перше місце у світі за випуском бавовняних тканин), Японії (світовий лідер за випуском шовкових тканин), Німеччині. Підприємства легкої промисловості тяжіють до споживача, сировини і трудових ресурсів. Нині у легкій промисловості світу розрізняють виробництва, які випускають дешеву продукцію, що виробляється низько кваліфікованою робочою силою, і виробництва, які потребують застосування складних технологій, дорогої сировини, висококваліфікованих кадрів. Харчова промисловість. До неї належать галузі, які виробляють продукти харчування, тютюнові, лікеро-горілчані вироби, мінеральні води, біологічні добавки та ін. Підприємства тяжіють до джерел сировини (заводи мінеральних вод, рибоконсервні заводи, виноробна галузь), споживача (підприємства з виробництва продуктів харчування, молокозаводи, борошномельні комбінати, хлібозаводи, кондитерські фабрики та ін.). Між країнами на світовому ринку відбувається постійний товарообмін продукцією харчової промисловості. Значний розвиток промисловості на планеті призводить до загострення екологічних проблем. За умови раціонального природокористування ці проблеми можна розв'язувати, споруджуючи високотехнологічні очисні споруди, впроваджуючи безвідходні технології виробництва, доцільно розміщуючи підприємства.

34. 35Транспорт - одна з головних галузей господарства, яка здійснює перевезення пасажирів і вантажів. Тим самим транспорт об'єднує територію окремої країни в єдине господарське ціле, а національні господарства - в єдине світове господарство. Без транспорту був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції. Не випадково транспорт називають "кровоносною системою економіки", адже він є необхідною умовою її функціонування. Світовий транспорт нині - це понад 42 млн. км різних шляхів сполучення (без морських шляхів).

Існує своєрідна спеціалізація транспорту. Наприклад, автомобільний транспорт перевозить пасажирів і вантажі здебільшого на короткі та середні відстані. Міжконтинентальні перевезення вантажів здійснює в основному морський транспорт. Трубопровідний транспорт є найдоцільнішим для транспортування газу і нафти суходолом.

Залізничний транспорт. Перший локомотив з'явився у 1829 р. Нині в країнах Заходу довжина залізничної мережі скорочується. Це зумовлено конкуренцією з боку автотранспорту, який може виконувати перевезення "від дверей до дверей". У деяких великих країнах світу, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, довжина залізниць зростає (Китай, Росія, Індія, Канада).
Понад два десятки країн нині мають протяжність залізниць більше 10 тис. км. За паса жирообігом виділяються залізниці Японії, західноєвропейських країн і СНД. У вантажообігу лідирують залізниці США, Китаю, Росії, Індії, України. Найдовша мережа залізниць у США (понад 200 тис. км). Друге місце посідає Канада (90 тис. км). Не набагато відстає Росія (87 тис. км). Найбільша щільність залізничної мережі в Німеччині. Тут на 1 тис. км2 території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізниць у Польщі (80 пог. км), Японії (75 пог. км), Великобританії (70 пог. км). У Швейцарії електрифіковані практично всі залізниці, у Росії - 47%, в інших країнах, у тому числі і в США — набагато менше.
Одним з головних напрямків розвитку сучасного залізничного транспорту є будівництво високошвидкісних магістралей, на яких пасажирські експреси розвивають швидкість 200-300 км/год., а подекуди навіть більше. Піонерами будівництва таких доріг стали Японія і Франція. Високошвидкісні магістралі побудовані також у Німеччині та Іспанії. Услід за європейськими країнами до будівництва високошвидкісних магістралей приступили США, Республіка Корея, Росія.

Автомобільний транспорт. За протяжністю автомобільних доріг різко виділяються США. Більш повне уявлення про розвиток автомобільного транспорту дають відомості про розміри автомобільного парку. За кількістю легкових автомобілів, що припадає на 1000 жителів, лідирують країни Західної Європи, США, Канада, Австралія і Нова Зеландія. На 1000 жителів у цих країнах припадає від 330 (Данія) до 500 (Німеччина), 520 (США) і 560 (Італія) автомобілів.

Морський транспорт здавна широко використовується людством. Тривалий період кораблі рухав вітер, напинаючи вітрила. Пароплав уперше з'явився у 1807 р. Тепер на кораблях використовуються дизельні, ядерні, теплові двигуни. Найінтенсивніші вантажопотоки в Атлантичному океані; на другому місці — Тихий океан; на третьому — Індійський. У зв'язку з розвитком авіації морський транспорт нині мало використовується для міжконтинентальних перевезень пасажирів.
Географію морського транспорту визначає мережа портів, морських каналів і проток тощо. Загальна кількість морських портів, що беруть участь у міжнародних перевезеннях, складає приблизно 2,2 тис. Близько 900 з них розташовані у Європі, понад 500 - в Америці, майже 400 - в Азії, решта - в інших частинах світу. Тридцять з них мають вантажообіг, який перевищує 50 млн. т на рік. Це суперпорти. Найбільшим світовим портом є Роттердам (Нідерланди). До найбільших портів світу належать також Сінгапур, Шанхай (Китай), Нагоя (Японія), Новий Орлеан (США), Гавр (Франція), Лондон (Великобританія) та ін. Морські порти бувають універсальними і спеціалізованими (наприклад, залізорудні, нафтові, газові).
Головними міжнародними морськими каналами залишаються Суецький і Панамський. Третім за значенням вважається Кольський, що сполучає Кольську бухту Балтійського моря з нижньою течією Ельби, передусім порти Кіль і Гамбург. Найважливішими морськими протоками, де спостерігається підвищена інтенсивність руху судів, є Ла-Манш, Гібралтарська протока, Ересунн, Малаккська, Ормузька, Босфор.
Морський флот мають більше 160 країн світу. У світі понад 80 тис. суден різних типів. Судна є наливні та суховантажні. Серед лідерів за тоннажем флоту чимало країн, що розвиваються. У більшості випадків це пояснюється наданням цим країнам так званих "дешевих" ("зручних") прапорів. Частка суден, що плавають під "дешевими" прапорами, уже перевищила відмітку 60 %. Найчастіше можна побачити прапори Панами й Ліберії. Повітряний транспорт. Його основне призначення — перевезення пасажирів і пошти. У 1900-1930 рр. у світі інтенсивно використовувалися дирижаблі. Після серії катастроф розвиток цього виду авіатранспорту фактично припинився. Із 60-х років XX ст. на цивільному повітряному транспорті розпочалась ера реактивної авіації. Зросли швидкість, комфортність, пасажиром і вантажомісткість літальних апаратів.
Географію світового повітряного транспорту визначає мережа аеропортів, у тому числі 1100 міжнародних. На цей час загальна кількість перевезених авіаційним транспортом пасажирів перевищує 2,2 млрд. осіб. З них 55 % припадає на міжнародні і 45 % - на внутрішні перевезення. За розмірами річних авіаперевезень лідирують США (приблизно 600 млн. осіб), Японія (близько 100 млн. осіб) і Велика Британія (понад 65 млн. осіб). Унаслідок взаємодії різних видів транспорту формуються транспортні системи - національні, регіональні, глобальні. Найбільш потужні й розвинені національні системи склалися в країнах Великої сімки (насамперед, США) і в Росії, регіональні - у Західній Європі та Північній Америці.

36До складу Латинської Америки входить 48 держав, 13 з них - колонії: Гваделупа, Мартініка, Гвіана належать Франції; Віргінські острови і Пуерто-Ріко -США; Бермудські, Кайманові острови - Великобританії. Майже всі країни регіону, крім Болівії і Парагваю, виходять до океанів. Регіон поділяють на Середню Америку (Мексика, Центральна Америка та острови Вест-Індії) і Південну Америку (територія материка Південна Америка). Латинська Америка знаходиться досить близько до території США і далеко від інших країн. На території регіону знаходиться стратегічний об'єкт - Панамський канал, який з'єднує Атлантичний і Тихий океани. Через країни Латинської Америки проходять найважливіші транспортні магістралі, які з'єднують материки. Природно-ресурсний потенціал Латинської Америки дуже багатий і різноманітний. Регіон забезпечений земельними, водними і мінеральними ресурсами. Значні запаси нафти і газу майже в усіх країнах регіону, але особливо бдгаті вони у Венесуелі і Мексиці (розташовані в одній з найбільших нафтогазоносних зон світу). Великі запаси нафти виявлені у внутрішніх районах і уздовж східних схилів Анд. Багатий на нафту шельф океану. У більшості країн великі запаси руд кольорових металів: міді (Мексика, Перу, Чилі), олива (Болівія), срібла, золота, бокситів. Видобуваються залізні руди. Регіон має значні лісові ресурси. Значні запаси водних ресурсів. У Латинській Америці знаходяться найбільші гідроенергетичні ресурси світу. Кліматичні умови сприятливі для розвитку господарства. Країни в західній частині регіону розташовані в гірській системі Анди, яка простягнулася через весь континент. Населення Латинської Америки формувалося з трьох головних елементів: корінне індіанське населення, емігранти з Європи і негри-раби, вивезені з Африки. До приходу європейців основна частина корінного населення була зосереджена в гірських областях Південної Мексики та в Андах. Більша ж частина території Південної Америки була заселена нечисленними племенами. До XIX ст. європейці були найнечисленнішою групою. У XIX ст. почалася масова імміграція європейців. У Латинській Америці відбулася асиміляція іммігрантів. Відбувалося формування нових націй - іспаномовних - перуанці, болівійці, еквадорці, гватемальці. Практично в усіх країнах Латинської Америки збереглися, але дуже нечисленні, корінні народи (індіанці). Середня густота населення - 23 чол. на 1 км2. Але рівень заселення територій регіону різний. Велику густоту населення мають прибережні території і багато які острови. Низька густота характерна для внутрішніх областей.

37 Світове господарство в період науково-технічної революції (НТР)

На відміну від науково-технічного прогресу, що супроводжує розвиток людської цивілізації, науково-технічна революція — це період часу, протягом якого відбувається якісний стрибок у розвитку науки і техніки, докорінно перетворюючи продуктивні сили суспільства. Початок науково-технічної революції припадав приблизно на середину XX ст. Для НТР характерні такі основні риси: всеосяжність; надзвичайне прискорення науково-технічних перетворень; корінна зміна ролі людини в процесі виробництва. Всеосяжність означає, що вона задіяла усі сфери людського життя, але найбільше проявилася у науці, техніці й технології, виробництві, управлінні. Визначальною рисою НТР є винятково прискорений розвиток науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу. Надзвичайно скоротився термін між відкриттями, винаходами у науці та їхнім впровадженням у виробництво. Багато винаходів дуже суттєво впливають на підвищення продуктивності праці, ефективність економіки в цілому. Інтелектуальний розвиток суспільства стає надзвичайно важливою передумовою господарського життя, а саме це життя багато в чому визначається постійними нововведеннями (інноваціями). Підвищена увага до знань, інформації приводить до того, що постіндустріальне суспільство часто називають інформаційним. Корінна зміна ролі людини в процесі виробництва полягає в тому, що сучасне виробництво потребує висококваліфікованих робітників, для яких характерне творче ставлення до праці і високі вимоги до людських відносин на роботі. Важлива особливість НТР полягає також у тім, що вона зародилася і продовжує розвиватися значною мірою як військово-технічна революція. Сучасна НТР охоплює чотири головні складові частини: науку, техніку і технологію, виробництво, управління. Виробництво стає усе більше наукоємним. Надзвичайно важливим економічним показником нау коємн. ості в епоху НТР стають витрати на НДДКР. Більша частка (85 %) таких витрат у розвинутих країнах-припадає на США, Японію, Німеччину, Францію і Велику Британію. Техніка і технологія в епоху НТР розвиваються еволюційним та революційним шляхами. Еволюційний шлях полягає у подальшому удосконалюванні уже відомих технік і технологій. Прикладами можуть слугувати збільшення потужності машин і устаткування (енергоблоків, доменних печей та ін.), вантажопідйомності і швидкості транспортних засобів (супертанкерів, літаків). Революційний шлях полягає в переході до принципово нових технік і технологій. Найяскравіший прояв революційний шлях має у виробництві та використанні електронної (передусім, мікроелектронної) техніки. Виробництво в епоху НТР розвивається за такими головними напрямками:електронізація, комплексна автоматизація, прискорений розвиток атомної енергетики, виробництво нових матеріалів, прискорений розвиток біотехнологій та космізації. Завдяки електронізації відбувається забезпечення всіх сфер виробництва засобами обчислювальної техніки. Прискорений розвиток атомної енергетики проявився перш за все у тому, що швидкими темпами почало зростати число атомних реакторів, що виробляли електроенергію. За даними МАГАТЕ, у 1990-х рр. у 28 країнах світу діяло 430 атомних реакторів загальною потужністю понад 340 млн. кВт.Виробництво нових матеріалів зумовлене розвитком нових галузей, які ставлять підвищені вимоги до таких традиційних конструкційних матеріалів, як чорні й кольорові метали (особливо сталь і алюміній), синтетичні полімери (особливо пластмаси і синтетичне волокно). Поряд з цим ширше почали використовуватися рідкісні метали, напівпровідникові, керамічні та інші нові матеріали. Для їхнього виробництва й обробки застосовуються сучасні методи й технології. Прискорений розвиток біотехнологій, які охоплюють мікробіологічний синтез, генну, білкову і клітинну інженерію, привів до виникнення мікробіологічної промисловості. Вона набула значного розвитку у США, Німеччині, Японії. Космізація, яка пов'язана з розвитком космонавтики, зумовила появу багатьох нових машин, приладів, сплавів, що пізніше використовуються в некосмічних галузях, виникнення авіакосмічної промисловості. Управління в епоху НТР також набуває дуже великого значення, особливо в зв'язку зі швидким розвитком науково-технічної інформації. У наш час відбувається швидкий перехід до машинної інформації, заснованої на використанні мікроелектроніки.

39Практично у всьому світі діяльність, пов'язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють:

1. сільське господарство,

2. переробна промисловість,

3. складське та холодильне господарство,

4. оптові та роздрібні торгові підприємства,

5. підприємства сільськогосподарського машинобудування,

6. сільськогосподарської хімії,

7. сільськогосподарської науки,

8. агробанки тощо.

В економічно розвинутих країнах, в країнах з перехідною економікою, в постсоціалістичних країнах такі поєднання розвинулись до агропромислових комплексів (АПК).

У багатьох країнах, що розвиваються, також розпочалися аналогічні процеси, але агропромислова інтеграція знаходиться тут на початкових рівнях розвитку. Коли ж йдеться про світове господарство, то систему, в якій поєднано сільське господарство і пов'язані з ним галузі, називають агробізнесом, або Агро виробничою сферою.

41 Формиуправління

Існує дві основні форми державного управління: республіка і монархія.

Республіка — форма управління, за якою вища законодавча влада належить виборчому органу — парламенту, а виконавча — уряду.

а) президентські республіки — в руках президента повноваження голови держави та голови уряду, більшість держав Америки та Африки.

б) парламентські республіки — уряд очолює прем’єр-міністр, роль президента не така значна, як у президентській республіці.

в) парламентсько-президентські (президентсько-парламентські) республіки — влада розподілена між президентом і парламентом згідно

з конституцією (Франція, Росія, Україна).

Монархія — форма управління, за якою верховна державна влада формально зосереджена в руках монарха (влада, як правило, передається у спадщину).

а) конституційна монархія — влада обмежена конституцією, законодавчу функцію виконує парламент, виконавчу — уряд; монарх царює,

але не править.

б) абсолютна монархія — влада монарха майже необмежена, він здійснює і законодавчу, і виконавчу владу

в) теократична монархія — як політична, так і духовна влада зосереджена в руках церкви. У світі існує 30 монархій та 143 республіки.

Адміністративно-територіальний устрій

За формою адміністративно-територіального устрою країни поділяються на унітарні та федеративні.

Унітарна форма — це устрій, за яким у складі країни немає самоврядних утворень. В унітарній державі діє єдина конституція, єдина система органів влади. У сучасному світі більшість держав унітарні (Японія, Франція,Італія, Польща, Нідерланди, Швеція, Республіка Корея, Україна).

Федерація — форма державного устрою, за яким у склад держави входять декілька самоврядних утворень, а поряд з єдиними законами та органами влади існують закони та органи влади окремих територій (Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Росія, Німеччина, Югославія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Сент-Кітс і Невіс, Канада, США, Мексика, Індія, М’янма, Малайзія, ОАЕ, Нігерія, ПАР, Австралія та Федеральні Штати Мікронезії).

Конфедерація — це тимчасовий юридичний союз суверенних держав,створений для забезпечення їхніх загальних інтересів.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.02 сек.)