АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ІІ.1:Особливості творчості Едгара Аллана По

Читайте также:
  1. Визначе специфіку життя та творчості вагантів та голіардів ( на матеріалі конкретних поезій)
  2. Визначте специфіку життя і творчості вагантів (на матеріалі конкретних поезій)
  3. Діалог модернізму і реалізму в ранній творчості Джеймса Джойса
  4. І етап - 1990 - 1992 pp. (етап становлення, або період початку законотворчості)
  5. Методика стимулювання словесної творчості та навчання дітей творчої розповіді
  6. науково-дослідницької роботи «Провідні мотиви творчості І.Я.Нечитайла»
  7. Огляд творчості Юрія Яновського
  8. Основа словесної творчості.
  9. Соціальний механізм законотворчості

Едгар Аллан По написав у царині поезії та художньої прози відносно небагато. Все, створене ним можна об’єднати у двох томах: вірші і оповідання. Але під обкладинками цих книг збереться непропорційно велика за кількістю шедеврів збірка світового значення і рівня.

Поетичну спадщину Едгара По часто порівнюють з музичними творами, бо вони й справді надто мелодійні, ритмічно багаті, їх звуковий склад, часті звукові й словесні повтори тощо також виправдовують таке порівняння. Але якщо вже говорити про схожість поезії По з музикою, мова може йти про позбавлені чіткої програми твори, де музика відтворює складні, витончені порухи душі, емоційні стани високого, часто трагічного напруження, невловимі образи, котрі виникають десь на межі між сном і реальністю. Тобто те, що можна емоційно пережити за певної душевної чутливості, але не можна раціонально аналізувати і тлумачити.

Сам Едгар По чітко розмежовував поезію і прозу. Поезія стала для нього сферою ідеального, піднесеного і прекрасного. В цей заповідний світ не міг проникнути ніякий закон реальної правди, закон інтелекта. Єдиними суддями поезії повинні були стати смак і почуття краси, а володіннями- область невизначених відчуттів, які приносять таку ж невизначену насолоду, змішану з печаллю, або сльози і смуток- це справжня душа поезії.

По,як справжній новатор, в своєму есе "Філософія творчості" спробував показати, в який спосіб народжується поетичний твір, як він будується, яких формальних принципів додержується автор. Як і пушкінський Сальєрі, По "розітнув музику, мов труп", і "надав пальцям суху вправність". Весь процес написання вірша "розкладений по поличках", навіть математизований. Але все, що поет написав опісля про свій шедевр, здається технічною інструкцією на тему "як писати вірші" і аж ніяк не пояснює загадки виникнення дива поезії із звичайного всім матеріалу слів, рим, ритму тощо.* Завершуючи своє есе, поет пише слова, котрі руйнують раціоналістичний, математично точний, бездоганно логічний аналіз. Він

*Наливайко Д.С,Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя.Доба романтизму.-с.389.

раптом твердить, що, хоч дуже важливі і відточена майстерність, і чіткий причинно-нас лідковий зв'язок, який виключає випадковість, і знання предмета, а не його інтуїтивне відчуття, та найголовнішим є "певна складність, або точніше, певна тонкість, і, по-друге, певна частка натяку, підводна течія змісту". (Ці слова визначають роль того, що пізніше назвали підтекстом). Оця невловима тонкість, підводна чи. підтекстова або навіть підсвідома течія змісту і багато іншого, що належить до звукової, мелодійної, ритмічної матерії вірша і їх розмаїтих можливостей впливу на емоційну сферу тощо і творять поезію, принаймні більшість віршів По.

Однак в есе важливі вказівки поета на необхідність єдності враження в ліричному вірші, оригінальність як незвичне, небувале сполучення звичних, навіть банальних, благеньких елементів. Це нове примхливе сполучення відомого По сам визначав терміном "екстраваганца" або "арабеск". Обидва терміни поет вживав у своєму власному розумінні, складнішому і ширшому, ніж звичні, які можна знайти у тлумачному словнику, пояснення до слів "екстравагантність" або "арабеска". Для нього це певне бачення і відчуття звичного, яке набуває рис дивного, таємничого, містичного, незбагненного, виростає у місткий символ. У прагненні дійти до денця душі, до найвищих вершин уяви, відтворити невловиме, найпотаємніше, найпрекрасніше, ефірне і ефемерне По шукав і знаходив засоби й прийоми поезії, які пізніше стали для багатьох художників взірцем для наслідування.

На початку свого творчого шляху як поет По зазнав впливу Байрона, пізніше Колріджа. Це особливо помітно в таких ранніх творах, як "Тамерлан", що перегукується за загальним типом сюжету і образності зі "Східними поемами", творами Колріджа, Сауті, "Лалою Рук" Т. Мура. Та байронізм був властивий радше По людині, ніж поету. Його зріла поезія цілком оригінальна.

В поезії Едгара По, як і в міркуваннях про неї, існує певний парадокс. З одного боку, пристрасне бажання досягти останню, найвищу Істину, втілити одвічний ідеал Краси, а з іншого — розуміння неможливості такого втілення в слові. Суперечність вирішується тим, що поет своєю творчістю підіймає читача у небесні сфери, де живе Краса, навіює йому такий стан душі й духу, що можливо йому, читачеві, пощастить прилучитися до невловимого, невимовного, прекрасного*

*Зверев. А.М. Вдохновленная математика Едгара По- Избранное.М.Радуга.1983.с.348.

Образно-тематичне коло в ліриці По відносно обмежене. Всі теми й пов'язані з ними образи можна звести до чотирьох сфер — природа, мистецтво, кохання і смерть, або точніше — ті емоції, що їх викликають краса природи і мистецтва, любов до жінки і постійна загроза смерті, яка затьмарює життя і почуття людини. Безмежне багатство природи сповнене складної символіки, стародавньої і створеної самим поетом. Природа у По наскрізь метафорична, ховає найтонші відтінки потаємного змісту. Ці ж якості несе в собі і сублімація людського таланту, якою є мистецтво в усіх його формах. І тут для поета відкривається широке поле символічного та метафоричного осмислення витворів античного і народного мистецтва, міфів, легенд, казок, архітектурних і скульптурних шедеврів.

Кохання до жінки в поезії автора "Євлаліі", "Анні",' "Еннабел Лі" позбавлене плотського начала. Це чистота, духовність, платоніка, як і сама жінка, до якої звернені слова поета, яка з'являється у його рядках, не жива істота, а мрія, ідеальне втілення краси, ніжності й лагідності. Вона лише віддалено може бути схожою на реальний об'єкт поетового кохання, або точніше — закоханості. Найчастіше це спогад про істоту надто гарну для цієї землі, про світле почуття кохання, якому заздрили навіть ангели і яке обірвала рання смерть коханої. Жінки у поезіях По начебто зіткані із прозорого місячного сяйва, сріблястого туману, аромату квітів. Вони мовчазні і таємничі, настільки крихкі, що подих холодного вітру може обірвати їх існування на землі. Та воно нескінченне у спогадах, снах, мареннях ліричного героя, де жінки з'являються гарні й холодні, мов мармуровий посаг.Кохання в поезії По майже завжди пов'язане із стражданням закоханого, хворобою і смертю коханої, як це відображено в поезіях "Улялюм", "Еннебел Лі", "Крук». Але у американського письменника це надто часта і у віршах, і у прозі тема, своя, вистраждана, тісно пов'язана з його філософськими уявленнями про земне і потойбічне життя, про можливість для вмерлих існувати в інших вимірах, десь у космічному просторі, і навіть про їх воскресіння завдяки пристрасному коханню, не кажучи вже про метампсихоз, тобто переселення душі після смерті у нову матеріальну оболонку.

Особливістю поезії Едгара по є те,що метафори і символи в ліриці По складають її основний образний матеріал, основну форму втілення почуття і думки. Часто вони "перетікають" одна в одну. Вони можуть бути, на перший погляд, досить простими, але ховати в собі складний, навіть зашифрований зміст, що породило безліч літературознавчих тлумачень. Взагалі спроби інтерпретації поезії По почалися ще за його життя і не вщухають досі. Але найбільше встигли в цьому поети-символісти. Для них поет був надто близький, споріднений, слугував за взірець. Не випадково Бодлер став найбільшим популяризатором творчості американського письменника у Франції, а Брюсов і Бальмонт — у Росії.

Особливо хвилювала всіх, хто захоплювався поезією По, її музика. Було зроблено багато спроб передати цей феномен словами і звуками інших мов. Так, лише у російських перекладах існує до десятка "Круків", кілька "Лінор", "Улялюм", "Ельдорадо", "Еннебел Лі»Один з найцікавіших і за змістом, і за музичністю форми віршів поета "Дзвони" вдало перекладено українською мовою, цей переклад дає досить повне уявлення про ритмічне багатство, звукопис вірша. В Едгара По є влучна характеристика власної оповідної манери. В одному з листів він писав про свої ранні твори, що мали увійти до збірки "Оповідання Фоліо-клубу":"Ви питаєте мене, в чому полягають їхні характерні особливості. В нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відтінок жахливого, в дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, в незвичному, перетвореному на дивне і таємниче".Підтвердження цих слів можна знайти не тільки у ранніх оповіданнях, ті ж характерні для романтичного стилю По риси знаходимо згодом і в найдовершеніших творах письменника.*

Оповідання По відрізняються одне від одного сюжетом, настроєм, тональністю так, що здається важко знайти для них якийсь тематичний і стилістичний спільний знаменник (за яким ми пізнаємо руку того чи іншого майстра). За змістом та формальними ознаками можна умовно виділити такі групи оповідань: психологічні цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні, в яких буяє похмура фантазія і лякають читача готичні страхіття; лірично-романтичні, що нагадують вірші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; логічні або детективні; науково-фантастичні (дві останні групи проклали шлях новим літературним жанрам, так багато представленим у XX ст.). Можливі і перехідні форми, в яких поєднуються гумор і трагедія, поетичність і науковість, створюючи примхливу і дивну єдність. І хоча розмаїття, багатство звучання новелістики По вражає, стилістичний знаменник у неї все ж є — це стилістика романтизму з усією щедрою і барвистою палітрою прийомів, формальних засобів тощо.

*Ковалев.Ю.В.Эдгар Аллан По: новеллист и поэт.Л.1984.с.279.

 

Це і незвичність сюжетів, екстравагантних і дивних, як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях — від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби і форми, шалені пристрасті — все це плине у По в річищі романтизму. Контрасти, як і гіперболи — важлива складова частина образного світу письменника, вони надають особливої яскравості його палітрі, викликають стильову напругу. Ця схильність підкреслювати контрасти призводить і до об'єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмінним звучанням. Уже в першій задуманій По книзі "Оповідання Фоліо-клубу" мали стояти поряд похмурий «Метценгерштайн» і гумористичний «Герцог де л’Омлет», анекдотичне «На мурах Єрусалимських» і гостро сатиричне «Без дихання», жартівливий «Бон-Бон» і страхітливий «Рукопис, знайдений у пляшці», вдавано трагічне «Побачення», огидно- жахлива «Береніка» і фарсові «Сторінки з життя знаменитості» тощо,в чому ще раз проявилася незвичність творчості Едгара По.

Образи і картини конструюються (якщо цей технічний термін підходить для опису акту народження витвору фантазії, інтуїції, думки) на основі органічного сполучення цілковитої вигаданості загального і скрупульозної точності, предметності всіх деталей. Саме це надає пластичної і навіть технічної переконливості малоймовірному або й просто неймовірному. Цьому ж прийому в По підпорядковане і широке вживання вигаданих прізвищ великих учених і винахідників серед справжніх імен, часті посилання на конкретні дати, назви країн та місцевостей, географічні широти та довготи, час і місце вигаданих автором подій. Все це взяли на озброєння послідовники По — Жюль Верн, Герберт Уеллс і сотні інших письменників-фантастів уже нашого часу. З іншого боку, письменник навмисне підкреслює вигаданість певних ситуацій і персонажів, створює карикатури, примхливі гротески, обертає опис подій на буфонаду і фарс, іноді навіть грубий. Це трапляється у гумористичних, сатиричних творах, пародіях, яких у По багато.

Одна з найчастіше вживаних барв у палітрі майстра новелістики — іронія. В портреті, діалозі, ситуації, в головній ідеї твору, як у подробицях опису, звучить іронічний тон — відкрито чи у підтексті, весело чи в'їдливо. Крім того, в деяких рядках прози По відчувається і самоіронія, подекуди дотепна і ущиплива. Іронією По бореться проти зла всесвітнього і буденного, обивательського, проти псевдонауки і псевдокультури, проти людського страху та безпорадності. Іронія може у нього бути всеохоплюючою, нищівною, а може викликати просто сміх, розважати як один із засобів гумору.

Сатиричні, гумористичні, пародійні оповідання в новелістичній спадщині По складають найчисельнішу групу. А якщо додати до них ті твори, де примхливо змішані жарт і жах, можна було б твердити, що письменник—гуморист. Щоправда, досить похмурий, а подекуди і жорстокий, але гуморист. Та в пам'яті читачів лишаються передусім його трагічні оповідання з їхньою зловісною атмосферою, таємницями, жахами, темними й хворобливими пристрастями. "Маска червоної смерті", "Вільям Вільсон", "Чорний кіт", "Жабка" та інші у тому ж ключі написані оповідання вкарбовуються в читацьку свідомість, стають своєрідним знаком-узагальненням прози По. Звичайно, це і є свідченням їхньої художньої сили, оригінальності, емоційної наснаги. В них він втілив ті свої принципи, які виклав у статті' "Філософія творчості": "знайти такі сполучення події і тону, які в найкращий спосіб допомагають створити бажаний ефект", використати ефект контрасту, замкненого простору, що створює враження відокремленої події, "ефект рами до картини", вести оповідь просто і на відносно невеликій за обсягом кількості сторінок, закінчити стрімкою і виразною розв'язкою. Це писалося про вірш, але цілком стосується і побудови прозових творів По "емблематичного" характеру, як "Барильце амонтільядо" або "Провалля і маятник".

Було б, однак, несправедливо недооцінювати й іронічно-гумористичний хист оповідача "Короля чуми", "Ділка", "Трагічного становища" та багатьох інших сатиричних і пародійних шедеврів. У названих творах міцно злито у яскраву цілісність страшне і жалюгідне, драматичне і кумедне.

Оповідання часто мають подвійне дно, як, наприклад, "Система доктора Смолла і професора Пгріа". Це одна з кращих новел По. В ній начебто сконцентроване все найприкметніше для стилю, тематики, образів-портретів автора. Твір відзначається стрімкою дією, в ньому нема зайвих подробиць, але вже з самого початку виникає атмосфера загадковості, чому сприяє небуденне й замкнене місце подій. У деяких таємничих сюжетах По загадка, навколо якої хмарою згущається незбагненний страх, розв'язується вельми матеріалістично, хоча й не просто. Така, наприклад, розшифровка загадкових фактів у "Довгастому ящику", "Сфінксі", "Чорному коті", розкриття таємниці жахливого привида, який мучив героя у "Похованих живцем". Цікаво, що оповідання з матеріалістичним ключем до таємниці за часом створення стоять поряд з такими складними філософсько-містичними творами, як "Месмеричне одкровення", "Повість скелястих гір", "Ангел диво-вижного", де матеріалістичного пояснення нема або, як здається, і не може бути. Це типове для По пародоксальне поєднання протилежностей. З одного боку, він в обох типах оповіді містифікує читача (таємниче виявляється досить звичайним або ж не прояснюється, залишаючись абсолютно загадковим), а з іншого — логіка авторських міркувань скрізь однакова. Таємниця для нього — це те, що поки непізнане, а не те, чого й пізнати не можна.

Слово містифікація згадувалося вже не раз. І не випадково. У Едгара По є навіть оповідання під такою назвою. Щодо самого прийому, то письменник просто-таки віртуоз найрізноманітніших містифікацій, зухвалих "рози грашів". Один з них увійшов в аннали ньюйоркської преси. Оповідання "Історія з повітряною кулею" було надруковане в газеті "Сан" там, де друкувалися повідомлення про реальні сенсації. Вибух ентузіазму з приводу перельоту через Атлантику на повітряній кулі (а відбувалося це на світанку повітроплавства) важко собі навіть уявити. Аж поки вийшов наступний випуск, в якому містифікацію було дезавуйовано, натовп цікавих штурмував газету, жадаючи нових звісток. В іншій містифікації — оповіданні "Фон Кемпелен та його відкриття" серйозним науковим тоном По пише про перетворення свинцю на золото. Він так блискуче пародіює стиль наукового повідомлення, що йому просто неможливо не повірити. "Американські романтики... відчували безмежну схильність надавати жит тєподібність своїм найфантастичнішим вигадкам... Едгар По був першим, кому спало на думку "досягти цього, використовуючи наукові принципи" *.

Деякі з оповідань По справляють двоїсте враження. Написані цілком серйозно, в похмуро-містичному дусі, вони вже самим згущенням готичних жахів начебто підказують, що автор містифікує, обдурює читача. Здається, перед нами пародія на популярні твори подібного характеру, котрі з особливим завзяттям друкували американські журнали. Знаючи, яким науковим, суворо логічним був розум письменника, важко позбутися підозри в іронічній містифікації.

Психологізм — одна з найхарактерніших і особливих якостей прози По. Його романтичні герої можуть бути ким завгодно, тільки не пересічними

*Ковалев Ю.В. Эдгар Аллан По: новеллист и поэт.-с.56

 

людцями, а стани, в яких вони перебувають, надто далекі від нормальних. Саме тому такі цікаві тонко нюансовані описи їхніх переживань, часто парадоксальні переходи з одного психічного стану в інший. По розкриває діалектику душі в граничних ситуаціях, стежить за найменшими нюансами думки та емоцій. В оповіданні "Провалля і маятник" він створює цілу симфонію емоційних станів, показує народження божевільної надії всупереч очевидному, розкриває здатність людської душі боротися до кінця проти неминучої загибелі. В "Барильці амонтільядо" або "Чорному коті" втілює зсередини механізм такого руйнівного почуття, як ревнощі і жадання помсти. В тому ж "Чорному коті", "Вільямі Вілсоні", "Серце вказало" і деяких інших оповіданнях автор дає майже клінічну картину маніакального стану, який призводить до злочину і спалаху буйного безумства.

Є у нього й аналіз всепереможного почуття кохання, яке розчиняє волю й особистість закоханого у волі коханої, є оповідання, як кохання перероджується в ненависть і навіть бажання вбити колись обожнювану жінку. Страх смерті, наростання цього невідступного почуття, повільний розклад особистості під впливом жаху, так само як трагічний вплив самотності на людину ("Вільям Вілсон", "Людина натовпу") — ось лише деякі з психологічних тем у творах письменника. Він один з перших, хто глибинно розкрив хворобливу психіку, те, про що згодом так багато писали різні письменники — від Золя до Фолкнера. В цьому По близький до свого геніального сучасника Миколи Гоголя, автора "Нотаток бежевільного", "Носа", "Портрета" тощо. Едгара По приваблювали психологічні парадокси, не вмотивовані почуття і вчинки. Недарма він написав своєрідну розвідку "Чортик суперечності" про особливий потяг людини до безглуздих і згубних дій. У нашому столітті психологічна проза досягла надзвичайного розвою і можна стверджувати, що письменники різних напрямів — від реалістів до екзистенціалістів — могли використовувати й використовували психологічні знахідки американського майстра.

Так в чому ж новизна творчості Едгара Аллана По?

Нестандартним є розуміння Едгаром По ролі і функцій сюжетної лінії оповідання. Він неодноразово наполягав на тому, що сюжет не може зводитися лише до фабули або інтриги, однак уникав неметафоричних визначень. Якщо зібрати воєдино всі міркування По відносно сюжету, то можна зробити висновок, що під сюжетом письменник розумів загальну формальну структуру твору, поєднання вчинків, подій,характерів, предметів. Сюжет, як він його трактує, ґрунтується на принципах необхідності і взаємозалежності. В ньому не повинно бути нічого зайвого, і всі елементи повинні бути взаємопов’язані. Сюжет подібен будівлі, в якій зникнення однієї цеглини може викликати обвал. Всі елементи сюжету підкорені загальній задумці. Кожен епізод, кожна подія, кожне слово в оповіданні повинні слугувати здійсненню задуму і досягненню єдиного ефекту.

Також, більше, аніж хто інший із його сучасників, Едгар По піклувався про довіру читача до автора. Принцип достовірності розповідача, або, як він казав «магія правдоподібності» складає одну з основ теорії оповідання. Суворо кажучи, він не був оригінальним у цьому. Але особливості погляду По у тому, що він намагався розповсюдити цей принцип на зображення заздалегідь неймовірних, фантастичних подій і явищ. «В Е. По є саме одна риса, яка відрізняє його рішуче від інших письменників і складає різку його особливість: це сила уяви. Не те, щоб він переважав уявою інших письменників; але в його здатності уяви є така особливість, якої ми не зустрічали ні у кого:це сила подробиць. Спробуйте, наприклад, уявити самі що-небудь не зовсім звичайне, або навіть те, що не зустрічається у дійсності а тільки можливе; образ, який намалюєте ви завжди буде включати одні більш або менш загальні риси всієї картини, або зупиниться на якій-небудь особливості. частці її. Але в оповіданнях По ви до такого ступеню яскраво побачите усі дрібниці наданого вам образу або події, що в кінці переконаєтесь в його можливості. В По якщоі є фантастичність, то якась матеріальна, якби тільки можна було так висловитись.*

По став першовідкривач детективного жанру, створивши оповідання “Вбивство на вулиці Морг”, “Таємниці Марі Роже”, “Вкрадені листи”. По запропонував певну модель, яку і досі використовують письменники, які працюють у детективному жанрі. Пізніше Артур Конан Дойл створить свого Шерлока Холмса, Агата Крісті міс Марпл, Жорж Сіменон інспектора Мегре. По запропонував шлях інтелектуалізації і естетизації пошукової роботи (в реальності карний пошук не виглядає таким цікавим і привабливим). Модель, яку запропонував По, включає наступні елементи: злочин, показання свідків, логіка міркувань слідчого, встановлення особистості злочинця. Умовиводи слідчого є центральним елементом, від їхньої дотепності залежить художня цінність детективу. Злочинець є “замаскованим” так, що підозра на нього падає в останню чергу, тому фінал оповідання завжди є не очікуваним (наприклад, кривавим вбивцею двох

*Ковалев Ю.В. Эдгар Аллан По: новеллист и поэт.-с.283

жінок на вулиці Морг виявляється… величезна мавпа). Для Дюпена, також,як і для Холмса або Мегре, зайняття слідчого є не рутиною службою, а естетичною насолодою, вони виконують свій обов’язок не заради грошей, а заради пізнання. Детектив завжди (і це теж відкрив По) пишеться у лаконічному, сухуватому стилі, який доповнює “залізну логіку” слідчого-артиста.

Важливу роль зіграла творчість По і у процесі становлення науково-фантастичного жанру. “Рукопис, якого було знайдено у пляшці”, “Повість про мандри Артура Гордона Піма”, “Незвичні пригоди невідомого Ганса Пфааля”, “Історія з аеростатом”, “Щоденник Джуліуса Родмена” вражають обґрунтованістю наукової бази. Глибоку пізнання По у галузі математики, астрономії, медицини робили картини, створені ним переконливими. Читач вірив, що ці картини є не стільки фантастичними, скільки пророчими. У майбутньому, із розвитком науки, людство прийде до втілення “чудернацьких марень”. Подалі шляхом По пішли Жюль Верн (Франція), Герберт Уеллс (Англія) та багато інших письменників-фантастів. Більшість їхніх провісних ідей отримала реальне втілення.

 

ІІ.2. ОБРАЗ "ПРЕКРАСНОЇ ЖІНКИ" В ПСИХОЛОГІЧНІЙ НОВЕЛЛІ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО «Лігейя»

У новелістиці Е. А. По є ряд творів, де центральним є образ "прекрасної жінки", а основним мотивом - її смерть. До них можна зарахувати і оповідання "Лігейя" (1838). Зазначимо, що романтичний образ "прекрасної жінки" проходить також через усю лірику По. З'являється він під різними іменами - Гелена, Лінор, Євлалія, Улялюм, Еннабел Лі. Цей образ не тільки співвідноситься з героїнею вищеназваного оповідання По, але й повторюється, хоча у дещо інакших ситуаціях.

Життєвим втіленням жіночого ідеалу стала для письменника Віргінія, його кузина, з якою він таємно одружився, коли їй було лише тринадцять. Роки їх спільного життя були важким періодом випробувань та злиднів. Любов поета до Віргінії супроводжувалася постійним страхом за неї, викликаним станом її здоров'я. Криза наступила у 1842 році, коли у неї відкрилася горлова кровотеча. Едгар По не раз зазначав, що найстрашнішим для нього у хворобі дружини було те, що вона кілька разів помирала, і як йому здавалося, оживала, і знову починалася боротьба зі смертю. І у "Мореллі", і у "Лігейї" автор описав це задовго до того, як пережив насправді.

Тема смерті "прекрасної жінки", мотиви есхатології та метемпсихозу в новелістиці митця завжди викликали найбільш суперечливі тлумачення. Одні дослідники вважають, що Е.По був одержимий ідеєю смерті (Дж.Томпсон), інші аналізують його творчість з фрейдистської точки зору (Дж.Гаргано, Г. Левін). Багато літературознавців сприймають новеллу «Легейя» як традиційно романтичну новелу, в якій зображуються сильні почуття та екзотичне оточення. Сам же письменник вважав, що "смерть прекрасної жінки, поза усяким сумнівом, є найбільш поетичним предметом у світі" *

Відомо, що в літературі епохи романтизму образ жінки є втіленням Гармонії та Краси. Жіноче начало у романтичній естетиці - це душевне начало, передусім Любов, що править світом.

На відміну від європейських романтиків, у яких переважає душевна стихія, жіночий образ Лігейї сповнений стихією духовною, тобто він підіймається на більш високий ступінь свідомості.

*Эстетика американского романтизма.М. Искусство.1977.с.116

У свїх новелі Е.По зображує ідеальну, на його погляд, жінку. Проте надчуттєвий характер краси його героїні та її надзвичайна екзальтованість видаються дещо дивними та навіть мають хворобливий відтінок. Описуючи зовнішність своєї героїні, Е.По використовує ряд деталей. Слід зазначити, що деталь у новелістиці письменника виконує важливу художню функцію. Вона підкреслює певну рису зовнішності, характеру чи духовного складу людини та навіть переростає у цілий образ *. У зображенні "прекрасної жінки" велику увагу автор приділяє опису очей. Ось як, наприклад, пише Е.По про очі Лігейї: "Для очей ми не знаходимо зразків у античній давнині. І, можливо, в очах моєї коханої була схована таємниця, про яку казав лорд Веруламський. Вони, здається мені, незрівнянно перевершували за своїм розміром звичайні людські очі... Однак "химерність", яку я помічав у її очах, полягала не в їх розмірі, і не у кольорі, і не у блиску - її слід було шукати в їхньому виразі... О, очі Лігейї! Ці величезні, ці осяйні, ці божественні очі!» *.

Зображуючи "прекрасну жінку", письменник неодноразово використовує ключові слова "таємниця" та "химерність" й супровідні до них епітети "дивний", "чудний", "таємничий". Паралельно автор також застосовує семантичний ряд одиниць, об'єднаних словом-ключем "страх": страх, жах, страшний, жахливий, боятися, здригатися, тремтіти та ін. Можна дійти висновку, що жінка для Е.По є не просто загадкою, а страшною таємницею, яку він прагне розкрити, зрозуміти та збагнути.

Варто зазначити, що майже ніхто з героїв Е.По не має дітей. Образ жінки у творі письменника вирізняється саме тим, що він уособлює радше смерть, аніж життя, або ж життя, що є самодостатнім та не потребує природнього продовження роду.

У новелі "Лігейя", яку сам письменник вважав однією з найкращих, "знайшла найбільш яскраве вираження дика пристрасть, що завжди вабила до себе По, пристрасть до життя, лише до самого життя - виключно зусиллям волі після смерті Лігейя на мить знову знаходить життя, щоб учепитися в тіло ненависної суперниці" [3; 394]. Як слушно зауважує А.Куінн, у цьому оповіданні йдеться про те, як "людина штурмує ворота смерті та відкриває їх, хоча й лише на мить, не тільки силою кохання жінки до чоловіка, але й силою любові до самого життя" [16; 269].

*Николюкин А.Н.Американский романтизм и современность..М.1968.с.44

*По Э.А. Избранные произведения.В.2 т.Т.1.М.1972.с.154-155

Коли після смерті Лігейї її чоловік одружується з леді Ровеною, дух Лігейї

повертається для того, щоб отруїти його нову дружину. Перевтілившись у померлу леді Ровену, Лігейя встає з труни. Що ж до Лігейї, то вона повертається у своїй власній подобі. Її душа заволодіває тілом своєї суперниці відразу ж після того, як смерть Ровени стає очевидною. Дві жінки зустрічаються у потойбічному світі і перемога Лігейї над Ровеною є перемогою життя над смертю. Е.По майстерно описує емоції чоловіка, що спостерігає за змінами, які відбуваються у мертвій РовенІ. Він бачить зусилля, яких вона докладає, щоб ожити, він намагається допомогти їй, але усі його думки - про Лігейю, і тільки його глибокі почуття до цієї жінки допомагають їй подолати бар'єр смерті.

Як бачимо, в оповіданні про смерть "прекрасної жінки" яскраво звучать есхатологічні та реінкарнаційні мотиви. Есхатологія, вчення про потойбічне життя людини та метемпсихоз (реінкарнація), об'єктом уваги якого є переселення душ померлих у живі істоти або предмети неживої природи, мали великий вплив на розвиток літературних течій кінця XIX століття. А отже, саме Е.По ще у першій половині XIX століття започаткував тенденції, які були підхоплені символістами.

Значну функцію у психологічній новелі письменника виконує детальний опис місця дії, яким завжди виступає далеке, часто екзотичне та незнайоме читачеві довкілля. У "Лігейї" - це спочатку "старе, занепале місто на Рейні". Принциповим чинником тут виступає відстань, простір. Навіть рай та пекло здаються не такими далекими, як темні та похмурі місцини.Е.По, як слушно зауважує Ч. Хейнз, це саме той ефект, якого прагне досягти письменник - показати, що смерть є ближчою за певні моменти життя, а деякі краї знаходяться значно далі від людей, аніж смерть. У такий спосіб автор змінює загальноприйняте співвідношення простору та часу *.

Образ жінки у творчості письменника є дуже складним та суперечливим. З одного боку, він асоціюється з деструктивними началами, зі смертю та божевіллям. Так, наприклад, жінка у новелі "Лігейя" - це втрачений ідеал, який оповідач прагне повернути будь-якою ціною, навіть ціною божевілля. Існує також думка, що жінки у По - жертви, і те, що він знову і знову розповідає історію втрати "прекрасної жінки" є для нього

*Крижанівська Н.О.Образ «прекрасної жінки» в психологічних новелах Едгара Аллана По// В кн.Сучасний погляд на літературу. Збірник наукових праць Вип.7.К.2002.с.143

нав'язливою потребою, від якої він отримує щось на зразок задоволення некрофіла З іншого боку, що є надзвичайно важливим для розуміння авторської концепції людини і світу, за допомогою образу Лігейї По показує, що зі смертю починається нова реальність. Тому героїня його оповідання не щезає взагалі, а воскресає, реінкарнується у іншу плоть, як, душа Лігейї.

Новела безумовно сповнена глибоким трагізмом. Однак саме тут можна знайти найбільше лірики. Цікавим, на наш погляд, є твердження М. В. Міхіної, що у цьому сенсі вищезгадане оповідання близьке до легенди про воскресіння Христа. Самотність, страждання через втрату коханої допомагають прозріти вищі цінності, що вказують на шлях очищення, а Кохання відкриває ліричному герою Е. По таємниці вселенської мудрості Софії.

Варто зазначити, що у всіх творах письменника присутнім є також мотив двійництва. В його оповіданні є дві Лігейї. З іншого боку, жінки у Е.По - це друге "я" самого наратора

Важливу роль у художній системі Е.По відіграє функція імені. Так, наприклад, ім'я Лігейя зустрічається у Вергілія у "Георгіках" та у Мільтона в "Комусі". Воно асоціюється з надприродними істотами - німфами та сиренами. Вважають, що Е.По орієнтувався саме на цю літературну традицію, коли використовував її у своїй ранній поемі "Аль Аарааф", де Лігейя є одним з ангельських створінь, втіленням музики та гармонії, покровителькою прекрасних звуків та чудових снів. В однойменній новелі Лігейя - це істота не від світу цього, вона існує для героя лише в його уяві. Це - "ефірне видіння, що підіймає дух". Такий опис героїні вказує на близькість двох Лігей - з поеми та новели.

Підсумовуючи, слід зазначити, що творча манера письма видатного американського митця є надзвичайно складною і не вкладається у рамки одного окресленого художнього методу. Письменник змінював естетичні критерії в залежності від настрою, життєвих обставин, свідомої творчої установки чи вимог часу. Його творче життя, так само, як і життя особисте, було сповнене труднощів, нездійсненних сподівань та нерозуміння оточуючих. Через образ "прекрасної жінки" Лігейї Едгар По не лише передає своє особисте ставлення до жінок, які відігравали важливу роль у його житті, але й реалізує своє бачення взаємовідносин людини та світу та виражає свої концептуальні естетичні ідеї щодо життя, смерті та незбагненності людської душі.

Висновок:

Талант Едгара По — яскравий і оригінальний. Проте на долю жодного із відомих представників літератури США XIX століття не випадали такі протилежні висновки критики. Одні називали твори По зразком літературної вульгарності і всіляко підтримували розмови про його хворобливо- нервові спалахи, похмурість, алкоголізм. Інші, навпаки, намагалися віддати належне усім кращим людським якостям По, витонченості його таланту.

Хоча сьогодні ніхто вже не піддає сумніву величезний вплив письменника на всесвітню літературу (символісти назвали письменника своїм попередником), творчість митця ще й досі потребує розгадок. До цього часу не розкрита так звана психологічна «загадка По»: як схильність письменника до зображення жахів могла поєднуватися з ясним, упорядкованим мисленням новел дюпенівського циклу? Адже не секрет, що інтерес По до «граничних» психологічних станів людини привів до того, що численні критики вважають його «геніальним психопатом», який описує у творах власні відхилення. І водночас По — раціоналіст, учений, літературний критик і критик суспільних норм.

Беззаперечно необхідно визнати величезну роль По у виникненні таких популярних зараз жанрів, як науково-фантастичний і детективний роман. Він випередив свій час «не бійтесь це визнати. "Той факт, що По жив у першій половині XIX століття не менш дивовижний, ніж той, що Гойя жив наприкінці XVIII", — вважав О.Блок. Хоча По й плекав надії на успіх на батьківщині, визнання прийшло до письменника саме через Європу: "На початку XX ст. По — єдиний письменник Сполучених Штатів, чиї твори жадібно читалися в Великій Британії і Франції, Німеччині, Італії і в Іспанії. Ним захоплювалися Гі де Мопассан, Жуль Верн (який присвячує По роман "Le Sphinx des Glaces"), Еміль Золя цінує По за "здатність до потужної логіки і математичної індукції", Анатоль Франс підкреслює у першу чергу особливості По-фантаста. В Росії, знаній тонким інтуїтивним сприйняттям духовного, про По пишуть Достоєвський, Брюсов і Блок, Горький, що вважав По чудовим майстром форми, пізніше Паус товський захоплюється поєднанням у прозі По трагічного та гумористичного, "силою дрібниць". Моріс Равель і Клод Дебюссі шукали натхнення в його поезії. Сергій Рахманінов поклав на музику відомий вірш "Дзвони". Клод Мане зробив відомі ілюстрації до його "Ворона" (до речі, ілюструючи французький переклад поеми По, він використовував ксилографії свого японського сучасника Каванабе Куосай). Творчість По набуває справді всесвітнього значення.

 

 

Список використаної літератури:

1. Болтовская Л.Н. К вопросу изучения творчества Едгара По.// Вопросы русской советской и зарубежной литературы.т.ІІ.Хабаровск.1973.

2.Гиленсон Б.А. История литературы США: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – С.97-99.

3.Естетика Американського романтизму-М.:Искуство -1983 р. 493 ст

4.Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. Том 2. Л-Я / за ред.. Н.Михальської та Б.Щавурської. Тернопіль: Богдан. – С.359-361.

5.Звєрєв А.М Вдохновленная математика Едгара По- Избранное-М.:Радуга.1983-416 ст

6.Наливайко Д.С., Шахова К.О.Зарубіжна література ХІХ сторіччя.Доба романтизму.Тернопіль.2001

7.История американской литературы. Под ред. проф. Н.И. Самохвалова. Учеб. пособие для студентов фак-тов иностр. яз. пед. ин-тов, ч. I. М., «Просвещение», 1971.344 с.

8. История зарубежной литературы XIX века: Учеб. для филол. спец. вузов/ В.Н. Богословкий, А.С. Дмитриев, Н.А. Соловьева и др.; Под ред. Н.А. Соловьевой. – М.: Высш.шк., 1991. – С.381-382.

9.История зарубежной литературы XIX века: Учебное пособие для студентов пед.институтов. Под редакцией Я.Н. Засурского, С.В Тураева.- М.: Просвещение 1982.-320с

10.Ковалев Ю.В. Єдгар Аллан По: новеллист и поэт.Л.1984.

11.Наливайко Д.С, Шахова К.О Зарубіжна література 19 ст.- Доба романтизму:-К.:Заповіт. 1997 р. 464 ст.

12.Спанкеренван К. Література Сполучених Штатів Америки Нарис.-Інформаційне агентство США. 1994.-462-480 ст.

13.Традиции и новаторство в современной зарубежной литературе. Иркутск.1980.

14.Храповицкая Г.Н., Коровин А.В. «История зарубежной литературы: Западно-европейский и американский романтизм: Учебник/Под ред. Г.Н. Храповицкой. – 2-е изд. – М.: Флинта: Наука, 2003. – С.398-401.

15.Энциклопедия для детей. Том 15. Всемирная литература. Ч.2 XIX и XX века/Глав. ред. В.А. Володин. – М.: Аванта +, 2000. – С. 222-223: ил.

 


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.015 сек.)