АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Мета і форми державного регулювання фінансового ринку

Читайте также:
  1. A) способом формирования банковских ресурсов из недепозитных источников
  2. A) это основные или ведущие начала процесса формирования развития и функционирования права
  3. A. формируется фотохимический туман
  4. Cущность, виды, источники формирования доходов. Дифференциация доходов населения.
  5. E) формирование правительства из членов партии, располагающих большинством мест в Парламенте
  6. NСерцевиною ринку єврокапіталів є європозики, які надаються через випуск єврооблігацій, тобто облігацій у євровалюті. Основна валюта єврооблігацій - долар США.
  7. Актуальность и методология обеспечения безопасности жизнедеятельности. Характерные особенности современного производства, зоны формирования опасных и вредных факторов.
  8. Алгоритм автоматического формирования парных симметричных ключей шифрования-дешифрования открытых сообщений на рабочих станциях абонентов корпоративной системы.
  9. Анализ формирования и выполнения производственной программы
  10. Аналіз витрат і ефективності діяльності суб’єктів державного сектору.
  11. Аналіз туристичного ринку та прогнозування його розвитку
  12. Аналіз фінансового стану підприємства

Реальна ринкова економіка характеризується економічною свободою, мобільністю ресурсів, вільним доступом до інформації та конкуренцією. Проте в ринкових відносинах, у тому числі на ринку фінансів, завжди є сфери, де механізм вільної конкуренції не спрацьовує, і виникає необхідність державного регулювання цих відносин. Це стосується насамперед регулювання грошових відносин, організації обігу грошей, цінних паперів. Об'єктивна і безумовна необхідність втручання держави у зовнішні процеси валютний обіг, міжнародні операції з цінними паперами тощо.

Ринкова економіка потребує постійно здійснюваної державою антимонопольної та антиінфляційної політики. До основних на­прямів економічної діяльності, регулюючої функції держави від­носиться також розробка, прийняття і організація виконання фі­нансового, господарського і банківського законодавства.

З урахуванням загальносвітових принципів та стандартів ри­нок цінних паперів має забезпечувати ефективний механізм обігу цінних паперів, належні умови для інвестицій та сприяти еконо­мічному розвитку. Функціонування фондового ринку неможливе без таких учасників, як інвестори — фізичні та юридичні особи, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери для одержання певного доходу.

Вільні кошти приваблюють також шахраїв, які для заволодіння ними використовують давно відомі схеми і нові можливості, які надає фондовий ринок. Під шахрайством на фондовому ринку розуміють заволодіння чужим майном (придбання прав власності на майно) або нанесення матеріальної шкоди учасникові фондо­вого ринку оманою чи зловживанням довірою.

Відомі схеми фінансових махінацій, які використовуються в нових умовах при створенні та розвитку фондового ринку. Це, зокрема, залучення (вимагання) грошей громадян та інвесторів введенням в оману на підставі запевнення про швидке збагачен­ня. Прикладами таких шахрайських дій можуть бути:

· класична схема «фінансової піраміди» — отримання прибу­тку за рахунок коштів нових клієнтів. Подібні операції часто ма­скуються під «перспективні» інвестиційні пропозиції;

· схема надійного вкладання капіталу — інвестиційні пропо­зиції з низьким рівнем ризику та високим рівнем прибутку. Як правило, це пропозиції неіснуючих, але дуже популярних (іноді екзотичних) проектів: вкладання у високоліквідні цінні папери банків, телекомунікаційних компаній, вкладання у родовища ко­штовних металів, кокосові плантації тощо. У подібних рекламах ступінь ризику навмисно спотворюється за рахунок порівняння з чимось надійним, наприклад з банківським депозитом. Якщо пропонується вкладання у цінні папери, то вони, як правило, не існують (незареєстровані відповідним органом);

· нав'язування інформації — отримання прибутку за рахунок продажу цінних паперів, попит на які був сформований за раху­нок розповсюдження неправдивої інформації. У подібних схемах інвесторам пропонується терміново купити акції, курсова вартість яких найближчим часом зростатиме. Така схема використо­вується з маловідомими цінними паперами, які можуть бути і за­реєстровані у визначеному порядку.

Характерними для суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують вище наведені схеми, є: розрахунок на те, що можна виплачувати прибуток або дивіденди за рахунок сум, отриманих від нових інвесторів; відсутність емітента чи продук­ції або відсутність реальних послуг, які приносять прибуток; обі­цянки (гарантії) вигідно та швидко повернути вкладені суми.

Виявлення та припинення діяльності таких суб'єктів підпри­ємницької діяльності можливе за результатами здійснення конт­рольних та наглядових функцій контролюючими органами. Зок­рема, на етапі створення (реєстрації) суб'єкта підприємницької діяльності необхідно звертати увагу на можливість ідентифікації осіб засновників, забезпечення початкового капіталу, підтвер­дження його внесення, відповідну реєстрацію емісії цінних папе­рів. На етапі діяльності важливим елементом є аналіз рекламної кампанії підприємства, здійснення інформування громадськості про фінансово-господарську діяльність, дослідження джерел отримання прибутку, наявність ліцензій та їх відповідність пред­мету та меті діяльності підприємства, можливість надання інфо­рмації з посиланням на надійні джерела щодо об'єктів інвесту­вання. На етапі реорганізації або ліквідації підприємства аналізу підлягають причини припинення діяльності, додержання вимог законодавства щодо інформування учасників та громадськості, здійснення розрахунків, наявність заявлених.

Правове регулювання фінансового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шля­хом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу фінансових ресурсів.

Згадані правила, критерії та стандарти обов'язкові для всіх без винятку учасників фінансового ринку. Порушення правил, кри­теріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв'язку з цим, до порушників можуть застосовува­тись заходи впливу та примушення. Для того щоб мати характер правового, регулювання фінансового ринку повинно здійснюва­тися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регу­лювання можуть здійснюватися лише ті держфвніоргани та інсти­тути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах; по-друге, при здійсненні регулювання держа­вні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції в рамках установлених процедур.

Сучасний фінансовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і в усіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулюван­ня) та окремими інститутами (інституційно-правове регулюваня), Обидна вида правового регулювання ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють один одного.

Оскільки фінансовий ринок є складною сукупністю суспіль­них відносин з приводу фінансових ресурсів, то його регулюван­ня має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект пра­вового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов'язкових для всіх учасників ринку; конкретний — обов'язкових тільки для певних учасників цього ринку. Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперів встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учас­ників. Більше того, вони є також обов'язковими і для самих дер­жавних органів. Прикладами таких правил можуть бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» або правило, згідно з яким надання дозволу на здійснення посередницької діяльності на фондовому ринку є пре­рогативою Державної комісії з цінних паперів та фондового рин­ку. Що стосується інституційно-правового регулювання, то пра­вила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язковими лише для певних (конкретних) учасників ринку. Наприклад, «Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі» є обов'язковим лише для тих еміте­нтів, цінні папери яких котируються на біржі. Державно-правове та інституційно-правове регулювання фінансового ринку є не тільки видами правового регулювання, а також його двома скла­довими частинами.

Державно-правове регулювання фінансового ринку в Україні дійснюється сукупністю державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ. У сучасну систе­му органів державно-правового регулювання фінансового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади — Верхо­вна Рада України; органи центральної виконавчої влади — Прези­дент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України, тощо; а також мі­сцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі господарські суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює впорядкування відносин ви­нятково на фінансовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. На­приклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій підпри­ємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада Украї­ни, та наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійснення посередницької діяльності комерційними банками регулюється спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів України; валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється відповідно до актів Кабінету Мініс­трів України та Національного Банку України; відносини пере­міщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільним документом Національного банку України та Держав­ного митного комітету України; відносини перетворення держав­них підприємств в акціонерні товариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента України, нормати­вними актами Фонду державного майна тощо.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється, головним чи­ном, на основі застосування принципу субординації та примусо­вості. У більшості країн світу існують спеціальні органи центра­льної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються таки­ми комісіями, в Україні здійснює Державна комісія з цінних па­перів та фондового ринку України.

Слід враховувати, що сучасний вітчизняний ринок занепокоєний станом справ у фінансовому секторі. Нині йдеться про формування нових підходів до регулювання даного сегмента економіки.

На цю проблему треба дивитися з точки зору вітчизняних особливостей, адже в Україні вже склалася певна система функ­ціонування фінансового ринку, є державні органи щодо його ре­гулювання. Проте прийняття парламентом Закону «Про фінансо­ві послуга та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про бажання його розробників трансформувати існуючу модель. Враховуючи зазначене, і був підготовлений початковий проект Концепції регулювання ринків фінансових послуг в Україні, що має стати тією основою, на базі якої можна говорити про створення вітчизняної моделі регулювання фінансового сек­тора. Як відзначається у вступі проекту Концепції, ефективний нагляд за ринком фінансових послуг є ключовим елементом си­льного економічного середовища, в якому фінансова система ві­діграє основну роль щодо здійснення платежів і перерозподілу капіталів.

Метою органів державної влади з нагляду за діяльністю на фі­нансовому ринку має стати впевненість у тому, що фінансові уста­нови функціонують ефективно та безпечно, що вони мають достат­ній капітал та резерви для недопущення ризиків, які виникають у їхньому бізнесі. Ефективний нагляд за діяльністю на фінансовому ринку є важливим інструментом, який разом з ефективною макро-економічною політикою є основою фінансової стабільності в країні. Ефективне регулювання фінансового ринку повинно забезпечити реалізацію цілей державної політики з розбудови фінансового сек­тора економіки. Він має стати, насамперед, каталізатором економіч­ного зростання, одним із чинників забезпечення реалізації націона­льних інтересів. Державне регулювання та нагляд за фінансовими ринками повинні сприяти перетворенню фінансового сектора в по­тужного фінансового посередника.

Регулювання та нагляд за фінансовим сектором в Україні ма­ють ґрунтуватися на міжнародних фінансових стандартах прин­ципового значення. Серед них: Базові принципи ефективного на­гляду за банківською діяльністю Базельського комітету з банківського регулювання (ВІS); Цілі та принципи регулювання ринку цінних паперів (Звіт Міжнародної організації комісій з цінних паперів (ІОSСО); Ключові принципи страхової діяльності (І АІS).

Трьома основними цілями регулювання ринків фінансових послуг є: захист інвесторів, забезпечення того, щоб ринки були справедливими, ефективними і прозорими, зниження системних ризиків. Ці три цілі тісно пов'язані й у деяких співвідношеннях збігаються. Багато з тих вимог, які допомагають забезпечувати справедливі, ефективні і прозорі ринки також передбачають за­хист інвестора та допомагають знижувати системний ризик. По­дібним чином, багато з тих заходів, які знижують системний ри­зик, передбачають захист інвестора.

Основні риси ефективного регулювання фінансових ринків, які сприяють стабільному економічному зростанню, такі. По-перше, не повинно бути ніяких перешкод для входження й вихо­ду з ринків і фінансових систем. По-друге, ринки мають бути від­критими для найширшого кола учасників, які відповідають обу­мовленим критеріям допуску. По-третє, розвиваючи свою політику, регулятивні органи повинні враховувати вплив встано­влених вимог. По-четверте, на всіх, хто бере на себе конкретне фінансове зобов'язання, має накладатися однаковий регулятив­ний тягар.

У проекті Концепції знайшли також своє відображення прин­ципи, що стосуються регулятора, принципи саморегулювання, принципи правозастосування регулювання ринків фінансових послуг, принципи співробітництва в регулюванні, принципи для схем, колективного інвестування та принципи для ринкових по­середників.

У всьому світі фінансовий та фондовий ринки є найбільш ре­гульованими сегментами економіки. При цьому в Україні фінан­совий ринок ще не досконало врегульований. Основний акцент у цьому процесі має робитися на захист прав інвесторів. Натомість, у ДКЦПФР зараз недостатньо ресурсів, щоб опрацювати питання взаємодії інвесторів та фінансових посередників за межами фон­дового ринку.

Мета державного регулювання фінансових ринків в Україні конкретизується у ст.19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». Це:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфе­рі фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонуван­ня ринків фінансових послуг;

4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фі­нансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з ураху­ванням інтересів суспільства;

5) забезпечення однакових можливостей для доступу до рин­ків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

7) запобігання монополізації та створення умов розвитку доб­росовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8) контроль за прзорістю та відкритістю фінансових послуг;

9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових по­слуг здійснюється шляхом:

1) введення державних реєстрів фінансових установ та ліцен­зування діяльності з надання фінансових послуг;

2) правового регулювання діяльності фінансових установ;

3) нагляду за діяльністю фінансових установ;

4) застосування уповноваженими державними органами захо­дів впливу;

5) проведення інших заходів з державного регулювання рин­ків фінансових послуг.

Державне регулювання фінансових ринків здійснюється щодо ринку банківських послуг — Національним банком України; що­до ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Національний банк України, Державна комісія з цінних папе­рів та фондового ринку і Уповноважений орган зобов'язані спів­працювати згідно з положеннями Закону, за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повід­омляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків, мають право на взаємний доступ до інформаційних баз даних, які ведуться з метою регулювання фінансових ринків. Основною фу­нкцією організацій, що здійснюють регулювання фондового рин­ку, з погляду інвестора, є оптимізація функціонування усієї фі­нансової інфраструктури. До основних видів регулюючих організацій належать, у першу чергу, державні органи, уповно­важені законодавчою або виконавчою владою здійснювати на­гляд за учасниками фондового ринку і формувати нормативну базу їхньої діяльності. Аналогічні повноваження можуть бути де­леговані професійним учасникам ринку, саморегулівним органі­заціям.

Склад і розподіл функцій між регулюючими організаціями в рамках національних ринків цінних каперів різних країн значно відрізняються, головним, чином з історичних причин і через осо­бливості національних систем права.

Організація органів державного регулювання та нагляду здій­снюється на таких принципах.

1. Обов'язки органів державного регулювання та нагляду по­винні бути зрозумілими і об'єктивно визначеними. Ефективна система регулювання та нагляду повинна передбачати чітке ви­значення відповідальності й цілей кожного органу державного регулювання та нагляду.

2. Органи державного регулювання та нагляду повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітними у здійсненні своїх функ­цій і повноважень. Кожен з таких органів державного регулю­вання та нагляду повинен мати оперативну незалежність і необ­хідні ресурси.

3. Органи державного регулювання та нагляду повинні мати достатні повноваження, належні ресурси, здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження, зокрема повноваження розглядати питання про відповідність фінансової установи чин­ному законодавству.

4. Необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснювати фінансовим установам, що отримали ліцензію і ста­ли об'єктом нагляду.

Орган ліцензування повинен мати право встановлювати необ­хідні критерії і відхиляти заяви на отримання ліцензій від фінансо­вих установ, які не відповідають встановленим нормам. Процес лі­цензування повинен, як мінімум, передбачати оцінку структури володіння фінансовою установою, рівень її керівництва, механізмів внутрішнього контролю, її фінансового стану, включаючи базу її капіталу; в тих випадках, коли власником або пов'язаною особою фінансової установи є іноземна фінансова установа, необхідна попе­редня згода наглядового органу країни її походження.

Орган державного регулювання та нагляду повинен мати право:

• розглядати і відхиляти будь-яку пропозицію щодо передачі іншим особам значної частки власності або контролюючих інте­ресів діючих фінансових установ;

• встановлювати критерії щодо регулювання великих при­дбань або інвестицій фінансової установи;

• встановлювати критерії, спрямовані на недопущення ство­рення філіями або відокремленими підрозділами фінансової установи невиправданого ризику в діяльності всієї фінансової установи або перешкод здійснення ефективного нагляду за діяль­ністю фінансової установи;

• встановлювати належні мінімальні вимоги достатності влас­ного капіталу фінансових установ для зменшення ризиків, на які йдуть фінансові установи, а також визначати компоненти капіта­лу, враховуючи при цьому здатність фінансових установ покри­вати збитки.

Орган державного регулювання та нагляду повинен мати в своєму розпорядженні ресурси для:

• збору, оцінювання та аналізу пруденційцих звітів і статис­тичної інформації, що поступає від фінансових установ;

• незалежного оцінювання наглядової інформації, яку отри­мано за допомогою зовнішніх аудиторів.

Важливим елементом регулювання та нагляду є здатність органу державного регулювання та нагляду здійснювати свої повноважен­ня щодо групи фінансових установ на консолідованій основі.

Органи державного регулювання та нагляду повинні застосову­вати чіткі і послідовні процеси регулювання та нагляду. Необхідні прийнятні правові рамки для здійснення регулювання та нагляду, включаючи ліцензійні умови та процедуру видачі ліцензій на право здійснення діяльності фінансовими установами. Здійснення повно­важень з регулювання та нагляду повинне грунтуватися на оцінці політики, практики і процедур діяльності фінансових установ з на­данням кредитів і розміщенням інвестицій, повсякденного управ­ління кредитними та інвестиційними портфелями.

Органи державного регулювання та нагляду повинні пересвід­читися в тому, що фінансові установи мають і застосовують на практиці:

• політику, механізми і процедури оцінки якості активів, до­статності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних бор­гів і загальних резервів для відшкодування втрат та збитків;

• управлінські системи інформації, що дозволяють посадовим особам фінансової установи ідентифікувати концентрації ризиків в рамках кредитного та інвестиційного портфелів;

• необхідні механізми і процедури, які дають змогу ідентифі­кувати, відстежувати і контролювати в ході здійснення міжнаро­дних кредитних та інвестиційних операцій ризик неплатоспро­можності та трансфертний ризик, а також передбачають належні резерви на покриття таких ризиків:

• механізми і процедури, за допомогою яких можна оцінюва­ти, відстежувати та ефективно контролювати ринкові ризики;

• механізм управління ризиком (включаючи відповідний на­гляд з боку власників і керівництва фінансової установи), що до­зволяє ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі інші види матеріальних ризиків і, в разі необхідності, мати в своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків;

• систему внутрішнього контролю, що відповідає характеру і ма­сштабам їхньої діяльності та повинна передбачати чітку процедуру делегування повноважень, відповідальності і розподілу функцій що­до прийняття зобов'язань від імені фінансової установи, виплату її фондів і представлення звітності щодо її активів і зобов'язань;

• гарантію збереження її активів і зобов'язань;

• відповідний внутрішній або зовнішній аудит і правила, що забезпечують перевірку на відповідність таким видам контролю;

• адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила «знай свого клієнта», які забезпечують дотримання ви­соких етичних і професійних стандартів, перешкоджають умис­ному або необережному використанню фінансової установи у злочинних цілях;

• необхідні фінансовий облік та звітність, що дозволяє органу державного регулювання та нагляду отримати достовірне уявлення про фінансовий стан фінансової установи, про прибутковість її опе­рацій та контролювати оприлюднення на регулярній основі фінан­сової звітності, яка правдиво відображає її фінансовий стан.

Органи державного регулювання та нагляду повинні:

• мати повноваження встановлювати, при необхідності, конк­ретні вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику;

• встановлювати потенційні межі, що обмежують ризик поте­
нційних збитків та втрат;

• мати засоби ефективного моніторингу за наданням кредитів або інвестицій пов'язаним або афілійованим особам і відповідні заходи — контролю за ризиками або зниження загрози їхнього

виникнення;....

• підтримувати регулярні контакти із керівництвом фінансової установи і добре розбиратися в операціях фінансової установи;

• розробити конкретні форми та методи нагляду, зокрема на­гляду «на місці» та заочного нагляду.

2, Принципи регулювання


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)