АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ІМЕННИК

Читайте также:
  1. XIII. Зв’язок числівників з іменниками
  2. ВИКОРИСТАННЯ ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ІменникА У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ
  3. І.3. СКЛАДНІ ВИПАДКИ ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ.
  4. ІМЕННИК
  5. ІМЕННИКИ
  6. Множина іменників
  7. Особливості сполучуваності числівників з іменниками.

§106. Загальнезначенняіменника
ійогограматичніознаки

Іменник — це частина мови, що об’єднує слова з
предметним значенням, вираженим у граматичних катего-
ріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду.

В іменнику об’єднуються спільним значенням предмет-
ності семантично різні слова: назви конкретних предметів
{човен, ліс, золото), істот {дівчина, ведмідь, синиця), явищ
природи {блискавка, дощ), узагальнених властивостей і
ознак {доброта, сміливість, блакить), станів {відпочинок,
дрімота
) і т. д. На відміну від прикметників, прислівників,
дієслів іменники називають ознаки і дії або стани само-
стійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки
або процеси властиві, хто є носіями їх.

Загальнокатегоріальне значення предметності в іменни-
ку дістає вияв у граматичних категоріях і в словотворчих
засобах. Основні граматичні ознаки іменника — це наявність
категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить
до одного з трьох граматичних родів — чоловічого, жіночо-
го або середнього. Не мають граматичного роду лише імен-
ники множинної форми {ворота, висівки, дріжджі та ін.).

Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів
іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ —
див. § 120) і характеризуються граматичним значенням числа
(одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише
в однині або у множині).

Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються
від прикметникових, займенникових і частково числівнико-
вих: в іменнику вони є визначальними, класифікуючими, а в
інших іменних частинах мови повторюють граматичні зна-
чення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовле-
ними значеннями, наприклад: солона вода, солоної води,
солоній воді
, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму
другові
, моїм другом.


В іменнику значення числа досить часто виражається до-
поміжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається
в процесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду
(порівняйте: ткач і піч, день і сіль) та врахування семан-
тичної віднесеності до статі в назвах істот (порівняйте:
батько і яблуко, Микола і Марина) і ще ряду ознак.

У прикметниках, в частині займенників і числівників
усі три граматичні значення (роду, числа і відмінка) виража-
ються флексією.

Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього
синтаксичній функції підмета (в початковій формі — на-
зивного відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). На-
приклад: Небо сьогодні синіло по - весняному (Гонч.); Шип -
шина важко віддає плоди
. Вона людей хапає за рукав
(Кост.).

Іменник може також виконувати вторинні функції: озна-
чення (узгодженого — прикладки, неузгодженого), обстави-
ни, іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок
Омелько
невеличке хлоп’ястояв біля матері й ди -
вився
, що вона робила (О. Пч.); Пружний вітерець дихав
йому назустріч прісною свіжістю великих вод
, тонким
прянистим духом далеких степів
(Гонч.); У чужому
краю не шукайте
, не питайте того, що немає і на небі,
а не тільки на чужому полі
(Т. Ш.); Поезіяце завжди
неповторність
, якийсь безсмертний дотик до душі
(Кост.).

§ 107. Семантико - граматичні
категорії іменника

Значення предметності в іменнику є його всеохоплюю-
чою ознакою, загальнокатегорійною. У межах класу всіх імен-
ників виділяються менші категорії, що характеризуються за
ознакою індивідуальне/загальне. Відповідно до цього імен-
ники поділяються на власні і загальні назви. До власних
назв належать усі індивідуальні найменування предметів
(прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні
назви, назви планет, сузір’їв, клички тварин і т. ін.). До за-
гальних назв належать усі слова, що є найменуваннями
однорідних предметів (наприклад: клас, студент, море,
зоря
, хлопець).

Межі між цими категоріями слів не стійкі. Загальні наз-
ви можуть ставати власними (наприклад, назви видавництв,
спортивних організацій тощо: «Наукова думка», «Вища шко-


ла», «Шахтар» і т. ін.), а власні назви переходити в загальні
(наприклад: галіфе, бостон, панама, ват).

Розрізнення власних і загальних назв у граматичному
плані виражається в тому, що власні назви не мають форм
множини, а деякі з них, навпаки, виступають лише у формі
множини.

За характером позначуваного (конкретне/абстрактне)
іменники поділяються на конкретні й абстрактні назви.

Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в
яких передається все те, що людина пізнає органами чуття.
Це назви предметів {будинок, грудка, вишня), явищ {ту -
ман
, заметіль), людей {Гнат, Надія, дитина), одиниць
виміру {метр, літр, тиждень, рік, кілограм) і т. ін.

До іменників з абстрактним значенням належать назви
узагальнених понять — якостей, властивостей, дій, процесів,
наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, при -
скорення
, вимір, переліт.

Категорія конкретності/абстрактності знаходить грама-
тичне вираження. Більшість абстрактних іменників має гра-
матичну форму числа однини і множини не утворює, деякі
абстрактні іменники мають множинну форму і не утворю-
ють однини {кошти, заручини, вибори).

Абстрактні іменники — це переважно мотивовані вто-
ринні слова. Твірними в них виступають прикметникові і
дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменни-
ках виражається спеціальними суфіксами: - ість -, - от (а),
- анн (я), - енн (я) та ін. (див. § 86).

Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою кон-
кретне/абстрактне не може бути, оскільки слова в непря-
мому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю
ознаку (порівняйте: полум’я в печі і полум’я серця, рап -
товий вихор
і вихор думок).

Серед іменників загальних назв з конкретним значен-
ням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видо-
вою категорією).

§108. Категоріязбірностійодиничності

Збірні іменники виражають сукупність однакових або
подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, напри-
клад: колосся, гілля, комашня.

Категорія збірності виражається граматично: збірні імен-
ники становлять сукупність як неподільну єдність, а тому
вживаються лише у формі однини. Семантичний відтінок


множинності нейтралізується граматично (порівняйте: учи -
тельство
, селянство, листя, збіжжя, гарбузиння і т. ін.).
Збірні іменники не можуть, за незначними винятками, озна-
чатися кількісними числівниками.

Не можна, наприклад, сказати два збіжжя чи мільйон
листя
, а лише багато збіжжя, чимало листя.

Словотвірне значення в збірних іменниках виражається
відповідними суфіксами: - ств (о), - инн (я), - н (я) та ін.

На основі словотвірного (семантичного) значення збірності
виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності,
і деякі іменники мають співвідносні форми граматичного
числа однини і множини та форми сукупної множинності
(збірності), наприклад: мишамишімишва, жінка
жінкижіноцтвожінота), парубокпарубки
парубоцтво
парубота), птахптахиптаство, про -
фесор
професорипрофесура. Але: городина, голо -
та
, морквиння або молодь, юнь та інші збірні іменники, в
яких словотвірне значення виражається суфіксом (в останніх
двох словах — нульовим). Ці іменники не мають співвіднос-
них форм граматичного числа.

За семантико-граматичними ознаками із збірними назва-
ми зближуються речовинні іменники, наприклад: гречка, го -
рох
, картопля, тютюн, ожина, молоко, сіль, вода і т. ін.
Ці слова виділяються з-поміж конкретних назв вказівкою
на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається
лічбі, а лише підлягає вимірові. Категорія речовинності та-
кож знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за гра-
матичним значенням числа: речовинні іменники вживають-
ся переважно в однині, деякі з них мають форму лише мно-
жини (ласощі, вершки, помиї і т. ін.).

Речовинні іменники однинної форми виступають у мно-
жині у випадку семантичної видозміни, наприклад: колосять -
ся жита
, пшениці (тобто лани пшениці, жита).

Речовинні іменники мають ще один граматичний вияв:
у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду
II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох
можливих флексій надається перевага флексії - у (цукру,
воску
, пороху).

Об’ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприй-
мається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Мо-
тивація семантична реалізується через граматичний вияв
категорії речовинності у формі родового об’єкта. Відхилен-
ня у виборі флексії незначні, вони в основному пояснюють-
ся змінами семантичних відтінків слова.


Виділення одного предмета із загальної маси, сукупності зна-
ходить свій вияв у одиничних (сингулятивних) іменниках.

Одиничні назви протиставляються своїм значенням
збірним та речовинним іменникам, наприклад: пташина
птаство, селянинселянство, бадилинабадилля,
зернина
зерно, пшеничинапшениця, волосина
волосся.

Граматичне протиставлення кількісного вияву в одинич-
них іменниках виражається у формах числа: квасолина
квасолини, намистинанамистини, перлинаперли -
ни
, стеблина —- стеблини та ін.

Одиничні іменники можуть означатися числівниками: три
горошини
, одна намистинка, чотири насінини, кілька
краплин
, сто перчинок.

Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовин-
ності, одиничності відчленовуються від більш загальної кате-
горії конкретності виявлення предметів не лише за своїми
семантичними відтінками, а дістають своєрідне граматичне і
словотворче вираження. Семантичні відтінки кількісної ха-
рактеристики предмета є одними з найвиразніших ознак
семантико-граматичного групування іменників. Ці ж ознаки
виявляються на вищому ступені абстракції — в граматичній
категорії числа.

§ 109. Категорія істот і неістот

У системі семантико-граматичних категорій іменника ви-
діляється також категорія істот і неістот.

Групування іменників відбувається за семантичними озна-
ками: до категорії істот належать назви людей і тварин (син,
робітник
, ворона, джміль, рак), а також демонічні і міфо-
логічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі
інші назви — явищ, предметів, абстрактних понять — вхо-
дять у категорію неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через
відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого ро-
ду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і мно-
жини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот —
форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя
(гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зо -
шит
(зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та
середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот
лише у формах множини: покликали сестер, розстелили
хустки
.


Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот
не виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили
полк
, зібрали гурт).

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (на-
приклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: по -
класти ножа
і ніж, зробити стіл і стола). Значно часті-
ше це спостерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється
частково і в інших відмінках — у давальному й місцевому,
ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному й
місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого
роду перевага надається флексії - ові (- еві, - єві), якщо це
назви істот, наприклад: Петр - ові, батьк - ові, ковал - еві,
Сергі
- єві. У назвах предметів переважає флексія - у (- ю):
клен
- у, Дніпр - у, піджак - у.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і
в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни,
що позначають істот, мають лише флексію - а (-я), напри-
клад: агітатора, учня, Івана; у назвах неістот флексія
залежить і від інших групувань цих іменників (порівняйте:
відмінк - а, молотк - а, але поверх - у, спирт - у).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках
чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не ви-
падково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єк-
тивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істо-
там і предметам (значення персональності/імперсональності).

Граматичні категорії іменника
§ 110. Категорія роду

Граматична категорія роду є однією з визначальних, кла-
сифікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за
граматичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і
середнього роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно мор-
фологічно — характером основ і системою флексій.,

Синтаксично рід іменників визначається формою узгод-
жуваних з ними слів — прикметників, займенників, поряд-
кових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій
маестро
, овочеве рагу.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражаєть-
ся ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець
українка, шахістшахістка.


У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду
ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засо-
би не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, ста -
роста
, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфо-
логічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’я-
зано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости,
воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.

Іменник чоловічого роду батько має флексію, спільну з
іменниками середнього роду. Рід цього іменника визначається
за семантичною віднесеністю особи до чоловічої статі.

Більшість іменників розподіляється за родами залежно
від характеру основи і системи флексій.

До чоловічого роду належать:

а) більшість іменників з кінцевим приголосним основи
{віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких
жіночого роду;

б) частина іменників на - а (-я), що семантично вказують
на віднесеність осіб до чоловічої статі {староста, Микола,
Ілля
);

в) деякі іменники на - о {батько, Павло, Дніпро).
До жіночого роду належать:

а) більшість іменників на - а (-я) {сестра, Софія, тка -
ля
), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотива-
цією та середнього роду;

б) частина іменників на приголосний {ніч, радість, міль,
тінь
) та іменник мати.

До середнього роду належать:

а) майже всі іменники на - о, - є {срібло, марево, море,
поле
);

б) частина іменників на - а (-я) {насіння, життя, до -
зрівання
, теля, ягня, курча і т. ін.).

Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності,
як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність)
виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, імен-
ники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках:
ткач, ткач - а, ткач - еві { - у), ткач - ем; ніч, ноч - і, нічч - ю.

Проте система флексій — не завжди достатній критерій
для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники
чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі від-
мінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на - а (-я)
разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією ста-
новлять І відміну. Частина іменників на - а (-я) може мати
значення двох родів — жіночого і чоловічого, наприклад:
нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура.


Іменники спільного роду не виражають якогось особливо-
го граматичного значення роду. Позначаючи людей залеж-
но від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними слова-
ми у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сиро -
та
, кругла сирота; такий причепа, така причепа; дру -
гий плакса
, друга плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).

У назвах істот граматичне значення роду певною мірою
обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом
істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією
(інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак,
міністр
і т. ін.) належать до чоловічого роду. Щоправда,
семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній
вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина поради -
ла
; педагог Іванова розповіла; цей пілот; дівчина - пілот.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша се-
мантична вмотивованість розподілу іменників за родами.
Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, на-
приклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (імен-
ники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (імен-
ники жіночого роду).

Словотворчо співвідносні назви самця і самки фіксуються
переважно в називанні свійських тварин (наприклад: ба -
ран
вівця, крількролиця, гусакгуска) та деяких
диких (наприклад: слонслониха, заєцьзайчиха,
вовк
вовчиця, ведмідьведмедиця).

Тварини, що мають важливе народногосподарське значен-
ня (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові
назви, семантично або словотворчо співвідносні для істот
обох статей і малят:


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.)