СЛОВОТВІР

Словотвір, або дериватологія (відлат.
derivacio — відхилення, утворення), — це розділ мовознав-
ства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і спосо-
бом творення їх.

Лексичне і граматичне значення слова належать до лек-
сичного і граматичного рівнів мови. Словотвір має міжрівне-
вий характер.

На основі вивчення словотвору окремих слів описується
словотвірна система в цілому та наявні в кожній частині
мови словотворчі засоби і діючі способи словотворення.

Розрізняють синхронічний і діахронічний словотвір. Син-
хронічний (описовий) словотвір вивчає словотворчу струк-
туру слів, яка визначається синхронічними відношеннями,
тобто тими, що існують на даному етапі розвитку мови. Діа-
хронічний словотвір вивчає шляхи появи похідних слів у
різні попередні періоди розвитку мови.

Основними поняттями синхронічного словотвору є: сло-
вотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова
із урахуванням його сучасних (живих) зв’язків з іншим
словом або словосполученням. Словотвірні відношення ро-
зуміються як відношення похідного (вторинного) слова до
того, від якого воно утворилося.

Словотвірні відношення виявляються у споріднених сло-
вах. До завдань словотвору входить вивчення всього арсе-
налу словотворчих засобів мови, словотвірних типів і роз-
рядів у межах використовуваних способів словотворення.

Описовий словотвір української мови досліджує сло-
вотвірні процеси, які виявляють закономірності її розвитку
на сучасному етапі. Системне вивчення словотвору перед-
бачає розгляд способів творення слів, будови їх з урахуван-
ням приналежності до певної частини мови, характеру твірної
основи та звукових змін, властивих сучасній мові.

Нове слово виникає на базі вже існуючого в мові й сприй-
мається як похідне, або хронологічно вторинне, щодо того, від
якого утворене. Наприклад, слова вітряк, денний, давно
сприймаються як вторинні щодо слів вітер, день, давній.
Ознаками їх похідності є передусім мотивованість їх зна-
чень словами, від яких вони походять, а також складніша
морфемна будова.

Відношення між мотивованим і немотивованим словом —
це вияв семантичної залежності: первинне слово є немоти-
вованим, вторинне, або похідне, слово мотивується значен-
ням іншого слова того ж кореня, що хронологічно передує
йому.

Словотвірну структуру похідного слова складають моти-
вуюча, або твірна, основа і словотворчий формант. Словотвірна
структура — це властивість похідного слова бути визначе-
ним за характером мотивуючої його основи і словотворчого
засобу, який виражає словотвірне значення. При словотвір-
ному аналізі у похідному слові виявляються семантичні
взаємовідношення між двома складовими елементами його
словотвірної структури. Так, з погляду сучасних семантико-
словотвірних зв’язків слово доброта є похідним, оскільки
виявляє мотиваційний зв’язок з прикметником добрий. Сло-
вотворчий формант - от - переводить основу прикметника до
іменникових слів на позначення абстрактного поняття (доб -
рий — ознака предмета, доброта — узагальнена, опредме-
чена ознака).

Суттєвою ознакою похідного слова є те, що воно має склад-
нішу, ніж первинне слово, будову: до його складу входить,
крім твірної основи, словотворчий афікс (суфікс, префікс, рід-
ше — флексія із словозмінною і словотворчою функціями,
інтерфікс, постфікс, афіксоїд), який уточнює, видозмінює зна-
чення мотивуючого слова.

У словотворенні основною одиницею виступає не корінь,
що є спільною частиною споріднених слів, а частина слова,
слово або й ціле словосполучення, що мотивує значення по-
хідного слова, є його словотворчою базою.

Твірною (словотвірною) основою називають
частину слова (слово чи частину слів словосполучення), від

якої твориться похідне. Наприклад, у дієслові заземлити
твірною стала основа іменникового слова земля (земл -), мо-
дифікована за допомогою словотворчих афіксів: суфікса
- и -, який разом із суфіксом - ти оформляє похідне слово як
дієслівне, і префікса за -, який виражає словотвірне значен-
ня. У слові заземлення твірною виступає вже дієслівна ос-
нова заземл - (и - ти), а словотвірне значення виражає імен-
никовий суфікс - енн -.

Твірна основа є спільною частиною двох слів — первин-
ного і похідного, адже вона завжди виконує для похідного
мотивуючу роль. Мотиваційні відношення похідності зумов-
люються тими прирощеннями, модифікацією, яких зазнає ос-
нова. Наприклад, у словах річний, річниця, роковини той
самий корінь рік -, але твірною основою він послужив лише
для слова річний, два інших мотивуються інакше: річни -
ця — від річний (річн + иц + я), а роковини — від роковий
(роков + ин - и).

Мотиваційні відношення між словами завжди встановлю-
ються попарно, хоч у процесах словотворення твірна основа
може виступати як у ланцюговому, так і в радіальному зв’яз-
ках. Порівняйте:

1) при поступовому ланцюговому зчепленні слів твірна
основа ускладнюється поступово, утворюючи кілька ступенів:

ліс — лісовий — лісовик — ■ лісовичка;

ліс — лісок — лісочок;

ліс — лісний — лісник — лісничиха;

2) при радіальному зв’язку похідних слів твірна основа
мотивує кілька похідних:

лісний

ліс лісовий
лісок
узлісся

Твірна основа може не повністю входити до похідного
слова. Це спостерігається при нульовій суфіксації, коли
дієслівна основа в похідному іменнику скорочується за ра-
хунок суфікса (переписа - ти — перепис, засів - а - ти — засів);
у складних словах, значення яких моделюється словосполу-
ченням (трудовийдень — трудодень, чесати хмари —
хмарочос) та в абревіатурах — від часткового усічення слів,
або буквеного чи звукового (начальник дивізії — начдив;
командний пункт — КП (ка - ne); наукова організація
праці — НОП).

Поняття «твірна основа» використовується щодо похідних
афіксальних слів. Стосовно ж слів, утворених неморфологіч-

ними способами, цей термін може бути використаний умов-
но, оскільки для словотвірного аналізу важливим є з’ясуван-
ня мотивації: у разі переходу слів з однієї частини мови в
іншу, при зрощенні двох слів в одне, при розщепленні бага-
тозначного слова та виникненні омонімів.

Словотворчою базою для всіх частин мови, які активно
поповнюються новоутвореннями в наші дні, виступають наяв-
ні в українській мові слова. Однак потенційна здатність
служити базою для словотворення в різних частинах мови
неоднакова. Іменникові основи є словотворчою базою для
іменників (вишня — вишняк), прикметників (учитель —
учительський), дієслів (весло — веслувати), прислівників
(мить — миттю). Від дієслівних основ творяться похідні
дієслова (світити — засвічувати), іменники (нагороди -
ти — нагорода, нагороджувати — нагородження), прик-
метники (тремтіти — тремтливий), прислівники (при -
сідати — навприсядки). Прикметникові основи можуть бути
базою для утворення прикметників переважно з модифіко-
ваним значенням здрібнілості, пестливості, збільшеності і
под. (червоний — червоненький, червонісінький); дієслів
(старий — старіти); прислівників (старуватий — ста -
рувато), іменників (новий — новина). Трансформування
основ різних частин мови при утворенні іншої частини мови
здійснюється за допомогою словотворчих засобів, наділених
неоднаковою здатністю включатися в міжкатегоріальну
словотвірну похідність.

§ 78. Словотвірне значення слова

Словотвірна структура слова визначається через моти-
ваційні відношення твірної основи і словотворчого форман-
та або іншого засобу (перенесення наголосу, чергування звуків,
переосмислення слова тощо), що видозмінює похідне слово у
порівнянні з мотивуючим його первинним словом.

Словотвірне значення в похідних словах —
це узагальнене, спільне для певного лексико-семантичного
розряду слів значення, яке виявляється в одному словотвір-
ному типові певним словотворчим засобом. Словотвірне зна-
чення ґрунтується на однотипних відношеннях. Ознаками
однотипних відношень є лексико-граматична належність
твірної основи до певної частини мови і характер слово-
творчого засобу. Наприклад, у суфіксальних утвореннях ко -
сар, кобзар, зброяр, баяніст суфікси - ар (- яр), - іст
виражають діяча, називають особу за родом її діяльності;

в іменниках хід, лік, цвіт виражається словотвірне зна-
чення узагальненої дії у спосіб відкидання дієслівних суфіксів
(тут наявне відношення нульового суфікса і дієслівної твірної
основи).

Словотворчі форманти, наголос, чергування звуків разом
із твірними основами є засобами морфологічного словотво-
рення.

Систему словотворення становлять словотворчі засоби,
словотвірні типи і розряди слів.

§ 79. Словотвірний тип.
Продуктивність словотвірного типу

Словотвірний тип — це основна одиниця кла-
сифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють
клас похідних слів (дериватів), що належать до однієї час-
тини мови і характеризуються такими словотвірними озна-
ками: 1) похідністю від слів однієї частини мови; 2) спільним
способом словотвору; 3) одним і тим же словотвірним зна-
ченням; 4) тотожним словотворчим формантом. Так, дієсло-
ва біліти, чорніти, зеленіти належать до одного слово-
твірного типу, тому що вони: а) походять від прикметників;

б) характеризуються суфіксальним способом словотвору;

в) мають одне й те ж словотвірне значення — виділятися за
кольоровою ознакою; г) утворені за допомогою дієслівного
суфікса - і -.

Словотвірний тип, що є незамкненим рядом похідних і
поповнюється новотворами, називається продуктив-
ним типом. Прикладом продуктивного словотвірного типу
можуть бути віддієслівні іменники на - анн (я), що познача-
ють опредмечені дії, процеси (виховання, змагання, вико -
будування тощо). Якщо словотвірний тип утворюється
кількісно обмеженою групою слів, то він може бути охарак-
теризований як непродуктивний. Наприклад, назви
людей за зовнішніми чи внутрішніми ознаками їх, утворю-
вані суфіксом - ун, складають замкнений, непродуктивний
тип: веселун, хитрун, щебетун, говорун, літун, хапун.

Із втратою словотвірної продуктивності окремим типом
(чи підтипом) стає непродуктивний і словотворчий афікс, а з
часом може перетворитися на мертву морфему (наприклад,
суфікс - к - у словах тонкий, близький).

У словотвірній системі сучасної української мови спосте-
рігаються випадки поступової втрати продуктивності афікса
в одному словотвірному типі і, навпаки, зростання його сло-

вотвірної активності в іншому типі. Так, продуктивний у
минулому суфікс - івн (а) в утвореннях на позначення доч-
ки за фахом або соціальним станом батька (бондарівна,
лимарівна, сотниківна, царівна, князівна та ін.) став
зовсім непродуктивним, але в назвах людей за прізвищем
або прізвиськом батька він і нині є досить продуктивним у
розмовному стилі і закріпився, зокрема, в іменах по бать-
кові: Дорошівна, Митяхівна, Кудряшівна, Іванівна,
Остапівна.

СПОСОБИСЛОВОТВОРУ

§ 80. Морфологічні способи словотвору

Залежно від матеріальних засобів вираження розрізня-
ють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.

До морфологічних належать усі способи творення про-
стих слів за допомогою афіксальних морфем, а також тво-
рення складних і складноскорочених слів.

Морфологічні способи словотвору поділяються на афік-
сальні, основоскладання та абревіацію.

До афіксальних способів словотвору належать префіксаль-
ний, суфіксальний, постфіксальний, змішані — суфіксально-
префіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-
постфіксальний, суфіксально-префіксально-постфіксальний та
флексійний.

Префіксальний спосіб словотвору, або пре-
фіксація, — це творення похідних слів за допомогою
приєднання префікса: казати — розказати, звичайний —
надзвичайний, зелень — прозелень.

Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується
не до основи, а до граматично оформленого слова, тому похідні
слова, утворені префіксальним способом, належать до однієї
й тієї самої частини мови, що й мотивуючі. Внаслідок при-
єднання префікса лексичне значення мотивуючого слова може
істотно видозмінюватися, наприклад: пливти — спливти;
гнати — (когось, кудись) — погнати, відігнати, підігна -
ти, розігнати, перегнати, зігнати, загнати.

На межі префіксальної морфеми і мотивуючого слова не
спостерігається помітних фонетичних змін. Лише окремі
префікси української мови мають варіантне вираження у
зв’язку з вставкою голосного перед приголосним твір-
ної основи: мліти — зомліти (з — зо), брати — зібрати

(з — зі), рвати — розірвати (роз — розі), гнати —
обігнати {об — обі) тощо. У ряді випадків префіксацію
супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: бігти —
вибігти, смак — присмак, весна — провесна.

Префіксація є активним способом внутрішнього дієслівно-
го словотвору, менш поширена вона в інших частинах мо-
ви — іменниках, прикметниках, прислівниках.

Суфіксальний спосіб словотворення, або с у -
фіксація, — це творення похідних слів приєднанням
до твірної основи суфікса: крига — криж - ин - а, криця —
криц - ев - ий, ясний — ясн - і - ти.

Суфіксація — найпоширеніший спосіб творення слів у
сучасній українській мові. Способом суфіксації творяться
іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих
частин мови має свою систему суфіксальних морфем, особ-
ливо розвинена вона в іменниках і прикметниках.

При додаванні суфіксальної морфеми до твірної основи
часто спостерігаються звукові зміни: чергування голосних
або приголосних у корені (село — сільський, крапати —
крапля), накладання морфем (Одеса — одеський) тощо.

Суфіксально-префіксальний спосіб сло-
вотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються од-
ночасним приєднанням до словотвірної основи префікса і
суфікса: ліс — пролісок, нога — обніжок, робити — не -
робство.

Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується
при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників.

Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення
можуть з’являтися похідні слова в межах того ж розряду
слів, до якого належить твірна основа (дорога — подорож -
ник, танцювати — пританцьовувати), але частіше твірна
основа переходить в інший розряд слів (сніг — засніжи -
ти, стіл — настільний, наш — по - нашому).

Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою набли-
жений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси
залишаються нейтральними до парадигматичного оформлення
слова, в той час як суфікси, тісно пов’язані з словотвірною
основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення
похідного слова. Так, у словах нарукавник, оздоровити ви-
ступають префікси на -, о -. Перше з них належить до імен-
ників, як і мотивуюче слово рукав, а друге — до дієслів, хоч
твірна основа прикметникова.

До суфіксально-префіксальних похідних зараховують слова,
утворені від прийменниково-іменникових сполук, наприклад:

без безмежний, при дорозі — придорожний, за

містом — заміський, при Дніпрі — Придніпров’я, за лі -
сом — залісся.

У дієсловах широко використовуються також суфіксаль-
но-постфіксальний та суфіксально-префіксально-постфіксаль-
ний способи словотворення.

Суфіксально-постфіксальні дієслова тво-
ряться від іменних (прикметникових та іменникових) і
дієслівних основ.

Іменникова або прикметникова основа приєднанням
дієслівного суфікса перетворюється на дієслівну. Постфікс
- ся не входить до складу дієслівної основи, виконуючи дві
функції: 1) граматичну — вираження дієслівного стану;
2) словотворчу — вираження словотвірного значення.

У творенні дієслів суфіксально-префіксаль-
но-постфіксальним способом беруть участь імен-
никові, прикметникові, числівникові, дієслівні основи, рід-
ше — прислівникові, а також основи службових слів. На-
приклад: каблук — викаблучуватися, рука — заручити -
ся, милостивий — змилостивитися, щедрий — розще -
дритися, бідний — прибіднятися, двоє — роздвоїтися,
дивитися — видивлятися, моргати — розморгатися,
танцювати — розтанцюватися, ні — розпікатися.

Основоскладання, словоскладання та абревіація — різні
типи складання основ, унаслідок чого виникають складні і
складноскорочені слова: двовірш, світловодолікарня, грам -
молекула, агітпункт, вуз тощо.

Складання — це спосіб творення складних слів поєднан-
ням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень
(усічень). Цим воно відрізняється від інших способів мор-
фологічного словотвору, орієнтованих на творення простих
слів.

Складні слова функціонують у тісному зв’язку з систе-
мою словосполучень, які стають основою творення їх.

Основним способом творення складних слів — іменників,
прикметників, прислівників — є основоскладання.

Основоскладання — це поєднання кількох
основ слів за допомогою інтерфіксів о, є (доброзичливий,
працездатний) або без них (триповерховий, всюдихід).
Результатом основоскладання є складні слова, або компози-
ти (лат. compositus — складний, складений з частин).

У композитах твірними виступають повні основи слів, які
співвідносяться з словосполученнями, побудованими за ти-
пами підрядного зв’язку (дрібнолистий, книгодрук, близько -
споріднений) або сполученням компонентів з сурядним
зв’язком (природничо - географічний). Основоскладання
може супроводжуватися суфіксацією, наприклад: природо -
знавство.

Словоскладання, або юкстапозиція (лат.
juxta — поряд, біля і positio — місце), — це поєднання кількох
слів або словоформ в одному складному слові (хата - ла -
бораторія, салон - перукарня).

Юкстапозити утворюються на основі словосполучень при-
кладкового типу, але на відміну від синтаксичного словоспо-
лучення, що складається з головного слова і прикладки (типу
дівчина - красуня, місто - гігант), яка виражає другу назву,
слова-юкстапозити виражають одне поняття.

Складання є продуктивним способом творення іменників
і прикметників, менше використовується в прислівниках
(переважно як індивідуально-авторські новотвори) і спора-
дично — в дієсловах.

Абревіація відрізняється від осново- і словоскла-
дання тим, що для творення слів використовуються усічені
основи, наприклад: профком, змі (засоби масової інформа-
ції).

Способом абревіації утворюються тільки іменники. Осно-
вами для творення складноскорочених слів виступають пе-
реважно словосполучення з опорним іменником і залеж-
ним прикметником (районне управління освіти — райуо)
або поєднання двох іменників (командир батальйону —
комбат).

Перехідний між складними і складноскороченими слова-
ми тип становлять іменники, які творяться поєднанням усі-
ченої основи залежного компонента словосполучення і ціло-
го слова, що виступає опорним компонентом, наприклад:
райцентр, спортбаза, сільгосптехніка, будматеріали.

Морфологічно-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які
виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї
частини мови до іншої. Головні з них такі: перехід прикмет-
ників і дієприкметників у іменники (субстантива-
ція); перехід дієприкметників у прикметники (а д ' є к -

т и в а ці я); перехід окремих слів з іменників і прикмет-
ників у займенники (прономіналізація); перехід
словоформ змінюваних слів у прислівники (адвербіа-
лізація); перехід повнозначних самостійних слів у служ-
бові: іменників, прислівників — у прийменники (п р є п о -
зитивація), іменників і іменникових словосполучень —
у вигуки (інтер’єктивація) тощо; спостерігаються
також різні переходи між службовими словами.

Перехід слова з однієї частини мови до іншої, супроводжува-
ний перетворенням відповідних парадигматичних характеристик,
називається конверсією (від лат. conversio — пере-
творення, зміна). Типовим прикладом конверсії в українській
мові є субстантивація прикметників, перехід окремих повно-
значних слів у службові, зокрема прийменники.

Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умо-
вах спонтанно. Синтаксичні позиції як певні значення в
синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами мови.
Якщо ту чи іншу позицію займає слово (словоформа) іншої
частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а
потім і морфологічні ознаки, перебуваючи в нетипових для
нього синтаксичних зв’язках. Наприклад, прикметник у ролі
підмета або додатка позначає не ознаку предмета, а особу
або предмет. Порівняйте: Зійшов молодий місяць. До хати
увійшов молодий.

Відповідно до виконуваної ролі в реченні субстантивова-
ний прикметник молодий позначає особу чоловічої статі,
втрачає здатність змінюватися за родами: молодий і моло -
да — це два різні іменники, а не словоформи одного слова.

При морфологічно-синтаксичному словотворі похідне слово
нічим не відрізняється зовні від мотивуючого, але дістає нове
значення. Омоніми легко нейтралізуються у відповідних
контекстах.

Похідні слова можуть з’являтися внаслідок поступового
зрощення синтаксичного словосполучення в одне сло-
во. Такий спосіб словотвору називають лексико-син-
таксичним. Так, унаслідок зрощення складених числів-
ників утворилися числівники одинадцять, сімдесят, двісті,
обидва. Прислівники горілиць, втридорога, чимдуж — при-
клади зрощень кількох слів словосполучень.

Словотвірне значення в зрощеннях виявляється через
втрату синтаксичних ознак словосполучення і появу грама-

тично оформленого слова, що належить до певної частини
мови.

Близькими до зрощень є складні іменники, похідні від
прикладкових словосполучень, наприклад: сон - трава, ро -
мен - зілля, татар - зілАЯ, хліб - сіль, батько - мати. Внаслі-
док семантичного зближення слів синтаксичного сло-
восполучення поступово виникає назва у формі складного
слова, яке конденсує зміст словосполучення в єдине ціле:
хліб - сіль — гостинність, батько - мати — батьки.

§ 84. Лексико - семантичний словотвір

Похідне слово може з’являтися і семантичним шляхом —
через розщеплення багатозначного слова і поступове утво-
рення омонімів. Наприклад, слово перо (знаряддя для писан-
ня), супутник (апарат, запущений на орбіту планети) моти-
вуються давно відомими словами: перо (гусяче), супутник
(людина, що йде поряд у житті). Словотвірне значення цих
похідних слів виражається в контексті через співвідношен-
ня омонімії {перо — пір’я, перо — знаряддя для писання;
супутник — людина; супутник — апарат).

Лексико-семантичним способом утворюються переважно
іменники.

ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ

§ 85. Структура іменникових основ

Іменники являють собою клас слів, що інтенсивно по-
повнюється новоутвореннями. Виникнення нових іменни-
ків відбувається за участю всіх наявних в українській мові
способів словотворення, однак найпродуктивніше вияв-
ляють себе морфологічні способи афіксації та словоскла-
дання.

Іменникові основи характеризуються різною словотвірною
структурою. У сучасній українській мові наявні іменники з
непохідною основою (наприклад, ліс, край, жито, поле,
сани) і з похідною, в якій, крім кореня, виділяються один або
кілька словотворчих афіксів: суфікс {учень, стілець), префікс
{прамова, переклад), суфікс і префікс {видолинок, поба -
чення), інтерфікс {водопад, птахоферма), інтерфікс і суфікс
{вугледобування), інтерфікс, суфікс і префікс {непраце -
здатність).

§ 86. Суфіксальний словотвір іменників

У системі афіксального словотвору найактивніші суфік-
сальні засоби і суфіксальний спосіб, сукупністю яких вира-
жаються словотвірні категорії, властиві кожній частині мови.

Суфіксальні іменники входять майже до всіх словотвір-
них категорій цієї частини мови: назв осіб та інших істот
(неосіб), назв конкретних предметів і абстрактних понять,
збірних та одиничних предметів.

За характером твірних основ розрізняють суфіксальні
іменники, мотивовані іменниками, прикметниками, дієслова-
ми, числівниками та іншими частинами мови.

Іменники, мотивовані іменниками (відсубстантивні), тво-
ряться суфіксами обох груп — тих, що надають нового зна-
чення, і тих, що вносять відтінки суб’єктивної оцінки. Імен-
ники, мотивовані іншими частинами мови, творяться тільки
суфіксами першої групи.

Твірна іменникова основа виражає предметність, яка по-
різному уточнюється суфіксом у назвах осіб і неосіб та пред-
метів.

Словотвірні типи назв осіб

У назвах осіб за родом діяльності, мотивованих іменника-
ми, виражається вказівка на знаряддя або об’єкт спрямуван-
ня діяльності людини {косар, комбайнер, волейболіст,
стрілець) чи продукт діяльності {харчовик, пасічник, меб -
ляр).

У словотвірних типах відсубстантивних іменників на по-
значення людей за родом діяльності, фахом продуктивними
є суфікси - ар { - яр), - ець { - івеаь, - овець), - ник, - ік
{ - їк), - ир, - ист { - іст), наприклад: шахтар, килимар,
ковзаняр, фахівець, динамівець, олійник, кулеметник,
прозаїк, бригадир, таксист, шахіст. Менш продуктив-
ними є суфікси іншомовного походження - ант, - ент: ко -
мерсант, курсант, кореспондент.

Віддієслівні іменники категорії осіб виражають значення
«носій процесуальної ознаки».

Словотвірні типи віддієслівних іменників об’єднують:
1) назви особи як виконавця певної дії або роду її заняття:
читач, відвідувач, дослідник, рахівник, складальник,
кравець; 2) назви особи як носія певної процесуальної оз-
наки; що визначає її поведінку: бунтар, прохач, попихач,
утискувач, критикан, трудівник, звитяжець.

Найпродуктивніші типи іменників із суфіксами:

- ник (- івник), - льник: виробник, візник, ремонтник,
рятівник, заготівник, в’язальник, веслувальник, намо -
тувальник;

- ч (- ач, - яч): ткач, заспівувач, перекладач, збирач,
діяч;

- ець (- нець): співець, борець, знавець, продавець, пе -
реможець, примиренець, висуванець;

- ар (- яр), що приєднуються переважно до усіченої осно-
ви: лікар, бунтар, маляр, кресляр.

Малопродуктивні на сучасному етапі суфікси:

- тель (спільнослов’янського походження): мислитель,
вершитель;

- ій: заводій, водій;

- ак (- як): співак, вояк;

- ун: бігун, стрибун, несун;

- к (о), - к (а): неумійко, писака;

- ок: знаток, їдок;

- чик (- щик): льотчик, гонщик, наборщик;

суфікси іншомовного походження:

- атор, - итор, - ер, - ор, - ан, - ат, - ант та ін.: агітатор,
диктатор, репетитор, тренер, диктор, критикан, де -
легат, практикант.

Відприкметникові утворення назви особи виражають носія
ознаки. Семантика їх може дорівнюватися семантиці слово-
сполучення іменника з прикметником: передовик — передо-
ва людина (на виробництві, у починанні), смільчак — сміли-
вий хлопець (чоловік). Однак частіше прикметникова основа,
ускладнена іменниковим суфіксом, семантично видозмінюється
у напрямку вираження ознаки за дією (заочник — той, який
заочно навчається; молодець — той, що позитивно характе-
ризується за вчинками, за працею, навчанням і т. д.).

Словотвірні типи відприкметникових іменників познача-
ють осіб, означених за родом їхньої діяльності й оцінки її
(молодець, сміливець), за зовнішніми ознаками (здоровань,
смугляк, чистьоха).

Найбільш уживані суфікси в таких утвореннях: - ик (від -
мінник), - ець (марафонець), - ак (- як) (чужак, добряк),
- чак (весельчак). Непродуктивними стали суфікси: - ач (ба -
гач), - ань (вухань), - ун (дикун, горбун), - ш (а) (лівша,
правша) та ін.

У поодиноких суфіксальних іменниках на позначення осіб
твірною основою виступає числівник (шістдесятник, сімде -
сятник) або займенник (свояк).

Вузька спеціалізація виконуваних людиною (і машиною)
дій і процесів знаходить відображення у швидкому зрос-
танні обсягу наукової і виробничої термінології та сприяє
активізації словотвірних моделей, за якими творяться назви
осіб жіночої статі, що виражають їх діяльність, рід занять,
фах, процесуальні ознаки.

Іменники, що є назвами осіб жіночої статі, мотивуються
іменниками, які є назвами осіб чоловічої статі.

Наявні в мові лише поодинокі деривати категорії осіб із
таких паралельних відповідників, як назва чоловічої і назва
жіночої статі; наприклад: праля, модистка, манікюрша,
машиністка, доярка. Як правило, такі іменники познача-
ють рід діяльності, яку віддавна виконували тільки жінки
або майже виключно жінки. Іменники дояр, швейник —
вторинні, похідні від доярка, швея, вони відображають мож-
ливість зворотних співвідношень: назва особи жіночої ста-
ті — назва особи чоловічої статі, що зумовлюються позалін-
гвістичними факторами. Механізація процесів праці ніве-
лює престижність /непрестижність виконання так званої спо-
конвічно жіночої праці (доїння корови, шиття білизни і под),
що зумовлює називання осіб чоловічої статі на основі назв
осіб жіночої статі.

Для творення назв осіб жіночої статі найпродуктивніше
використовується суфікс - к (а), який приєднується після су-
фікса на позначення осіб чоловічої статі: делегатка, дру -
карка, школярка, учителька, студентка, гімнастка,
театралка, гітаристка, шахістка, медалістка. Рідше
спостерігається усічення суфікса основи: висуванець — ви -
суванка.

Менший ступінь продуктивності виявляє суфікс - иц (я),
- ниц (я), - щиц (я), який приєднується до повної або усіченої
основи: фельдшер — фельдшериця, льотчик — льотчиця,
провідник — провідниця, розвідник — розвідниця, але:
жнець — жниця, продавець — продавщиця.

Спостерігаються також нерегулярні утворення з суфіксом
- ш (а) (кастелянша, педікюрша), який частіше утворює
назви осіб жіночої статі із значенням «дружина особи, на-
званої мотивуючим іменником» (інженерша, професорша),
та з суфіксом - их (а), який також уживається в двох значен-
нях. Порівняйте, наприклад: кравчиха, ткачиха з першим
значенням; сторож — сторожиха, чабан — чабаниха,
які вживаються в обох значеннях, і коваль — ковалиха,
голова — головиха, властиві розмовному мовленню із дру-
гим значенням.

Поодинокі лексеми цього розряду утворені суфіксами ін-
шомовного походження - ес (а) (поет — поетеса), - ис (а)
(актор — актриса).

Непродуктивними (мертвими) стали суфікси - х (а) (пря -
ха), - ал (я) (праля, ткаля).

Назви осіб за національною і територіальною ознаками
творяться від іменникових основ — топонімів. Найбільш
уживані суфікси в цих словотвірних типах для назв чоло-
вічого роду:

- анин (- янин), - чанин, - ин: молдаванин, пражанин,
росіянин, харків’янин, фінікіянин, полтавчанин, до -
неччанин, грузин, осетин, болгарин;

- ець (- єць), - анець: житомирець, полтавець, украї -
нець, тбілісець, марієць, американець, новгородець;

- ич: костромич, русич;

- ак (- як): словак, туляк, подоляк, сибіряк;

- ит: одесит.

Назви осіб жіночої статі цього розряду творяться суфік-
сом - к (а), який приєднується до повної чи усіченої основи
або разом із вставним звуком (інтерфіксом), наприклад: біло -
рус — білоруска, поляк — полька, костромич — костро -
мичка, грузин — грузинка, камчадал — камчадалка, ро -
сіянин — росіянка, парижанин — парижанка, угорець —
угорка.

Корелятивні іменники із значенням особи за ознакою
недорослості утворюються від основ іменників за допомо-
гою суфіксів, які переводять їх в іменники середнього роду:
- ен (я), - чен (я) та флексії: - а, а в множині — суфікса
- ат (а), - ят (а), - чат (а): маленя, хлопченя, дитинчата.

Давнє словотвірне значення недорослості зберігається в
іменниках, що позначали доньку за діяльністю батька з су-
фіксом - івн (а) (ковалівна, бондарівна); сина — за родом
діяльності або соціальним станом батька з суфіксом - енк (о)
й - ич (коваленко, ткаченко, княжич, гетьманич); помічника
в певній діяльності з суфіксом - чук (ковальчук, чабанчук),
а в сучасній мові використовуються як українські прізвища.

Словотвірний розряд назв тварин, птахів, риб, комах на
сучасному етапі рідко поповнюється новотворами. В існую-
чих словотвірних типах наявні суфікси: - ак (гусак), - ач
(деркач), - ень (півень), - ун (цвіркун), - ур (снігур), - ець
(тунець), - к (а) (овечка, перепілка), - иц (я) (телиця, ку -
ниця) та ін.

Назви конкретних предметів можуть поповнюватись но-
вими словами, мотивованими дієсловами, іменниками і при-

кметниками. Найбільш поширені словотвірні типи з су-

? иксами - ак (-як) {держак, вітряк), - ик (рушник), - ач
зрошувач), - к (а) (клітка), - иц (я) (дійниця), - ищ (е) (дни -
ще) та ін.

У назвах предметів із значенням речовинності виступає
суфікс - ь ]-, який внаслідок асимілятивних процесів пере-
дається у вигляді подовженого приголосного основи або по-
двоєння на письмі (коріння, бадилля), а також суфікси - ець
(холодець), - ин (а) (городина, озимина), - инн (я) (гарбу -
зиння, павутиння).

У творенні збірних іменників, що позначають сукупність
осіб або предметів, використовуються суфікси: - ств (о), - цтв (о)
(селянство, жіноцтво), - ак (- як) (вишняк, кругляк),
- от (а) (кіннота), - н (я) (рідня), - в (а) (братва, мушва),
- ур (а) (агентура), - ат (- іат) (царат, секретаріат) та ін.
Назви одиничних предметів творяться за допомогою су-
фікса - ин (а): намистина, капустина, горошина.

Абстрактні назви

Іменники, що виражають абстрактні поняття, мотивуються
прикметниковими і дієслівними основами. Відприкметникові
іменники з словотвірним значенням узагальненої ознаки
творяться за допомогою суфіксів: - ість (молодість, прав -
дивість, спритність); - ств (о), - цтв (о), - зтв (о): герой -
ство, новаторство, пророцтво, убозтво; - от (а): вид -
нота, мерзлота; - ин (а): бистрина, глибина; - изн (а):
новизна, прямизна; - ь ] (а), що підпав асиміляції: могут -
тя; - изм (- ізм): гіперизм, ліризм, гуманізм.

Непродуктивні суфікси давнього походження: - інь (гли -
бочінь), - об (а) (жадоба), - яв (а) (синява) та деякі інші.

Віддієслівні іменники з словотвірним значенням узагаль-
неної дії або продукту дії творяться за допомогою суфіксів:
- анн (я), - инн (я), - енн (я), - інн (я), - ув - анн (я), які нашарову-
ються на суфікс дієслова: постачання, примноження,
ствердіння, випробування (і випробовування) або при-
єднуються до усіченої основи: зіткнутися — зіткнення,
стягнути — стягнення (порівняйте: стягувати — стягу -
вання).

Малопродуктивний у віддієслівних іменниках суфікс - к (а)
виражає словотвірні значення процесу обробки і опредме-
ченої дії: нарізка, оранка, обкрутка, виручка, мішанка,
перевірка.

Непродуктивні суфікси: - ь ](а) (забуття, почуття);
- от (а) (робота); - ощ (і) (заздрощі, хитрощі); - ин (а) (біга -

нина); - н (я) (біготня, тупотня); - б (а) {боротьба, сівба,
клятьба).

Особливу групу складають суфікси другої групи, які на-
дають новоутвореному іменникові відтінків зменшеності або
збільшеності та суб’єктивної оцінки.

Іменники здатні виражати реальну, об’єктивну зменшеність
або збільшеність предметів. Вони завжди виявляють відно-
шення похідності з іменниками, у яких відсутня сема змен-
шеності/збільшеності, і зберігають, як правило, граматичний
рід, властивий мотивуючому слову: будиночок, доріжка, ден -
це, ночовки — від будинок, дорога, дно, ночви; вітрище,
вітрюган — від вітер.

Категорія зменшеності/збільшеності, що історично сфор-
мувалася на основі вираження реальних ознак предметів —
малого або великого розміру, обсягу, зросту, віку, ваги, малих
форм, малої насиченості і т. ін., поступово почала виражати
і суб’єктивне ставлення до реалій. Для її вираження в ук-
раїнській мові використовуються зменшено-емоційні суфік-
си та суфікси збільшеності, які, приєднуючись до твірної ос-
нови, надають новоутвореному слову відтінків здрібнілості,
ласкавого ставлення особи, голублення, пестливості або
збільшеності, зневажливості, згрубілості аж до лайливості.

Зменшено-емоційні іменники з позитивним емоційним
забарвленням складають значну групу оцінних слів, що тво-
ряться суфіксами - ок, - ек, - ець, - к (о), - очок, - ичок, - чик,
- оньк (о), - ун, - усь (у чоловічому роді); - к (а), - иц (я), - очк (а),
- ичк (а), - унія), - ус (я) (у жіночому роді); - ц (е), - а, - ч (а),
- ен (я), - еньк (о), - ачк (о), - ечк (о) (у середньому роді).

У назвах істот, і зокрема людей, переважає експресивно-
емоційна оцінність, а в назвах неістот може виражатися як
реальна зменшеність предмета, так і позитивне ставлення
особи до нього. Порівняйте, наприклад, у назвах людей і тва-
рин: синок і синочок, синонько; Петрик, Петрусь; коник,
кониченько; матінка, матуся; донька, донечка; дитят -
ко, дитяточко; зайча, зайченя, зайченятко; і в назвах
предметів: ножик, ранка, вічко, мішечок, вуличка, дерев -
це як вираження малих розмірів, але півничок, дитсадочок,
росиночка, доріженька, весельце, віченьки як вираження
насамперед позитивних емоцій.

Одним із продуктивних суфіксів, що утворюють іменники
з відтінками збільшеності і суб’єктивної оцінки згрубілості,
негативного ставлення, можна назвати суфікс - ищ (е), за до-
помогою якого слово одержує значення подвійного (чолові-
чо-середнього або жіночо-середнього) роду: носище, мос -

тище, морозище, голосище, ручище, головище, відьмище
або, рідше, середнього роду чи множинної форми: копитище
і копитища, очище і очища, дверища.

Менш уживані суфікси - иськ (о) (хлопчисько, дівчись -
ко), - уг (а), - уган (злодюга, дідуган), - ук (а) (звірюка,
каменюка, зміюка) і под. Більшість із таких утворень по-
значають осіб або інших істот обох статей і належать до
іменників подвійного роду.

Семантично близькі до них іменники, похідні від дієслів,
що характеризують осіб за процесуальною ознакою, яка
оцінюється як негативна: кривляка, заправила, сутяга.
Однак у таких лексемах словотворчий суфікс належить до
першої групи. Переводячи дієслівну основу в іменники, він
виражає нове значення: позначає особу за її дією як харак-
терною ознакою людини.

Зменшено-емоційні іменники залежно він контекстуаль-
ного оточення можуть втрачати значення позитивної оцінки
і набувати відтінків зневажливого ставлення, іронічного або
й саркастичного (наприклад, у творах Т. Г. Шевченка).

У словотворенні іменників префіксація на сучасному етапі
порівняно з іншими способами малопродуктивна. Обмеже-
на і кількість іменникових префіксів. З-поміж них наявні
префікси спільнослов’янського і східнослов’янського похо-
дження, які втратили семантичну виразність, а тому виділя-
ються у багатьох випадках тільки шляхом етимологічного
аналізу слів: па - (виражав вказівку на предмет, схожий на
той, що названий: паволока, пакіл; су - (виражав значення
сукупності, суміжності: сув’язь, сукровиця); пра - (позна-
чав віддалені ступені спорідненості по висхідній і спадній
лініях: пращур, правнук) та ін. У сучасній українській мові
ці давні префікси використовуються в галузі створення нау-
кової термінології за давніми зразками з дещо видозміне-
ним словотвірним значенням (павітер (вітерець), прамо -
ва, прабатьківщина, праліс, прарід, супісок, суглинок)
або входять до складу відприкметникових іменників пере-
важно абстрактного значення, утворених суфіксальним спо-
собом (сумирність, суміжність і суміжник, сумісни -
цтво, сумісність, суміщення).

Живі, хоч і не активно виявлені словотворчі зв’язки у
префіксів, споріднених з іншими частинами мови — дієсло-
вом, прикметником, прислівником: про -, перед - (із значен-

ням передувати в часі: провесна, переддень, передісторія);
під - (із значенням підпорядкування): підвид, підстанція;
спів - (із значенням спільної участі, взаємодії: співавтор,
співпраця); не - (із значенням заперечення: недруг, неволя).

Більш активну роль ці префікси виявляють при суфік-
сально-префіксальному словотворенні іменників.

У термінології продуктивно взаємодіють з твірними осно-
вами іменників префікси іншомовного походження:

анти - (проти): антитеза, антизакон;

архі - (зверх): архімандрит;

віце - (другий за чином, званням): віце - адмірал, віце - кон -
сул;

дис - (відсутність чогось): дисгармонія;

екс - (колишній): ексчемпіон;

екстра - (найвищого гатунку, найкращий): екстраклас;

ім -, ін - (заперечення, відсутність): імміграція, інваріант;

контр - (протилежний): контрудар;

обер - (вищий за чином): обер - прокурор;

прото - (перед): прототип, протоісторія;

ре - (зворотна дія): реевакуація;

супер - (зверху, вище): суперобкладинка, суперзірка;

ультра - (зверх): ультрамода.

У системі словотворчих засобів іменників значне місце
займають слова-афіксоїди українського та іншомовного (пе-
реважно грецького і латинського) походження: пів, полу,
все; авіа, авто, агро, біо, гідро, мікро, мілі, мега, метео,
нейро, полі, теле і под. Такі початкові елементи при сло-
вотворенні перестали сприйматися як кореневі морфеми
(твірні основи) і почали перетворюватися на словотворчі
засоби — префіксоїди, а утворені за участю їх іменники сприй-
маються як прості, а не складні слова: південь, полудень,
всесвіт; авіамотор, автомашина, агротехнік, біома -
са, мікрокалькулятор, міліметр, мегаполіс, метеостан -
ція, нейрохірургія, поліграфія, телепередача.

§ 88. Префіксально - суфіксальний спосіб
творення іменників

Префіксально-суфіксальні іменники творяться від іменни-
кових основ. До префіксально-суфіксальних іменників на-
лежать такі деривати, в яких іменникова основа оформляє-
ться суфіксом (з нульовою чи матеріально вираженою флек-
сією) разом з одночасним приєднанням префікса, наприк-
лад: видолинок, перелісок, пролісок, провулок, спів -

вітчизник, загривок, узбіччя, роздоріжжя, обличчя,
одвірок.

У сучасній українській літературній мові такі утворення
малопродуктивні. Значно більшу продуктивність виявляють
словотвірні типи суфіксально-префіксальних утворень, осно-
вами для яких служать прийменниково-відмінкові словоформи
іменників. У процесі словотворення прийменник перетво-
рюється на префікс. Наприклад, в іменниках, утворених за
моделлю прийменник-префікс + суфікс - bj -(a): безриб’я,
безхмар’я, безправ’я, безладдя, заозер’я, залісся, між -
брів’я, міжсезоння, надхмар’я, надголів’я, передгроззя,
передмістя, піддашшя, піднебесся, побережжя, Побуж -
жя. Найуживаніші прийменники-префікси без, за, під, між,
на, над, при, по, а з суфіксів - к (а), - ств (о), - іств (о), - ок,
- ник. Наприклад: безкозирка, запічок, підніжка, підопліч -
ка, безумство, навушник, нахлібник, надгортанник,
пригорок, пристінок, подорожник.

§ 89. Іменники безафіксного творення
(нульова суфіксація)

Своєрідним видом афіксального словотворення іменників
є нульова афіксація. Безафіксне словотворення в сучасній
українській мові використовуюється при творенні віддіє-
слівних і, рідше, відприкметникових дериватів.

Віддієслівні іменники, тобто такі, що структурно і семантич-
но мотивуються дієслівними основами, становлять значний лек-
сичний масив серед граматичного класу іменників, своєрідність
якого полягає у поєднанні деяких елементів дієслівної семан-
тики з категоріальними значеннями іменника.

Безафіксним способом можуть творитися нові слова як
від «чистих» основ, так і від тих, у складі яких наявні пре-
фікси або суфікси.

Словотворчий процес таких іменників виявляється у двох
формах: 1) у чистому вигляді (без фонетичних змін), на-
приклад: cadumu — сад, зсуватися — зсув;

2) з фонетичними змінами, які полягають переважно у
чергуванні голосних або приголосних звуків, що зумовлю-
ються їх новими позиціями: виходити — вихід, гатити —
гать, носити — ноша.

У мовознавчій літературі виділяють чотири типи слово-
твірних моделей безафіксних іменників української мови:

1) іменники чоловічого роду II відміни: хід, гук, переспів,
почин;

2) іменники жіночого роду І відміни: обнова, згода, зая -
ва, передача;

3) іменники жіночого роду III відміни: зав’язь, розповідь,
зустріч;

4) іменники, які мають лише форму множини: збори, лови,
вибори, бігá.

Більшість безафіксних віддієслівних іменників утворена
від основ префіксальних дієслів (вихід, відсів, засік, роз -
гін). Утворень від безпрефіксальних основ значно менше
(типу вис, мах, крик, біг). Таке переважання пояснюється
не стільки тим, що і в класі дієслів переважають префіксальні
утворення, скільки тим, що префіксація дієслівних основ сти-
мулює участь їх у словотворі за моделлю безафіксного тво-
рення. Порівняйте, наприклад, запис, допис, перепис при
неіснуючому пис. При безсуфіксному творенні віддієслівних
іменників відкидаються всі дієслівні суфікси, тим самим ну-
льова суфіксація забезпечує переведення дієслівної основи
до класу слів, що виражають предметність. У словотвірній
моделі безафіксного творення іменників функціонують осно-
ви як доконаного, так і недоконаного виду. Наприклад, доко-
наного виду: зарядити — заряд, здати — здача, пере -
гнити — перегній, викупити — викуп, переходити —
перехід, зливати — злив, вигонити — вигін, спадати —
спад.

У безафіксних іменниках жіночого роду важче встанови-
ти похідність від дієслів доконаного чи недоконаного виду,
наприклад, заборона співвідноситься з дієсловами обох ви-
дів — заборонити і забороняти. Так само відмова — від -
мовити і відмовляти, приправа — приправити і при -
правляти.

У процесі нульової суфіксації твірна основа може зазна-
вати фонетичних змін. Найпоширенішими є такі зміни
приголосних: 1) зворотне чергування (вислужити — ви -
слуга, кричати — крик, класти — клад); 2) чергування
приголосних б — бл, п — пл, в — вл, м — мл (трави -
ти — травля, крапати —- крапля); 3) усічення дієслівної
основи (заповідати — заповідь, кликати — клич, від -
мовити — відмова, перегукуватися — перегук); 4) по-
м’якшення кінцевого приголосного основи (гатити —
гать, падати — падь, зав’язатися — зав’язь, висі -
ти — вись); зміни голосних переважно виявляються як
чергування о, є з і, хоч і непослідовно (витворити —
витвір, боліти — біль, але: викосити — викос, заводи -
ти — завод).

Ці ж явища спостерігаються в іменниках прикметниково-
го (дієприкметникового) походження: сухий — суша, по -
рослий — поросль, блакитний — блакить, ламаний —
ламань.

Допоміжним засобом безафіксного творення іменників
може виступати також перенесення наголосу.

Нульовий суфікс іменника взаємодіє з нульовою (в чоло-
вічому роді) або фонемно вираженою флексією. Цим засо-
бом здійснюється переведення дієслівної або прикметнико-
вої основи до розряду іменників. Флексія оформляє на-
лежність іменника до певного роду (в однині). Наголос по-
хідного іменника може залишатися на корені або префіксі,
фіксуючи акцентологічні закономірності основи дієслова чи
прикметника. Проте частіше внаслідок скорочення основи
після відкидання дієслівних суфіксів він пересувається на-
перед.

В іменниках чоловічого роду, утворених від префіксаль-
них дієслів, наголос, як правило, переміщується на префікс
{закликати — заклик, переділити — переділ, розтина -
ти — розтин) або на корінь (наділяти — наділ, настила -
ти — настил).

В іменниках жіночого роду з флексією - а (я) наголос час-
тіше зберігається на тій морфемі, що й у дієслові: вирва -
ти — вирва, кривдити — кривда, переправити — пере -
права, завіяти — завія, відзначити — відзнака, але:
виставити — вистава, носити — ноша.

Відприкметникові утворення також характеризуються пе-
ренесенням наголосу, але не тільки наперед, а й на кінець
слова. Порівняйте: синій — синь, але: сухий — суша, зеле -
ний — зелень і красний — краса.

§ 90. Словесний наголос в афіксальних
утвореннях іменників

Словесний наголос в українській мові має властивість пере-
міщуватися, виявляючи усталені закономірності літературної
вимови, які відображають норми словозміни і словотворення.

У словотворчих моделях афіксальних утворень відобра-
жаються не лише певні закономірності використання афіксів
для відповідного розряду слів, а й більш або менш усталені
норми наголосу в початковій формі слова (при словозміні
він може переміщатися, відбиваючи інші закономірності), що
є типовими або характерними для слів певного словотвір-
ного типу.

У суфіксальних іменниках переважає наголос на суфік-
сах: - ак { - як) — у назвах людей за національністю чи
територіальною приналежністю {поляк, подоляк); у назвах
конкретних речей {держак); збірних понять {березняк, суш -
няк); тварин {рисак);

■аль — у назвах людей за родом занять, за внутрішніми
чи зовнішніми ознак"— 'скрипаль, носáль);

- ань — у назвах *,*, ^Й за зовнішніми чи внутрішніми
ознаками {здоровань, черевань);

- ач — у назвах людей за родом занять {збирач, викладач,
але: попихач, привласнювач); у назвах конкретних пред-
метів {рогач, приймач);

- ир — у назвах людей за родом занять {командир);
у назвах конкретних предметів {пустир);

- ій — у назвах людей за внутрішніми чи зовнішніми оз-
наками {бабій); за родом занять {водій);

- ист, - іст { - їст) — у назвах людей за належністю до
певних політичних або інших напрямків {ідеаліст, мате -
ріаліст, атеїст); за родом занять (бандурист, цимбаліст);

- ук, - ун, - ай, - чук — у назвах людей за родом занять, за
зовнішніми чи внутрішніми ознаками {хапýн, бородай, але:
глашатай, при менш вживаному глашатай); у назвах тва-
рин та інших істот {піскýн, цвіркун, ведмедчýк);

- ильник { - ільник) — на означення людей за родом за-
нять {кріпильник); на означення конкретних предметів {хо -
лодильник);

- итель — на означення людей за родом занять {пове -
литель);

- унок { - юнок) — на означення конкретних предметів, явищ
{поцілунок, малюнок).

Так само в іменникових утвореннях жіночого роду наго-
лос падає частіше на суфікси і рідше — на флексію.

Наголошення в суфіксальних утвореннях саме суфіксів
є засобом вираження словотвірного значення цих афіксів, а
досить часте переміщення наголосу в непрямих відмінках
на флексію служить показником відмінностей у граматич-
них (реляційних) значеннях слова.

В іменниках, утворених суфіксально-префіксальним спо-
собом, навпаки, переважає кореневий наголос, наприклад:
наплічник, подорожник, загривок, але: підліток, зáзу -
бень.

Наголос виділяє в словотворчій моделі саме ту морфему,
яка виражає основне словотвірне значення слова: у су-
фіксальних утвореннях — суфікс, а в суфіксально-префіксаль-

них — основу (корінь), до якої приєднуються водночас префікс
і суфікс.

Поиск по сайту: