АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ ЗА КАРТОЮ

Читайте также:
  1. В даній місцевості
  2. В даній місцевості
  3. В. Опис місцевості, де передбачається видобуток води
  4. Ви будете знаходитись у засушливій місцевості не менш двох діб, з собою є одна фляга з водою, як слід використовувати воду?
  5. ВИВЧЕННЯ ЗА КАРТОЮ УМОВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, МАСКУВАННЯ І ЗАХИСНИХ ЯКОСТЕЙ МІСЦЕВОСТІ. ПРАВИЛА НАНЕСЕННЯ НА КАРТУ ОРІЄНТИРІВ ТА ІНШИХ ОБ'ЄКТІВ
  6. ВИЗНАЧЕННЯ ВІДСТАНІ, АЗИМУТІВ ТА КООРДИНАТ ОБ'ЄКТІВ ЗА КАРТОЮ
  7. ВИЗНАЧЕННЯ ПО КАРТІ УМОВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, МАСКУВАННЯ І ЗАХИСНИХ ЯКОСТЕЙ МІСЦЕВОСТІ
  8. ВИМІРЮВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ
  9. Екстремальне орієнтування
  10. Орієнтування в ситуації та людях
  11. Орієнтування за картою та компасом
  12. Орієнтування карти.

Забезпечення надійного орієнтування на місцевості – одне з основних призначень топографічної карти. За допомогою карти можна точно визначити своє місцезнаходження, впевнено витримувати заданий чи запланований маршрут руху, швидко орієнтувати підлеглих на місцевості.

Значення карти як засобу орієнтування особливо зросло в сучасному бою, де підрозділи пересуваються на великі відстані вдень і вночі, часто діють у різних напрямках, самостійно виконують бойові завдання.

Навігаційна апаратура, якою забезпечуються бойові машини і пересувні пункти управління, дозволяє автоматизовувати процес орієнтування на місце­вості. Але вона може ефективно використовуватись тільки в поєднанні з картою.

Таким чином, топографічна карта була і залишається надійним помічником на незнайомій місцевості. Щоб впевнено орієнтуватися на будь-якій місцевості й при обмеженій видимості, потрібно добре знати карту і вміти працювати з нею.

При орієнтуванні на місцевості командири підрозділів, як правило, користуються топографічними картами масштабів 1:50 000 і 1:100 000. Вибір карти для орієнтування залежить від характеру місцевості, довжини маршруту, способів і швидкості пересування. У малонаселених районах, на місцевості з великими формами рельєфу і нескладною ситуацією контурів, при здійсненні маршів на великі відстані по дорогах із твердим покриттям для орієнтування застосовують карту масштабу 1:200 000. Цією картою найкраще користуватись при візуальному орієнтуванні в польоті на малих і дуже малих висотах на вертольоті.

Залежно від характеру поставлених завдань, розрізняють орієнтування за картою на місці, наприклад на спостережному пункті, під час руху (на марші, в наступі) й у польоті.

Орієнтування за картою на місці. Орієнтування на місці включає орієнтування карти, впізнавання орієнтирів, визначення точки стояння, звірення карти з місцевістю. У тих випадках, коли точка стояння розташована на місцевому предметі, який легко розпізнати (перехрестя чи розгалуження доріг, міст і т.п.), перш за все визначають її положення, а потім орієнтують карту.

Орієнтування карти. Орієнтувати карту – означає розташувати її в гори­зонтальній площині так, щоб північна (верхня) сторона рамки була спрямована на північ. При такому положенні карти місцеві предмети і форми рельєфу на місцевості відповідають розміщенню їх умовних знаків на карті, а лінійні орієнтири на місцевості й карті паралельні.

Карту орієнтують за лінійним орієнтиром чи напрямком на орієнтир, коли на ній раніше визначено точку стояння. Якщо точка стояння не відома, карту орієнтують за напрямками на сторони горизонту.

За лінійним орієнтиром карту орієнтують приблизно або точно.

Для приблизного орієнтування достатньо повернути карту так, щоб умов­но проведений від точки стояння напрямок уздовж умовного знака лінійного орієнтира, наприклад дороги, на карті збігався з напрямком цього орієнтира на місцевості. Потім перевіряють, чи всі місцеві предмети і форми рель­єфу, розташовані ліворуч і праворуч від дороги, мають таке ж розміщення на карті. Якщо ця умова виконується, карта з орієнтована правильно (рис. 2.49).

При точному орієнтуванні карти використовують візу­аль­ну лінійку або олівець. Приклавши лінійку до умов­ного знака лінійного орієнти­ра, зістав­ляють її напрямок із напрямком орієнтира на місцевості. Після цього пере­ві­ряють розташування місце­вих предметів і форм рельєфу відносно орієнтира.

За напрямком на орієн­тир карту орієнтують так само, як і за лінійним орієнти­ром. Відмінність полягає лише в тому, що замість ліній­ного орієнтира використо­вують напрямок від точки стоян­ня до будь-якого візу­аль­но видимого предмета (окре­мого дерева, моста, гео­де­зичного знака, тобто точ­ного орієнтира), надійно впіз­наного на місцевості й карті (рис. 2.50).

За напрямками на сто­рони горизонту карту орієн­тують здебільшого за допомогою компаса. Таке орієнтування застосовують, коли не відоме своє місцезнаходження на карті або з точки стояння не вид­но орієнтирів.

При приблизному орієнтуванні карти спочатку за компасом визначають напрямок на північ, потім повертають карту так, щоб верхня (північна) сторона її рамки була спрямована на північ. Напрямок на північ можна визначити й іншими способами, наприклад за Полярною зіркою, ознаками місцевих предметів, Місяцем чи Сонцем.

При точному орієнтуванні карти за допомогою компаса показник відліку компаса встановлюють напроти поділки шкали, що дорівнює поправці напрямку, якщо компас встановлюють на вертикальній лінії координатної клітки (рис. 2.51.а), або величині магнітного схилення, коли компас встановлюють на західну чи східну сторону рамки карти (рис. 2.51.б). При позитивній поправці (магнітному схиленні) показник відліку встановлюють праворуч від нульового поділу шкали компаса, а при від’ємній – ліворуч.

Потім компас встановлю­ють на карту так, щоб нульо­вий лімб його шкали (лінійка компаса АК) збігся з верти­каль­ною лінією координатної сіт­ки або однією з бокових сто­рін рамки карти, а нуль шкали був направлений до північної сторони рамки кар­ти. Не змінюючи положення компаса, карту повертають у горизонтальній площині доти, поки північний кінець магнітної стрілки не встановиться напроти відліку, який попередньо був встановлений на шкалі.

Якщо поправка напрямку (величина магнітного схилення) менша 30, тобто дорівнює ціні поділки шкали компаса, вона при орієнтуванні карти не враховується.

Впізнавання орієнтирів. Спочатку впізнають на місцевості й орієнто­ваній карті площинні та лінійні орієнтири. Якщо неможливо знайти загальні для карти і місцевості орієнтири, слід переміститись, щоб відкрилася види­мість на інші місцеві предмети і форми рельєфу, і спробувати визначити ці орієнтири на карті. При пошуку на карті об'єктів, що є на місцевості, врахо­вують їхнє взаємне розташування і положення відносно сторін горизонту. Після визначення великих об'єктів визначають на місцевості точкові орієн­тири, що спостерігаються.

Визначення на карті точки стояння. Точку стояння можна визначити на карті на око за найближчими орієнтирами, проміром відстані, напрямком на орієнтир і відстанню до нього, створом, засічкою, способом Болотова, оберне­ними дирекційними кутами. Спосіб вибирають з урахуванням наявного часу, умов обстановки і необхідної точності.

На око за найближчими орі­єн­тирами точку стояння визначають на орієнтованій карті. Спочатку визначають на місцевості й карті 2-3 най­ближчих орієнтири і вимірю­ють на око відстань до них. Потім за відстанями, врахо­вуючи напрямки на орієнти­ри, намічають точку стояння на карті. При цьому, чим далі віддалені орієнтири, тим біль­ша похибка у визначенні точки стояння. У горбистій і гірській місцевостях як найближчий орієнтир пере­важно використовують характерні форми рельєфу (рис. 2.52).

Визначення точки стояння проміром відстані застосовують переваж­но при переміщенні вздовж лінійних орієнтирів (доріг, просік і т.п.) на за­кри­тій місцевості в умовах обмеженої видимості й при пересуванні за азимутами.

На вихідному пункті перед початком руху записують відлік за спідометром машини. Для визначення точки стояння слід на карті відкласти в напрямку руху відстань, пройдену з вихідного пункту. Якщо рух здійснюється пішим порядком або на лижах, від­стань вимірюють кроками або за тривалістю. Точність визна­чення свого місцезнаходжен­ня цим способом залежить, головним чином, від точності вимірювання пройденої від­стані на місцевості.

За напрямком на орієнтир і відстанню до нього точку стояння можна визначити, якщо на місцевості й карті впізнано лише один орієнтир. У цьому випадку орі­єн­тують карту за компасом, враховуючи поправки напрямку, на карті до умовного знака впізнаного місцевого предмета прикладають лінійку, візують її на орієнтир на місцевості, креслять пряму лінію і відкладають на ній відстань від орієнтира. Отримана на лінії візуальна точка і буде шуканою точкою стояння. Візувати на визначений орієнтир можна і за олівцем, встановленим вертикально. Пересуваючи його від умовного знака орієнтира на себе, прокреслюють на карті лінію, на якій відкладають відстань, попередньо виміряну кроками, за допомогою бінокля чи на око.

За створом. Створом називають пряму лінію, що проходить через точку стояння і дві інші характерні точки місцевості (орієнтири). Якщо машина знаходиться на лінії створу, місце її розташування на карті можна визначити за допомогою одного з способів:

1. За створом і лінійним орі­єнтиром. При знаходженні на лінійному орієнтирі (нап­риклад, дорозі) й у створі з дво­ма місцевими предметами дос­тат­ньо прокреслити на карті пряму лінію через умовні зна­ки місцевих предметів (орієн­тирів). Точка перетину лінії ство­ру з дорогою і буде шука­ною точкою стояння (рис. 2.53).

2. За створом і боковим орі­єн­тиром. Спочатку орієнту­ють карту за лінією створу, а потім, прик­лав­ши лінійку до умовного знака бокового орієнтира (ок­ре­мого дерева), візують його і про­креслюють за допомогою лінійки пряму до перетину з лінією створу. В перетині лінії створу з лінією візування на орієнтир і буде знаходитись точка стояння (рис. 2.54).

3. За виміряною відстан­ню, яку відкладають від най­ближ­­чого орієнтира по лі­нії створу. Отримана на пря­мій точка буде точкою стояння. Від­стань вимірюють за допомо­гою одного із най­простіших способів.

Засічкою точку стояння можна визначити за умови хорошого огляду місцевості й наявності на ній місцевих предметів і форм рельєфу, які можуть бути надійними орієнтирами. Засічку виконують за боковим орієнтиром або 2-3 орієнтирами (зворотна засічка).

Засічкою за боковим орієнтиром місце розташування визначають, як правило, при пересуванні вздовж лінійного орієнтира. Спочатку орієнтують карту за дорогою, впізнають на ній зображення добре видимого на місцевості предмета (орієнтира), прикладають до умовного знака орієнтира лінійку і візують на нього. Потім, не змінюючи положення лінійки, прокреслюють на карті пряму лінію до перетину з умовним знаком дороги (лінійного орієнтира). Місце перетину прокресленої лінії з умовним знаком дороги буде шуканою точкою стояння. Цим способом найбільш точно визначають своє місцезнаходження на карті, якщо напрямок на боковий орієнтир перетинається з напрямком руху під прямим кутом. Такий спосіб називають засічкою за перпендикуляром.

Засічкою за трьома орієнтирами карту орієнтують за компасом і визначають на ній і місцевості три віддалених орієнтири. Потім, як і в попередньому випадку, візують по черзі на вибрані орієнтири і прокреслюють за допомогою лінійки на карті напрямки від орієнтирів на себе. Усі ці напрямки повинні перетинатись в одній точці, яка буде точкою стояння. Таку засічку називають зворотною. При виборі орієнтирів необхідно, щоб напрямки, прокреслені на карті, перетинались у точці стояння під кутом 30-1500. Це забезпечує більш високу точність визначення точки стояння.

У зворотній засічці третій напрямок є контрольним. Якщо на карті утворюється трикутник зі сторонами, не більшими 2 мм, точку стояння розміщують у його центрі. При більшому значенні сторін трикутника засічку повторюють (рис. 2.55).

Спосіб Болотова. Засічку за виміряними (побудованими) кутами виконують у такій послідовності:

– вимірюють за допомогою кутоміра компаса чи яким-небудь іншим способом горизонтальні кути між трьома орієнтирами, обраними навколо точки стояння і чітко зображеними на карті;

– будують виміряні кути на прозорому папері при до­віль­но вибраній точці, яку прий­мають за точку стояння. Ці кути можна побудувати та­кож безпосереднім візуван­ням за допомогою лінійки на обрані орієнтири на місце­вості;

­– прикладають папір на карту так, щоб кожний про­крес­лений на ній напрямок пройшов через умовний знак того орієнтира, на який він проведений при побудові за виміряними кутами чи візуванні;

– зіставивши всі напрямки з відповідними їм умовними знаками орієнтирів, переносять на карту вибрану на аркуші паперу точку, яка і буде точкою стояння.

За зворотними дирекційними кутами засічку виконують, коли неможливо працювати з картою на місцевості відкрито. У цьому випадку вимірюють компасом прямі азимути з точки стояння на 2-3 орієнтири, видимі на місцевості й визначені на карті, й переводять їх у зворотні чи вимірюють зворотні азимути, підраховуючи їх величини на шкалі компаса напроти показника, розташованого в цілику. Магнітні азимути переводять у дирекційні кути. Побудувавши ці кути при відповідних орієнтирах на карті, прокреслюють напрямки до перетину один з одним. Точка перетину напрямків і буде точкою стояння.

Зіставлення карти з місцевістю здійснюють із метою уточнення положення місцевих предметів, зображених на карті, й виявлення місцевих предметів, які не показані на ній. Починають звіряти великі місцеві предмети, що знаходяться в полі зору спостерігача, а потім переходять до дрібніших. Це дозволяє швидко і всебічно вивчити навколишню місцевість, виявити зміни, що відбулися на ній з моменту складання карти. При зіставленні уточнюють своє місце розташування.

Щоб знайти на орієнтованій карті зображення місцевого предмета, потрібно оцінити на око відстань до нього й умовно чи під лінійку відкласти цю відстань у масштабі на карті від точки стояння до напрямку на предмет. Потім за відкладеною відстанню необхідно знайти зображення (умовний знак) предмета на карті.

Для виконання зворотного завдання, тобто знаходження на місцевості місцевого предмета, зображеного на карті, потрібно визначити за картою відстань від точки стояння і напрямок на нього. За цими даними відшукують предмет на місцевості.

При визначенні на карті місцевого предмета, за яким ведуть спостережен­ня чи який знаходиться в групі однорідних місцевих предметів, вимірюють на місцевості кут напрямку і відстань до нього. Виміряний кут будують на карті й за відстанню знаходять на ній умовний знак місцевого предмета. Для більш точного і надійного визначення напрямку на місцевий предмет за допомогою компаса вимірюють магнітний азимут і обчислюють дирекційний кут цього напрямку. Потім за значенням дирекційного кута прокреслюють на карті напрямок, на якому відкладають у масштабі карти виміряну відстань.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)