АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Про дев'яту заповідь Закону Божого

Про десяту заповідь Закону Божого

Дев'ять заповідей блаженства

Про першу заповідь блаженства

Про другу заповідь блаженства

Про третю заповідь блаженства

Про четверту заповідь блаженства

Про п'яту заповідь блаженства

Про шосту заповідь блаженства

Про сьому заповідь блаженства

Про восьму заповідь блаженства

Про дев'яту заповідь блаженства

Бесіда про сенс зла

Висновки

Вчені і віра у Бога

Про богослужіння Православної церкви

Поняття про богослужіння, храм і його влаштування

Священнослужителі та їхні священні одежі (облачения)

Про порядок церковних богослужінь

Добове коло богослужінь

Наочна схема добового кола богослужінь

Тижневе коло богослужінь

Річне коло богослужінь

Про богослужбові книги

Єктенії

Всенічне бдіння

Вечірня

Рання

Божественна літургія

I. Проскомидія, проведення проскомидії

II. Літургія оголошених

III. Літургія вірних

Перенесення чесних дарів з жертовника на престіл

Приготування віруючих до освячення чесних дарів

Освячення дарів

Приготування віруючих до причастя

Причастя

Подяка за причастя і відпуст

Молитва на літургії перед св. Причастям

Про літургію св. Василія Великого

Літургія Ранішосвячених Дарів

Найважливіші дії під час здійснення Таїнств хрещення і миропомазання

Покаяння і причастя

Священство

Шлюб

Єлеєосвячення

Про молебні

Про поховання померлих

Короткі відомості про особливості богослужінь річного кола (циклу)

Великий піст

Тижні Великого посту

Страсний тиждень

Великий (чистий) четвер

Велика п'ятниця

Велика субота

Свято Пасхи - світле Воскресіння Христове

Свято П'ятдесятниці - день св. Тройці

Свято воздвижения Хреста Господнього

Свято Преображення Господнього

Свято Різдва Христового

Свято Хрещення Господнього

Про чернецтво і монастирі

Про паломництво

Про юродство ради Христа

Про дзвони і православне дзвоніння

Види дзвоніння та їх назви

Благовіст

Дзвоніння

Використання дзвону і його значення. Дзвін на всенічній.

Дзвін на літургії

Використання передзвону і його значення

Використання перебору і його значення

Післямова

ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЗАКОН БОЖИЙ – У КОЖНУ РОДИНУ ТА ШКОЛУ

 

Святий Анастасій Синаїт, один із ранніх отців Церкви, сказав: "Православ`я – це істинне уявлення про Бога і творіння". Тобто православ`я – це правдива віра, це сама істина. Христос сказав: "Я є путь, істина і життя", Він – втілена Істина. Ми можемо знайти і пізнати істину тільки у Христі, а це означає, що ми можемо бути спасенні тільки у Христі. Після свого гріхопадіння людина втратила Божу благодать, тобто відпала від Бога, від Істини. Щоб відновити єдність з Богом, спадкоємці першого Адама повинні увійти в спілкування з новим Адамом, тобто з Христом. Спасіння людини можливе тільки у Христі.

Спасіння, яке Христос дарував нам через Своє розп`яття на хресті і Воскресіння, продовжується в Церкві. Тому блаженний Августин назвав Церкву "Христом, що простягається у віках". Це означає, що Церква є Христос, Який навіть після святого Воскресіння і Вознесіння продовжує спасіння світу у Святому Дусі. Людство постійно знаходить Бога в тілі Христа – Церкві.

Церква є зібрання православних людей. Церква живе у віках, вона немислима без православ`я, і тільки за цієї умови ми можемо зрозуміти Церкву як передання, яке є божественним і динамічним рухом Бога в історії. Румунський богослов Дмитрій Станілас говорить, що "Православ`я – це живий стан, безперервне життя Церкви".

Кожен християнин у Церкві повинен не просто вірити, але вірити в одного Бога; вірити не тільки у вищу невидиму силу, але в Бога-Тройцю, Який відкрив Себе у Христі. Так само він повинен не просто любити, а любити Бога; люблячи свого ближнього, Церква повинна зберігати це православ`я віри і нести його у світ своєю місією, своїм свідченням.

Протягом багатьох століть православна Церква намагалася сформува ти і вмістити в одну книгу ту сукупну і необхідну кількість віронавчальних знань, які потрібні для православного християнина. Першим православним катехизисом стало "Ісповідання віри" святителя Петра Могили, митрополита Київського, що вийшло з друку в Києві 1646 року, а на три роки раніше (1643) цей катехизис Петра Могили на Соборі в Ясах Константинопольським, Олександрійським, Антиохійським і Єрусалимським патріархами було визнано за істинне "Ісповідання всієї Східної Кафоличної Православної Церкви". Цю книгу свято зберігав православний народ поряд із Святим Писанням. За нею навчалися у величезній кількості духовних монастирських шкіл, які тоді відкривалися в Україні. Архидиякон Павло Алепський, який у середині ХVІІ століття подорожував по Україні з Антиохійським Патріархом Макарієм, дивувався осві ченості тодішнього українського православного люду. З часом проблема вдосконалення таких творів ставала дедалі гострішою, й у ХІХ столітті подібних книг, які коротко і головне доступно викладали основи вчення православної віри, було чимало. На жаль, все це, як і навчання Закону Божого в школах, було припинено атеїстичною владою.

Роки войовничого безбожництва в нашій країні призвели в результаті до історичного і релігійного безпам`ятства, перервали чимало традицій, які зміцнювали зв`язок поколінь, надавали життю освячення через вірність віковим звичаям, переданням, установленням. Втрачено те, що наші прадіди приймали з дитинства, і це ставало нормою поведінки. Тут слід згадати і про церковний етикет, правильне звернення до священнослужителів, людей духовного сану.

Нині ми звикли спрощувати багато речей і стаємо байдужими до Правди Церкви. Ставши поверховими і легковажними, ми надаємо уваги зовнішнім формам і стверджуємо, що достатньо приймати основу віри, а все, що поверх того, – беззмістовне і зайве. Але ми не можемо цього прийняти. Якщо Церква буде байдужа до збереження віри і передання такими, як вони були відкриті в чистоті і нероздільності, то Церква вже не буде Церквою Христа, Його тілом.

У наш час перед великою кількістю людей, які розумом зрозуміли, або серцем відчули, що Бог є, які усвідомлють свою приналежність до православної Церкви і бажають приєднатися до неї, постає проблема "воцерковлення", тобто входження до Церкви. Ця проблема для багатьох дуже серйозна: входячи в храм, непідготована людина зустрічається із зовсім для неї новим, незрозумілим і навіть у чомусь дивним світом.

Одяг священнослужителів, ікони, лампади, піснеспіви і молитви – все це інколи викликає у деяких людей відчуття власної відчуженості в храмі, приводить до роздумів про те, чи потрібно все це для спілкування з Богом? Звідси і досить поширена думка: "Головне, щоб Бог був у душі, а до церкви ходити необов`язково". Це в корені неправильно. Святий Кипріан Карфагенський стверджує: "Кому Церква не Мати – тому Бог не Отець". Але для того, щоб зрозуміти, наскільки правдивимє цей вислів, необхідно знати, а що ж насправді є Церква? В чому суть її існування? Для чого необхідне її посередництво у спілкуванні з Богом? Тому-то у світ і виходить ця книга – "Закон Божий", яка здатна на всі ці запитання дати відповідь і допомогти православному християнину бути справжнім воїном Христа, ревнителем своєї віри, віри своїх батьків, дідів і прадідів.

Текст цієї книги належить перу протоієрея Серафима Слобідського. Щоправда, колектив редакції, який ретельно працював над перевиданням цієї книги, деякі думки автора не поділяє, і ми цього, звичайно ж, не приховуємо, особливо в частині, яка стосується історії нашої помісної Української Православної Церкви. Цей розділ взятий окремо з наших підручників, які були написані в час становлення ідеї автокефалії Української Православної Церкви – в діаспорі й у нас в Україні впродовж 90-х років ХХ століття. В попередніх виданнях Закону Божого протоієрея Серафима Слобідського, особливо російською мовою, також робилися спроби доповнень і змін деяких положень, історичних фактів, які сто-сувалися історії утвердження християнства в Русі. Але той текст, який стосується віровчальних основ нашої православної віри і біблійної історії, ніяких принципових змін не зазнав. Ми лише виклали його сучасною українською мовою.

При підготовці цього видання колектив редакції намагався якомога краще проілюструвати книгу. Ми використали гравюри з біблійної тематики Юліуса Шнора фон Карольсфельда, а також кольорові світлини, які розповідають про православну іконографію, храми, внутрішнє їх убранство, життя Церкви, краєвиди місць Святої Землі тощо.

Необхідність видання цієї книги зумовлена тим, що на сьогоднішній день в Україні ще не розв`язано питання викладання Закону Божого в школах. Діти – майбутнє нашої країни – позбавлені можливості черпати з глибин Істини Христової. Через це маємо таку бездуховність і занедбаний моральний стан суспільства, для якого матеріальні цінності понад усе, а вже потім – духовні. Віримо, що ця книга ляже на стіл кожної православної родини. З неї почерпнуть істини віри Христової учні недільних і загальноосвітніх шкіл України, студенти вузів і навіть науковці.

Нехай ця книга стане істинним дороговказом для тих, хто хоче причаститися із глибин святої православної віри, віри апостольської і отцівської, яка вселенну утвердила.

Єпископ Димитрій (Рудюк), голова Видавничого відділу УПЦ Київського Патріархату

Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. Видано з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Необхідність мати ґрунтовний посібник для вивчення Закону Божого диктується сучасними надзвичайними умовами:

– в українських школах Закон Божий не вивчається, за винятком незначної частини навчальних закладів, а всі природничі науки викладаються суто матеріалістично; – більшість дітей і молоді перебуває під впливом сучасних засобів масової інформації, які часто несуть негативну інформацію і негативно впливають на моральний стан; – діяльність тоталітарних сект, вплив східної містики ставлять дітей, молодь і сім`ю в скрутне становище; – підручників Закону Божого практично немає; – переважна більшість сімей живе поза впливом Церкви, оскільки богослужіння відвідує незначна частина дітей і молоді.

Все це накладає на батьків, на всіх вихователів дітей величезну відповідальність. Крім того, ніхто не знає, що буде завтра. Чи буде дозволено державою вивчати дітям Закон Божий, чи ні? Існують населені пункти, де немає ні недільної школи, ні храму, ні священика. Вже ці обставини не дозволяють обмежуватися простими (без будь-яких пояснень) розповідями дітям і молоді про події священної історії, як це робилося раніше, коли школа не була відокремлена від Церкви.

У наш час необхідно уникати переказів Закону Божого в формі наївної казки (як-то кажуть, "по-дитячому"), тому що дитина і зрозуміє його, як казку. Коли ж ця дитина стане дорослою, вона відчує розрив між положеннями Закону Божого і власним сприйняттям навколишнього світу, як це ми і спостерігаємо в житті. У багатьох сучасних людей з вищою освітою нема ніяких знань із Закону Божого, тому невіруючі, а часто навіть і віруючі батьки не можуть задовольнити всіх запитів дитячого розуму. У дітей, що зростають в сучасних умовах і розвиваються швидше, ніж раніше, нерідко виникають серйозні і болісні питання. Такі питання, на які більшість дорослих неспроможні відповісти.

Усі ці обставини висувають першочергове завдання: дати в руки не тільки дітям у недільні школи, але й дорослим – викладачам, вихователям і, в першу чергу, сім`ї, – школу Закону Божого. Для цього, як показує практика, необхідно дати одну книгу, що містить усі основи християнської віри і життя.

Через те, що багато хто з учнів, можливо, ніколи не візьме до рук Біблії, а буде задовольнятися лише посібником, то це вимагає від підручника Закону Божого абсолютної правильності в передачі Слова Божого. Не можна припуститися не тільки перекручування, але навіть найменшої неточності у викладанні Святого Письма.

Нам доводилося бачити багато підручників, особливо для молодших класів, що рясніли неточностями, а часом і помилками в передачі Слова Божого. Наведемо кілька прикладів, починаючи з дрібних.

У підручниках часто пишуть: "Мати Мойсея сплела з очерету кошик"... У Біблії ж сказано: "узяла кошик з очерету й обсмолила його асфальтом і смолою"... (Вих. 2, 3). На перший погляд це здається "дріб`язком", але цей "дріб`язок" позначається далі вже й на великому.

Наприклад, у більшості підручників сказано, що Голіаф хулив ім`я Боже, тоді як у Слові Божому написано так: "Чи не филистимлянин я, и раби Саулові?.. Сьогодні я посоромлю полки ізраїльські, дайте мені людину, і ми будемо боротися вдвох... І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль"... (1 Цар. 17, 8, 10, 25). І сам Давид свідчить, коли говорить Голіафу: "Ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім`я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив" (1 Цар. 17, 45). Цілком зрозуміло і виразно сказано, що Голіаф ганьбив зовсім не Бога, а полки ізраїльські.

А є й помилки-перекручування, які ввели в оману багатьох людей. Візьмемо оповідання про потоп. У більшості підручників коротко сказано, що дощ ішов сорок днів і сорок ночей і наповнив землю водою, покривши усі високі гори.

У самій же Біблії сказано зовсім інакше: "...у цей день розверзлись усі джерела великої безодні, і вікна небесні відчинилися; і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей"... "Вода ж підсилювалася на землі сто п`ятдесят днів" (Бут. 7, 11–12; 24).

А в наступній главі говориться: "...і стала убувати вода після закінчення ста п`ятдесяти днів... у перший день десятого місяця показалися верхи гір" (Бут. 8, 3; 5).

З граничною ясністю Божественне Одкровення говорить, що потоп посилювався майже півроку, а зовсім не сорок днів. Потім вода стала убувати, і лише на десятий місяць показалися верхівки гір. Отже, потоп тривав не менше року. Це особливо важливо й суттєво знати в наш раціоналістичний час, адже і наукові геологічні дані це цілком підтверджують.

Укажемо ще на одну дуже важливу обставину. Підручники, за дуже рідкісним винятком, розповідають про дні творіння, як про наші звичайні дні. Майже кожен підручник так і починається: "Бог створив світ за шість днів...", тобто, іншими словами, за тиждень. Але треба мати на увазі, що в наш час деякі слова, які є в Біблії, або вже не існують, або набули іншого змісту. Цими словами завжди оперують безбожники, але саме ці слова і є повним перекручуванням, від самого початку, Божественного Одкровення. Ці слова викликають у людини з нетвердою вірою сумнів, і тоді все інше Писання починає нею відкидатися, визнаватися непотрібним плодом людської фантазії. Саме це і довелося пережити тому, хто пише ці рядки, з необхідності слухаючи антирелігійні лекції у школі.

Питання про дні творіння ніяк не можна залишити без уваги. Його роз`яснення ми знаходимо у св. Василія Великого, у його книзі "Шестидень", у св. Іоана Дамаскина, а також у св. Іоана Золотоустого, у св. Климента Олександрійського, у св. Афанасія Великого, у блаж. Августина та в багатьох інших авторів – учених і богословів.

Наш день (доба) залежить від руху землі навколо сонця, а в перші три дні творіння не було ще й самого сонця, – значить, то не були наші дні. Якими були дні творіння – невідомо, тому що "у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день" (2 Пет. 3, 8). Але одне можемо припустити, що ті дні не були короткими, про це говорить послідовність, поступовість творіння. І святі отці "сьомим днем" називають весь період від створення світу до наших днів, і триватиме він до кінця світу.

Або візьмімо інший приклад. Талановитий письменник Минцлов своєю книгою "Сни землі" також викликає болісні здивування і сумніви. Справа в тім, що Минцлов, описуючи суперечку студентів Петербурзької духовної академії, вустами студента Хрестовоздвиженського говорить:

– Не можна ж закривати очі на досягнення науки в дослідженні Біблії: вона на три чверті фальсифікація жерців!

– А наприклад?

– Наприклад, хоча б історія виходу євреїв з Єгипту. Біблія розповідає, що вони самі пішли звідти, що військо єгиптян загинуло разом з фараоном Мернефтою у Червоному морі, а недавно в Єгипті знайшли гробницю цього самого фараона, і з написів на ній видно, що він і не думав гинути ніде, а помер у себе вдома...

Ми не маємо наміру сперечатися з Минцловим, що фараон Мернеф та є саме той фараон, за якого євреї вийшли з Єгипту, тому що це справа істориків, тим більше, що в Біблії не зазначене ім`я фараона. Ми лише хочемо сказати, що в цьому питанні Минцлов виявився зовсім необізнаним, але, незважаючи на це, він, не замислюючись, сміливо кидає "отруту" сумніву в правдивості Слова Божого.

У Священному Писанні немає згадки про загибель самого фараона. У книзі "Вихід", у якій вміщено історичний опис переходу ізраїльтян через Червоне море, у главі 14 читаємо:

"23. Погналися єгиптяни, й увійшли за ними (ізраїльтянами – авт.) у середину моря всі коні фараона, колісниці його і вершники його.

24. І в ранкову сторожу поглянув Господь на стан єгиптян зі стовпа вогненного і хмарного і привів у замішання стан єгиптян;

25. і відібрав колеса в колісниць їхніх, так що вони насилу волокли їх. І сказали єгиптяни: побіжимо від ізраїльтян, тому що Господь поборює за них проти єгиптян.

26. І сказав Господь Мойсеєві: простягни руку твою на море, і нехай повернуться води на єгиптян, на колісниці їхні та на вершників їхніх.

27. І простягнув Мойсей руку свою на море, і на ранок вода повернулася на своє місце; а єгиптяни бігли назустріч воді. Так потопив Господь єгиптян посеред моря.

28. І вода повернулася і покрила колісниці і вершників усього війська фараонового, що ввійшли за ними в море; не залишилося жодного з них".

Як бачимо, в наведеному тексті про самого фараона, що він загинув, не згадується. Але в той же час цілком ясно сказано, що загинуло все військо фараонове; при цьому Мойсей уточнює, що вода "покрила колісниці і вершників усього війська фараонового, що ввійшли за ними в море".

Також і в інших місцях Біблії, де згадується про цю подію, не говориться про загибель самого фараона.

Тільки в 135-му хвалебному псалмі, в якому прославляється всемогутність Божа, говориться: "і потопив фараона і військо його в морі, бо повіки милість Його" (стих 15).

Але тут нема історичного опису події. Це є псалом-гімн, у якому говориться про утоплення самого фараона в морі образно, символічно, як про остаточне повалення сили і влади його над ізраїльським народом.

Для ізраїльтян фараон загинув, "потонув".

Так само символічно показана й у попередніх стихах цього псалма сила Божа, коли говориться, що Господь вивів Ізраїля "рукою кріпкою і силою могутньою, бо повіки милість Його" (Пс. 135, 12).

Так само образно співає Церква про загибель фараона в морі. Подібно до того, як вона у воскресні дні оспівує переможну силу Христову: "врата бо мідні розтрощив Ти, і кайдани залізні сокрушив Ти"... (Глас 2-й, стихири на "Господи, взиваю..."). Ніхто не стане розуміти ці слова в буквальному значенні, тому що кожному відомо, що у світі духовному, небесному нема ні міді, ні заліза, але всім зрозуміло, що ці слова є символ, образ.

В історичному ж описі, в книзі "Вихід", сам фараон не потонув.

Отже, ми, християни, віримо і знаємо, що "усе Писання богонатхненне" і є непорушна істина.

Часто безбожники, користуючись недостатнім знанням віруючими Слова Божого, сміливо починають висміювати те, про що у Священному Писанні взагалі нічого не сказано. Так, вони люблять стверджувати, нібито в Біблії говориться, що земля стоїть на чотирьох китах, що Бог людину зліпив із глини тощо. Тому, якщо безбожники будуть намагатися спростовувати істину Божу нібито від імені науки, то нехай кожен з нас спочатку ретельно перевірить: чи знає цей безбожник те, про що він говорить, і те, що він спростовує. Цілком зрозуміло, що, чи знайдено гробницю фараона, при якому євреї вийшли з Єгипту, чи ні, це ніскільки не спростовує істини Слова Божого.

На превеликий жаль, у переказах Священного Писання є багато неточностей. Ці неточності, здебільшого, і є тими "каменями спотикання", які для неутверджених відіграють визначальну роль.

При складанні цього підручника ми намагалися, за допомогою Божою, усунути всі ці "камені спотикання" і передати, наскільки можливо, точніше слова Божественного Одкровення.

Наш час вимагає особливої уваги і дбайливості у викладанні Слова Божого. У сучасних умовах необхідно доводити буття Боже, доводити істинність Закону Божого, доводити пріоритет духовно-моральних основ життя людини. Необхідно навчити віруючих давати відповідь тим, хто запитує, згідно з вказівкою апостола Петра: "Будьте завжди готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь з лагідністю і благоговінням" (1 Пет. 3, 15). Особливо необхідно в наш час давати гідну відповідь на лукаві запитання безбожного світу, що веде наступ на істину Божу, нібито в ім`я науки. Але саме в цьому безбожники і зазнають постійної поразки. Тому що справжня наука не тільки не протирічить, але, навпаки, безсумнівно підтверджує істину Божу.

У наші дні необхідно, щоб у викладанні Закону Божого мали місце елементи апологетики (захисту віри), що раніше, за усталеного і твердого способу життя, не було потрібно.

Оповідання з Закону Божого варто підтверджувати прикладами з житій святих та прикладами з повсякденного життя, щоб дитина зрозуміла і засвоїла, що Закон Божий – не теорія, не вчення, а саме життя.

Нехай допоможе нам Господь полегшити виховання дітей і молодого покоління у вічній істині, правді й любові Божій. І якщо ця скромна праця принесе хоча б невелику користь душі християнській, то для нас це буде великою радістю.

Нехай подасть нам у цьому милість Свою Господь Бог і нехай оберігає Він нас силою Чесного і Животворчого Хреста Свого від усякого зла.

При укладанні цієї книги ми користувалися такими працями:

1) "Перша книга Закону Божого", складена групою московських законовчителів і перевидана за редакцією прот. Л. Колчева; 2) "Настанови в Законі Божому" прот. А. Темномирова; 3) "Закон Божий" прот. М. Чельцова; 4) "Коротка Священна історія" архим. Нафанаїла; 5) "Наставляння в Законі Божому" архиєп. Агафодора; 6) "Священна історія Старого і Нового Завіту" прот. Д. Соколова; 7) "Священна Історія Старого і Нового Завіту" свящ. М. Смирнова; 8) "Історія земного життя Спасителя" А. Матвєєвої; 9) "Історія християнської православної Церкви" прот. П. Смирнова; 10) "Керівництво до вивчення православної християнської віри" прот. Мазанова; 11) "Православно-християнський катехизис" архим. Аверкія; 12) "Досвід християнського православного катехизису" митр. Антонія; 13) "Короткий православний катехизис" видання Російської школи при церкві Скорботної ікони Божої Матері, Париж; 14) "Навчання про православне богослужіння" прот. Н. Перехвальського; 15) "Коротке навчання про богослужіння православної Церкви" прот. А. Рудакова; 16) "Навчання про православне богослужіння" прот. В. Михайловського; 17) "Збірник повчань" прот. Л. Колчева; 18) "У царському саду" Т. Шоре; 19) "Вірогідність Біблійних чудес" А. Гука; 20) "Чи жив Ісус Христос?" прот. Г. Шорця; 21) "Наука про людину" проф. В. Несмілова; 22) "Конспекти до вивчення Біблії Старого Завіту" архиєп. Віталія; 23) "Уроки і приклади християнської віри" прот. Г. Дяченка та ін. Деякі джерела зазначені в самому тексті підручника.

Упорядковано редакцією за книгою протоієрея Серафима Слобідського, 1966 р.

Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. Видано з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

ПРО ВСЕСВІТ

Все, що ми бачимо навколо себе: небо,сонце,місяць,зірки, хмари, землю, на якій живемо, повітря, яким дихаємо, і все, що на землі: траву, дерева, гори, річки, моря, рибу, птаство, звірів, тварин, і, нарешті, людей, тобто нас самих, – усе це сотворив Бог. Світ є творіння Боже. Ми бачимо світ Божий і розуміємо, як гарно і мудро його збудовано.

Ось ми на луках. Над нами розкинулося наметом блакитне небо з білими хмаринками. А на землі буяє зелень, усе в квітах. У різнотрав`ї чути, як скрекочуть комахи, а над квітами пурхають метелики, гудуть бджоли, копошиться мошва. Уся земля тут немов великий гарний килим. Та жоден килим, зітканий руками людини, не зрівняється з красою Божої луки.

Пройдімося лісом. Там ми побачимо багато різноманітних на вигляд і за будовою дерев. Там і могутній дуб, і струнка ялина, і кучерява береза, і духмяна липа, і висока сосна, і густий ліщинник. Там є і галявинки з кущами і найрізноманітнішими травами. Скрізь чути голоси птахів, дзижчання і скрекотіння комах. А скільки усяких звірів живе в лісі! А скільки там ягід, грибів та квітів! Це велике лісове царство.

А ось і річка. Вона плавно несе свої води, виблискуючи на сонці, серед лісів, ланів і лук. Як у ній приємно скупатися! Навколо задуха, а у воді прохолодно і легко. І скільки в ній усілякої риби, жаб, водяних жуків та іншої живності! Там теж своє життя, свій світ.

І яке величне море, що має величезний і багатий підводний світ живих істот.

А які красиві гори, що здіймаються своїми вершинами, покритими вічним снігом і льодом, високо за хмари.

Дивний світ у своїй земній красі, і все в ньому наповнене життям. Неможливо перелічити всі рослини і всіх тварин та комах, що населяють землю, – від найменших, невидимих для наших очей, до найбільших. Вони живуть усюди: на суші й у воді, в повітрі й у ґрунті, і навіть глибоко під землею. І все це життя світу дав Бог.

Багатий і різноманітний світ Божий! І в цій величезній розмаїтості панує дивний і гармонійний порядок, встановлений Богом. Люди часто називають це "законами природи". Всі рослини і тварини розселені по землі згідно з цим порядком. І кому чим встановлено годуватися, тим і годуються. Все має відповідний і розумний сенс. Все у світі народжується, росте, старіє і помирає – одне змінюється іншим. Усьому Бог дав свій час, місце і призначення.

Тільки людина живе всюди на землі і над усім царює. Бог обдарував її розумом і безсмертною душею. Він дав людині особливе, велике призначення: пізнавати Бога, уподібнюватися Йому, тобто ставати все кращою і добрішою та успадковувати вічне життя.

За расами люди поділяються на білих, чорних, жовтих і червоношкірих, але всі вони однаково мають розумну і безсмертну душу. Через цю душу люди підносяться над усім тваринним світом і уподібнюються Богу.

А тепер подивимося у безхмарну темну ніч із землі на небо. Скільки планет і зірок, розсіяних по ньому, ми там побачимо! Їх безмежна кількість! Все це окремі світи. Чимало таких, як наша сонячна система, а є і зірки, набагато більші за сонце, але знаходяться вони так далеко від Землі, що здаються нам маленькими світлими краплинами. Всі вони гармонійно і злагоджено рухаються визначеним шляхом одне навколо одного. І наша планета Земля у цьому небесному просторі здається маленькою світлою краплиною.

Великий і безмежний світ Божий! Неможливо ні обчислити, ні виміряти його, а знає усьому міру, вагу і число тільки Сам Бог, Який створив усе.

Увесь цей світ Бог створив для життя і на користь людям – для кожного з нас. Так безмежно любить нас Бог!

І якщо ми будемо любити Бога та жити за Його законами, то багато незрозумілого в світі нам стане зрозумілим і ясним. Ми полюбимо світ Божий і житимемо в любові і радості, в злагоді з усіма.

Тоді ця радість пануватиме завжди і скрізь, і ніхто не відбере її, тому що Сам Бог буде з нами.

Але щоб пам`ятати, що ми належимо Богу, бути ближче до Нього і любити Його, тобто виконати своє призначення на землі та успадкувати вічне життя, нам потрібно більше знати про Бога, знати Його святу волю, тобто Закон Божий.

ЗАПИТАННЯ: Хто створив світ і дав йому життя? Хто встановив у світі стрункий лад, або, як це часто називають, "закони природи", і в чому полягає ця злагодженість? Яке призначення Бог дав людині? Для кого Бог створив світ? Для чого нам необхідно знати Закон Божий?

ПРО БОГА

Бог створив увесь світ з нічого, одним Своїм словом. Він може зробити все, що забажає. Бог – найвища сутність. Йому немає рівного нікого і ніде, ні на землі, ні на небі. Ми, люди, своїм розумом цілком збагнути Його не можемо. І самі ми нічого не могли б дізнатися про Нього, якби Сам Бог не відкрив нам про Себе. Що ми знаємо про Бога, все це відкрито нам Ним Самим. Коли Бог створив перших людей – Адама і Єву, – то являвся їм у раю і відкривав їм про Себе, як потрібно вірувати в єдиного істинного Бога і як виконувати Його волю.

Це вчення Боже спочатку передавалось усно з роду в рід, а потім, за спонукою Божою, було записане Мойсеєм та іншими пророками у священні книги.

Нарешті Сам Син Божий, Ісус Христос, з`явився на землю і доповнив усе, що треба знати людині про Бога. Він відкрив людям велику таємницю, що Бог один, але триєдиний в Особах. Перша Особа – Бог Отець, друга Особа – Бог Син, третя Особа – Бог Дух Святий.

Це не три Боги, а один Бог у трьох Особах, Тройця, єдиносущна і нероздільна.

Усі три Особи мають однакове Божественне достоїнство, нема між ними ні старшого, ні молодшого; як Бог Отець є істинний Бог, так і Бог Син є істинний Бог, так і Дух Святий є істинний Бог.

Відрізняються Вони лише тим, що Бог Отець ні від кого не народжується і не сходить; Син Божий народжується від Бога Отця, а Дух Святий сходит від Бога Отця.

Ісус Христос через розкриття таїни Пресвятої Тройці навчив нас не тільки істинно поклонятися Богу, але й любити Бога, бо всі три Особи Пресвятої Тройці, – Отець, Син і Святий Дух, – вічно перебувають Один з Одним у безперервній любові і складають Собою одну Істоту (Сутність). Бог є найдосконаліша Любов.

Велику таїну, яку відкрив нам Бог про Себе, – таїну Святої Тройці, наш слабосилий розум не може вмістити, збагнути.

Святий Кирило, вчитель слов`ян, намагався так пояснити таїну Пресвятої Тройці. Він казав: "Бачите на небі круг блискучий (сонце), і від нього народжується світло і виходить тепло? Бог Отець, як сонячний круг, без початку і кінця. Від Нього вічно народжується Син Божий, як від Сонця – світло; і, як від Сонця разом зі світлим промінням іде й тепло, виходить Дух Святий. Кожен розрізняє окремо і круг сонячний, і світло, і тепло, але це не три Сонця, а одне Сонце на небі. Так і Свята Тройця: три в ній Особи, а Бог єдиний і нероздільний."

Св. Августин каже: "Ти бачиш Тройцю, якщо бачиш любов". Це означає, що таїну Пресвятої Тройці швидше можна зрозуміти серцем, тобто любов`ю, аніж нашим слабким розумом.

Вчення Ісуса Христа, Сина Божого, було записано Його учениками у священну книгу, яка називається Євангелієм. Слово "Євангеліє" означає блага (або добра) звістка.

А всі священні книги, складені в одну книгу, називаються Біблією. Це слово грецьке, українською означає книги.

 

ЗАПИТАННЯ: Чи можемо ми цілком збагнути розумом своїм, хто такий Бог, і самі дізнатися про Нього? Звідки ми дізналися про Бога і що Він Творець світу? Хто доповнив учення про Бога, що Він один, але в трьох Особах? Як називаються Особи Святої Тройці? Чим відрізняються між собою Особи Святої Тройці? Що таке Євангеліє і що таке Біблія?

ВЛАСТИВОСТІ БОЖІ

Бог відкрив нам про Себе, що Він – безтілесний і невидимий Дух (Див.: Ін 4, 24). Це означає, що Бог не має ні тіла, ні кісток (як ми маємо), і нічого не має в Собі такого, з чого складається наш видимий світ, а тому ми Його бачити не можемо. Щоб пояснити, наведемо приклад з нашого земного світу. Ми не бачимо повітря, але бачимо його дії та прояви: рух повітря (вітер) має велику силу, здатну рухати великі кораблі і складні машини; ми відчуваємо і знаємо, що повітрям ми дихаємо і без нього не можемо жити. Так і Бога ми не бачимо, але дії Його й ознаки, мудрість і силу Його ми бачимо скрізь у світі і відчуваємо в cамих собі.

Але невидимий Бог, з любові до нас, інколи являвся деяким праведним людям у видимий спосіб – у подобі чи немовби у відображеннях Своїх, тобто в такому вигляді, в якому вони Його могли бачити, інакше вони загинули б від Його величі та слави.

Бог сказав Мойсеєві: "Людина не може побачити Мене і залишитися живою" (Вих. 33, 20). Якщо сонце засліплює своїм блиском і ми не можемо дивитися на це Боже творіння, щоб не осліпнути, то тим більше – на Бога, що створив його. Адже Бог є світло, і нема в Ньому ніякої темряви (Див.: Ін 1, 5), і живе Він у світлі неприступному (Див.: Тим. 6, 16).

Бог вічний (Див.: Пс. 89, 3; Вих. 40, 28).

Все, що ми бачимо у світі, колись почалося, народилося, колись і закінчиться, помре, зруйнується. У цьому світі усе недовговічне – усе має свій початок і свій кінець.

Колись не було ні неба, ні землі, ні часу, а був тільки один Бог, тому що Він початку не має. А не маючи початку, Він і кінця не має. Бог завжди був і завжди буде. Бог – поза часом.

Бог завжди є.

Тому Він називається вічним.

Бог не змінюється (Див.: Як. 1, 17; Мал. 3, 6).

Нічого у світі немає постійного і незмінного, усе невпинно змінюється – росте, старіє, знищується; одне змінюється іншим.

Тільки один Бог постійний, у Ньому немає ніякої переміни, Він не росте, не старіє, ні в чому і ніколи не змінюється. Яким Він був завжди, таким є тепер і таким залишиться навіки.

Бог завжди однаковий. Тому Він називається незмінюваним.

Бог всемогутній (Див.: Бут. 17; Лк 1, 37).

Людині, якщо вона захоче щось зробити, потрібен якийсь матеріал, без якого вона неспроможна зробити нічого. За допомогою фарб на полотні людина може написати прекрасну картину; з металу може зробити складну і корисну машину, та ніяким чином не може створити, приміром, Землю, на якій ми живемо, Сонце, яке світить і гріє, і багато іншого.

Тільки для одного Бога нема нічого неможливого, нема нічого такого, чого Він не міг би зробити. Він захотів створити світ і створив його, з нічого, одним Своїм словом.

Бог може зробити все, що забажає.

Тому Він називається всемогутнім.

Бог всюдисущий (Див.: Пс. 138, 7–12).

Бог завжди, в будь-який час знаходиться скрізь. Нема такого місця у світі, де Його не було б. Ніхто і ніде не може сховатися від Нього.

Бог – усюди.

Тому Він називається всюдисущим (Див.: 1 Ін 3, 20; Євр. 4, 13) (Який скрізь перебуває).

Бог всезнаючий (Див.: 1 Ін 3, 20; Євр. 4, 13).

Людина може багато чого навчитися, багато про що дізнатися, та всього знати людина не може. Окрім того, людина не може знати майбутнє, не може все чути і все бачити.

Тільки один Бог знає все, що було, що є і що буде. Для Бога немає різниці між днем і ніччю: Він у будь-який час усе бачить і все чує. Знає кожного з нас, і не тільки те, що ми робимо і кажемо, але й те, що ми думаємо і чого жадаємо.

Бог завжди все чує, все бачить і все знає.

Тому Він називається всезнаючим (всевідаючим).

Бог всеблагий (Див.: Мф 19, 17).

Люди не завжди бувають добрими. Часто буває, що людина когось не любить.

Тільки Бог любить нас усіх, і любить так, як ніхто з людей. Він дає все, що нам потрібно для життя. Все, що ми бачимо на небі і на землі, Господь створив для блага та користі людей.

Ось як про це сказав один богослов: "Хто дарував нам життя? Господь! Від Нього ми отримали розумну душу, здатну міркувати і пізнавати, від Нього ж ми отримали серце, здатне любити... Нас оточує повітря, яким дихаємо і без якого не можемо жити. Ми скрізь маємо воду, яка необхідна нам, як і повітря. Ми мешкаємо на землі, яка дає нам усіляку їжу, необхідну для підтримки і збереження нашого життя. Нас освітлює світло, без якого ми нічого не могли б здобути собі. Ми маємо вогонь, яким можемо зігріти і зігріваємо себе під час негоди і з допомогою якого готуємо собі їжу. І все це є дар Бога. Ми маємо батька, матір, братів, сестер, друзів; як багато вони приносять нам радощів, допомоги і втіхи! Та нікого з них ми не мали б, якби Господу не вгодно було дарувати нам їх".

Бог завжди готовий дати нам усяке добро, усяке благо і турбується про нас більше, ніж найдобріший батько про своїх дітей.

Тому Бог називається всеблагим чи всемилостивим (дуже добрим).

І ми називаємо Бога нашим Отцем Небесним.

Бог всеправедний (Див.: Пс. 7, 12; 10, 7).

Люди часто кажуть неправду і бувають несправедливими. Бог же найвищою мірою справедливий. Він завжди береже правду і справедливо судить людей. Він не карає без причини праведника і не залишає людини без покари за кожен поганий вчинок, якщо лише людина сама не виправить своє життя каяттям та добрими вчинками. Тому Бог називається всеправедним і всеправосудним.

Бог усезадоволений (Див.: Діян. 17, 25).

Тільки один Бог усе має і Сам для Себе нічого не потребує, а навпаки, Сам дає всім і все.

Тому Він називається усезадоволеним.

Бог всеблаженний (Див.: Тим. 6, 15).

Бог не тільки усезадоволений, але завжди має в Самому Собі найвищу радість – повне блаженство чи, як ми кажемо, найвище щастя.

Тому Бог називається всеблаженним.

І ми ніколи і ніде не можемо знайти собі істинної радості в житті (щастя), а тільки в Богові.

Бога ми називаємо Творцем, тому що Він створив усе видиме і невидиме.

Бога ми також називаємо Вседержителем, Владикою і Царем, тому що він Своєю всемогутньою волею все, що створив, тримає у Своїй силі і владі, над усім владарює, царює і всім керує.

Промислителем ми називаємо Бога тому, що Він про все піклу- ється, про все турбується.

 

ЗАПИТАННЯ: Які властивості Божі? Чому ми називаємо Бога Духом, вічним, незмінюваним, усемогутнім, всюдисущим, усезнаючим, усеблагим, усеправедним, усезадоволеним і всеблаженним? Чому ми називаємо Його Творцем Вседержителем, Владикою, Царем і Промислителем?

ПРО МОЛИТВУ

Бог любить своє творіння,любить кожного з нас. "І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами і дочками", – говорить Господь Вседержитель (Див.: 2 Кор. 6, 18). А тому ми так само, як до свого рідного батька чи рідної матері, можемо завжди, в будь-який час, звертатися до Бога – до нашого Отця Небесного. Звертанням же нашим до Бога є молитва.

Отже, молитва – це бесіда чи розмова наша з Богом. Вона необхідна для нас так само, як повітря чи їжа. У нас усе від Бога і нема нічого свого: життя, здібності, здоров`я, їжа і все інше дається нам Богом; "без Бога – ні до порога", – каже українське прислів`я.

Тому і в радості, і в печалі, і коли щось нам потрібно, ми повинні звертатися до Бога з молитвою. А Господь дуже добрий і милостивий до нас; і якщо від щирого серця, з вірою і ревністю проситимемо Його про вдоволення своїх потреб, Він неодмінно виконає наші бажання і дасть усе, в чому ми маємо потребу. При цьому потрібно цілковито покластися на Його святу волю і терпляче чекати, тому що тільки один Господь знає, що і коли нам дати – що нам корисно і що шкідливо.

Погано робить той, хто ліниво молиться Богу: він віддаляється від Бога і Бог від нього.

А без молитви людина перестає любити Бога, забуває про Нього і не виконує свого призначення на землі, тобто чинить гріх.

 

ЗАПИТАННЯ: Що означає молитися Богу? Чи потрібно молитися Богу? Коли Бог виконає нашу молитву? Чи добре чинять люди, які не моляться Богу?

ПРО ГРІХ

Гріх, або зло,є порушення закону Божого; беззаконня чи, іншими словами, гріх, є переступ волі Божої. Як же люди почали грішити, і хто першим порушив волю Божу? До створення видимого світу і людини Бог створив ангелів. Ангели – це духи безтілесні, невидимі і безсмертні. Всіх ангелів було створено добрими, і Бог їм дав повну свободу – чи бажають вони самі любити Бога, чи ні; а це означає: чи забажають вони самі жити з Богом, чи без Бога.

Один із найсвітліших і найдужчих ангелів не забажав любити Бога і виконувати волю Божу, а захотів сам стати як Бог. Цей ангел перестав слухатися Бога, в усьому чинив опір Богу, зробився ворогом Божим. Він потяг за собою і деяких інших ангелів.

За такий спротив Богу всі ці ангели були позбавлені даного їм світла і блаженства (тобто радості) і зробилися злими, темними духами.

Усі ці темні, злі духи називаються тепер бісами, демонами і дияволами. А найголовніший диявол, що був найсвітлішим ангелом, називається сатаною, тобто противником (ворогом) Бога.

Диявол навчив і людей не слухатися Бога – грішити. Він спокусив, тобто хитрощами й обманом навчив перших створених Богом людей – Адама і Єву – порушити волю Божу.

Всі ми, люди, походимо від Адама і Єви, які згрішили, і тому ми народжуємось у гріховному стані. Постійно переходячи з покоління в покоління, гріх охопив усіх людей і всіх підкорив собі. Всі люди (одні більше, інші менше) – грішні.

Гріх же завжди віддаляє людину від Бога і веде до страждань, хвороб та вічної смерті. Тому всі люди стали страждати і вмирати. Самі люди, власними силами, вже не могли подолати зло, яке поширилось у світі, і знищити смерть.

Але Бог, з милосердя Свого, допоміг людям у цьому, пославши на землю Свого Сина, Спасителя нашого, Ісуса Христа.

 

ЗАПИТАННЯ: Що таке гріх? Хто перший порушив волю Божу? Хто такий диявол, чи сатана? Хто такі ангели і коли вони створені? Хто такі злі духи і як вони називаються? Хто і як навчив людей грішити? Чому всі ми, люди, народжуємось грішними? Від Кого гріх віддаляє людей, до чого він призводить і чому всі люди вмирають? Чи можуть самі люди своїми силами перемогти зло і знищити смерть? Як Бог допоміг людям перемогти зло і вічну смерть?

ПРО ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ

Ми називаємося християнами,тому що віруємо в Бога так, як навчив нас Сам Син Божий, Господь наш Ісус Христос. Ісус Христос не тільки навчив нас правильно вірувати в Бога, але й спас нас від влади гріха та вічної смерті. Син Божий, Ісус Христос, з любові до нас, грішних, зійшов з небес і, як звичайна людина, постраждав замість нас за наші гріхи, був розіп`ятий, помер на хресті і на третій день воскрес.

Так безгрішний Син Божий хрестом Своїм (тобто стражданнями і смертю на хресті за гріхи всіх людей, усього світу) подолав не тільки гріх, але й саму смерть – воскрес із мертвих, і зробив хрест знаряддям Своєї перемоги над гріхом і смертю.

Як переможець смерті – воскреслий на третій день – Він спас і нас від вічної смерті. Він воскресить усіх нас, померлих, коли настане останній день світу, воскресить для радісного, вічного життя з Богом.

Хрест є знаряддя чи знамено перемоги Христової над гріхом і смертю.

Один учитель, щоб краще пояснити учням, як Ісус Христос міг хрестом Своїм подолати зло у світі, навів такий приклад:

Довгий час швейцарці боролися проти своїх ворогів – австрійців. Нарешті обидва ворожі війська зустрілися в одній долині, щоб там дати рішучий бій. Австрійські воїни, вдягнені в залізні панцирі, виставивши вперед списи, утворили щільні лави, і швейцарці, розмахуючи своїми палицями, безуспішно намагалися прорвати лави неприятеля. Декілька разів швейцарці кидалися вперед на ворога з надзвичайною відвагою, та щоразу відкочувалися назад. Вони були неспроможні прорвати частокіл списів.

Тоді один із швейцарських воїнів Арнольд Вінкельрід, жертвуючи собою, вибіг уперед, схопив обома руками кілька виставлених навпроти списів і дав їм устромитися собі в груди. Завдяки цьому шлях швейцарцям було відкрито, вони увірвалися в лави австрійців і здобули вирішальну й остаточну перемогу над ворогами.

Так герой Вінкельрід, пожертвувавши своїм життям, помер, але дав можливість своєму народові перемогти ворога.

Подібно до цього і Господь наш Ісус Христос страшні й нездоланні для нас списи гріха й смерті прийняв Своїми грудьми, помер на хресті, але воскрес, як переможець гріха і смерті, і цим відкрив нам шлях до вічної перемоги над злом і смертю, тобто відкрив шляхи до вічного життя.

Тепер усе залежить від нас самих: якщо ми хочемо позбутися влади зла, – гріха і вічної смерті, – то ми повинні йти за Христом, тобто вірувати у Христа, любити Його і виконувати Його святу волю, в усьому слухатися Його (жити з Христом).

Ось чому, щоб засвідчити нашу віру в Христа, Спасителя нашого, ми носимо на тілі хрест, а під час молитви зображуємо на собі правою рукою знак хреста, тобто осіняємо себе хресним знаменням (хрестимося).

Для хресного знамення ми складаємо пальці правої руки так: три пальці (великий, вказівний і середній) складаємо разом пучками рівно, а два інші (безіменний і мізинець) пригинаємо до долоні.

 

Складені три перші пальці разом засвідчують нашу віру в Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого, як у Єдиносущну і нероздільну Тройцю, а два пальці, пригнуті до долоні, означають, що Син Божий, після зішестя Свого на землю, будучи Богом, став людиною, тобто означають Його дві природи – Божу і Людську.

Осіняючи себе хресним знаменням, ми кладемо складені так пальці на лоб – для освячення нашого розуму, на черево (живіт) – для освячення наших внутрішніх почуттів, потім на праве і на ліве плечі – для освячення наших сил тілесних.

Хресне знамення дає нам велику силу відганяти та перемагати зло і творити добро, але ми повинні пам`ятати, що хрест слід покладати правильно і неквапливо, інакше буде не зображення хреста, а звичайні помахи рукою, від чого біси тільки радіють. Недбало чинячи хресне знамення, ми показуємо свою непошану до Бога – грішимо, гріх цей називається блюзнірством.

Осіняти себе хресним знаменням, чи хреститися, слід на початку молитви, а також при наближенні до усього святого: входячи в храм, прикладаючись до хреста, до ікони тощо. Хреститися слід і в усіх важливих випадках нашого життя: в скруті, в горі, в радості тощо.

Коли ми хрестимося не під час молитви, то подумки, про себе, кажемо: "В ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь", засвідчуючи цим нашу віру у Пресвяту Тройцю і наше бажання жити і трудитися на славу Божу.

Слово "амінь" означає: істинно, правда, хай буде так.

 

ЗАПИТАННЯ: Що ми засвідчуємо, покладаючи на себе хресне знамення? Як ми складаємо пальці для хресного знамення і що це означає? Осіняючись хресним знаменням, для чого покладаємо його на лоб, живіт і плечі? Чому хресне знамення потрібно покладати правильно і неквапливо? Коли потрібно покладати на себе хресне знамення (хреститися)? Що називається гріхом?

ЯКІ БУВАЮТЬ МОЛИТВИ

Якщо ми і наші близькі при доброму здоров`ї і гаразді,у нас є де жити, є у що вдягнутись, є що їсти, то ми повин ні славити Бога і дякувати Йому в наших молитвах. Такі молитви називаються хвалебними і подячними. Якщо з нами трапиться якесь нещастя, чи то хвороба, чи біда, чи нужда, ми повинні просити у Бога допомоги.

Такі молитви називаються прохальними.

А якщо ми зробимо щось погане (вчинимо гріх) і провинимося перед Богом, ми повинні просити у Нього прощення – каятися.

Такі молитви називаються покаянними.

Оскільки ми грішимо перед Богом (постійно грішимо), то з цієї причини ми повинні завжди, перш ніж просити щось у Бога, спочатку покаятися, а тоді вже просити Бога щодо наших потреб. Отже, покаянна молитва завжди мусить передувати прохальній молитві.

 

ЗАПИТАННЯ: Що ми повинні висловлювати Богу, коли він посилає нам благодіяння? Як називаються молитви, коли хвалимо Бога чи дякуємо Йому? Що ми висловлюємо Богу в молитві, коли з нами трапляється нещастя або коли чинимо щось погане?

КОЛИ БОГ ЧУЄ НАШУ МОЛИТВУ?

Перед молитвою ми повинні спершу примиритися з тими, кому ми заподіяли зло, і навіть з тими, хто ображається на нас, а потім уже з побожністю та увагою стати до молитви. Під час молитви свій розум ми повинні скерувати так, щоб ми ні про що побічне не думали, щоб серце наше жадало лише одного: як ліпше помолитися і вгодити Богу. Якщо ж ми молитимемося, не помирившись з ближніми, поспіхом, під час молитви розмовлятимемо чи сміятимемося, тоді наша молитва буде неугодна Богу, такої молитви Бог не буде слухати ("не почує нас") і навіть може покарати.

Для ретельної та посиленої молитви і доброго благочестивого життя встановлені пости.

Піст – це такі дні, коли ми мусимо більше думати про Бога, про свої гріхи перед Богом, більше молитися, каятися, не дратуватися, нікого не кривдити, а навпаки, усім допомагати, читати Закон Божий тощо. А щоб легше було це виконати, потрібно насамперед менше їсти – зовсім не їсти м`яса, яєць, молока, тобто "скоромну їжу", а їсти тільки "пісну" їжу, тобто рослинну: хліб, овочі, фрукти, бо ситна "скоромна" їжа викликає у нас бажання не молитися, а поспати, чи ж, навпаки, розважатися.

Найбільший і найдовший піст буває перед Великоднім святом. Він називається Великим постом.

 

ЗАПИТАННЯ: Коли ми можемо надіятися на Бога, що Він почує нашу молитву? Що потрібно зробити, щоб наша молитва була благоговійна і сердечна? Чи почує Бог молитву, якщо молитимемося поквапом і неуважно? Що встановлено для старанної і посиленої молитви? Що таке піст?

ДЕ І КОЛИ МОЖНА МОЛИТИСЯ БОГУ?

Молитися Богу можна скрізь,тому що Бог перебуває всюди: і вдома, й у храмі, і на шляху. Християнин зобов`язаний молитися щоденно, вранці і ввечері, перед їжею і після неї, перед початком і після завершення будь-якої справи. Така молитва називається домашньою, чи приватною.

У недільні та святкові дні, а також у будні, коли ми вільні від своїх занять, ми для молитви повинні ходити в храм Божий, куди збираються такі як ми християни; там ми молимося спільно, всі разом.

Така молитва називається громадською, або церковною.

 

ЗАПИТАННЯ: Де можна молитися Богу? Чому можна молитися Богу скрізь? Як називається молитва, коли ми молимось у храмі?

ПРО ХРАМ

Храм (церква) – особливий дім,присвячений Богу,– дім Божий, в якому проводяться богослужіння. У храмі перебуває особлива благодать, чи ласка Божа, яка подається нам через тих, хто відправляє богослужіння – священнослужителів (єпископів і священиків). Зовнішній вигляд храму відрізняється від звичайної споруди тим, що над храмом підноситься баня, яка зображує небо. Баня закінчується вгорі главою, на якій ставиться хрест, у славу глави Церкви – Ісуса Христа. Над входом до храму, як правило, будується дзвіниця, тобто вежа, на якій висять дзвони. Б`ють у дзвони для того, щоб скликати віруючих на молитву – до богослужіння – і сповіщати про найважливіші моменти служби, що здійснюється у храмі.

При вході у храм іззовні влаштовується паперть (майданчик, ґанок). Усередині храм ділиться на три частини: 1) притвор, 2) власне храм, чи середня частина храму, де стоять віруючі, і 3) вівтар, де священиками проводяться богослужіння і знаходиться найголовніше місце в усьому храмі – святий престіл, на якому здійснюється Таїнство святого причастя.

Вівтар відокремлений від середньої частини храму іконостасом, що складається з декількох рядів ікон і має троє врат; середні врата називаються царськими, тому що через них Сам Господь Ісус Христос, Цар слави, невидимо проходить у святих дарах (у святому причасті). Тому через царські врата нікому не дозволяється проходити, крім священнослужителів.

Читання і співання молитов за особливим чином (порядком) у храмі, на чолі зі священнослужителем, називається богослужінням.

Найважливіше богослужіння – літургія, чи обідня (вона відбувається до обіду), під час неї згадується все земне життя Спасителя і звершується Таїнство причастя, яке встановив Сам Христос на Тайній вечері.

Таїнство причастя полягає в тому, що в ньому благодаттю Божою хліб та вино освячуються – робляться істинним тілом та істинною кров`ю Христовою, залишаючись на вигляд хлібом та вином, і ми під виглядом хліба та вина приймаємо істинне тіло й істинну кров Спасителя, щоб увійти в Царство Небесне і мати вічне життя.

Оскільки храм – велике святе місце, де з особливою ласкою невидимо присутній Сам Бог, то саме тому ми повинні входити в храм з молитвою і поводитись у храмі тихо і благоговійно. Під час богослужіння не можна розмовляти, а тим більше сміятися. Не можна повертатися спиною до вівтаря. Кожен повинен стояти на своєму місці і не переходити з одного місця на інше. Тільки у випадку нездужання дозволяється сісти і відпочити. Не слід іти з храму до закінчення богослужіння. До святого причастя слід підходити спокійно і без поспіху, схрестивши на грудях руки. Після причастя поцілувати чашу, не хрестячись, щоб випадково не штовхнути її.

 

ЗАПИТАННЯ: Що таке храм? Який його зовнішній вигляд? Як храм розділяється всередині? Що таке іконостас? Де знаходяться царські двері (врата)? Що таке святий престіл і що на ньому здійснюється? Яке найважливіше богослужіння? Що згадується за літургією? Що таке Таїнство причастя? Як слід поводитися у храмі?

БЛАГОСЛОВЕННЯ СВЯЩЕНИКА

 

Священнослужителі (тобто особливо посвячені люди, що здійснюють богослужіння) – наші духовні отці: єпископи (архиєреї) і священики (ієреї) – осіняють нас хресним знаменням. Таке осінення називається благословенням. Коли священик благословляє нас, то він складає пальці так, що вони зображують літери: Іс Хс, тобто Ісус Христос. Це означає, що через священика благословляє нас Сам Господь наш Ісус Христос. Тому благословення священнослужителя ми повинні приймати з благоговінням.

 

Коли ми в храмі чуємо слова спільного благословення: "мир усім" та інші, то у відповідь на них повинні вклонитися, без хресного знамення. А щоб отримати окремо для себе благословення від єпископа чи священика, потрібно складати руки хрестом: праву на ліву, долонями вгору. Отримавши благословення, ми цілуємо руку, що благословляє нас, – цілуємо немовби невидиму руку Самого Христа Спасителя.

 

ЗАПИТАННЯ: Хто осіняє нас знаменням хреста? Як це осінення називається? Як священик складає руку для благословення? Що це означає? Як потрібно складати руки, коли підходимо під благословення? Що потрібно робити, отримавши благословення?

ПРО СВЯТІ ІКОНИ

У храмі – в іконостасі і на стінах,і у нас вдома – на покуті – знаходяться святі ікони (образи), перед якими ми молимось. Іконою, чи образом, називається зображення Самого Бога, чи Божої Матері, чи ангелів, чи святих угодників. Зображення це неодмінно освячується святою водою: через це освячення іконі подається благодать Святого Духа, й ікона вшановується нами як свята. Бувають ікони чудотворні, через які благодать Божа, яка перебуває в них, проявляється навіть чудесами, наприклад, зцілює хворих.

Сам Спаситель дав нам своє зображення. Вмившись, Він утер пречистий лик Свій рушником і чудесно зобразив його на цьому рушнику для хворого князя Авгаря. Коли хворий князь помолився перед цим нерукотворним зображенням (образом) Спасителя, то зцілився від хвороби своєї.

Молячись перед іконою, ми повинні пам`ятати, що ікона – не Сам Бог чи угодник Божий, а лише зображення Бога чи угодника Його.

Тому не іконі ми повинні молитися, а Богу чи святому, який на ній зображений.

Святий образ є те саме, що священна книга: у священній книзі ми благоговійно читаємо Божі слова, а на святій іконі благоговійно споглядаємо святі лики, які, як і Боже слово, піднімають наш розум до Бога і Його святих і запалюють наше серце любов`ю до нашого Творця і Спасителя.

 

ЗАПИТАННЯ: Що називається святою іконою (oбразом)? Де ставляться святі ікони вдома й у храмі? Чому вони називаються святими іконами? Хто освятив використання святих ікон Своїм прикладом? Що ми повинні пам`ятати, коли молимося перед святими іконами? Який образ Спасителя називається нерукотворним?

ЯК ЗОБРАЖУЄТЬСЯ БОГ НА СВЯТИХ ІКОНАХ

Бог – Дух невидимий,але Він являвся святим людям видимим чином. Тому на іконах і зображаємо Бога в тому вигляді, в якому Він являвся. Пресвяту Тройцю ми зображуємо у вигляді трьох ангелів, які сидять за столом. Це тому, що у вигляді трьох ангелів Господь явився колись Авраамові. Щоб наочніше відобразити духовність тих, хто з`явився Авраамові, ми зображуємо їх іноді з крилами. Кожна з Осіб Пресвятої Тройці окремо зображується так: Бог Отець – у вигляді старця, тому що Він так з`являвся деяким пророкам. Бог Син зображується у тому вигляді, яким Він був, коли для нашого спасіння зійшов на землю і став людиною: Немовлятком на руках у Божої Матері; Учителем народу і Творцем чудес, Який преображається, страждає на хресті; лежить у гробі, воскресає і возноситься.

Бог Дух Святий зображується у вигляді голуба: так Він явив себе під час хрещення Спасителя в Йордані від Іоана Хрестителя; й у вигляді вогненних язиків: так Він зійшов видимим чином на святих апостолів у п`ятдесятий день після воскресіння Ісуса Христа.

 

ЗАПИТАННЯ: Якщо Бог – невидимий Дух, то чому Він зображується на святих іконах видимим чином? Як ми зображуємо Пресвяту Тройцю на святих іконах і чому саме так зображуємо? Як зображуємо на святій іконі Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого і чому саме так зображуємо?

КОГО, КРІМ БОГА, ЗОБРАЖУЄМО НА СВЯТИХ ІКОНАХ (ОБРАЗАХ)?

Окрім Бога, ми зображуємо на святих іконах Божу Матір, святих ангелів і святих людей. Та молитися їм повинні не як Богу, а як близьким до Бога, що догодили Йому своїм святим життям. Вони з любові до нас моляться за нас перед Богом. І ми повинні просити їхньої допомоги і заступництва, тому що Господь, заради них, швидше почує і наші грішні молитви. Гідне уваги й те, що образ Божої Матері, написаний учнем Господа Лукою, зберігся до нашого часу. Існує переказ, що Мати Божа, побачивши Своє зображення, сказала: "Благодать Сина Мого буде з цією іконою". Ми молимося Матері Божій, тому що Вона ближче за всіх до Бога, і разом з тим близька також і до нас. Заради Її материнської любові і Її молитви Бог багато чого нам прощає і часто допомагає. Вона велика і милосердна заступниця за всіх нас.

 

ЗАПИТАННЯ: Крім Бога, кого ми зображуємо на святих іконах? Як ми повинні молитися Божій Матері, святим ангелам і святим людям? Хто перший написав образ Божої Матері? Чому ми переважно перед усіма святими молимося Божій Матері?

ПРО СВЯТИХ АНГЕЛІВ

На початку,коли ще не було ні світу,ні людини,Бог сотворив святих ангелів. Ангели – духи безтілесні (тому невидимі) і безсмертні, як і наші душі; але їх Бог обдарував силами та здібностями, вищими за людські. Розум у них досконаліший за наш. Вони завжди виконують волю Божу, вони безгрішні, і тепер благодаттю Божою так утвердились у здійсненні добра, що й грішити не можуть. Багато разів ангели з`являлися видимим чином, приймаючи на себе тілесний вигляд, коли Бог посилав їх до людей сказати чи сповістити Свою волю. І слово "ангел" означає "вісник".

Кожному християнинові Бог дає при хрещенні ангела-охоронителя, який невидимо охороняє людину в усьому її земному житті від бід та напастей, застерігає від гріхів, оберігає в страшну годину смерті, не залишає і після смерті.

Ангели зображуються на іконах у вигляді вродливих юнаків, на знак їхньої духовної краси. Їхні крила означають, що вони швидко виконують волю Божу.

 

ЗАПИТАННЯ: Коли створені святі ангели? Хто такі ангели? Якою силою і здатністю обдарував їх Бог? Чи можуть святі ангели грішити? Коли ангели з`являлись у видимий спосіб і що означає слово "ангел"? Як називається святий ангел, якого Бог дає нам при нашому хрещенні? Чому святі ангели зображуються у вигляді юнаків і з крилами?

ПРО СВЯТИХ ЛЮДЕЙ

На іконах ми зображуємо також і святих людей чи угодників Божих. Так ми їх називаємо тому, що вони, живучи на землі, догодили Богу своїм праведним життям. А тепер, перебуваючи на небі з Богом, вони моляться за нас Богу, допомагаючи нам, усім, хто живе на землі. Святі мають різні назви: пророки, апостоли, мученики, святителі, преподобні, безсрібники, блаженні і праведні.

Пророками ми називаємо тих святих Божих, які за натхненням Святого Духа передбачали майбутнє, і переважно про Спасителя; вони жили до пришестя Спасителя на землю.

Апостоли – це найближчі учні Ісуса Христа, яких Він під час Свого земного життя посилав на проповідь; а після зішестя на них Святого Духа вони проповідували по всіх країнах християнську віру. Їх спочатку було дванадцять, а потім – ще сімдесят.

Двоє з апостолів, Петро і Павло, називаються первоверховними, оскільки вони більше за інших потрудились у проповіді Христової віри.

Чотири апостоли: Матфей, Марк, Лука та Іоан Богослов, що написали Євангеліє, називаються євангелістами.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.065 сек.)