АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Способи засвоєння та функції елементів змісту освіти 6 страница

Читайте также:
  1. IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
  2. V. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.
  3. V. Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.
  4. XXXVIII 1 страница
  5. XXXVIII 2 страница
  6. XXXVIII 2 страница
  7. XXXVIII 3 страница
  8. XXXVIII 3 страница
  9. XXXVIII 4 страница
  10. XXXVIII 4 страница
  11. XXXVIII 5 страница
  12. XXXVIII 5 страница

Види та механізми мотиваційного впливу

Можна виділити такі види мотиваційного впливу, як прямий та непрямий. Прямий – це чітке, зрозуміле повідомлення про необхідність засвоєння навчального матеріалу. Непрямий вплив являє собою натяк на необхідність засвоєння навчального матеріалу, при якому учні (студенти) самі доходять такого висновку, або створення специфічних умов автоматичного включення тих, хто навчається, до виконання навчальних завдань.

Відповідно, існують певні механізми прямого та непрямого мотиваційного впливу. Так, переконування є механізмом прямого впливу, оскільки впливає на логіку людини, на свідомість. Але є механізми, які дозволяють впливати не несвідому сферу особистості, обминаючи свідомість. І нерідко вони виявляються більш дієвими. Відомий психіатр В.Л.Леві зазначав, що внутрішній опір обов’язково властивий будь-якій людині. Це одна з психофізіологічних закономірностей сприйняття інформації, зокрема навчальної. Психолого-педагогічні дослідження довели, що пряме втручання у внутрішній світ учня іноді викликає гострі конфлікти і може виявитись педагогічно недієвим. Так, у підлітковому віці значно підвищується критичність свідомості і всі раціональні аргументи педагогів та батьків стосовно того, що треба гарно вчитися, бути відповідальним та дисциплінованим, як правило ігноруються. Запобігти критичності можна застосовуючи такі механізми, як зараження та навіювання. Зараження діє на емоційний стан людини, при цьому її воля є пригніченою. Людина поводиться несвідомо, під впливом інших або певного контексту.

Прикладом застосування механізму зараження є сміх за кадром у телевізійних шоу та серіалах. Отже, у глядачів намагаються автоматично викликати реакцію сміху.

Поняття „зараження” не випадково може викликати асоціацію зі станом фізичного здоров’я. У прямому значенні ми використовуємо це слово, коли мова йде про розповсюдження інфекційних хвороб. Приклад зараження як психологічного механізму у поєднанні з самонавіюванням чудово представив Джером К. Джером у книзі „Троє в човні, не враховуючи собаку”. Цікаво, що цей епізод пов’язаний саме з фізичними хворобами. Головний герой, відчуваючи перед довгоочікуваною відпусткою легке нездужання, хоче усвідомити свій діагноз і починає читати медичну енциклопедію. Читаючи про ту чи іншу хворобу, він починає відчуваючи всі відповідні симптоми (зараження). У результаті він знаходить у себе ознаки усіх хвороб, крім родової гарячки (самонавіювання).

Навіювання діє на основі емоцій, але воля при цьому не завжди пригнічується, людина залишається у свідомому стані. Цей механізм розрахований на некритичне сприйняття інформації.

Також наведемо приклад, пов’язаний з медициною. У медичній практиці існує поняття плацебо-ефекту. Він полягає у тому, що лікар приписує хворому нейтральний засіб, але при цьому говорить про велику користь цих ліків. Психічний настрій хворого на сприятливу дію приписаних ліків дає позитивний результат.

Навіювання відіграє значну роль у педагогічному процесі, оскільки навчання та виховання в цілому вимагають тонких та тривалих засобів впливу. У 70-х роках минулого століття болгарський вчений Г.Лозанов запропонував сугестивну (від англ. – suggest – навіювання) технологію навчання, яка будується на п’яти принципах: ніякого зубріння; навчальний процес без утоми; в основі навчання полягає інтерес, мотивація; навчати треба укрупненими одиницями (блоками); можна комплексно вирішувати задачу.

Ця технологія навчання ґрунтується на застосуванні двох закономірностей пам’яті людини. Відповідно до першої закономірності запам’ятовується все, що потрапляє до свідомості: люди, слова, події, але в активному стані залишається тільки те, що людині важливо, цікаво чи потрібно, те, що її дійсно хвилює і пов’язано з певними переживаннями. Друга закономірність пов’язана із своєрідним механізмом, який можна порівняти з воротами: цікаво – ворота трохи відчинені, дуже цікаво – ворота широко відчинені, нецікаво – ворота зачинені. Система Г.Лозанова використовує збудження першої сигнальної системи, емоційний фактор на фоні загальної релаксації того, хто навчається.

Крім розглянутих механізмів мотивації доречно, на наш погляд, виділити також творчість, яка характеризується нестандартністю мислення й діяльності, в результаті чого народжується нове корисне рішення чи продукт діяльності, що виходить за межі загальноприйнятих стандартів. Для ефективного навчання дуже важливим є те, щоб воно було захоплюючим, здійснювалося на творчій основі. С.О.Сисоєва зазначає, що особливістю педагогічної творчості є, з одного боку, реалізація педагогом свого особистісного творчого потенціалу засобом творення особистості учня, а, з іншого боку, розвиток його творчого потенціалу, зумовлений розвитком творчих здібностей вихованця[48]. Отже, творчість у педагогічному процесі виступає основою взаємомотивації, ефективної взаємодії та співробітництва між суб’єктами навчальної діяльності.

Мотиваційний цикл у навчанні та фактори його ефективної реалізації

Процес мотивації, як і процес навчання взагалі, є циклічним. Поняття цикл (від грецьк. kyklos - коло) в основному своєму значенні розкривається як сукупність явищ, процесів, що складають кругообіг протягом відомого часу. Під циклом навчання слід розуміти всю сукупність дій викладача та тих, хто навчається, що призводять останніх до засвоєння певного фрагменту змісту освіти із заданими показниками, тобто досягнення поставленої мети. Це може бути і окреме навчальне заняття, і вивчення теми чи тематичного блоку, і вивчення навчального предмету в цілому. У сучасній педагогіці визначаються не тільки когнітивні (пізнавальні) навчальні цілі, але й афективні, пов’язані з позитивним ставленням учнів до навчання та їх задоволенням від цього процесу. Відповідно, для забезпечення поставлених цілей, має реалізовуватись мотиваційний цикл як окремого навчального заняття, теми, блоку тем, так і всієї навчальної дисципліни.

Мотиваційний цикл утворюється системою усіх заходів щодо управління мотиваційними процесами. Повноцінний мотиваційний цикл складається з наступних етапів: вступно-мотиваційного (викликання похідної мотивації), підтримуючого (підтримка та підсилення мотивів, що виникли), завершального (забезпечення мотивації на подальше вивчення навчального матеріалу). Отже, мотивація має здійснюватись на всіх етапах навчального процесу. Спеціальні методи та прийоми забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу будуть розглянуті далі.

У забезпеченні навчальної мотивації можна виділити цілу низку несприятливих та сприятливих факторів, які послаблюють або підсилюють навчальну мотивацію. До несприятливих факторів навчальної мотивації – демотиваторів належать такі: незрозумілість та нечіткість поставлених завдань, необхідність їх виконання; навчальне перевантаження або недовантаження; недостатня поінформованість учнів (студентів); відсутність конкретних позитивних результатів; некомпетентність викладача; погані стосунки у навчальній групі; надто сувора, несправедлива критика; невмотивована відмова у визнанні.

Сприятливими для ефективного управління мотиваційними процесами в навчанні є такі фактори: обізнаність викладача щодо основних мотивів навчання своїх учнів (студентів); створення викладачем необхідних умов для реалізації особистісних потреб тих, хто навчається; взаємна віра викладачів і тих, хто навчається, в успіх; встановлення гармонійних стосунків між викладачем та навчальною та групою та між учнями (студентами) в групі; доброзичливе ставлення викладача до кожного учня (студента); проведення „занять радості” (Н.В.Басова), де учні чи студенти мають можливість отримати задоволення від того, що вони знають та вміють (дискусії, ігри, конкурси тощо); зовнішні умови навчання (стан приміщення, обстановка в аудиторії, сучасні технічні засоби навчання).

3.3. Мотивування учнів до навчання

Мотиви навчання та їх класифікація

Мотивація навчальної діяльності є складною багаторівневою неоднорідною системою спонукань, що включає мотиви, в ролі яких можуть виступати потреби, інтереси, ідеали, установки, емоції, норми, цінності, ідеали тощо, тому можна говорити про полімотивованість цієї діяльності і, водночас, про наявність домінуючих мотивів в її структурі.

Мотивами є конкретні спонукання, причини, що змушують особистість діяти, здійснювати певні вчинки. Мотиви навчання можна розглядати як ставлення тих, хто навчається, до предмету діяльності, їх спрямованість на цю діяльність.

Мотиви класифікуються за різними критеріями (табл.3.1)

Таблиця 3.1

Класифікація мотивів

Види мотивів Рівні мотивів Навчальні мотиви / мотиватори/, чинники мотивації навчання
Соціальні широкі соціальні мотиви борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання
вузькі соціальні (або позиційні) мотиви підвищення власного соціального статусу, отримання: певної посади у майбутньому, визнання оточуючих, гідної винагороди за свою працю
мотиви соціального співробітництва орієнтація на різні способи взаємодії з оточуючими, ствердження своєї ролі і позиції у групі
Пізнавальні широкі пізнавальні мотиви орієнтація на ерудицію, задоволення від самого процесу навчання та його результатів
навчально-пізнавальні мотиви орієнтація на способи добування знань, засвоєння конкретних навчальних предметів
Особистісні мотиви самоосвіти орієнтація на здобуття додаткових знань
мотиви саморозвитку, бажання зміни власних психологічних, фізичних, моральних, інтелектуальних якостей
самоствердження, орієнтація на високу оцінку та самооцінку власної особистості
ідентифікації з іншою людиною, намагання бути схожим на особу, яка вважається взірцем
влади орієнтація на реальну можливість діяти і впливати на ситуацію та на поведінку інших
досягнення прагнення до успіху у житті та різних видах діяльності, підвищення рівня власних можливостей
матеріальні прагнення до матеріальної вигоди: економії коштів або отримання прибутку

 

У практиці навчання мотиви поєднують у групи за спрямованістю і змістом: соціальні (соціально-ціннісні), пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікаційні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні (меркантильні).

Найбільш потужними мотивами вважаються мотиви досягнення та пізнавальні мотиви. Серед навчальних мотивів виділяються мотиваційні орієнтації на успіх, на процес, на результат, оцінку викладача, запобігання прикростей, а також почуття самоцінності, престиж, можливість власного розвитку, можливість самостійного мислення та дії, можливість самовираження, почуття правильного виконання завдання, ефективний пізнавальний стан та інші[49].

Крім того, розрізняють усвідомлені та неусвідомлені мотиви, реальні та мнимі (надумані, ілюзорні) тощо.

Поведінка людини може бути як зовнішньо, так і внутрішньо мотивованою. Залежно від джерела виникнення мотивів їх розрізняють на внутрішні та зовнішні. Перші залежать від внутрішніх факторів, від власного бажання, інтересів, установок, потреб людини виконувати ту чи іншу діяльність. Наприклад, у навчанні такі внутрішня спонукальна сила є мотивом учіння. Другі – є результатом дії зовнішніх факторів, що зумовлюються умовами, обставинами, іншими людьми. У навчанні, наприклад, такі мотиви породжуються діями тих, хто навчає (викладачів, учителів), їх підказками, вимогами, вказівками, обіцянками тощо. Звичайно, що найбільш дієвими і гуманними для тих, хто навчається, є мотиви учіння.

Мотиви виконують низку функцій. Є.П.Ільїн[50] узагальнив різні погляди на виділення функцій мотиву і зазначив наступні функції мотивів:

- спонукальна - відображає енергетику мотиву, що мобілізується у зв’язку з виникненням стану потреби – якщо людина вмотивована, вона гори перегорне», але буде досягати мети;

- спрямовуюча - відображає направленість цієї енергії на певний об’єкт, на відповідну активність.

Спонукальну та направляючу функції деякі психологи розглядають як “ пускову функцію мотиву ”;

- стимулююча - пов’язана з продовженням спонукання при здійсненні наміру, вона відображає напругу потреби, значимість мети і характеризує силу мотиву;

- керуюча функція мотиву (Є.П.Ільїн) діяльності є трансформацією вище зазначених функцій мотиву. Вона певною мірою включає директивну функцію (бути чи не бути, робити чи не робити) (П.А.Рудик), регулюючу функцію, яка вважається центральною у процесі мотивації (М.Ш. Магомет-Емінов та ін.), вона пов’язана з детермінацією (визначенням), розгортанням, управлінням,

- організуюча (мислена організація, задумка діяльності) (Є.П.Ільїн) або близька до неї структуруюча функція мотиву (О.К.Тихомиров) - детальний аналіз ситуації, елементів задачі, шляхів її розв’язання, критична їх оцінки тощо через усвідомлення важливості результату (мети);

Розглянемо реалізацію названих функцій мотиву на прикладі: учень, який усвідомив потребу та поставив собі за мету вступити у престижний вуз (мотив престижу), не маючи в момент рішення достатньої підготовки, почне («пускова», або стимулююча і направляюча функція мотиву) багато працювати над собою, поглиблювати свої знання, навіть відмовляючись від інших до тепер цікавих для нього видів діяльності, щоб отримати бажане. Проте, прийняти рішення і почати працювати недостатньо для досягнення мети, оскільки цей процес є тривалий і вимагає прикладання зусиль та певних витрат часу. Тут «підключаються» стимулююча функція мотиву, що підтримує активність учня з підготовки до вступу у вуз, управляюча та регулююча, що підтримують направленість активності (чи піти в кіно, чи все-таки готуватися до вступних іспитів і не відкладати на потім, на останній момент), а також організуюча та структуруюча, завдяки якій майбутній студент визначається що саме він буде робити, планує та організовує свою роботу якнайефективніше, аналізує власні досягнення, шукає шляхи їх удосконалення.

- смислоутворююча функція відображає те, що мотив є основою дії, вчинку, повинен давати відповідь “чому”, “заради чого”, “який смисл”. Так звані смислоутворюючі мотиви, вважає Леонтьєв, надають діяльності особистісний сенс, «переводять» суспільно значущі цінності на особистісний рівень, а інші, супутні з ними мотиви, виконують роль спонукаючих факторів (позитивних чи негативних) інколи гостро емоційних, афективних, позбавлених смислоутворюючої функції (мотиви-стимули).

- контролююча функція (А.В.Запорожець), яка близька за змістом смислоутворюючій функції (А.Н.Леонтьєв), вона здійснюється не прямо, а через механізм “емоційної корекції” при якій за допомогою емоцій відбувається оцінка особистісного смислу подій та зміна направленості діяльності залежно від їх відповідності мотиву.

Наприклад,випускник школи, приймаючи рішення, в який вищий навчальний заклад вступити, задає собі питання і знаходить відповідь, чому саме в цей вуз і чому саме на дану спеціальність, чого досягне в результаті, яку користь для себе від того він буде мати. При цьому широкий пізнавальний мотив – «хочу стати фінансистом, оскільки це цікаво для мене, я люблю математику, економіку і хочу бути з цим пов’язаним усе життя», інколи може бути не таким вирішальним, оскільки ці ж дисципліни важливі також для бухгалтера, економіста тощо. Більш значущим може стати в цій ситуації наприклад, матеріальний мотив – «вартість навчання тут менша або після закінчення у мене буде вищий заробіток» або мотив престижу - «цей вуз або спеціальність є найбільш престижними». Вирішальним у прийнятті рішення також може стати мотив-стимул - обіцянка батьків: «Закінчиш цей вуз – подарую автомобіль або поїдеш працювати в іншу країну, наприклад, в Англію»; у тій же ситуації, коливипускник школи, приймає рішення, в який вищий навчальний заклад і на яку спеціальність вступити, особистісний смисл у певному виборі він бачить, що це – найкраще, найцікавіше, найбільше йому подобається і він буде відчувати себе щасливим, якщо досягне цього;

- відображувальна функція мотиву передбачає відображення у свідомості людини потреб і цілей, засобів їх досягнення та своїх можливостей, наслідків для себе та морального самопочуття; через неї формується структура і зміст мотиваційної сфери особистості;

Наприклад, плануючи своє життя на певний період, молода людина усвідомлює власні потреби, цінності, потенційні можливості, інтереси тощо (мотиваційну сферу), а потім ставить перед собою цілі та визначає шляхи їх досягнення. Повертаючись до такого планування не однократно, вона створює умови для власного самовдосконалення, цілеспрямованої діяльності, оскільки зміст мотваційної сфери стає більш усвідомленим і сформованим.

- пояснювальна функція мотиву (Н.Є.Єрошина, Є.І.Головаха) – усвідомлене формулювання особистістю джерела своєї поведінки. Тут мотив – є основою (обгрунтуванням) дії чи вчинка

Наприклад,випускник школи, приймаючи рішення, в який вищий навчальний заклад вступити, задає собі питання і знаходить відповідь, чому саме в цей вуз і чому саме на дану спеціальність, чого досягне в результаті, яку користь для себе від того він буде мати;

- захисна функція мотиву (К.Обухівська) – підміна дійсної мети “офіційною версією”, що необхідна для збереження потрібного рішення, для створення видимості раціональної діяльності (мотивіровка).

Наприклад, студент просить викладача, щоб відпустив з заняття, пояснюючи тим, що необхідно піти до лікаря, хоча дійсною причиною є відсутність підготовки до заняття і бажання зайнятися іншими справами.

Індивідуальні особливості мотивації учіння та її діагностика

Учіння є особливим видом діяльності, одною із сторін навчання, метою та результатом якої є засвоєння знань, умінь, навичок. Учіння протікає не стихійно, а під керівництвом викладача і передбачає виконання завдань викладача самостійно. Це зумовлює необхідність наявності мотивів, які б спонукали того, хто навчається дисципліновано, систематично, відповідально відноситися до навчальної праці. Процес здійснення діяльності учіння кожною людиною є індивідуальним, тому і його мотивація має певні індивідуальні особливості і залежить від різних факторів.

По-перше, важливу роль у мотивації відіграє рівень усвідомлення та рівень неусвідомлення мотивів. Усвідомлені і неусвідомлені мотиви не протистоять один одному, їх важко відокремити один від одного, оскільки неусвідомлені мотиви визначаються реальним буттям, діяльністю людини в об’єктивному світі. Різниця лише в тому, що неусвідомлені мотиви виступають у непрямому вираженні – у формі переживання, бажання, охоти (О.А.Леонтьєв), до них можна віднести також ваблення, установки.

Причиною неусвідомлення окремих компонентів мотиву, тобто не розуміння смислу та головної причини вчинку і дії, є відсутність аналізу та узагальнення того, що усвідомлюється. Серед перешкод цьому Є.П. Ільїн[51] називає:

1) очевидність ситуації, коли багато компонентів мотиву, особливо з блоку “внутрішнього фільтра” (схильність, перевага, установка), скоріше маються на увазі, ніж усвідомлюються та вербалізуються;

2) один мотиватор (причина) може підмінятися іншим;

3) відсутність бажання дізнатися істинної причини свого вчинку із-за небажання виглядати у власних очах аморальним.

У питанні усвідомленості мотивів виділяється три аспекти: власне усвідомлення (відчуття, переживання), розуміння, обмірковування. Причому:

1) обмірковування може бути повним чи неповним, тому з’являються моменти усвідомленого і неусвідомленого, обдуманих та необдуманих дій;

2) розуміння включає: розуміння мети (“чого” я хочу добитися), розуміння потреби (“чому”), розуміння смислу дії чи вчинку (“для чого”).

Рівень усвідомлення мотивів – важлива індивідуальна особливість мотивації учіння, оскільки обміркованість та розуміння (реальність або ілюзорність) власних мотивів створює умови для самомотивації, коли людина управляє своєю мотивацією, ефективно використовує самоспонукання, сама регулює вибір – виконувати чи не виконувати або наскільки якісно і вчасно виконувати отримане від викладача завдання.

Навчальні досягнення об’єктивно визначаються, якщо дидактичний процес опирається на реальні мотиви. Це створює передумови для виникнення нових, більш високих та дієвих мотивів, що існують у даний момент як перспективні у програмі удосконалення. Ілюзорність, мнимість, надуманість мотивів, які могли б діяти за певних умов чи обставин, створюють перешкоди на шляху мотивації та само мотивації учіння.

Наприклад, студенту необхідно виконати самостійну роботу, але створилася ситуація, коли необхідно зробити вибір – або зустрітися з друзями, або відмовитися від цього і виконувати СР. Він може вибрати зустріч з друзями, оскільки мотив інтересу, бажання отримати позитивні емоції від спілкування дуже сильні. Не усвідомлюючи або не бажаючи усвідомлювати цей мотив, студент не задумуючись іде на зустріч, пояснюючи це тим, що йому там треба щось з’ясувати (надуманий мотив – це можна зробити і по телефону). Якщо ж дійсний мотив буде усвідомлено, то студент робить свідомий вибір, визначивши пріоритети.

По-друге, мотиви, що спонукають до навчання та зокрема учіння, у кожної людини поєднуються по-різному та знаходяться у динамічному зв’язку. Це поєднання і зумовлює направленість того, хто навчається, на навчання, являє собою рушійну силу учіння. Воно залежить від особистості, умов зовнішнього середовища, в якому вона зростала і знаходиться в даний момент.

По-третє навіть на перший погляд один і той же мотив, виявляється по-різному.

Наприклад, різні учні по-різному пояснюють, чому хочуть вивчати економіку: тому, що подобається дисципліна, тому що подобається викладач, тому що потрібно для вступу у вуз, тому що її знання необхідно для подальшого життя тощо.

Підвищення ефективності навчання не може бути забезпечене без систематичного вивчення мотивації, виявлення реального рівня та можливих перспектив зони її найближчого розвитку у тих, хто навчається, як окремо взятих так і групи в цілому, тобто без її діагностики (моніторингу).

До методів мотиваційної діагностики належать: спостереження, опитування (анкетування, бесіда, інтерв’ю, тестування) тих, хто навчається, експертна оцінка, експеримент.

Розглянемо особливості кожного з методів.

1. Спостереження – навмисне, систематичне та цілеспрямоване сприйняття та фіксація різних проявів мотивації (відношення до навчання, емоцій, що появляються під час учіння тощо) тих, хто навчається. Це найпростіший спосіб дізнатися більше про мотиви того, хто навчається або групи. Здійснюється спостереження в природних умовах: під час проведення занять, в позаурочний час, під час консультацій, бесід тощо. Головним є робити замітки точно і систематично реєструвати діяльність того, хто навчається, у звичній для нього обстановці.

Для проведення спостереження необхідно:

· по-перше, визначитися із способом спостереження, а також фіксування результатів (фактів, що характеризують мотивацію навчання та умови в яких вона проявляється – спеціальна карта, журнал для заміток, магнітофон, відеозапис, кінофільм); важливо скласти план та програму дослідження.

Наприклад, хід та результат діяльності з формування мотивації передбачає фіксацію початкового та наступного, зміненого рівня її прояву за допомогою конкретних показників, відповідаючи на запитання (І.П.Подласий):

1. Цілі Які цілі ставить та реалізує той хто навчається?
2. Мотиви Заради чого навчається?
3. Емоції Як той, хто навчається, переживає учіння?
4. Вміння вчитися Як той, хто навчається організовує та здійснює навчальні дії?
5. Рівень навченості Яких результатів досяг той, хто навчається?
7. Характеристика навчаємості Потенційні можливості, яких успіхів міг би досягти?

· по-друге, спрямувати спостереження саме на ті явища, що можуть дати відповіді саме на запитання, що стосуються потреб і мотивів у навчанні, не концентруватися на другорядному, при цьому не втручатися у хід дій і, бажано, щоб ті, хто навчаються не здогадувалися про те, що за ними спостерігають;

· по-третє, щоб запобігти необ’єктивних, викривлених результатів, врахування випадкових фактів, слід провести повторні спостереження на тому самому об’єкті у різний час, у різних умовах і ситуаціях;

· по-четверте, постаратися свідомо віднестися до власних, особистих, суб’єктивних особливостей, стереотипів, ставлень, щоб мінімізувати їх вплив на аналіз та зроблені висновки.

2. Опитування – отримання інформації про об’єктивні чи суб’єктивні факти із слів респондентів (опитуваних), якими є ті, хто навчається, що стосується окремих видів мотивації (наприклад мотиву досягнення) або певної сукупності мотивів.

За допомогою опитуванняздійснюється збирання інформації, джерелом якої є словесне повідомлення, судження опитуваного, ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв’ю) або опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника та опитуваного.

Бесіда та інтерв’ю передбачають наявність вербальної комунікації, метою якої є з’ясування уявлень тих, хто навчається, їх думок, понять, цілей, переживань, бажань, інтересів, уподобань тощо, що можуть відкрити досліднику причини того чи іншого ставлення до навчальної діяльності, тих чи інших спонукань до неї та виявити питання, які необхідно піддати спеціальній експериментальній перевірці, узагальнити досвід та прогнозувати поведінку того, хто навчається в певних ситуаціях.

Наприклад, у процесі бесіди з’ясувалося, що учень надає великого значення у навчанні процесу навчання, він любить читати, відшуковувати щось нове, узагальнювати, але кінцевий результат для нього не є важливим. В цьому випадку необхідно ставити перед ним такі вимоги і такі завдання, які б, забезпечуючи цікавий процес набуття знань чи умінь, сприяли досягненню проміжних результатів та цілеспрямованій орієнтації на кінцевий результат.

3. Тестування тих, хто навчається, (англ.test – екзамен, випробування) дає можливість з одного боку визначити психологічні якості, наприклад, здібності, уподобання тощо, з іншого – діагностувати (перевірити) знання, уміння, навички, рівень засвоєння яких разом з іншою інформацією може давати можливість зробити висновки щодо мотивації навчання тих, хто навчається. Основними видами тестів, які використовуються в психодіагностиці є тести інтелекту, досягнень, креативності (творчих здібностей), а також проективні та особистісні тести. Прикладом тесту, що стосується власне мотивації людини до діяльності, зокрема і до навчання, є «Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення мети – до успіху (за Т. Елерсом)».

4. Експертна оцінка здійснюється за допомогою спеціальних експертних методик, відповідно до строго визначеної процедури та залученням колег-викладачів або інших спеціалістів-експертів, психологів. Особливо важливим при цьому є чітке формулювання цілей експертизи та виду експертного висновку, визначення кваліфікації експертів, нешкідливість процедури, обґрунтованість висновків тощо.

Наприклад, можна застосувати найпростіший практичний спосіб експертної оцінки мотивації учнів – опитування учителів, які викладають у даному класі. Для цього усім учителям-експертам задаються однакові запитання щодо мотиваційної сфери особистості тих, хто навчається, а потім, проаналізувавши їх складають індивідуальну або групову картину сформованості мотивів і роблять загальні висновки про рівень розвитку мотиваційної сфери як усіх учнів, так і всього класу в цілому.

5. Експеримент. Цей метод дослідження є найнадійнішим способом одержання вірогідної інформації. За допомогою його той, хто навчає спеціально організовує у природних або у штучних умовах взаємодію між тим, хто навчається, та експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.

Моніторинг мотивації за допомогою проведення експерименту здійснюється різними способами. Наприклад:

1) у процесі природного експерименту використовують низку спеціальних прийомів її вивчення (табл.. 3.2).

Таблиця 3.2

Спеціальні прийоми вивчення мотивації методом експерименту

Спеціальний прийом: Призначення: Сутність, приклад
Створення ситуацій - виявлення, як відбувається зміна поведінки тих, хто навчається, при зміні умов. Змінити умови навчання (опитування, виконання завдань тощо), створивши, наприклад, проблемну ситуацію
Прийом вибору партнера - виявлення ступеня самостійності мотивів, їх залежність від взаємодії з іншими. Представити учню можливість вибрати собі партнера, наприклад, для виконання практичної роботи або написання твору
Прийом незакінчених речень - виявлення потреб, мотивів, міркувань. Надати досліджуваним 10 речень, які потрібно дописати, наприклад: «Я думаю, що коли…», «Я був би радий, якби…» тощо
Прийом незакінченої розповіді - те саме, що у попередньому, але у більш розгорнутому вигляді. Запропонувати продовжити розпочату розповідь, наприклад, про студента, який чомусь погано вчився
Розповідь по картинці - виявлення проблем, що хвилюють тих, хто навчається. Запропонувати створити розповідь по наданій картинці

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)