АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Адаптація дітей і підлітків у соціальному середовищі

Читайте также:
  1. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  2. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  3. А) Соціальний захист дітей-інвалідів
  4. Адаптація до змін на організаційному рівні
  5. Адаптація до шкільного навчання
  6. Адаптація людини до висотної гіпоксії
  7. Адаптація національної інноваційної системи до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності
  8. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження за критеріям витрат
  9. Адаптація персоналу.
  10. Адаптація студентів нового набору
  11. Адаптація. Характеристика адаптацій. Основні концепції адаптаційних пристосувань

Поняття «адаптація» (від лат. слова adapto — пристосовую) — це пристосування організму до зовнішніх умов. В сучасній соціальній психології дане поняття трактується широко. Індивід, згідно А. В. Петровского, споконвічно має прагнення до внутрішньої мети, відповідно до якої приводяться в дію всі без винятку прояви його активності. Ця внутрішня мета розкривається в понятті адаптивна спрямованість всіх психічних процесів і поведінкових актів. Сюди входять процеси пристосування індивіда до природного й соціального середовища, процеси самопристосування (саморегуляція, підпорядкування вищих інтересів нижчим) та інші.

Залежно від трактування цілей життєдіяльності індивіда виділяють наступні варіанти можливої спрямованості адаптації:

1) гомеостатичний варіант — адаптивний результат полягає в досягненні рівноваги;

2) гедоністичний варіант — адаптивний результат полягає в насолоді, в уникненні страждань;

3) прагматичний варіант — адаптивний результат полягає в практичній користі, успіхові.

Всі особистісні прагнення стосовно загальної внутрішньої наперед встановленої мети оцінюються як адаптивні абонеадаптивні. Поняття «адаптивність-неадаптивність» розкриваються як тенденції функціонування цілеспрямованої системи й визначаються відповідністю-невідповідністю між її цілями й досягнутими результатами.

Адаптивність виражається в узгодженні мети й результатів зусиль по її досягненню.

Неадаптивність полягає в тому, що між метою й результатом активності індивіда складаються протилежні відносини: намір не збігається з діянням, задум з виконанням, спонукання до дії — з її підсумками. Ідея розбіжності мети й результату є визначальною характеристикою неадаптивності.

Названі протиріччя в проблемі неадаптивності неминучі й непереборні, але в них проявляються не тільки негативні тенденції, але й прогресивні: це джерело динамічного існування індивіда, його розвитку. Так, якщо мета не досягнута, то це спонукує продовжувати активність у даному напрямку. Неадаптивність може виступати і як дезадаптивність: у випадку постійної невдачі при спробі реалізувати мету або ж при наявності двох або більше рівнозначних цілей.

У зв'язку із широким трактуванням поняття «адаптація» розрізняють декілька її видів: фізіологічну, психофізіологічну, психічну, соціальну.

Психічна адаптація виражається в перебудові динамічного стереотипу особистості відповідно до нових вимог навколишнього середовища.

Соціально-психологічна адаптаціяце оптимізація взаємин особистості й групи, зближення цілей їхньої діяльності, ціннісних орієнтації, засвоєння індивідом норм і традицій груп, входження в їхню рольову структуру.

Соціальна адаптаціяце постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища.

Названі типи адаптації, хоча й мають свої специфічні особливості, проявляються як єдине ціле, у єдиному процесі пристосування дитини до нових ситуацій життя. Процес адаптації до навколишнього соціального середовища йде безупинно. Однак його як правило пов'язують із кардинальними змінами, що відбуваються на життєвому шляху індивіда.

Перші уроки пристосування до взаємодії з людьми дитина одержує в родині, у колі близьких для неї доброзичливо налаштованих рідних і близьких. Але соціальне життя не обмежується рамками родини. Важливими щаблями для входження в соціальне життя стають дошкільна установа, школа, формальні й неформальні групи спілкування, включення в трудову діяльність, створення родини й багато чого іншого. І щоразу, у кожнім новому об'єднанні індивідові доводиться підтримувати або здобувати заново свій соціально-психологічний статус.

У числі основних факторів, що визначають ступінь успішності входження дитини в соціальне середовище, виступають особливості самої дитини й особливості мікросоціального середовища, у яку вона включається. До індивідуальних особливостей дитини, від яких залежить ефективність її адаптація, відносять її потребнісно-мотиваційну сферу (потреби, цілі, мотиви, установки й т.п.), емоційні й інтелектуальні властивості, а також деякі характерологічні й типологічні особливості.

Залежно від структури потребнісно-мотиваційної сфери дитини виділяють два основних типи адаптаційного процесу: активний і пасивний. Активний тип адаптації. Для нього характерна цілеспрямованість дитини або підлітка в налагодженні контактів з однолітками або іншими людьми, активний пошук товаришів на основі спільних інтересів. Дітей цього типу тимчасові невдачі не розчаровують, а спонукають до більшої активності. Пасивний тип адаптації характеризується некритичним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтації групи.

Тип адаптації суттєво позначається на соціалізації дитини й засвоєнні нею соціального досвіду. Виходячи з типологічного підходу до вивчення особистісних особливостей, виділяють наступні типи формування особистості та взаємодії її з навколишнім середовищем: гармонійний, домінуючий, чутливий, конформний, тривожний, інтровертований та інфантильний. Вони обумовлюють вибіркову чутливість до різних патогенних впливів і визначають ефективність адаптації дитини до навколишнього середовища.

1. Гармонійний тип формування особистості. У дітей цього типу рівною мірою сформовані всі особистісні властивості. Вони товариські, упевнені в собі, успішно контролюють свою поведінку, у них низький рівень тривожності й напруженості. Однак при всій стійкості їхньої особистісної структури можна неправильним вихованням порушити природний процес розвитку особистості. При виявленні ознак непевності рекомендується звернути увагу на мікросоціальну ситуацію їхньої появи й розвитку й спробувати усунути або знизити психотравмуючі фактори.

Серед дітей гармонійного типу виділяється особлива група, що відрізняється підвищеним рівнем збудження й рухової активності. Таким дітям корисна постійна рухова розрядка для зняття перенапруги.

2. Соціально-орієнтований тип особистості. Подібно гармонійному типу має стійку структуру особистості. Діти цього типу відрізняються старанністю, сумлінністю, але їх виділяє сильна залежність від ситуації, потреби вчиняти відповідно до існуючих норм поведінки. Конфліктна ситуація виникає, якщо вони не справляються з навчальним навантаженням. У дітей даного типу страждає розвиток вербального інтелекту за типом соціально-педагогічної занедбаності, культурної затримки розвитку. Діти конформного типу прагнуть не стільки до успішного оволодіння навчальною діяльністю, скільки до соціального заохочення їх дій і вчинків. Вони можуть бути задоволені низькою оцінкою, якщо за неї не лають. Вони доброзичливі, чуйні, чого вимагають і від інших.

3. Домінуючий тип формування особистості. Відмінна риса — прагнення до самостійності й незалежності, самоствердження. Більшість — хлопчики. Вони непосидючі, часто порушують дисципліну, намагаючись усіляко привернути увагу оточуючих. Існує два варіанти домінуючого типу: до першого відносяться діти, схильні до лідерства; до другого — діти, які проявляють інтровертовані риси. Вони марнолюбні й чекають високих оцінок своїх досягнень. Для дітей цього типу конфліктна ситуація може виникнути в тому випадку, якщо оточуючі їх люди намагаються придушити, підкорити їх. У відповідь вони можуть виявити агресію, вступають у бійку та інші конфлікти.

4. Тривожний тип. Характерна підвищена емоційна нестійкість, зайве хвилювання, тривожність. Провідна діяльність для них — спілкування. Психотравмуючі ситуації пов'язані з невдачами в навчанні, особливо в спілкуванні. Емоційні порушення проявляються у вигляді реакції тривоги й непевності в собі. Підвищена тривожність і напруженість дітей цього типу обумовлена найчастіше біологічними факторами — неблагополуччям внутрішньоутробного розвитку, наслідками інфекційних захворювань у ранньому дитинстві та ін.

5. Інтровертований тип. Особливість цього типу — спрямованість на пізнавальну діяльність. Їх відрізняє високий рівень інтелекту, але вони замкнуті, нетовариські, внаслідок чого проявляють підвищену збудливість, тривожність і напруженість. Для них мало прийнятні колективні форми роботи. За рівнем активності дітей цього типу ділять на дві підгрупи: активну й пасивну. Пасивний варіант — характерні неуважність, відхід у себе. Активний — підвищена збудливість, іноді проявляються агресивні форми поведінки. У таких дітей недостатній самоконтроль може знижувати продуктивність діяльності. Спосіб реагування на конфлікти залежить від рівня активності. Для пасивного варіанту характерна, як правило, самоізоляція, для активного — реакція протесту, агресія по відношенню до оточуючих, іноді підкреслення неадекватної власної непогрішності.

Мікросоціальне середовище, у яке адаптується індивід, у якісному відношенні винятково різноманітне. Воно може виступати для нього як далеке й близьке, доброзичливе або агресивне, сприятливе або несприятливе. При входженні дитини або підлітка в сприятливе середовище створюються певні передумови для реалізації соціальних потреб: кожний з врахуванням своїх індивідуальних особливостей знаходить для себе спільні інтереси, близьких товаришів, набувається певний соціально-психологічний статус.

У дітей, що мають ті або інші життєві обмеження, через дефекти розвитку ускладнена взаємодія в соціальному середовищі, обмежена можливість адекватного реагування, вони зазнають труднощів у досягненні цілей у рамках існуючих норм. Ці труднощі особливо помітними стають у ті моменти життя, коли виникає необхідність зміни звичних стереотипів адаптивної поведінки. Найбільш гострим періодом для дитини з обмеженими можливостями стає, наприклад, початок навчання в школі, коли їй необхідно проявити здібності до навчання й спілкування.

У числі інших причин, що ускладнюють реалізацію її соціальних потреб, можуть бути:

· порушення інтелектуальних функцій, асинхронія їхнього формування;

· порушення в поведінці, пов'язані з підвищеною потребою дитини в рухах і невмінням їх контролювати;

· різні нейродинамічні порушення. Найчастіше їхні наслідки проявляються у вигляді синдрому гіперзбудливості або психомоторної загальмованості, а також у формі нестабільності психічних процесів (емоційної нестійкості);

· особистісні особливості дітей, що сформувалися на попередніх етапах розвитку (уміння контактувати з іншими людьми, володіти необхідними навичками спілкування, здатність визначати для себе оптимальну позицію у відносинах з ними), а також інтегровані особистісні утворення — самооцінка й рівень домагань.

Важливим аспектом соціально-психологічної адаптації є прийняття дитиною або підлітком соціальної ролі в тому мікросередовищі, у якому вона адаптується.

Роль у соціальній психології визначається як соціальна функція особистості в системі міжособистісних відносин. Індивідуальне виконання ролі людиною має певне особистісне забарвлення, що залежить від знань й умінь перебувати в даній ролі, від її значимості для неї, від прагнення більше або менше відповідати очікуванням оточуючих. Діапазон і кількість ролей визначається різноманіттям груп, видів діяльності й відносин, куди включена дитина. У цьому зв'язку виділяють:

1) Ролі соціальні, обумовлені місцем дитини в соціальних відносинах. Наприклад, для батьків дитина — син або дочка; для педагогів — вихованець, учень; для однолітків — товариш, однокласник і т.д.

2) Ролі міжособистісні що визначаються місцем індивіда в системі міжособистісних відносин (лідер, відкинутий і т.д.).

Виділяються також ролі активні, що виконують у цей момент, і латентні, що проявляються в тій або іншій ситуації; ролі офіційні — пов’язані з виконанням обов'язків у групах, куди входить суб'єкт, і ролі неофіційні, пов'язані зі стихійно виникаючими відносинами й видами діяльності.

Ефективність адаптації суттєво залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе й свої соціальні зв'язки: перекручене або недостатньо розвинене уявлення про себе веде до порушень адаптації, крайнім вираженням якого вважається аутизм.

Враховуючи те, що в основі соціально-психологічної дезадаптації та симптомів психічного дизонтогенезу дітей лежать загальні біологічні й соціальні причини, їхня психолого-педагогічна корекція й профілактика повинні включати комплекс цілеспрямованих впливів, орієнтованих як на родину, так і на лікування та профілактику соматичних розладів, корекцію інтелектуальних, емоційних й особистісних порушень, створення сприятливого клімату в групах дітей, нормалізацію міжособистісних відносин та ін.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)