АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Суть, причини і загальний механізм розвитку втоми

Читайте также:
  1. E. циліндр з годинниковим механізмом.
  2. E. циліндр з годинниковим механізмом.
  3. V. Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України на період до 2020 року за індикаторами Європейського інноваційного табло
  4. VII. Використання міжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки України
  5. Аварії в свердловинах, причини виникнення й способи ліквідації
  6. Аналіз економічного розвитку сільського господарства
  7. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України
  8. Аналіз та оцінка рівня соціального розвитку регіонів України
  9. Аналіз технічного рівня розвитку виробництва
  10. Аналіз туристичного ринку та прогнозування його розвитку
  11. Анатомія людини. Загальний покрив: шкіра та її похідні
  12. Б)Будова та функції нервово-м’язового синапсу. Механізм поєднання збудження та скорочення у м’язових волокнах.

Проблема втоми належить до найскладніших і найбагатогранніших у фізіології і психології праці. Вона здавна становила інтерес для дослідників багатьох галузей науки. Так, спробу науково визначити суть втоми робили ще Галілей, Прохаска. Систематичне вивчення процесів втоми почалось з середини ХІХ ст. і триває досі. Таке ставлення до цієї проблеми зумовлюється теоретичним, практичним і соціальним значенням її розв’язання. У теоретичному плані значення вивчення втоми пов’язане з тим, що вона являє собою проміжний стан між нормою і патологією. Практичне значення такого вивчення визначається впливом втоми працівника на зниження продуктивності і якості праці, а соціальне — з тимчасовою втратою працездатності та інвалідністю тих працівників, які виконують роботу в умовах перенапруження фізіологічних систем.

Проте, незважаючи на численні літературні розробки з проблем втоми, поки ще не існує єдиного розуміння цього явища, а діагностика втоми становить значні труднощі. Достатньо сказати, що відомо понад 100 визначень поняття «втома». Спільним для них є кон­статація таких сторін втоми, як:

● зниження працездатності людини;

● вплив на розвиток втоми виконуваної роботи;

● тимчасовий, зворотний характер зниження працездатності.

Тому найбільш загальним є визначення втоми як тимчасового зниження працездатності внаслідок інтенсивної або тривалої роботи, яке виявляється в зниженні кількісних і якісних показників роботи і погіршенні координації робочих функцій. Фактори втоми різноманітні і пов’язані як з трудовою, так і позавиробничою діяльністю людини. Вирішальне значення, проте, має трудова діяльність, величина трудових навантажень і умови праці. Втома, яка розвивається під впливом трудової діяльності, характеризується як професійна, або виробнича, на відміну від загальної втоми, зумовленої життєдіяльністю людини. Слід також зазначити, що стомлення працівника і величина втоми певною мірою залежать від таких індивідуальних особливостей людини, як фізичний розвиток, стан здоров’я, вік, інтерес до роботи і мотивація, вольові риси характеру, тип нервової системи.

Розрізняють фізичну і розумову втому. Суть, причини і механізми їх розвитку були і залишаються основними теоретичними проблемами її вивчення.

На початкових етапах дослідження втома розглядалася як процес, що відбувається виключно в робочих органах, тобто м’язах. Відомі декілька варіантів так званих локально-гуморальних, або периферійних, концепцій, суть яких зводиться ось до чого:

● причиною втоми є продукти обміну речовин в м’язах, які утворюються в процесі роботи і отруюють організм, а також зміни в рідинному середовищі (крові, лімфі);

● шкідлива дія продуктів розпаду має локальний характер (м’язи або місця з’єднання периферійних нервів з м’язовим волокном).

Найвідомішими серед локально-гуморальних є теорії виснаження, забруднення і задушення клітин. Суть теорії виснаження, представником якої є Шіфф, полягає в тому, що втома наступає в зв’язку зі зменшенням так званих динамогенних речовин, у першу чергу глікогену, які є джерелом енергії м’язових скорочень. Теорія забруднення Пфлюгера пояснює втому тим, що в м’язах накопичуються продукти (вуглекислота, молочна кислота), які спричинюють інтоксикацію організму. Прихильники теорії задушення клітин, яку висунув Ферворн, виходять з того, що під час роботи працюючі м’язи відчувають нестачу кисню.

Всі ці теорії грунтуються на висновках, зроблених внаслідок експериментальних досліджень на ізольованому м’язовому препараті.

Основні недоліки цих теорій зводяться до:

● заперечення головної ролі центральної нервової системи в цілісному організмі людини;

● твердження, що процес втоми починається зразу ж з початком роботи і прогресує протягом її виконання. Сама м’язова робота розглядається як негативний фактор, що призводить до самоотруєння організму;

● ігнорування позитивного фізіологічного значення втоми, яка стимулює відновлювальні процеси і тренування організму.

Разом з тим перевірка цих теорій показала, що зазначені елементарні процеси, які відбуваються в м’язах людини під час роботи, мають місце і являють лише частину складних процесів життєдіяльності організму, підпорядкованих центрально-нервовій регуляції.

Сучасні уявлення про втому базуються на центрально-нервовій концепції. Обгрунтування її дав М. І. Сєченов, який, зокрема, підкреслював, що джерело відчуття втоми знаходиться виключно в центральній нервовій системі, а не в працюючих м’язах, як це вважалося раніше. Відкритий ним феномен ефекту активного відпочинку свідчить саме про стан працездатності нервових центрів.

Центрально-коркова концепція втоми розроблялась у працях І. П. Павлова, М. Є. Введенського, О. О. Ухтомського, М. І. Вино­градова, П. К. Анохіна, С. О. Косилова, В. В. Розенблата та інших. Вона отримала своє експериментальне підтвердження, яке зводиться до наступних висновків.

По-перше, накопичення в м’язах молочної кислоти не є основною причиною втоми, і в цілісному організмі людини втома не знаходиться в прямій залежності від накопичення метаболітів. Людина втомлюється і при виконанні легкої і розумової роботи, коли відсутнє накопичення в м’язах молочної кислоти;

По-друге, основна питома вага в механізмі втоми належить не периферійним, а центральним процесам, про що свідчать:

— надзвичайно низька втомлюваність периферійних апаратів;

— вплив на розвиток втоми стану центральної нервової системи (емоції, автоматизм дій);

— менша стомлюваність людини від мимовільної роботи порівняно з свідомо-вольовою роботою;

— можливість виконання мимовільної роботи після повної втоми від довільної роботи;

— зрушення в стані периферійних апаратів є вторинними і залежать від зміни в нервових центрах (робота м’язів змінюється під впливом розумової втоми).

По-третє, первинна ланка центрального механізму має корко-
ву природу. Чим менший рівень свідомого контролю за вико-
нанням роботи, тобто чим менший рівень збудження, а отже і
затрат енергії кортикальних центрів при роботі, тим менше вона втомлює, хоча характер м’язових навантажень і зусиль не змі-
нюється;

По-четверте, важливу роль в розвитку втоми відіграє процес гальмування в корковому центрі рухового апарату.

Усе це підтверджує думку про основну роль центрального механізму розвитку втоми. У межах цього механізму первинною ланкою є зрушення в коркових центрах.[5]

З огляду на те, що тривалість фаз працездатності залежить від форми діяльності, наявності навичок, стану здоров’я тощо, виділяють наступні фази розвитку перевтоми:

1. Фаза мобілізації, що готує організм до виконання праці.

2. Фаза первинної реакції, що складається з короткочасних змін функціонального стану організму.

3. Фаза гіперкомпенсації, в якій відбувається мобілізація фізіологічних функцій організму.

4. Фаза компенсації з реалізацією найвищого рівня працездатності.

5. Фаза субкомпенсації (підтримується певний рівень працездатності).

6. Фаза декомпенсації з проявом небажаних вегетативних змін.

7. Фаза зриву (дуже інтенсивна або тривала праця з падінням діяльності).[3]


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)